Рідне слово. 3
Софія Малильо
Вітцівщина. Вітчизна-Батьківщина.
Мов сонце життєдайне – ніжність мами.
Приходить у цей світ малесенька людина,
вже обдарована безмірними скарбами.
Серед скарбів, які їй набувати
по звуку і по складу, поступово,
устами матері Вітчизна-Мати
їй подарує Материнське Слово.
І буде Слово те миліше їй щоднини,
й лягатиме у душу без принуки
як голос матері, і батька, і родини,
й незнаного ще світу дивні звуки.
І так природно, наче спів пташини,
з душі плистиме та стихія мови, –
натхненний звіт маленької людини
про пізнання набутки та обнови.
І так природно – блискітка щоднини,
відбита таємниче в ріднім слові, –
увійдуть в серце юної людини
всі форми, образи, всі гами кольорові.
І світ понять – що добре, що погано –
проб’ється в юну совість поступово
і заживе в ній щиро й полум’яно,
чудесно втілене у рідне слово.
І світ отой, що з ніжністю до слова
зведе в душі своїй сама людина,
для неї буде та міцна основа,
що зветься звично: Рідне. Батьківщина.
І буде світ цей храмом величавим,
де житиме дух рідного народу,
набутки його праці, його слави,
його змагань за гідність і свободу.
І думається з болем знову й знову
про люту долю, що дісталась нам:
як зраджували люди нашу мову,
як ворог руйнував її величний храм.
Хай та минувша страшна й негідна
безповоротно кане в небуття!
Живи навіки, мово наша рідна!
Тобі і нам належить майбуття!
20/IX-2003
Святі традиції дідизни
Попередній вірш | Перелік віршів | Наступний вірш
Надія
Попередній | Перелік віршів | Наступний
|
