Переклад Георгія Потульницького

Ваше Превосходительство,

З великим сумом ми дізналися про Декларацію вашого Уряду стосовно політики Сполучених Штатів, які ще недавно сформулювали право народів вільно розпоряджатися власною долею, по відношенню до колишньої Російської імперії. Але я насмілюся висловити надію на те, що остання Декларація вашого Уряду щодо російського питання не є остаточним вираженням його думки по відношенню до Української Народної Республіки.

22 січня 1918 згідно волі свого народу Україна оголосила себе незалежною (Маніфест Центральної Ради), і з тих пір вона бореться проти російського вторгнення на її території, не загрожуючи правам росіян на їхніх власних землях. Польські війська, що йдуть на допомогу Україні, ні на дюйм не зайшли на російську територію.

До недавніх пір Україна належала імперії царів. ЇЇ найбільша частина (землі на правому березі Дніпра) була приєднана до цієї імперії внаслідок поділу Польщі 1794 згідно акту, який всі цивілізовані країни завжди розглядали як політичний злочин. Менш значна частина України (Гетьманщина) була під протекторатом російських царів від часу Переяславського договору 1654 (персональна унія). Самі російські царі і насамперед Катерина ІІ актами 1764 і 1780 порушили цей договір. Але це ні до чого не зобов’язувало ні російський, ні український народи, які самі є господарями своєї долі.

Як Америка від Англії, так і Україна дуже відріжняється від Росії. Згідно заяви Російської імператорської Академії Україна має власну мову, свою особливу літературу і своє національне мистецтво. Це окремий народ, славна історія якого нараховує десять століть. Україна (як інші чужоземні країни) не мала жодного наміру опинитися в національній тюрмі, якою була Росія; і після проголошення незалежності, вона може бажати тільки збереження цього стану, що буде визнаний Союзниками та Об’єднаними Націями.

Хочу додати, що Україна вбачає в Сполучених Штатах славний приклад героїчної боротьби народу за свободу, і, що Батьківщина Georg’а Washington’а, так як і Gilbert’а de Lafayett’а є для нас безсмертним прикладом.

З надією, що питання України буде розглянуте зі всією можливою неупередженістю та всією можливою великодушністю, на яку вона може розраховувати збоку Великих Країн, які виступили на захист права народів на самовизначення, я маю честь люб’язно просити Вас прийняти запевнення у моїй найглибшій повазі.

Граф Михайло Тишкевич

Голова Делегації

Опубліковано

Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 348-349.