Рідне слово. 2
Софія Малильо
О слово рідне, нищене віками,
лунай у нашім домі, нашім храмі,
розлийсь, мов океан без берегів,
чаруй серця, мов солов’їний спів.
Ти – добрий геній нам одспоконвік,
з тих пір, як пращур наш тебе прорік
і крізь буття шалену завірюху
тебе поніс як сяйво свого духу.
Була йому дорога крем’яниста,
і звідусіль чигав нещадний звір,
твоя ж, о Слово, сила промениста
вела його, нетлінна і пречиста,
всім звірам і вітрам наперекір.
Та воля Зла, страшна його потуга
на довгії віки знущанням і наругам
тебе, о Слово наше, прирекла.
Вона тебе у тюрмах катувала,
тайгу тобою, тундру засівала,
дісталася самого джерела.
Але ж не вічно Злу владарювати!
Насиллям можна світ завоювати
і проклятим вертатися назад.
О Слово рідне! Віща твоя сила
мільйони душ дрімотних розбудила
до творчого життя – від Дону до Карпат.
24/XII-93.
Святі традиції дідизни
Попередній вірш | Перелік віршів | Наступний вірш
Надія
Попередній | Перелік віршів | Наступний
|
