«Мово рідна, ти душі моїй…»
Софія Малильо
Мово рідна, ти душі моїй,
її вірі світлій і живій
повсякчас даруєш слово чисте,
щоб вона, в лад щирим почуттям,
розмовляла з Богом сам на сам,
і довірливо, мов з Батьком, і врочисто.
Ти нам, мово, – предків заповіт!
Ти від смерті вберегла наш рід.
Як тебе топтали супостати!
А тобі судилось знов цвісти,
у майбутність буйно прорости,
невмируще у віках лунати!
14/X-1991.
Святі традиції дідизни
Попередній вірш | Перелік віршів | Наступний вірш
Надія
Попередній | Перелік віршів | Наступний
|
