Логотип Мысленного древа

МЫСЛЕННОЕ ДРЕВО

Мы делаем Украину – українською!

НАУКА

ОБРАЗО
ВАНИЕ

ЛИТЕРА
ТУРА

Письмо на сайт
Версия для печати
Лента новостей (RSS)
Наука / Киевоведение / Киевские острова и… / 1. Природная характеристика… / 1.10. Животный мир долины… / Опис…

Киевские острова и прибрежные урочища на Днепре – взгляд сквозь века

1. Природная характеристика долины Днепра в Киеве

1.10. Животный мир долины Днепра в Киеве

Описание птиц днепровской долины в Киеве

Парникоза И.Ю.

Розділ «Птахи» підготований у співавторстві з Н. Атамась

Розширені відомості про орнітофауну Києва, зокрема заплави Дніпра, у XVIII ст. залишив в своїй Історії Києва (1798-99 рр.) М. Берлінський:

«Из диких птиц известнейшие около Киева водятся в лесах: орлы, коршуны, разных родов ястребы, совы, филины, называемые здесь пугачами; постульги, балабаны, вороны, и вороны, грачи, галки, сои, удоды, сороки, кокушки, витетни, горлицы, дятлы, соловьи, скворцы, жаворонки, серые дрозды и черные косы, щуры черные и полевые пестрые, снигири, ремезы, зяблицы, щиглы, чижи, синицы, малиновки, леперы, овсянки, подорожники, воробьи и другие мелкие; и сверх того некоторые охотники распложают много в домах канареев. Из сухопутных здесь известнейшие суть драхвы, журавли, тетери, куропатки, цапли, гуси, разные утки, кулики, чибисы, гагары, лисухи, чайки, крячки, болотные курицы, выпи, крастели (деркачи) и другие, гнездящиеся в высоких здешних камышах» (Берлінський, 1991).

Від самого початку діяльності Дніпровської біологічної станції у київській долині Дніпра почали проводитися систематичні орнітологічні дослідження. Одні з перших відомостей про орнітофауну долини Дніпра знаходимо у працях Е. (М) В. Шарлеманя (1909, 1913, 1930, 1933) – «Очеркь Труханового (Алексеевского) острова» Е. (М) В. Шарлеманя (див. Додаток). Хоча у післявоєнні роки орнітофауна цього регіону ніколи не слугувала предметом окремого дослідження, проте відомості про неї знаходимо у низці наукових публікацій (Владышевский, 1969; Костюшин, 1994, 1995; Лопарьов, Гаврись та ін., 2003; Атамась, Кукшин, 2010). Нижче наведено стислі відомості про орнітофауну досліджуваної території з посиланням на джерело.

Пірникозоподібні

У південній частині київського острівного масиву виявлені пірникоза мала (Podiceps ruficollis, БК2), пірникоза велика (Podiceps cristatus, БК2) та пірникоза чорношия (Podiceps nigricollis, БК2), зокрема, поодинокі особини двох останніх видів неодноразово спостерігалися у гніздовий період коло острова Ольжин. Також представники норцевих регулярно фіксуються на великих незамерзаючих ополонках Дніпра у зимовий період. Зокрема, навпроти місця впадіння р. Десна 2005 р. була відзначена сірощока пірникоза (Podiceps grisegena БК2) (Костюшин, Полуда, 2007), а на ополонках навпроти північного залізничного мосту та впадіння відводного каналу Бортницької системи аерації взимку 2010-2011 р. були присутні особини пірникози великої. На каналі Бортницької станції аерації взимку 2000/2001 р. спостерігались особини пірникози малої (Давиденко, Сыпко, 2002).

Під час шлюбних танців пірникози великі демонструють гнучкість свого тіла та розпушують пір’я на комірцях, наставляють ріжки, тощо. Пірникози також цікаві своїми плаваючими гніздами, що схожі на плотики, побудовані з плаваючої водної рослинності та стебел рогозу. Пірникози великі, лишаючи гніздо з кладкою на деякий час, ретельно пригортають яйця клаптями тіни та водоростями. Таким чином вони маскують кладку та зберігають певний температурний режим у гнізді. А ось пірникози чорношиї полюбляють оселятися групами 5-15 гнізд поруч на мілинах, часто на краю великих колоній мартинових в очеретах та рогозі. Їхні гнізда часто мають основу, побудовану з мулу та закріплену на дні. При цьому один птах зовсім не проти потягнути будівельний матеріал у іншого.

Рис. 1.10.65. Пірникоза велика на гнізді, район о. Ольжин Рис. 1.10.66. Баклан в долини Дніпра збільшує свою чисельність

Пеліканоподібні.

Великий баклан (Phalacrocorax carbo, БК3) наразі активно поширюється у регіоні та став звичайним птахом на малотрансформованих ділянках київської долини Дніпра. Так, 2005 р. спостерігається поява на гніздуванні перших птахів на відомій полівидовій колонії чапель у заказнику «Острови Ольжин та Козачий». До 2010 р. чисельність бакланів на колонії залишалася стабільною у межах 20 пар, але за даними обліків 2011 р. наразі на колонії нараховується близько 60 гнізд. Слід відзначити, що в останні роки спостерігається випадки зимівлі великого баклана у південній частині дніпровської акваторії у межах міста, зокрема, на скидному каналі Бортницької станції аерації та на ополонці у районі його гирла.

Баклани – представники однієї з найдавніших груп птахів. Ознакою цього є відсутність у всіх представників родини спеціальної куприкової залози, виділенням якої птахи зазвичай змащують пір’я і роблять його водонепроникним. А ось у бакланів пір’я під час пірнання намокає. Тож вони змушені сушитися, кумедно розставляючи розпущені крила. Новонароджені пташенята великого баклана нагадують ящірок або маленьких птеродактилів, а не пташок.

Слухаючи про те, що баклана як «шкідника» треба знищувати, варто пригадати яка ситуація була з цим птахом ще на початку ХХ ст. в Німеччині. От як її описує відомий німецький природохронець світового рівня Г. Конвенц:

«Баклан…, повсюдно, де він ризикне присісти, безпощадно переслідується усіма засобами, оскільки вважається небезпечним ворогом рибальства. Емке розповідає, що деякі пани в Гданську раніше регулярно влаштовували походи для винищення птахів, що гніздували на косі і, згідно письмовим записам одного любителя полювання, в Штеегені тільки за один день 29 червня 1862 року загалом був вбитий 61 баклан. Уряд та риболовні організації призначили премії за відстріл, але також одне орнітологічне об’єднання, яке в своїх завданнях ставить охорону птахів, проводило справжню винищувальну війну проти них. Таким чином дійшло до того, що на всьому німецькому узбережжі Балтійського моря залишилося не більше однієї єдиної колонії бакланів. У внутрішній частині країни бакланів також дуже мало. Існує загроза того, що це своєрідне видовище гніздуючого на високих деревах водоплавного птаха повністю зникне з німецького ландшафту» (Конвенц, 2000).Зникнення баклана було пов’язано і з збідненням його харчової бази. Наразі, коли в Європі він перебуває під охороною, а в річках побільшало риби, побачити цього птаха можна навіть в містах.

Лелекоподібні.

Сіра чапля (Ardea cinerea, БК3) є одним із звичайних птахів київської заплави. З 1974 р. відома колонія на березі острова Проміжний між островами Ольжин та Козачий (Лопарьов, 1996; Атамась, Кукшин 2010).

Рис. 1.10.67. Сіра чапля на гнізді, колонія на березі острова Проміжний Рис. 1.10.68. Нічна чапля -квак на колонії у районі острова Проміжний

Сіра чапля в Європі активно переслідувалася. Історія її винищення показує наскільки це поки що звичайний в долині Дніпра птах може бути вразливий. німецький природохронець Г. Конвенц пише:

«Сіра чапля повсюдно наражається на переслідування завдяки призначеним за її відстріл преміям. Наприклад, Саксонське рибальське товариство за 1884-1899 р. виплатило 1262 премії, тобто майже 84 премії на рік. В Саксонії знаходилася остання колонія сірої чаплі до 1887 р. на острові посеред озера в державному лісовому округу Губертсбург. Після появи лісосік та побудови вузькоколійної залізниці місцевого значення, колонія пересунулася в густий ялиновий ліс в сусідній дільниці Вермсдорф. Вірогідно, з-за інтересів рибалок в 1894 р. колонія там була зруйнована. З того часу сіра чапля там відсутня і взагалі винищена по всій Саксонії (Конвенц, 2000).

Разом з сірою чаплею тут гніздує квак (Nycticorax nycticorax, БК2). Окрім того, невелика колонія кваків (5-7 гнізд) відзначена ще 1926 р. неподалік – в урочищі Заспа (Шарлемань, 1930a). За даними попередніх дослідників, за час 1970-2000 рр. розмір колонії на острові Проміжний зріс від 16 пар сірої чаплі та 1-2 пар квака до 100 гнізд (Клєстов, 1983; Гаврись та ін., 2003). В останні роки на колонії зростає також частка великого баклана, який загалом активно розповсюджується у Середньому Придніпров`ї, про що згадувалося вище. На колонії регулярно харчуються пара круків (Corvus corax БК3), чорні шуліки (Milvus migrans, ЧКУ, катергорія вразливий вид, БК2), сірі ворони (Corvus cornix), а також жовтоногі мартини (Larus cachinanns) (Атамась, Кукшин 2010).

Всі ці види, включаючи вже згаданого великого баклана, починають гніздування дуже рано – у березні-початку квітня, а ось квак прилітає і займає гнізда на колонії пізніше, у першій половині травня. Раннє гніздування сірої чаплі та баклана в останні роки може пояснюватися їх зимівлею у межах Києва.

Загалом квак є характерним птахом зони помірного клімату усіх континентів окрім Австралії та Антарктиди. Квак відомий в європейській літературі XVI ст. Він має дуже оригінальне забарвлення: зверху сіро-чорне, а знизу світле. Кілька довгих пір’їн стирчать у нього з потилиці. Поляки називають цього птаха сліповрон, що пов’язано з його нічним способом життя. Тільки під час вигодовування пташенят цей птах полює вдень. Люди спостерігаючи його в схованках серед зелені, вважали його сліпим. Голос подібний до каркання ворони в польській мові створив другу частину назви. Українцям же голос цього птаха нагадав квакання, звідки і квак.

Птах живиться рибою та плазунами. По пелеткам (залишкам їжі, які птах відригує) можна визначити склад раціону квака. Для закладання гніздових колоній квак обирає зарослі острови. Зважаючи на це найбільш небезпечним для цього виду є саме розчищення берегів водойм. Гнізда влаштовує низько десь на висоті 3 м. Вони подібні до невеликої неглибокої миски. Раз на рік самка відкладає 3-6 блакитно-зелених яєць. Від випльовування до вильоту пташенята перебувають в гнізді 3-4 тижні. Після розмноження родини кваків розпорошуються. Той вид птаху є мігруючим. На зиму квак відлітає до Африки.

Велика біла чапля (Egretta alba, БК2) – величний білий птах є спільним для кількох континентів: Північної Америки, Південної Америки та Євразії. Скрізь можна зустріти того самого птаха.

На годівлі ця чапля відзначена нами на східному узбережжі півострова Гострий, а також на Чаплиній затоці у південній частині урочища Горбачиха. Також згадується її перебування на південних островах київського архіпелагу та у верхів’ях Канівського водосховища (Мальцев та ін., 2010). Вказується, що біла чапля кількома парами спорадично гніздує на колонії сірої чаплі та квака навпроти південної частини острова Козачий (Гаврись та ін., 2003). Втім, систематичні дослідження останніх років цю інформацію не підтверджують (Атамась, Кукшин 2010). У межах міста біла чапля з’являється, головним чином, на харчових рейдах. Вона полюбляє обстежувати відмілини, особливо після спаду води.

На зимівлі у долині Дніпра велика біла чапля та сіра чапля регулярно присутні на відвідному каналі Бортницької станції аерації у кількості 3-30 особини.

Рис. 1.10.69. Велика біла чапля годується на узбережжі півострова Гострий Рис. 1.10.70. Бугайчик – один з найменших наших лелекоподібних птахів

Для верхів’їв Канівського водосховища також вказуються бугай (Botaurus stellaris, БК2), бугайчик (Ixobrychus minutus, БК2, РК3) та чапля руда (Ardea purpurea, БК2) (Мальцев та ін., 2010). І якщо бугайчик спостерігався нами на південному узбережжі оз. Тягле (2014 р.), то чапля руда у межах м. Києва нами жодного разу не фіксувалася. Затоплені зарості очерету – типове місце гніздування бугая. Українська назва цього птаху походить від характерних звуків які видає ця птаха, подібних до ричання вола.

Білий лелека (Ciconia ciconia, БК2) є звичайним птахом заплави Дніпра. Він часто гніздує у селах навколо Києва. Лелека зафіксований на Вальковському острові, на прилеглому до нього піщаному острові Пташиному, на Муромці (Дубровський, особисте повідомлення), а також на східному узбережжі півострова Гострий. У 2011 р. відмічено гніздування лелеки на стовпі ЛЕП у київському заплавному урочищі Запісоччя, розташованому на південь від Московського мосту, а також північній частині о. Муромець. Окрім того, є відомості про існування кількох гнізд на осокорах Козачого острова (Гаврись та ін., 2003), наразі не підтверджені нашими дослідженнями.

Лелека прилітає після 19 березня – католицького свята св. Йосифа. Цього птаха А. Міцкевич називав прапором весни. За народними переказами – побачити першого лелеку навесні в небі –добра прикмета. Проте як він буде сидіти на землі – то до невдалого року. Перші лелеки інколи стикаються з важкими умовами. Коли бракує амфібій лелеки перелітають на неглибокі водойми та полюють на риб. Не гребують вони і кротами, на яких чатують у їх норних викидів. Пелетки (виплювки) лелеки дають уявлення про його раціон хижака, в якому переважають комахи (наприклад жуки-хрущі) та гризуни. Лелеки також полюють на жаб, коротковусих прямокрилих комах, равликів. Батьки прилітаючи в гніздо, відригують харч до рота пташенятам. Лелеки досить вдало використовують великих тварин, у нас – корів, а в Африці – диких копитних, які розлякують з трави прямокрилих та інших дрібних мешканців, яких лелеки старанно вибирають. Лелеки навчилися навіть ходити за тракторами, які справлять такий самий ефект. Для лелек важливе значення має охорона ландшафту. В околицях Києва він ще добре пасує лелекам, проте в центральній і Західній Європі невпинно зникають малі водойми, заплави серед полів, де птахи годуються.

Лелеки не люблять будувати гніздо на голому місці, саме з за того вони не охоче займають поставлені для них штучні платформи. В гніздах лелек гніздують інші птахи. Тут часто розташовуються гнізда горобців хатніх. Проте також можуть гніздувати рідкісні сови – сипуха та сіра сова.

Відлітають лелеки в кінці вересня – жовтні. Вони летять через Близький Схід в Африку. Спочатку птахи досягають району на кордоні Судану та Чаду. Тут в цей час закінчується сезон дощів, тож масово розводяться саранові. Дуже важливо щоб на цих комахах лелеки добре відгодувалися. В разі успіху вони мають більші шанси вижити в подальшій подорожі вздовж Нілу, аж до Південної Африки. Цікаво, що молоді особини можуть лишатися в Африці на 1-2 роки, але не гніздують тут. Після цього вони повертаються в Україну та інші країни Європи в місця де вивелися і гніздують. Молоді лелеки, які повернулися в Європу, вільні від виведення нащадків, збираються в групи, які ночують на великих усохлих деревах. Такі дерева, які також слугують присадами для хижих птахів треба охороняти.

Зв’язок білого лелеки з людиною демонструє його поведінка в Чорнобильській зоні. Тут, по білоруському боку в зоні залишилися лише поодинокі гнізда лелеки. Зв’язок цього птаха з людиною пояснюється захистом від хижаків та пристосуванням до годування на сільськогосподарських угіддях.

Anas_platyrynhos
Рис. 1.10.71. Білий лелека – чи не найвідоміша птаха в Україні Рис. 1.10.72. Крижень – звичайна качка київської долини Дніпра

Чорний лелека (Ciconia nigra) на Київській заплаві трапляється лише під час осіннього прольоту. Цікаво, що чорні лелеки лише годуються на заплаві. Їх гнізда як правило, розташовані на надзаплавній боровій терасі. З-за недостачі старих дерев, вони часто розташовані на молодих, проте розгалужених соснах. Загалом чорні лелеки можуть мати кілька гнізд, які змінюють без помітної для людини причини.

Гусеподібні.

Дніпровська долина у Києві – звичайне місце гніздування крижня (Anas platyrhynchos, БК3). Ця качка є звичайною для всіх елементів дніпровської долини у місті, зустрічається також на більшості озер у межах заплави (Дубровський та ін., 2005). Більш рідкісним є попелюх (Aythya ferina, БК3), зафіксований на островах Козачому, Ольжиному, Жуковому – над Коником та Осокорківських луках.

Нажаль, для багатьох українців дикі качки-крижні, вимальовуються як бажана мішень для полювання. Але згадаймо як ті ж самі люди будучі малими активно підгодовували диких качок-крижнів в парках хлібом. Ось який проникливий опис нічного життя крижня залишив відомий природоохоронець та екофілософ О. Леопольд у нарисі «За рано» з циклу «Календар піщаного графства»:

«Коли чуєш самця крижня, який найвиразніше насолоджується своїми володіннями, можеш уявити собі усю зграю, що смакує ряску…і коли стадо качок, які летять в напрямку ставу, перетне темний оксамит неба одним довгим, пікіруючим перельотом, затамовуєш дихання. Проте не бачиш нічого окрім зірок» (Leopold, 2004).

Чубата чернь (Aythya fuligula, БК3) відзначається на о. Муромець у районі протоки Бобровня, а велика чирянка (Anas querquedula, БК3) – на о. Великий Північний, берегах Чорторию та о. Муромець, на о. Труханів (район Бабиного озера), Жуків, Козачий, Ольжин, а також на Осокорківських луках (Лопарев, 1996; Гаврись та ін., 2003, наші дані). Черні добре пірнають навіть на кілька метрів, полюючи на рибу. Чубаті черні мають цікаве токування. Вони, як і червоноголові черні, токують в групах. Самці намагаються показати свою силу, чубляться один з одним. Самиці віддають перевагу найсильнішим птахам з найяскравішим оперенням. Це свідчить про добрий генетичний набір для майбутніх поколінь.

У першій половині квітня 2000 р. навпроти острова Козачий у гніздовий період відзначена пара гоголя (Bucefala clangula, ЧКУ, катерогія рідкісний вид, БК3), а також декілька самців цього виду. Токування гоголів це справжній театр. Нажаль побачити його можна лише на спокійних мало відвідуваних ділянках заплави. Самці збираються в групи та починають вигинати шиї назад вздовж тулуба, чи вигинати їх вперед. Потім атакують один одного. При цьому вони можуть налітати на суперника навіть з-під води. Птахи тріпочуть крилами, бігають один за одним по воді. Тож існування гоголя потребує введення заповідності.

Цікаво, що гоголь два рази згаданий у пам’ятці давньоруської літератури – «Слові о Полку Ігореві». Тут навіть детально описано його характерну поведінку: «стрешаще его (Игоря) гоголем на воде». Дійсно, гоголь – один з найобережніших птахів, тримаючись на відкритій воді, він ще здалеку помічає людину і улітає з гучним свистом крил (Шарлемань, 1997).

На київській заплаві, особливо на прольоті, трапляються і рідкісніші види качок. Навесні можна побачити окремі особини сірої качки або нерозня (Anas strepera). Сіра качка виглядає скромніше ніж крижень і старається уникати свого агресивного родича. Скупченнями ці птахи зустрічаються лише під час прольоту. Регулярно реєструється в Києві і качка – широконіска (Anas clypeata). Широконіски воліють триматися на неглибоких весняних розливах, де цідять планктон своїм ситом-дзьобом. Мала чирянка має іншу назву – чирок-свистунок (Anas crecca). Назва ця походить від свисту крил, в момент польоту цього птаха. Регіон гніздування малої чирянки досить великий — більша частина Середньої Азії, Монголія, Маньчжурія та Японія; сягає він і до півдня Західної Європи. У наші дні малі чирянки досить численні, проте зникають невеликі водоймища, у яких вони гніздуються. Щоб уникнути скорочення чисельності цих птахів, треба також заборонити полювання на них.

На території заказника «Острови Ольжин та Козачий» у гніздовий період зрідка зустрічаються 1-2 пари шилохвості (Anas acuta, БК3), а також лебідь-шипун, який регулярно реєструвався нами на протоці поміж Козачим та Жуковим островами.

Лебідь шипун це один з птахів, які відносно толерантно ставляться до присутності людини. Загалом лебідь старається уникати людини, а його назва походить від схильності попереджати людину чи іншого непршеного гостя, що наближається до нього, шипінням. Під час гніздування батьки активно боронять гніздо і пташенят від будь-якого прибульця, не виключаючи і людини. Тож краще триматися здаля. Саме пташенята лебедів це так звані «гидкі каченята». На початку пташенята мають сірий пух, і лише коли перелиняють стають білими лебедями. Найромантичніший шлюбний танок лебедів-шипунів став прообразом для всесвітньо відомого балету «Лебедине озеро» П. Чайковського.

Cygnus_olor
Рис. 1.10.73. Самці гоголя виконують шлюбний танок Рис. 1.10.74. Лебідь-шипун. Поляки вдало називають його німим

На зимівлю качині збираються біля Великого Південного острова, на Русанівській протоці, на південній групі островів, Галерній затоці та Оболонському гирлі, а також у місті впадання у Дніпро річки Либідь, вздовж західного берега острова Труханів, під дамбою Київської ГЕС, на острові Жуків під ТЕЦ-5 та на відвідному каналі Бортницької станції аерації (Полуда, Костюшин, 2007). Окрім крижнів, взимку на незамерзлих відкритих ділянках Дніпра у межах міста у великій кількості зустрічаються крех великий (Mergus merganser, БК3), крех середній (M. serrator, ЧКУ, категорія вразливий вид, БК3), крех малий (Mergus albellus, БК2), гуска сіра (Anser anser, БК3) та білолоба (Anser albifrons, БК3), гоголь, лебідь-шипун (Cygnus olor, БК3) та лебідь-кликун (Cygnus cygnus, БК2).

Більша частина гусей лише пролітає через долину Дніпра. Найбільш масова на прольоті білолоба гуска з Сибіру. Восени гуси летять в Нідерланди та Німеччину на зимівлю, а навесні повертаються назад. Цікаво, що гуси вірні своєму партнеру в парі до кінця. Тому загибель партнера, найчастіше внаслідок забаганки мисливця це для гусей справжня трагедія. Гусак, який втратив пару, може до кінця свого життя залишитися сам. У гусей молоді птахи рік тримаються з старими. За цей час дорослі вчать молодих багатьом речам, зокрема науці перельотів і уникнення мисливців. До того ж гуси дуже розумні птахи, хіба другі після воронових та папуг. Вони розуміють коли відривається полювання і знають де його можна уникнути. Проте далеко не завжди їм вдається перехитрувати людину.

Соколоподібні.

Фрагменти дніпровської заплави та низка островів у межах Києва на весняному і осінньому прольоті є місцями концентрації значної кількості видів хижих птахів. Над територією Києва відзначений 21 вид хижих птахів на прольоті, і більшість з них приурочена саме до дніпровської та деснянської заплави загалом та до парку «Дружби Народів» на острові Муромець зокрема (Домашевский, 2001, 2002а).

Сапсан (Falco peregrinus, ЧКУ, категорія рідкісний вид, БК2) спостерігався у районі Лисої гори, а 1986 р. було відзначено гніздування пари у гнізді крука на трубі ТЕЦ-6 на Троєщині (Домашевський, 2004), а 1994 р. тут трималася гніздова пара (Домашевский, 2002б). Підсоколик великий (Falco subbuteo, БК2) – звичайний гніздовий вид м. Києва (Домашевский, 2006), відзначений на гніздуванні у районі Оболонської затоки, на острові Венеціанський, Муромець, нижче Бобровні та на Лисій горі (Лопарьов, 1996). Наразі пара регулярно спостерігається на острові Проміжний у гніздовий період.

Боривітер звичайний (Falco tinnunculus, БК2) є одним з найбільш розповсюджених видів соколоподібних, який гніздує у Києві та околицях. Та гніздує він переважно на багатоповерхівках житлового сектору (Домашевский, 2002б). В 1980-1990-і рр. у межах дніпровської долини він відзначений на Трухановому острові (півострів Лісовий), на о. Лопухуватий, берегах протоки Бобровня на о. Муромець, та вище Бобровні, на Долобецькому острові та районі Оболонської затоки (Лопарьов, 1996). Пара у гніздовий період регулярно спостерігається над луками навпроти острова Козачий, а 2009 р. на острові відзначено гніздування у старому гнізді крука. Назва боривітра походить від його звички зависати у повітрі на висхідних потоках вітру, тріпочучи крилами. Боривітрів, які полюють таким методом, у київській заплаві можна спостерігати над лівобережними луками в околицях Осокорків та правобережними луками навпроти островів Козачий та Проміжний.

лунь болотяний
Рис. 1.10.75. Орлан-білохвіст або сіруватень, район о. Проміжний Рис. 1.10.76. Лунь болотяний – наразі вже звичайний на заплаві Дніпра

Боривітер захоплює гнізда сороки, чому остання часто буває нерада. Проте сокіл активно боронить околиці гнізда від всіх, хто міг би його розорити. Цим користуються інші птахи, так біля гнізд боривітра часто гніздують припутні. Відмічено навіть гніздування під ним куликів грициків (Limosa limosa). Боривітри харчуються головним чином гризунами, але не гребують і ящірками, а в містах промишляють птахами. Розвиток господарства призвів до того, що боривітри зникають з Європи. Навіть в Польщі це рідкісний вид, який знаходиться під охороною.

Орлан-білохвіст або сіруватень (Haliaeetus albicilla) – найбільший орел Європи (ЧКУ, категорія рідкісний вид, БК2). Дорослий орел важить 5 кг. Крайнє перо крила сягає 50 см в довжину. Розмах крил -2,5 м. Вони однаково широкі на всій довжині. Птаха за зв’язок з великими просторами води на заході називають морським орлом. Він вправно маневрує може брати здобич з поверхні води. Рибу можу з’їдати в польоті.

На сьогодні у межах Києва як гніздує, так і регулярно зустрічається і має постійні місця відпочинку. В 1992 р. жиле гніздо було знайдено в околицях с. Конча-Заспа (Домашевский, 2004). Наявність гнізда в заказнику Лісники (заповідна зона НПП «Голосіївський») прилеглому до заплави (реліктова заплава Дніпра) підтверджено в 2017 р., див. . Щодо місць відпочинку, то за даними С.О. Лопарьова (1996), такими місцями на кінець 1990-х р. слугували дніпровське узбережжя півострова Гострий, Ольжин острів, заліснене узбережжя оболонських кіс, Муромець, Великий Північний та Вальковський о-ви. У 2001-2011 р. постійно відзначається в околицях чаплиної колонії на острові Проміжний. У південній частині острова Ольжин білохвіст має постійну присадку, де регулярно трапляються рештки великих особин коропа, карася чи окуня (Атамась, Кукшин, 2010). У 2011 р. тут було знайдено залишки молодого великого баклана. Отже, орел-сіруватень, як і інші хижаки, харчується птахами з колонії на острові Проміжний. Загалом орлани можуть полювати на бакланів, хоча зловити баклана не легко, він ховається в гілках дерев, а вразі нальоту над водою, пірнає. Орлани зрідка також можуть займатися клептопаразитизмом, тобто відбирати здобич у інших птахів, зокрема чапель.

У зимовий час значна кількість орланів збирається на кризі біля незамерзаючих ополонок на ділянці Дніпра у межах Києва від верхнього б’єфу Київського водосховища до Бортницької станції аерації (Домашевский, 2004), при цьому чисельність зимуючих птахів у південній частині Київського водосховища та у гирлі Десни зросла 1970-2000 р. від декількох до 30 особин (Полуда, 2000).В місцевостях, де немає ополонок, орлани перелітають до лісу, де шукають падла, орієнтуючись при цьому на круків, рись та вовка.

На основі наявності неоперених ніг та потужного дзьоба припускають що саме орлан став прообразом орла з герба династії Пястів. А потім герба Польщі. Орел, а верніше орлан, в короні як знак Польського королівства з’явився на печатці короля Пшемисла ІІ в 1295 р. Дійсно контакти слов’ян з орланом були частішими ніж з беркутом чи іншими орлами. Орлани мають дуже добрий зір, вони бачать іншого орлана за десятки кілометрів.

Орлан-білохвіст дуже вразливий під час зимівлі. Як стверджує М. Трач, якщо особина кілька днів не поїла, вона стає вразливою для хвороб і через деякий час може загинути. Особливо вразливі ці птахи ранньою весною, коли вони мають якнайшвидше почати виводити потомство. В цей час самиця має весь час сидіти та гріти яйця. Її не можна в цей час турбувати. Якщо ж самець не знайде корм, вона теж має злітати, що може призвести до загибелі кладки. В випадку кращого пошуку харчу дорослі особини більше часу проводять в гнізді, де охороняють пташенят від вітру та дощів.

Гніздують орлани-білохвости зазвичай на великих деревах, найчастіше соснах, проте можуть гніздувати і в заплавних вільшаниках. Охорона його гнізд вимагає запровадження режиму абсолютної заповідності. Саме така охорона призвела до того що в Польщі чисельність виду з 20 особин в середині ХХ ст. зросла наразі до 700 особин. Час на таку охорону і в Україні (Mizera, 1999).

Орлан дорослішає поволі. Дорослим можна назвати 6-річного орлана, який має сиву голову, яскраво-жовтий дзьоб та білий хвіст. Молоді сіруватні натомість мають темне забарвлення з сіро-бурими дзьобом та хвостом. За кольором можна розрізнити білохвостів різного віку. Молоді орлани певний час мігрують по Європі, перш ніж знову повернуться до себе до дому там де вивелися. Велику загрозу для цих та інших хижих птахів являє хімізація сільського-господарства, зокрема застосування отрути на шкідників.

Підсоколик малий (Falco columbarius, БК2) зафіксований на о. Великий Північний, Труханів, Муромець, Козачий, а також в урочищі Корчувате (Лопарьов, 1996). Цей соколик зустрічається у нас тільки під час зимівлі та на прольоті (Домашевський, 2006).

Малого яструба (Accipiter nisus, БК2) реєстрували на о. Великому Північному, Муромці, та в урочищі Горбачиха (Лопарьов, 1996), а також на правому березі в околицях Галерної затоки та безпосередньо на острові Галерний. Натомість великий яструб (Accipiter gentilis, БК2) у межах заплави відмічений для району Жукового острова, а також заказника «Острови Ольжин та Козачий». Обидва види яструбів залишаються у нас зимувати. У південно-західній околиці міста взимку спостерігаються скупчення цього птаха, але загалом в останні десятиріччя спостерігається зниження його чисельності загалом та у межах міста зокрема (Домашевский, 2003).

За даними С. Домашевського (2004), у травні 2003 р. неподалік від ТЕЦ-4 спостерігався змієїд (Circaetus gallicus,ЧКУ, категорія рідкісний вид, БК2), який полював на вужів. Окрім того, він зрідка спостерігається над містом під час міграції (Домашевский, 2001). Змієїд гніздує за межами заплави, обираючи для побудови гнізд старі сосни чи інші дерева.

Щодо осоїда (Pernis apivorus, БК2), то за даними того ж автора цей вид є звичайним та численним на міграції у межах міста над дніпровською заплавою (Домашевский, 2001, 2002а). Весь вигляд цього птаха досить незвичний для соколиних: довгі ноги та мініатюрний дзьоб, що видають його «розбійницьку» спеціалізацію.

Окрім того, біля київської долини Дніпра зрідка можна зустріти таких рідкісних хижаків, як риболова (скопу Pandion haliaetus, ЧКУ, категорія зникаючий вид, БК2) – квітень 2000 р., територія заказника «Ольжин остров» (В. Негода, Н. Атамась особисте повідомлення); луня степового (Circus cyaneus, ЧКУ, категорія рідкісний вид, БК2) (Домашевский, 2004), луня лучного (Circus pygargus, ЧКУ, категорія вразливий вид, БК2) та підорлика малого (Aquila pomarina, ЧКУ, категорія рідкісний вид, БК2) на прольоті у межах дніпровської заплави м. Києва (Домашевский, 2002а), дуже рідко беркута (Aquila chrysaetos, ЧКУ, категорія вразливий вид, БК2) на зимівлі і осінній міграції, балобана (Falco cherrug, ЧКУ, категорія вразливий вид, БК2) на міграції та зрідка у гніздовий період (Домашевский, 2004).

В умовах України загалом риболов, на жаль, лише прольотний птах. Значна частка європейської популяції риболова гніздує в умовах Білорусі та Скандинавії. В США поширений дуже подібний до нашого підвид, який є досить чисельним. Зважаючи, що світова популяція риболова не є під загрозою (Nitecki C. 2013, особисте повідомлення). Проте це зовсім не скрашує відсутність на гніздуванні в Україні. За особливостями своєї біології цей птах є відлюдником і воліє гніздувати на малодоступних для людини ділянках лісу. Для цього потрібні 100-120 річні сосни, яких майже не залишилося. Цей хижак дуже перебірливий в виборі місця під гніздо, проте якщо вже десь загніздував, може повертатися сюди і 20 років поспіль. Тож охорона його гніздових популяцій вимагає запровадження режиму абсолютної заповідності.

Для полювання риболов використовує чотири розташовані хрест на хрест пальці з гострими кігтями, якими надійно фіксує пійману рибу. Риболови вступають в конфлікт з людиною, бо полюють на ставках. При цьому мало хто знає, що за весь час вигодовування пташенят цей птах вибирає далеко не тонну, а всього 170 кг риби. При цьому риболов вибирає переважно слабку рибу, яка плаває під поверхнею води. Тобто здійснює важливу функцію її селекції. Так само вибирає слабку рибу і орлан-білохвіст. Так що власники риборозплідних ставків мали б замість знищувати цих птахів, подякувати їм.

Звичайним птахом відносно малолюдних ділянок Київської заплави (головним чином на південь від Жукова острова і у районі Козачого острова) є . Зокрема, пара болотяних лунів зустрічалась у районі острова Проміжний (В. Негода, особисте повідомлення). Луня можна розпізнати за характерними видовженими крилами, низький політ та v-подібним силуетом. Луні часто зависають в повітрі, шукаючи гризунів. З наших лунів болотяний лунь обирає для гніздування заломи очерету, лучний – поля, а польовий – переважно луки. Окрім гризунів луні можуть полювати на зльотків горобиних птахів, ящірок, комах. Луні часто кидають корм пташенятам на певній відстані від гнізда, щоб простимулювати їх активність, зокрема переході до польоту. Кігті лунів одні з самих міцних інструментів серед хижих птахів. Луні летять на зимівлю в Африку або через Ізраїль або Аппеніни, перелітаючи Середземне море.

З 2000 р. на острові Козачий у гніздовий період регулярно спостерігається пара чорного шуліки (Milvus migrans, ЧКУ, категорія вразливий вид, РК3) (Атамась, Кукшин, 2010). У 2002 р. було знайдене гніздо, розташоване на старій вербі (В. Негода, усне повід.). Загалом чорний шуліка гніздує виключно на заплаві, обираючи для цього тарі верби та тополі. Зважаючи на це для даного виду дуже важливо зберігати старі заплавні ліси. На зиму чорний шуліка відлітає до Індії. в Західній Європі чорний шуліка є досить рідкісним видом.

Також на заплаві у літній період у різні роки неодноразово спостерігався канюк звичайний (Buteo buteo, БК2). Канюки мають велике різноманіття кольорів, так що інколи важко здогадатися що перед вами один і той же вид птаха.

Рис. 1.10.77. Чорний шуліка, район о. Проміжний Рис. 1.10.78. Водяна курочка трапляється повсюдно

У зимовий період на луках та пустирях навколо відвідного каналу Бортницької станції аераціїї до с. Вишневе вздовж лівого берега регулярно спостерігається до 10 особин канюка звичайного та зимняка (Buteo lagopus, БК2). Зрідка зимняки спостерігаються коло відкритих ополонок біля мосту Метро, Патона та Гідропарку в особливо холодні зими (2009/2010 р.), а також у районі острова Галерний. Обидва ці види також є звичайними мігрантами досліджуваної території (Домашевский, 2002а).

Хижі птахи – справжня окраса долини Дніпра. Більшість з них є рідкісними, маловивченими та вразливими, особливо в умовах великого міста. На жаль, бездумне переслідування цих сильних та гарних птахів триває і досі. Зокрема, у Києві було викрито неодноразові випадки знищення хижих птахів – канюків, яструбів, підсоколиків, голубоводами-любителями. Такі дії є неприпустимими та протизаконними. Якщо вам стало відомо про такі дії, будь ласка, повідомте до Київського еколого-культурного центру (kekz-office@ukr.net).

Куроподібні

Сіра куріпка (Perdix perdix, БК3) утворює скупчення на островах Муромець, Труханів та Великий Північний (Лопарев, 1996). В 1990-х р. вид був звичайним для заплавних парків міста, особливо у парку Дружби народів, а у зимовий період часто спостерігався на правому березі у районі Московського мосту (Костюшин, 1995). У 2012 р. відзначена нами також на о. Вальковський. Підняти зграйку сірих куріпок найлегше у кінці літа та на початку осені, під час сезонних міграцій на луках островів.

Журавлеподібні

Погонич звичайний (Porzana porzana, БК2, РК3), водяний пастушок (Rallus aquaticus, БК3), водяна курочка (Gallinula chloropus, БК3) та лиска (Fulica atra, БК2) характерні для острова Жуків, Козачий та Проміжний (Гаврись та ін., 2003), а також острова Дикий. Перші два види ведуть вкрай втаємничений нічний спосіб життя, їх значно легше почути, аніж побачити. Зокрема, у кінці весни-на початку червня їх голоси зрідка лунають у районі південних дніпровських островів.

Водяна курочка широко поширена на заплаві. Окрім вищевказаних місць, вона зафіксована нами на Осокорківській заплаві, оз. Нижній Тельбін, затоці Вовкувата, а за даними літератури вона також виявлена на озерах Вербне та Сонячне (Дубровський та ін., 2005).Вона вимагає наявні соті прибережно-водної рослинності, в якій в разі потреби може заховатися, або загніздитися.

Гніздування лиски відзначене в озері Біле, що є реліктом колишньої Позянівської затоки Дніпра (вул. Тальнівська), затоці Вовкувата та на островах Осокорківської заплави. На зимівлі пастушок, водяна курочка та лиска відзначені на каналі Бортницької станції аераціїї (Давиденко, Сыпко, 2002; наші дані). Загалом водяна курочка та лиска є одними з найбільш адаптованих до присутності людини водно-болотяних птахів. На відносно великих водоймах вони активні вдень, на невеликих можуть бути активні вночі. Свої гнізда вони влаштовують у недоступних заростях прибережно-водної рослинності, там же ховають і своїх пташенят. Харчування лиски базується на водній рослинності та двостулкових молюсках.

Рис. 1.10.79. Лиска – один з найпоширеніших птахів долині Дніпра Рис. 1.10.80. Кулик-сорока на гнізді, район о. Проміжний

Звичайною птахою заплави є деркач (Crex crex, БК2, РК3), якого рідко, коли можна побачити. Як влучно писав А. Міцкевич в «Пані Тадеуші»: Там деркач прокричав з луки, шукати його даремне, бо він літає в траві як щука в Немані”. Так, різке «кре-кре» деркача завжди можна почути на ділянках мало порушеної заплавної луки. Значне антропогенне освоєння заплав у Західній Європі поставило цього птаха на межу зникнення. У нас же він є поки що звичайним, хоча його місця існування також знаходяться під загрозою забудови рекреаційними комплексами та приватними котеджами.

Сивкоподібні

Чайка (Vanellus vanellus, БК3) гніздує і токує на острові Великий Північний, Троєщинських та Oсокорківських луках, Муромці, а також відома з району Жукова острова (Лопарьов, 1996; Гаврись та ін., 2003). Три пари регулярно спостерігаються у гніздовий період на луках заказника «Острови Ольжин та Козачий», зокрема, навпроти острова Козачий. Зграї цих гарних чорно-білих куликів з широкими крилами та особливим «пірнаючим» польотом, схожим на політ метелика, можна побачити у долині Дніпра під час осінніх та весняних міграцій. Заглом, чайка є одним з вісникім весни на заплаві. Вона прилітає в районі 4 березня. В Польщі з цим пов’язана цікава легенда. 4 березня – день св. Казимира. По легенді син польського короля Казимира Ягеллончика – теж Казимир дуже любив птахів. Зокрема він відвідував ринок в Кракові і скуповував у птахоловів диких птахів, щоб випускати їх на волю. Одного разу він викупив зовсім незвичайного птаха. Це була чайка. Королевич відпустив його але при умові, що той перший стягне до Польщі своїх братів та сестер. Чайка виконала прохання королевича, тож регулярно на свято Казимира вологі луки озиваються голосами чайки.

Набережник (Actitis hypoleucos, БК2) фіксувався на о. Муромець, Труханів, Венеціанський, Козачий, Ольжин, Жуків (Лопарьов, 1996) та Проміжний. Цей невеличкий птах є звичайним з куликів дніпровських островів, особливо часто його можна побачити на берегах невеликих зарослих проток та на повалених підмитих водою стовбурах верб та в’язів.

Кулик-сорока (Haematopus ostralegus ЧКУ, категорія вразливий вид, БК3) 1980-1990-х р. відзначений на о. Козачому, Жуковому, Великому (Південному), Ольжиному та інших частинах київської заплави (Лопарьов, 1996; Лопарев, Яниш, 2009). Спостерігався також на острові Пташиному та Великому Північному (Дубровський, особисте повідомлення), а також на Осокорках (Костюшин, 1998). Загалом птах цей гніздує на піщаних мілинах. Проте таких мілин, на яких би його не турбували люди практично не залишилося. Зважаючи на це гніздова пара кулика-сороки регулярно фіксується у затоці острова Проміжний навпроти чаплиної колонії. У травні 2002 р. та 2011 р. тут було знайдено повну кладку на одному з напівзатоплених дерев. Вид відзначений також на острові Дикий (Дубровський та ін., 2008). Назва цього кулика походить від його характерного біло-чорного забарвлення, він також має різкий крик та довгий міцний яскраво-червоний дзьоб. Цей великий птах може активно захищати своє гніздо навіть від таких великих хижаків, як жовтоногий мартин. Його можна побачити на піщаних пляжах та на зрізі води, де він харчується, в основному, двостулковими м’якунами.

Коловодник звичайний (травник) (Tringa totanus, БК3), баранець звичайний (Gallinago gallinago, БК3), грицик великий (Limosa limosa, БК3) відомі з Троєщинських та Осокорківських лук, о-вів Великий Північний, Муромець, а також Жукового острова (Лопарев, 1996; Гаврись та ін., 2003). Баранець звичайний, окрім того, фіксувався на початку 2000-х р. у районі острова Козачий (В. Негода, особисте повідомлення).

Травники здобувають їжу, бродячи у мілкій воді або по берегу, де вони збирають здобич на поверхні ґрунту або з верхніх шарів мулу. Основу їх їжі становлять личинки комах, в меншій кількості зустрічаються дорослі форми, головним чином жуки і клопи. Крім комах, ці птахи ще їдять молюсків і павуків. Травники знищують хижих водяних комах, які є шкідниками рибного господарства. Дзьоб куликів це своєрідний пінцет, яким ті вибирають їжу. Проте в різних куликів цей інструмент досить сильно відрізняється.

Рис. 1.10.81. Грицик великий Рис. 1.10.82. Пісочник малий

Пісочник малий (Charadrius dubius, БК2) спостерігався на Троєщинських луках, острові Великий Північний та Південний, Козачий, та урочища Брандовщина (Лопарев, 1996). Нами зафіксований також у районі Козачої коси у південній частині київської долини Дніпра. На гніздуванні 2 пари цього маленького куличка з коротким дзьобом знайдено на намитому острівці напроти острова Козачий. Пісочник надзвичайно рухливий та обережний, але побачити його зблизька чи у бінокль варто, він дуже гарний.

На Долобецькому острові одноразово спостерігався коловодник чорний (Tringa erythropus, БК3) та слуква (Scolopax rusticola, БК3, РК3) (Дубровський та ін., 2008). У північній частині каналу Бортницької станції аерації у межах Києва в останні роки регулярно зимують 2-4 ос. коловодника лісового (Tringa ochropus, БК2).

Характерними птахами дніпровської заплави є крячки. Це малі птахи з вузькими крилами, які дозволяють їм вправно літати над водою. Саме тут їх можна побачити, коли вони харчуються, літаючи низько над водним дзеркалом. Живляться крячки, головним чином, водними комахами, малими рибами і молюсками. Ці птахи загалом рідко пірнають за здобиччю, а найчастіше збирають її з поверхні води. Зрідка занурюють голову чи дзьоб, не перериваючи польоту.

Річковий крячок (Sterna hirundo, БК2) є звичайним птахом дніпровської долини у Києві. Його колонія (разом із малим крячком Sterna albifrons, ЧКУ, категорія рідкісний вид, БК2, РК3) була відома у північній околиці острова Великого Північного та у районі острова Козачого (Лопарев, 1996). У затоці поблизу чаплиної колонії на острові Проміжний 2009 та 2011 р. він гніздував на пнях дерев, що стирчать над водою (Атамась, Кукшин 2010). Зафіксований на полюванні на більшості водойм у межах долини Дніпра у Києві, зокрема, на озері Вербному (Дубровський, 2005) та Алмазному. У період липень-вересень після гніздування формує разом з іншими мартиновими зграї 10-50 особин, що полюбляють відпочивати на затоплених стовбурах дерев, мілинах та знаряддях гідронамиву. Річкові крячки закладають свої гнізда на ґрунті. Виглядають вони непримітно, являючи собою невеликі заглиблення в землі з невеликою кількістю рослинного матеріалу, часто захищені кущами.

Річковий крячок часто гніздує разом з річковими крячками. Після 3 тижнів насиджування вилуплюються пухнасті пташенята, яких дорослі птахи підгодовують малими рибками, комахами та пуголовками. Після 28 років життя вони отримують можливість літати. Незважаючи на невеликі розміри, річковий крячок найбільш агресивно серед усіх мартинових захищає свої гнізда від хижаків (Ledwoń, Betleja, 2003).

Родинні відносини в крячків питання здібностей самця, а кохання продається за виловлену рибку, яку приносить самиці самець. Це має біологічний зміст, адже самиця витрачає більше енергії на виробництво яєць, тож самець має це компенсувати.

Рис. 1.10.83. Річковий крячок Рис. 1.10.84. Крячок малий

Гніздування крячка малого на озері Заспа, а також на піщаних мілинах урочища Плоське (сучасна південно-східна частина о. Жуків) відомо ще наприкінці 1920-х та на початку 1930-х р. (Шарлемань, 1930a, 1933a). Пізніше колонія знаходилася також у районі виходу з Галерної затоки (Лопарев, 1996). Відпочиваючі крячки малі реєструвалися біля узбережжя урочища Горбачиха (2011) та поблизу о. Пташиний (2011).

У 2008-2009 р. вид гніздував на невеличкому острівці, що утворився внаслідок гідронамиву поблизу південного закінчення Козачої коси (Атамась, Кукшин, 2010). Загалом такі піщані новоутворення на руслі Дніпра є найпривабливішими ділянками для гніздування крячка малого, а також інших птахів, наприклад, пісочника малого.

Рис. 1.10.85. Відсидка мартинів і крячків на розлогій мілині у районі о. Пташиний спричинила назву острова Рис. 1.10.86. Острівці, що утворюються внаслідок гідронамиву – найпривабливіші для гніздування малого крячка

Чорний крячок (Chlidonias niger, БК2) – вид, який віддає перевагу ділянкам зарослої заплави, у районі Києва був зареєстрований Е. (М) В. Шарлеманем 1927 р. на оз. Заспа (Шарлемань, 1930a). Згадувався він також на гніздуванні з території заказника в околицях островів Ольжин та Козачий (Гаврись та ін., 2003). У південно-західній частині острова Ольжин у широкій затоці 2004 р. знайдено невелику колонію чорного крячка, яка розміщувалася на плаваючих заростях водопериці колосистої, водяного горіха та латаття білого. У різні роки чисельність гнізд коливалася від 7 до 11 (Атамась, Кукшин 2010). У 2011 р. чисельність чорного крячка тут досягла 30 гніздових пар.

Чорний крячок гніздує в випадку наявності рослинності, яка плаває на поверхні води. Гніздо чорного крячка це невеличкий плаваючий віночок гниючої водної рослинності. В гнізді звичай 3 яйця, з яких по 3 тижнях висиджування вилуплюються малі бронзово-чорні пташенята. Після двох днів вони вже можуть самостійно залишати гніздо і мандрувати по плаваючій рослинності та втікати від хижаків. В колонії чорні крячки галасливі та агресивні, якщо хтось наближається до їх гнізд. Людину вони атакують з пронизливим криком і проносяться низко над головою (Ledwoń, Betleja, 2003).

Чорні крячки можуть також гніздувати на невеликих штучних плотиках з очерету розміром 35 х35 см. Втім зрозуміло, що створення штучних гніздівель проблеми знищення місць існування крячків в Європі не вирішує.

Окрім того, у нижній частині долини Дніпра у Києві можна зустріти також крячка світлокрилого (Chlidonias leucopterus, БК2, РК3) та крячка білощокого (Chlidonias hybrida, БК2).

Sterna_hirundo_chlidonias_nigra
Рис. 1.10.87. Чорний крячок разом з річковим крячком (ліворуч) Рис. 1.10.88. Крячок світлокрилий, район о. Ольжин

Зграйки світлокрилого крячка чисельністю 4-18 особин регулярно спостерігалися у гніздовий та період після гніздування у районі островів Ольжин та Козачий. До 2005 р. цей вид гніздував у старицях на заплавних луках навпроти острова Козачий (С. Лопарьов, особисте повід.), але пізніше цей вид на гніздуванні не знайдено. У 2009 р. на затоплених деревах поблизу чаплиної колонії на острові Проміжний знайдено два виводки цього виду (Атамась, Кукшин 2010). Загалом для цього виду нехарактерне гніздування у долині великих річок, він віддає перевагу старицям у долинах їх менших приток, як, наприклад, на Десні.

В умовах Польщі світлокрилі крячки гніздують також виключно на природних ділянках річок (Nitecki C. 2013, особисте повідомлення). Тож виглядає на те, що збереження виду вимагає режиму абсолютної заповідності на цих річкових фрагментах.

Рис. 1.10.89. Білощокий крячок

У затоці у південній частині острова Ольжин у гніздовий період спостерігаються також під час годівлі 8-10 дорослих особин білощокого крячка. У 2009-2012 р. виявлено гніздову колонію цього виду, яка розміщується на плаваючих пагонах водяного горіха та глечиків жовтих. Наразі колонія нараховує у різні роки 11-20 гніздових пар.

Білощокий крячок сам будує з листків та водних рослин гніздо, діаметр якого може досягати 1 м. Всередині розташовується ямка, в яку крячок відкладає зеленуваті яйця. Протягом усього тритижневого періоду насиджування гніздо постійно добудовується, так, як рослини, з яких воно збудовано гниють і тонуть. Ці крячки є дуже агресивними і активно обороняють свої з таким трудом побудовані гнізда (Ledwoń, Betleja, 2003).

В умовах Польщі ці крячки воліють гніздувати на куртинах глечиків жовтих (Nitecki C. 2013, особисте повідомлення).

Серед болотяних крячків чорний та світлокрилий – аборигенні види річкових долин та внутрішніх водойм лісової та лісостепової зон (Воинственский, 1960). Вони харчуються переважно комахами, при цьому чорний крячок віддає перевагу безхребетним, які мешкають на водній рослинності, у той час як світлокрилий крячок полює на наземних комах над лучною рослинністю. Їхній родич – крячок білощокий – більший за розмірами, з міцним товстим дзьобом, харчується переважно рибою та пуголовками. Він є вселенцем з півдня, де мешкає переважно у дельтах великих річок чорноморського та середземноморського басейнів. Його гніздування далеко на півночі під Києвом, можливо, пов’язане з загальним потеплінням клімату. Просування білощокого крячка відбувається і в інших країнах Європи. Попередньо в розділі ми вже описали особливості гніздування білощокого мартина в околицях Києва, та роль в цьому водяного горіха плаваючого. На Верхній Віслі в Польщі білощокі крячки теж збільшують свою чисельність гніздуючи на заростях плавуна щитолистого чи листках латаття. Водяний горіх є тут рідкісною рослиною. Аналогічно гніздують білощокі крячки на озері Дружно на Поморрі.

Крячки є доскональними літунами і мігрують на великі відстані. Після розмноження вони починають повільну міграцію на південь. Чорний і річковий крячки мігрують вздовж морських узбереж і зиму проводять над атлантичними берегами Африки, в той час як білощокий крячок зимує головним чином в дельті Нилу. На найбільші відстані мігрує крячок річковий, який долітає аж до Південної Африки. В Польщі для крячків встановлюють штучні платформи для гніздування, проте вони не довговічні, а проекти, що фінансують цю діяльність не довговічні. В той же час на річках, які ще зберегли природний гідрорежим, продовжується варварське регулювання (Ledwoń, Betleja, 2003).

Річковий мартин (Larus ridibundus, БК3) не має яскраво-вираженого статевого диморфізму (різниці між самкою та самцем). Самець лише трохи більший за самицю. Обидва батьки разом доглядають гніздо. Гнізда у мартинів можуть розташовуватися дуже компактно, проте не ближче ніж на відстані витягнутої шиї птаха з дзьобом.

Колонії річкового мартина нагадують кораловий риф, це оази для водно-болотяних птахів. Тут тримаються майже усі місцеві водно-болотяні птахи. Причина цього в тому, що річкові мартини активно відганяють хижаків, таких як болотяний лунь чи інших. Під охороною річкового мартина зокрема часто гніздує чорношия пірникоза. У гніздовий період спостерігається над усією акваторією Дніпра у межах міста. У післягніздовий період може утворювати великі до 300 ос. скупчення, зокрема, на намитих піщаних косах у районі островів заказника «Острови Ольжин та Козачий». Існування його колонії можливе на озері Вирлиця на Позняках. Тут регулярно у гніздовий період спостерігається велика кількість птахів, а 2010 р. є відомості про наявність на озері декількох виводків пташенят (О. Панчук, усне повід.). Мартин відмічений також на озерах Тельбін, Вербному та Сонячному (Дубровський, 2005). Зрідка цей птах спостерігається на зимівлі у районі впадіння каналу Бортницької станції аерації до Дніпра. При цьому у зимовому наряді його чорний капелюх на голові линяє тільки до невеличкої темної плямки. У долині Дніпра цей птах – ентомофаг, тобто живиться переважно комахами, а ось популяція, яка багато років мешкає в околицях Москви (Росія), вже давно перейшла на харчування побутовими відходами на звалищах міста (Зубакин, 2010). Нами скупчення цього птаху зафіксовані на оз. Алмазне (2014 р.).

Жовтоногий мартин (Larus cachinnans) спочатку був приморським видом, який, починаючи з 1980-х р., активно розповсюдився вздовж Дніпра, формуючи гніздові колонії на дніпровських водосховищах (Атамась, Лопарев, 2005). Зі своїх колоній на Канівському та Київському водосховищах та у період після гніздування жовтоногі мартини регулярно розлітаються у межах київської долини Дніпра. За останнє десятиріччя значно зросла чисельність виду на зимівлі у межах міста Києва (Пшеничный, 2007). Цей вид у значних кількостях регулярно можна побачити на ополонках у районі північних островів, а також коло ТЕЦ-5 на Корчуватому.

Жовтоногий мартин – рибоїдний птах, який не гребує і падлом. Великі зграї цього птаха на зимівлі можна побачити не тільки біля ополонок на Дніпрі, а також на міських звалищах. Останні роки спостерігаються випадки хижацтва мартинів на колонії чапель та бакланів на південних околицях Києва.Жовтоногий мартин відноситься до групи великих сріблястих мартинів (large white head gulls). Його родичі зустрічаються по всій земній кулі. Так, в Арктиці мешкає бургомістр (Larus hyperboreus), а в Антарктиці – домініканський мартин (Larus dominicanus) (Див. ). Припускають, що це результат широкого розселення колись єдиного виду. На всьому своєму велетенському ареалі ці мартини дотримуються засади гніздування на підвищених місцях безпосередньо над морем (іншою водоймою) де будують високі конусоподібні гнізда. Вони зазвичай двошарові – 1 шар основа гнізда, а 2-вистилка сухими стеблинами трав. В умовах Дніпра жовтоногий мартин, починаючи будувати гніздо в квітні, використовує для будівництва гнізд сухі стеблини очерету, а лоток гнізда викладає китицями минулорічних суцвіть. Пташенята усіх сріблястих мартинів мають строкатий бурий наряд, що маскує їх під кольори морських узбереж.

Larus_cachinnans
Рис. 1.10.90. Річковий мартин – знайомий з дитинства за шоколадом «Чайка» Рис. 1.10.91. Жовтоногий мартин – хижак і домінант серед дніпровських птахів

Рідкісними прольотними видами у межах київської долини Дніпра є та . Окрім того, сивий мартин регулярно спостерігається також на зимівлі, зокрема, на ополонках у нижньому б’єфі водосховища на півночі міста та у районі Жукова, Ольжиного та Козачого островів. Великі зграї цього виду, а також мартина річкового спостерігали на відстійниках Бортницької станції аераціїї (Давиденко, Сыпко, 2002).

Голубоподібні

Дніпровські острови – звичайне місце гніздування припутня (Columba palumbus) та горлиці звичайної (Streptopelia turtur, БК3) (Лопарев, 1996). Припутень реєструвався на острові Дикий (Дубровський та ін., 2008). З 1992 р. відбувається доместикація припутня в Європі. Так, він давно вже став гніздувати в містах Польщі. Наразі цей птах вже розпочав освоювати Київ.

Горлиця кільчаста (Streptopelia decaocto, БК3) трапляється у районах забудови на о. Трухановому, Долобецькому та Венеціанському, а також на Русанівці, Покалі та Корчуватому (Лопарев, 1996). Кільчаста горлиця походить з Близького Сходу. В ХХ ст. вона здійснила блискавичний ривок в Європу, де опанувала міста. Наразі її численність стабілізувалася, а подальше поширення припинилося. Натомість та ж сама кільчаста горлиця, завезена до Флориди, стрімко опановує західні штати США. Горлиця звичайна мешкає на Жуковому на Козачому островах. Звичайний міський голуб (Columba livia), який трапляється на освоєних людиною ділянках заплави, походить з Близького Сходу від дикого скельного голуба, що гніздує в пустелях.

Streptopelia_decaocto
Рис. 1.10.92. Горлиця кільчаста Рис. 1.10.93. Зозуля звичайна

В заказнику Лісники (заповідна зона НПП «Голосіївський») прилеглому до заплави (реліктова заплава Дніпра) в 2017 р., виявлено гніздову ділянку голуба синяка (Columba oenas), див. .

Зозулеподібні

Зозуля (Cuculus canorus, БК3) є широко поширеним видом заплави Дніпра у межах Києва (Фесенко, 2010), зокрема, її багато на південних островах у межах Києва та прилеглих територіях. Так, 2009-2011 р. тільки на острові Козачий нараховувалося 3-5 співаючих самців.

Совоподібні

Дніпровські острови є одним зі звичайних місць концентрації сов у межах Києва. Так, на початку 2000-х р. сова вухата (Asio otus, БК2) спостерігалася, головним чином, на дніпровських схилах та островах, що пов’язано з гніздуванням у біотопах, близьких до води, сороки (Pica pica), у гніздах якої вухата сова зазвичай селиться. Щільність цих птахів тут сягала 0,5-1 пари на км2. В зимовий час ці сови можуть скупчуватися на кладовищах (зокрема лівого берега) та в парках.

Asio_otus Strix_aluco
Рис. 1.10.94. Сова вухата Рис. 1.10.95. Сова сіра

Звичайною у Києві є також сіра сова (Strix aluco, БК2). Так, у 2000-і р. її чисельність у Києві складала 15-20 пар (Атамась, 2001). У 1980-х р. вона фіксувалася на о. Великий Північний, Муромець, Труханів, Козачий, Ольжин, Жуків острів, також в урочищі Покал та на прилеглому до нього урочищі Лиса гора (Лопарьов, 1996), а у 2000-х р. – у межах дніпровської заплави на Феофанії та схилах Дніпра до Печерського ландшафтного парку.

Хатній сич (Athene noctua, БК2) зустрічався в урочищі Покал та Кончі-Заспі (Лопарев, 1996; Гаврись та ін., 2003), а також на Жуковому острові та в околицях Пирогова. Висловлювалися припущення, що чисельність цього толерантного до присутності людини птаха скорочується, ймовірно, внаслідок харчової конкуренції з сірою совою (Лопарев, 1996). Хатні сичі можуть гніздувати на заплаві в старих дуплистих вербах та інших деревах. Тут вони можуть відкладати до 7 яєць. Характерний крик сича домового згадує в своїй поезії Т. Шевченко (). Цікаво, що в деяких країнах Європи, зокрема в Польщі, сича переслідували, як вісника нещастя, а щодо дупел в вербах оповідали, що там гніздує диявол (Chomiuk, 2008). Кумедні пташенята домового сича дійсно схожі на бісенят. А от користь яку сичі приносять сільському господарству та на садибі винищуючи мишей, робить будь-яке їх переслідування абсурдним. Орнітологи називають сича птахом з двома парами очей. Дійсно він має на потилиці світлі плями, які нагадують очі.

До 1982 р. у межах Києва була також поширена на гніздуванні совка (Otus scops, БК2), але, за даними станом на кін. 1990-х р., вона відзначена лише на о. Козачий (Лопарьов, 1996). Наразі на території Києва вона не реєструється. Можливо, це пов’язано з масовим вирубуванням у Києві та околицях садів під забудову. Саме у таких місцях полюбляла оселятися та полювати на великих комах – метеликів та хрущів, ця маленька сова.

Згідно останніх обліків, проведених 2010 р. О. Кукшиним, найбільш розповсюдженим у заплаві Дніпра у межах м. Києва є сова сіра (загалом 10 гніздових пар), у той час як сова вухата значно скоротила свою чисельність порівняно з 2000-2001 рр. (3 гніздові пари на досліджуваній території). Сича хатнього на гніздуванні у межах правобережної заплави знайдено 3 пари (Атамась, Кукшин, Лопарев, 2011).

Під час сезонних кочівель на території дніпровської долини трапляються поодинокі особини болотяної сови (Asio flammeus, БК2). У 2000 р. у межах лівобережної заплави трапився зальот рідкісної червонокнижної сови – сипухи (Tyto alba, ЧКУ, категорія зникаючий вид, БК2) (О.П. Шкарбалюк, особисте повідомлення).

Всі сови є вкрай потайними птахами, які полюють переважно вночі і у сутінках і рідко потрапляють на око людині. Однак на дніпровських островах можна навесні почути сумний гук вухатої сови, а у залишках великих лісових масивів вже з кінця зими – шлюбні крики сови сірої. Крім того, сова вухата взимку може утворювати так звані зимувальні скупчення, коли на кількох розташованих поруч деревах вдень може збиратися до 30 особин цього корисного птаха-мишоїда. Взимку вухаті сови моуть збиратися на деревах на кладовищах.

Серпокрильцеподібні

Серпокрилець (Apus apus, БК3) може влаштовувати поодинокі гнізда на о. Труханів та Муромець (Лопарев, 1996). На годівлі він зареєстрований у районі островів Покал та Рославський (Дубровський та ін., 2008). Над акваторією Дніпра у межах заказника «Острови Ольжин та Козачий» також регулярно спостерігається 2-4 ос. серпокрильця.

Одудоподібні

Одуд (Upupa epops, БК2) найчастіше зустрічається на сухих ксерофітних луках дніпровської заплави, де гніздує у дуплах поодиноко стоячих дерев чи дерев галерейних лісів, переважно осокорів та білих верб. В 1914 р. Е. (М) В. Шарлемань відзначив його гніздування у дуплах старих верб Труханового острова (Шарлемань, 1914a). Вид відзначався на лівобережній Придеснянській та Осокорківській заплаві, а також на острові Жуків та Ольжин. Також спостерігався на островах Великому Північному та Трухановому (Дубровський та ін., 2008), а також на островах Долобецький та Муромець (Костюшин, 1994). Довгий дзьоб одуда дозволяє йому майстерно полювати навіть на підземних тварин, зокрема, капустянок. Захищаючи гніздо від сторонніх відвідувачів, одуд створює навколо нього нестерпний сморід. А його пташенята захищаються так само як скунс. Для гніздування одуда необхідне збереження старих дерев з дуплами, зокрема, осокорів чи верб, що поки що у достатній кількості присутні у ландшафтах дніпровських островів.

Ракшеподібні

Птахи цього ряду вражають своїми кольорами. Це справжні вихідці з тропічних країв. Рибалочка (Alcedo atthis, БК2, РК3) – один з найгарніших птахів київської заплави. Відзначений на Покалі, островах Труханів, Муромець, Лопухуватий, Великий Південний та Великий Північний. За літературними даними наявний також на берегах озера Вербне (Дубровський та ін., 2005). Також регулярно відзначений у гніздовий період на островах заказника «Острови Ольжин та Козачий», а взимку – на відвідному каналі Бортницької станції аерації. Його чисельність тут в окремі зими може сягати до 10 особин. Також взимку вид зустрічається і на зкидному каналі ТЕС в урочищі Покал.

Тож, якщо ви сидите на березі водойми, а повз вас яскравою блакитною стрілою з голосними різкими криками пронісся якийсь птах – придивіться уважніше і не проґавте можливість побачити рибалочку.

Існування рибалочки залежить від кількох головних факторів. Це перш за все наявність чистих водойм з достатньою кількістю дрібної риби, якою цей птах живиться. Рибу рибалочка зазвичай ловить з засідки на гілочці якоїсь верби понад поверхнею водойми. Помітивши рибу, він зривається вниз, пірнає і ловить її своїм довгим дзьобом. Рибалочка потребує також водойм з високими берегами, в яких йому зручно влаштовувати нори (шириною 5 см, довжиною від 40 до 100 см), які вистелені кісточками та лускою риб. Зважаючи на вищевикладене рибалочка є добрим індикатором доброго стану водних екосистем (Wasko, Lipinska, 2012). Але якщо береги не круті. Не біда. Блакитний рибалочка дуже винахідливий птах. У таких умовах він може влаштовувати гнізда на виворотнях осики чи інших дерев заплави. Цікаво, що частина цих птахів відлітає на зиму в південну Європу (зокрема Хорватію), а частина лишається на незамерзаючих в силу природних чи техногенних причин ділянках водойм.

Рис. 1.10.96. Пташеня бджолоїдки у гнізді Рис. 1.10.97. Сивий дятел, урочище Покал

Під час осінньої міграції на прибережних крутих схилах та деяких островах зупиняються зграйки бджолоїдок (Merops apiaster, БК2), які нараховують 5-40 особин. Такі зупинки, зокрема, відзначені нами на урвищах Лисої гори та острові Ольжин, Проміжний та Дикий. У 2002-2003 р. 3 пари бджолоїдок гніздували у норах на верхівці Лисої гори, але потім залишили її.

Дятлоподібні

Малий (Dendrocopos minor, БК2) та великий (Dendrocopos major, БК2) строкаті дятли поширені на Трухановому острові, Муромці, Долобецькому, Гідропарку, Великому Північному, Жуковому та Венеціанському островах (Лопарев, 1996; Костюшин, 1994). Малий дятел відзначений на острові Вальковський (Дубровський, особисте повідомлення). Великий та середній (Dendrocopos medius, БК2) дятли, а також крутиголовка (Junx torquilla, БК2) є звичайними для територій заказника «Острови Ольжин та Козачий», а також острова Дикий. Для Жукова острова наводиться крутиголовка та дятел великий строкатий (Гаврись та ін., 2003).

Сирійський дятел (Dendrocopos syriacus, БК2) трапляється у заплавному лісі Покал, а також на території прилеглої Лисої гори. Відзначений також і на острові Долобецький, Трухановому острові (Костюшин, 1994). Сивий дятел (Picus canus, БК2) фіксувався на островах Жуковому, Муромці та Козачому (Лопарев, 1996), а також на всіх північних островах Києва (Костюшин, 1994).

Жовна (Dryocopus martius, БК2) та зелений дятел (Picus viridis, ЧКУ, категорія вразливий вид, БК2) виявлені на острові Дикий (Дубровський та ін., 2008). Можливі зустрічі цих видів в заплавних вільшанниках.

Дятли дуже цікаві птахи. Вони мають особливості будови, які дозволяють їм працювати як долото, молоток (дзьоб), пінцет та липучка (язик). Шийні м’язи дятла приймають на себе удари і відводять їх голови птаха. А поставлені хрест на хрест пальці дозволяють дятлам триматися на дереві і вільно переміщуватися в вертикальному вимірі. Гніздують дятли у власноруч видовбаних дуплах. Лише крутиголовка гніздує в дуплах видовбаних іншими дятлами. Крутиголовка загалом найбільш оригінальний з дятлів. Цей птах має властивість вигинатися, відлякуючи ворогів імітацією змії. Має слабкий хвіст, щоб лазити так вправно по деревах, як інші дятли.Так, вона єдина відлітає взимку у вирій.

Для дятлів найбільш сприятливими є райони поширення старих осокорів чи білих тополь. Комахи, які ховаються під корою дерев, які засихають, забезпечують кормом дятлів на всю зиму. У цьому плані надзвичайно цінними слід визнати осокірники півострова «Лісовий» Труханового острова та деревостани о. Міжмостний. Цікаво, що сприятливими для дятлів є також заплавні вільшанники.Дуже цінні для дятлів також плодові дерева, так як тут вони можуть знайти багато комах.

Цікавий опис дятла подає один з найстарших грецьких християнських текстів ІІ-ІV ст. під назвою «Фізіолог», де описуються різні птахи:

«Дятел є строкатим птахом, а багатство його барв, асоціюється з різноманіттям постатей диявола. Дятел прилітає до гаю, входить на дерева і довбе їх своїм дзьобом, прислухаючись. Якщо дерево глухе і не має серцевини, робить в ньому дупло та закладає гніздо. Якщо ж дерево є здорове та має серцевину, швидко від нього відлітає і летить до іншого. Так і диявол входить на дерева, тобто в людей, вдаряючи стрілами зіпсуття і вслухається. Якщо людина є глухою та позбавленою серця, входить в неї і закладає гніздо. Якщо ж навпаки: людина є сильна і повна серця – відступається від нього і чим душ переходить до іншого гаю» (Скорупко Т. Матеріали виставки музею перших Пястів на Ледниці, 2015).

Горобцеподібні

Докладний аналіз населення цих птахів біло проведено В.О. Костюшиним для островів північної частини Дніпра у межах Києва (1994). Зокрема, цим автором на гніздуванні зафіксовано 54 види горобцеподібних, найбільша кількість видів – 52, – вказується для о. Муромець. Для різних островів домінуючими видами виступають зяблик (Fringilla coelebs, БК3), соловейко східний (Luscinia luscinia, БК2), трав’янка лучна (Saxicola rubetra, БК2), кропив’янки сіра (Sylvia communis, БК2) та чорноголова (Sylvia atricapilla, БК2), шпак (Sturnus vulgaris), хатній горобець (Passer domesticus), а також представники родини воронових – сіра ворона та грак (Corvus frugilegus). Взимку зустрічається також чиж (Spinus spinus), що зокрема використовує вільшаники, харчуючись насінням вільхи.

Шпаки – птахи які приносять у Київ весну. Інколи вони з’являються ще в лютому і починають шукати собі місце для гніздівлі. У зв’язку з вирубкою старих дерев в парках на островах, ці птахи потребують штучних гніздівель. Шпаки невтомні переслідувачі різних комах. Про це варто пам’ятати і не дуже гніватися на них, коли вони обліплять вашу черешню. Навесні шпак вирізняється з поміж інших птахів своїм яскравим металево-чорним оперенням з білими рисками. Восени шпаки збираються в величезні зграї. Фантастично рухаються ці зграї в повітрі. Це ніби один цілісний організм.

Граки то птахи, які пожвавлюють вигляд наших вулиць всю зиму. Вдень вони розбрідаються по місту, а на ніч збираються у великі зграї, які відлітають до парків чи до інших місць відносно спокійних з високими деревами. Саме граки, а не сірі ворони, як часто помилково вважається, збираються у ці великі зграї, які можна спостерігати над Дніпром. Щільні видовжені «хмари» грачиних зграй у сутінках загальними контурами нагадують велетенських зміїв чи драконів. Зграя гаків – це не просто хаотичне скупчення. Це система, в якій панує ієрархія та чіткий сенс. На ночівлі найкращі місця займають старіші особини. Це ділянки на гілках в центрі дерева, де вони прикриті з назовні іншими птахами. В випадку сильного вітру, старіші птахи розсаджуються нижче по стовбуру. На ночівлі граки вивчають один одного і по зовнішнім ознакам вирізняють найбільш відгодованих. Наступного ранку вони намагаються летіти за тими птахами, які знають де більше поживи. Додатковий сенс великої зграї – більша безпека. Адже в такому випадку значно вища імовірність що хтось помітить небезпеку. Весною граки відлітають з України на північ – в Росію (звідси знаменита картина О. Саврасова ), де гніздують на окремих деревах парами. Після сезону розмноження ці птахи знову збираються в зграї, а за настанням холодів прилітають знову до нас.

А ось сірі ґави, скоріше, – одинаки. Це звичайні птахи дніпровської заплави та островів. Часто їх можна побачити на піщаних берегах островів, особливо під час добових коливань рівня води, коли вони ретельно обстежують зріз води у пошуках поживи. На південних островах Києва сірі гави розорюють качині кладки та крадуть яйця з гнізд кваків та бакланів. Та не поспішайте обертати проти сірої ґави весь свій гнів. Адже місце хижака у природі не може бути порожнім. Окрім того переслідування гризунів у центрі міст Польщі швидко призвело до елімінації з них сірої ґави. Час вже відмовитися від ярликів в дусі сталінської доби, на кшталт «шкідливий вид» та небажаний вид» (так сіра ґава наприклад досі підписана в центральному природознавчому музеї НАНУ), та зрозуміти, що кожна жива істота в природі бажана та необхідна.

Крук пристуній в фольклорі, літературі та мистецтві. Знайти його можна як в Біблії так і міфології. В темні віки середньовіччя цей птах був несправедливо занесений до супутників нечистої сили, про нього розповідали різні дурноти. Як стверджує Д. Завадска (2006) справжній образ цього розумника світу птахів набагато цікавіший. Варто придивитися до цього нашого супутника пильніше. Для цього варто вибратися на Дніпровську заплаву. Круки живуть зграями десь з десяток екземплярів в кожній та ведуть колективний спосіб життя. Вони гніздують і ночують на великих деревах. Члени однієї зграї розлітаються на велику відстань та шукають падлини. В разі якщо вони його виявили, то одразу не знижуються, а кружляють та вивчають ситуацію. Потім повертаються в місце ночівлі зграї і розповідають іншим крукам про знахідку. Така поведінка гарантує крукам більшу імовірність знахідки харчу, а знайденого водному місці харчу вистачає на всіх. Перш ніж підійти до падла, круки уважно вивчають ситуацію, чи немає бува засідки? Проте навіть якщо все добре, крук часто не може пробити шкіру загиблої тварини і потребує допомоги. Для цього круки вчиняють галас та приваблюють великих хижих птахів – орланів чи канюків, орлів, а також вовків чи рись. Ті роздирають тварину і курки можуть дістатися до м’яса. Тварини колективно годуються. Окрім того круки доїдають на місцях полювання інших хижаків. Крук дуже розумна птаха, а легенди. Які збереглися на Євразійському та Північноамериканському континенті зберегли його образ святої птахи. Ще досі цей птах святий у інуїтів (ескімосів). Причина цьому дуже проста, птах, розуміючи, що мисливці – ескімоси добуваючи оленя, залишать рештки йому наводив давніх мисливців на зграї карибу. Так виробилася співпраця з людиною подібна до вищеописаної співпраці з людьми. Крук моногамна тварина, в зграях тварин панує соціальна ієрархія. А також мова тіла та більш ніж 70 різних звуків, за допомогою яких круки спілкуються. Цікаво, що цей птах одним з перших починає закладати гніздо. Це може відбутися навіть у лютому, коли ще панує зима.

Був майже повністю винищений в більшій частині Європи та Північної Америки. от як про нього пише німецький природоохоронець світового рівня Г. Конвенц:

«Крук, був ще п’ятдесят років тому широко розповсюджений, місцями багато чисельний, але зараз він повністю зник на великих ділянках і належить до числа рідкісних гніздуючи птахів. В Саксонії останню пару спостерігали в 1868 р. З того часу він там зник. В Сілезії ця птаха також більше не гніздує» (Конвенц, 2000).

Внаслідок цього ще в другій половині XX ст. був рідкісним. Наразі частина мисливців та «екологів» звинувачує його в шкідливому впливі на популяції мисливських птахів. Насправді ж крук абсолютно не шкідливий і надзвичайно цінний утилізатор падлини (Zawadzka, 2006).

На відміну від північних островів, детальні обліки горобиних на південних островах не проводилися. Нижче наведено деякі звичайні та чисельні види цих територій.

Жовта (Motacilla flava, БК2) та біла (Motacilla alba, БК2) плиски є звичайними видами, які гніздують на островах. Біла плиска просто всюдисуща. Найбільш часто можна побачити її у долині Дніпра біля зрізу води, де вона здобуває дрібних комах. Слід згадати оригінальний спосіб гніздування білої плиски на дніпровській заплаві – безпосередньо на напівзатоплених пнях та корягах, що підвищуються над водою.

Motacilla_alba
Рис. 1.10.98. Біла плиска – часто тримається на пляжах Рис. 1.10.99. Жовта плиска, Троєщинська заплава

Жовта плиска тяжіє до заплавних лук, вона, зокрема, зафіксована на Пташиному та Трухановому островах (Дубровський та ін., 2008), а також на луках заказника «Острови Ольжин та Козачий». Блукаючи заплавними луками, важко не помітити цього птаха, адже ось він стрибає верхівками невеликих кущів верби та високого бадилля, наприклад, кінського щавлю.

Міська ластівка (Delichon urbica, БК2) виявлена на Трухановому острові, ластівка берегова (Riparia riparia, БК2) відома з Труханового та Оболонського островів (Дубровський та ін., 2008). Колонії берегової ластівки наявні також на піщаних підвищених берегах південних київських островів, зокрема, Ольжиного та на Козачій косі. На жаль, чисельність берегової ластівки на сьогодні скоротилася через брак придатних місць для гніздування – піщаних урвищ, де вона викопує гніздові нори.

У той же час сільська ластівка (Hirundo rustica, БК2) є звичайним видом, відомим, зокрема, з о-вів Великого Північного, Муромця, Труханового, Венеціанського та Дикого (Лопарев, 1996; Дубровський та ін., 2008). Цікаво, що сільські ластівки двічі на рік перетинають пустелю Сахару, пролітаючи з Європи до Південної Африки і навпаки. Можливо вони розпочали свої перельоти давніше, коли Сахара не була такою безжиттєвою, а після погіршення ситуації тут просто не змогли перелаштуватися?

Рис. 1.10.100. Трав’янка лучна Рис. 1.10.101. Очеретянка велика

Кам’янка звичайна (Oenanthe oenanthe, БК2) наводиться для островів Великого Північного, Муромця, Труханова, Долобецького, Венеціанського, Жукового, а також урочищ Горбачиха, Покал та прилеглої до нього Лисої гори (Лопарев, 1996).

Польовий жайворонок (Alauda arvenis, БК2) гніздує на острові Великому Північному, Троєщинських та Осокороківських луках, Жуковому острові (Лопарев, 1996; Гаврись та ін., 2003). Польовий жайворонок – це давній слов’янський символ весни. Жайворонок прилітає до нас на початку березня. В Польщі переказують, що його випускає з мішка св. Агнешка. Бо він прилітає по святу цієї святої 21 січня. В цей час його набагато легше почути ніж побачити. Голос жайворонка, що нагадує тонкий дзвіночок, може тривалий час линути з одного й того ж місця, адже птахи ці люблять зависати у повітрі. Зважаючи на це він за переказом був улюбленим птахом святого Франциска. Дійсно цей птах виглядає скромно, має скромну дієту і найголовніше весь час співає до неба. На землі жайворонок малопомітний з-за свого камуфляжного забарвлення. Тож не дивно, що згідно одній з легенд він народився з грудки землі. В Західній Європі цей птах з-за інтенсивного сільського господарства є дуже рідкісним. Не менш поширеним на заплавних луках є трав`янка лучна, зокрема, її багато на луках заказника «Острови Ольжин та Козачий».

На півдні київського острівного архіпелагу можна також зустріти низку видів очеретянок: лучну (Acrocephalus schoenobaenus, БК2), ставкову (A. scirpaceus БК2), велику (A. arundinaceus БК2), а також кобилочку солов’їну (Locustella luscinioides, БК2) і зрідка – кобилочку річкову (Locustella fluviatilis, БК2). Прибережні зарості щільно заселені різноманітними та цікавими птахами. Часто можна побачити, як очеретянка, ніби виправдовуючи свою назву, швидко пересувається вертикальними стеблами очерету, або, співаючи, сидять на його верхівках. В заростях очерету та прибережно-водній рослинності тримаються численні види очеретянок. Очеретянки мають дві зазубрини на язику, які допомагають їм втримувати комах. В другій половині літа триває прольот очеретянок коридором узбережжя Балтийського моря.

А ось кобилочки – досить потайні птахи, їх легко розпізнати завдяки специфічній пісні, що нагадує дзюрчання цвіркуна. Очеретянки підвішують свої кошикоподібні гнізда з стеблин трав на пагонах очерету – звідси і назва цих птахів. Гнізда міцні і витримують гойдання очерету від вітру.

У заростях напівводяної рослинності вздовж берегів можна побачити також ремеза (Remiz pendulinus, БК2), який часто харчується, зависаючи, як і всі синиці, вниз головою на коваделках рогозу. Цей вид відомий також своїми схожими на рукавичку висячими гніздами, майстерно зробленими з пуху верб та тополь. Ремез закладає одразу кілька рукавичок, щоб хоча б одну вибрала самиця. Власне саме цю рукавичку він і закінчує додаючи до неї вхід у вигляді рукава. Такі рукавички ремезу надійно захищають пташенят від холодів та дощів.

В очеретах мешкають вівсянка очеретяна (Emberiza schoeniclus, БК2), а також надзвичайно гарна вусата синиця (Panurus biarmicus, БК2). Самці останнього виду мають імпозантні чорні вуса. Спів вусатої синиці нагадує скрипку. Ці птахи мають дуже екзотичний тропічний вигляд і недарма. Більша частина представників цієї родини (товстодзьобі синиці) поширені та походять з Азії та Північної Америки, а сама вусата синиця розселилася на захід до Європи ще у прадавні часи (Воинственский, 1960). Це теплолюбний птах, ареал якого просувається на південь у зв’язку з теплими зимами. Потребує добрих врожаїв насіння очерету. В холодні зими з браком корму цілі популяції можуть загинути.

Рис. 1.10.102. Ремез Рис. 1.10.103. Синьошийка

На острові Ольжин фіксувалися щиглик (Carduelis carduelis БК2), зеленяк (Carduelis chloris, БК2), а на правому березі навпроти нього і на острові Проміжний гніздують берестянка звичайна (Hippolais icterina, БК2) та гаїчка болотяна (Parus palustris, БК2).

Цікаво, що багато з цих видів, зокрема, щиглик, зеленяк, очеретяна вівсянка, довгохвоста синиця та зяблик, зустрічаються у Києві на зимівлі, зокрема, коло теплої води Бортницького каналу аерації на його берегах. Щиглик то своєрідний папужка фауни України. Різнокольороваий птах одразу кидається в очі і нажаль приветрає увагу жадібних птахоловів, які час від часу пробують збувати його на Куренівському ринку в Києві. Тож треба бути пильними і в разі виявлення продажу щигликів чи ніших диких птахів інформувати природоохронців чи поліцію. На заплаві щиглики активно поїдають насіння зовні нікому не поітрбних будяків (Cirsium). А вівсянку, зеленяка чи чорного дрозда можна побачити в зимовому місті біля годівнички.

Синьошийка (Luscinia svecica, БК2) на території долини Дніпра гніздує на Трухановому острові, Муромці, Осокорківських луках (Лопарев, 1996; Мальцев та ін., 2010) та на островах Проміжний та Козачий.

Птах надзвичайно гарний – він має на черевці велику блакитну пляму з червоною зірочкою та гарну мелодійну пісню, що схожа на спів соловейка –

Соловейко східний – звичайний вид на островах і заплаві (Лопарев, 1996), зокрема, зафіксований на Вальковському, Трухановому та Долобецькому островах (Дубровський, особисте повідомлення), а також на острові Великий Південний та островах заказника «Острови Ольжин та Козачий». Посилена чутливість цього виду до антропогенного впливу пов’язана з гніздуванням на землі, як правило, при основі чагарнику, або серед старих неприбраних опалих листків або куп вітровалу (Межжерина, 1999). Зрозуміло, що традиція прибирання листя восени, тяжіння до «прозорих» деревостанів під час численних київських реконструкцій парків становить серйозну загрозу для соловейка.

Вивільга (Oriolus oriolus, БК2) є звичайним птахом заплави. Надзвичайно ефектне кольорове забарвлення дорослих птахів. В Польщі, наприклад цього птаха навіть називали золотим дроздом. Зафіксована від острова Великого Північного на півночі до острова Жукового на півдні (Лопарев, 1996). Гніздує також на островах заказника «Острови Ольжин та Козачий», де пізно навесні можна почути його флейтовий спів.

Oriolus_oriolus Troglodytes_troglodytes
Рис. 1.10.104. Пташеня вивільги Рис. 1.10.105. Гніздо волового очка

Волове очко (Troglodytes troglodytes, БК2) відзначений на острові Великому Північному (Дубровський, особисте повідомлення), а також регулярно зимує у північній частині Бортницького каналу станції аерації. Це друга за розміром після золотомушки птаха фауни України. Волове очко дуже полюбляє зарості кропиви, в яких влаштовує гнізда звиті з рослинних волокон.

Вільшанка (Erithacus rubecula, БК2) є звичайним видом заплави, зокрема, зустрічається на о. Труханів, Венеціанський, Покал, Рославський та Дикий (Дубровський та ін., 2008), а також на всіх південних островах та прилеглих територіях.

Чикотень (Turdus pilaris, БК3), за нашими спостереженнями, також є звичайним птахом досліджуваного регіону. За даними Дубровського, зареєстрований на Вальковському та Оболонському островах (Дубровський, особисте повідомлення), а також на південних островах Києва, так само, як і сойка (Garrulus glandarius). Цей птах полюбляє ягоди, ласує горобиною, бирючиною та омелою.

Erithacus_rubeculla Fraxinus_pyrhylla
Рис. 1.10.106. Вільшанка, вона ж малинівка та зарянка Рис. 1.10.107. Налузане лушпиння ясена – місце обіду снігурів

У межах долини Дніпра зустрічаються також синиця чубата (Parus cristatus, БК2) – о. Великий Північний, та синиця довгохвоста (Aegithalos caudatus, БК3) – о-ви Великий Північний та Венеціанський (Дубровський та ін., 2008), а також острови Козачий, Ольжин та території навпроти цих островів.

У заболочених широколистяних лісах заказника Лісники біля Чапаєвки, заплавних дібровах Жукового острова та ніших місцевостях найбільш поширеними видами (домінуючими, не менше 0,5 пар/га) є дрізд чорний (Turdus merula, БК3), вільшанка, жовтобровий вівчарик (Phylloscopus sibilatrix, БК2), вівчарик-ковалик (Phylloscopus collybita, БК2), кропив’янка чорноголова, синиця велика (Parus maior, БК3), зяблик, костогриз (Coccothraustes coccothraustes, БК3) та шпак звичайний. До звичайних видів відносяться вже згадуваний чикотень, щеврик лісовий (Anthus trivialis, БК2), синиця блакитна (Parus cyanus, БК2), повзик (Sitta europaea, БК2) (Гаврись та ін., 2003).

Костогриз є аналогом тукана в наших лісах. Його дзьоб звичайно не такий великий як у тропічного аналога, проте справний в розгризанні насіння грабу та кісточок плодових дерев.

Молоді дрозди злітають з гнізда та розташовуються в полозі лісу, криком приваблюючи батьків з кормом. В разі появи хижака зачаюються. Тому в разі виявлення зльотків, не треба їх забирати з собою як покинутих.

Взимку синиці зграйками прочісують фрагменти заплавного лісу в пошуках комах, що зимують в тріщинах та під корою верб та тополь.Синиці це переважно комахоїдні птахи – хижаки. Проте в голодну пору вони можуть переходити на насіння, зокрема з великим вмістом олії. Зокрема масове насіння ялини. Не вистоюють вони і перед соняшником, яким найкраще їх підгодовувати взимку. Прочісуючи заплаву синиці роздзьобують тріщини в корі та витягають звідти личинок, яйця та самих безхребетних. Взимку синиці мають весь час харчуватися. Бо їм треба підтримувати високий обмін за рахунок чого вони витримують холоди. Температура тіла синиць сягає 42 градуси. А температура зимової ночі 11 градусів. Хоча взимку в них відростають додаткові пухові пір’я, швидшим стає коло обіг крові, серцебиття, спеціальне огрівання кінцівок, втім багато залежить від поведінки. Для нічного відпочинку синиці мають обрати сухі місця закриті для вітру. Недосвідчені синиці, які обирають вологі вітряні місця не переживають холодних ночей. Блакитна синиця та московка ховають в корі запаси на випадок безкорм’я.

Всі ці види також є характерними для заказника «Острови Ольжин та Козачий» та його околиць, а також дрозд співочий (Turdus philomelos, БК3), сорокопуд-жулан (Lanius collurio, БК2), мухоловка білошия (Ficedula albicollis, БК2), вівсянка звичайна (Emberiza citronella, БК2), місцями горихвістка чорна (Phoenicurus ochruros, БК2), вівчарик весняний (Phylloscopus trochilus, БК2) та кропив’янка садова (Sylvia borin, БК2). Мухоловка білошия потребує дуплистих дерев а отже режиму заповідності: відсутності буде яких рубок. Сорокопуд-жулан поширений також на не трансформованих ділянках лівобережної заплави, території садових товариств та рештках придніпровських сіл. Він зокрема переслідує травневих хрущів, тож садоводи не мають підстав нарікати на його пристуність.

На великих островах у межах Києва у невеликій кількості гніздує кропив’янка рябогруда (Sylvia nisoria, БК2) (Фесенко, 2010). У зимовий період регулярно трапляються омелюхи (Bombycilla garrulous, БК2), для яких має вистачити соковитих ягід омели, та снігурі (Pyrrhula pyrrhula, БК3), які майстерно розгризають насіння ясена. Спостерігаючи за снігурами, можна наочно побачити зв’язок між зерноїдними птахами та розповсюдженням насіння дерев. Зграйки снігурів шукають насіння ясену і знайшовши дерево тривали час об’їдають його поки насіння на ньому не закінчиться. Проте, в процесі об’їдання частина насіння обривається та падає неушкоджена під деревом, тому потенційно придатна для проростання.

Омелюхи в випадку сурових зим на півночі прилітають до нас вже в жовтні. Вони мігрують по заплаві в залежності від наявності корму. Важливе значення для них окрім омели має наявність горобини, глоду та неубраних з дерев яблук. Зважаючи на це старі сади дачних масивів лівобережжя для них справді райське місце. Якщо ви бажаєте побачити в себе цих птахів, залишить на зиму на деревах частину плодів.

Необхідно зазначити, що сучасний стан господарства в Україні створює для звичайних птахів сільського та приміського ландшафтів останній в Європі резерват. Адже поширення європейських стандартів ведення сільського-господарства численних обмежень та хімізації навіть в сусідній Польщі призвели до зниження чисельності поки що звичайних в Україні птахів (). Саме це пояснює здивування наших дослідників тим, що в Європі перебуває під охороною багато ще досить звичайних в нашій країні птахів. Польські орнітологи теж не вірили, що так станеться в їх країні, але результат не забарився: колись звичайні птахи стають дедалі рідкіснішими.

Велике значення відіграє долина Дніпра у Києві для мігруючих птахів. Ось як описував це значення 1914 р. Е. (М.) В. Шарлемань (у перекладі українською):

«Доволі тривалі мої спостереження разом зі спостереженнями інших київських орнітологів дають можливість зробити деякі загальні висновки з питання про пролітні шляхи у долині Дніпра і околицях Києва. Таких шляхів в описуваному районі я нараховую три (карта 2). Перший з них, позначений мною на карті пролітним шляхом групи А, проходить долиною Дніпра, притримуючись течії річки та її заплави. Поблизу гирла Десни птахи, які летіли з півночі пролітним шляхом А, розбиваються на дві гілки.

Міграційні шляхи птахів Київ Дикі гусі
Рис. 1.10.108. Міграційні шляхи у долині Дніпра станом на 1914 р. Рис. 1.10.109. Ключ диких гусей над містом – знову приходить осінь

Одна гілка, яка, напевно, не боїться міського шуму, рухається далі за течією Дніпра і пролітає вздовж дніпровського берега Труханового острова, інша ж – до якої відносяться птахи більш обережні, ухиляється дещо ліворуч і летить рукавом Десни Десенкою, далі Чорториєм та Русанівкою. Ця гілка пролітає вздовж північно-східного берега острова. Навесні такого відхилення завдяки розливу Дніпра, що вкриває усю площу заплави, імовірно, не спостерігається; не спостерігається це явище і під час волового осіннього прольоту, коли птахи йдуть ніби «напролом» над річкою повз місто. У зв’язку з тим, що відстань, яка відділяє Дніпро від розташованих приблизно паралельно йому рукавів, не дуже велика, відхилення пролітного шляху виражено невідчутно і при розгляді напрямку пролітних шляхів його (тобто відхилення) можна не приймати у розрахунок. Тільки що описаним шляхом проходять наступні види: пірникоза велика, пірникоза сірощока, пірникоза чорношия, гагара чорновола, гагара червоновола, поморник короткохвостий, мартин сивий, мартин чорнокрилий, мартин річковий (частково), мартин малий, крячок світлокрилий, крячок чорний (восени), крячок річковий, крячок малий, побережник малий,побережник білохвостий, побережник білий (під Києвом спостерігається виключно в осінній час), побережник червоногрудий, побережник чорногрудий, коловодник болотяний, коловодник чорний, брижач, кулик-сорока, пісочник малий, пісочник великий, чайка (восени), сивка морська, грицик великий (восени), крех малий, крех великий, крех середній, синька, турпан, гоголь, морянка, попелюх, чернь морська, чернь чубата, крижень (частково восени), шилохвіст, чирянка мала, чирянка велика, свищ (частково), лебідь-кликун, риболов (скопа).

Вірогідно, цим же шляхом пролітають наступні у тій чи іншій мірі рідкісні види околиць Києва: мартин полярний, поморник великий, пірникоза червоношия, пірникоза мала, крем’яшник, побережник ісландський, побережник чорногрудий, побережник болотяний, грицик малий, коловодник ставковий, плавунець круглодзьобий.

Другий значний пролітний шлях наших місць перетинає тільки що описаний поблизу гирла Десни. Цей шлях йде навесні з південного заходу на північний схід, а восени – у протилежному напрямку.

Навесні деякі птахи, які летять останнім шляхом, так сильно відхиляються на схід, що напрямок польоту таких зграй можна оцінити як № 00. Такі зграї пролітають над самим Трухановим островом. Вісь другого пролітного шляху в околицях Києва йде долиною нижньої течії Десни. Другим пролітним шляхом летять наступні види (група В на мапі): грицик великий, сивка звичайна, гуменник (у Е. (М.) В. Шарлеманя гуменник малий, гуменник польовий, гуменник уфимський – тоді ці підвиди виділяли в окремі види – авт.), кульйон великий, журавель сірий.

Цей пролітний шлях небагатий кількістю видів. Дуже багатий кількістю особин. Завдяки останній обставині, а також і тому, що птахи групи В у більшості – всі крупні, помітні, другий пролітний шлях згідно першому враженню може видатися більш відчутним та важливим, ніж перший.

Найменш яскраво виражений третій пролітний шлях. Він у районі моїх досліджень коло гирла Ірпеня співпадає з напрямком течії Дніпра, південніше ж Києва шлях цей відхиляється. Річка уходить ліворуч, а пролітний шлях зберігає меридіанний напрямок. Цей шлях, повторюю, не є таким яскравим. Що його правильніше було б вважати певним напрямком прольоту деяких видів птахів, які летять під час своїх сезонних пересувань «розгорнутим фронтом». Найбільш характерні для цього шляху (група С) наступні види: канюк звичайний, зимня, шуліка чорний, підорлик великий, могильник, кібець, боривітер, голуб-синяк, жайворонок польовий, зяблик, щеврик червоногрудий, щеврик лучний, ластівка міська, ластівка сільська, чиж, крячок чорний (навесні), мартин річковий (повертається навесні на південь під час тимчасового настання холодів) та деякі інші види. Лівобережна частина цього шляху перетинає Дніпро у районі островів Муромця та Труханового.

Само собою зрозуміло, що приведене групування пролітних шляхів піддається обліку лише у тих випадках, коли птахи летять на висоті, доступній для ока» (Шарлемань, 1914a).

Ось як описує мандрівку журавлів один з найдавніших текстів про птахів, так званий Avarium – трактат Гуго з Фолетто, який був створений між 1132 та 1152 рр. і послужив авторові для обґрунтування правил монастирського життя:

«Журавлі, коли вирушають в дорогу, летять ключем, який нагадує літеру V. Піднімаються на велику висоту, щоб легше спостерігати, в які райони бажають потрапити. Той, який веде стадо, призиває інших голосом. А коли він захрипне замінює його інший. Вночі ж діляться на сторожі і по черзі зберігають порядок в чуванні, в піднесеній лапі тримаючи камінці, якими попереджають сплячих. Про обов’язок чування нагадує крик» (Скорупко Т.. Матеріали виставки музею перших Пястів на Ледниці, 2015).

Хоча з часів описів Гуго з Фолетто та Е. (М.) В. Шарлеманя багато що змінилося, але все ще так само мандрують вздовж Дніпра пташині каравани. Найпомітніше летять гуси та журавлі: восени з журливим криком, а навесні – з веселим. Хочеться вірити, що так буде завжди. Бо без них ми вже напвене не відчуємо так проникливо хід часу. Видатний американський натураліст та екофілософ О. Леопольд писав:

"Наша здатність до оцінки цінності в природі починається, як і у випадку мистецтва, від звернення уваги на те що гарне. Розвивається вона далі проходячи наступні стадії прекрасного, аж доходить до цінності, яких мовою поки що не передаси. Цінність яку представляють собою журавлі є явищем, яка належить, як я думаю до того найвищого списку, для якого все ще бракує слів. Одне однак можна з певністю сказати: журавлів цінуємо все більше, в мірі того як відкривається перед нами історія Землі. Вже знаємо, що їх рід походить з далекого еоцену. Інші члени фауни того часу вже давно відпочивають на віки в околишніх пагорбах. Коли чуємо його крик, то чуємо щось більше ніж птаха. Чуємо інструмент в оркестрі еволюції. Він є символом нашого нестримного минулого, тої неймовірної нескінченності тисячоліть, з якої виростають щоденно справи птахів і людей, і які до цієї пори визначають їх перебіг" (Leopold, 2004).

Дійсно наразі відомо, що скажімо канадський журавель в сучасному вигляді існував вже 10 млн. років тому. Сірі журавлі колись гніздували на київських болотах борової тераси – колишніх реліктових водотоках. Наразі ці болота, такі як Ковпит чи Рибне осушені та знищені.

Від хмар долітає до мене ледве чутний галас, якби гавкання далекого пса. Дивне як цілий світ одразу прислухається тому звуку і намагається зрозуміти що то. Через якусь хвилю галас стає голоснішим – то гоготання диких гусей, які хоч ще непомітні, але стрімко наближаються. Зграя виринає з низьких хмар – пташиний відділ обідранців, то спадаючи вниз, то зриваючись вгору, розгойдуваний згори додолу вітром, то збираючись в купу то розлітаючись в усі сторони, проте неухильно ідучи наперед. Вперед, коли вітер змагається з кожним тріпочучим крилом. Коли зграя ледве маячить далеко на небі, чую останнє гоготання, що дає літу сигнал відійти ” (Leopold, 2004). Єдиним гусем, якого можна побачити в нас поза сезоном прольоту є сіра гуска. Гусиня сідає на яйця на початку березня, а в липні молоді гусі вже літають.

Більшість наших птахів відлітають на зимівлю до Африки. При цьому вони воліють летіти не над Середземним морем, де хоча і на коротший шлях витрачають безліч енергії, а довшим шляхом – над пустелями Близького Сходу. Тут народжуються сприятливі висхідні потоки, які допомагають птахам зручно мандрувати. Коридором міграції є район Ізраїлю. Тут птахи зупиняються по дорозі в Африку. Сюди ж вони збираються перелетівши денний максимум 3000 км над Сахарою, щоб відпочити. Мігруючі птахи відпочивають в околицях Ейлату над Червоним морем після того як перелітають з району озера Вікторія в Африці – де знаходиться головне місце відгодівлі зимуючих в Африці наших птахів. Масовим є прольот канюків різних видів. Під час прольоту лелек небо в Ейлаті вкривається тисячами птахів, які сідають в околицях міста на ніч, а потім рушають далі до дому в Європу. Разом з білими летять і чорні лелеки.

Предыдущий раздел | Содержание | Следующий раздел

Понравилась страница? Помогите развитию нашего сайта!

© 1999 – 2019 Группа «Мысленного древа», авторы статей

Перепечатка статей с сайта приветствуется при условии
ссылки (гиперссылки) на наш сайт

Сайт живет на

Число загрузок : 2598

Модифицировано : 26.04.2019

Если вы заметили ошибку набора
на этой странице, выделите
её мышкой и нажмите Ctrl+Enter.