Начальная страница

МЫСЛЕННОЕ ДРЕВО

Мы делаем Украину – українською!

?

Млекопитающие поймы Днепра в Киеве

Парникоза И.Ю.

Млекопитающие – животные, которые получили своё название от того, что выкармливают своих детёнышей молоком. Некоторые сведения о териофауне Киева, в частности поймы Днепра, в XVIII в. оставил в своей истории Киева (1798–1799 гг.) Максим Берлинский:

«Из диких зверей водятся в лесах волки, лисицы, зайцы, дикие козы, байбаки, кролики, хорьки, норки, горностаи, ласки, белки и множество крыс как домашних, так и водяных; изредка же появляются медведи, кабаны, барсуки и росомахи» (Берлінський, 1991).

Первым весомым сведением о составе фауны млекопитающих (териофауны) г. Киева и его окрестностей является работа М. Кесслера «Млекопитающие… Киевского учебного округа» (1851 г.), а следующим шагом стала книга Е. (М.) В. Шарлеманя «Млекопитающие окрестностей Киева». Как свидетельствует Е. (М.) В. Шарлемань, по состоянию на начало ХХ века для днепровских островов, в частности центрального Труханова острова, была характерна богатая фауна млекопитающих. После этого до конца ХХ столетия не было подготовлено ни одной сводки (Загороднюк, 2003).

Рассмотрим современное состояние териофауны поймы Днепра отдельно для разных отрядов млекопитающих.

Насекомоядные

Обычными животными высоких незатопляемых участков днепровской поймы являются ёж белобрюхий (Erinaceus roumanicus) и европейский крот (Talpa europaea). В частности, ёж зафиксирован нами на Трухановом острове (2016 г.), Венецианском острове (2020 г.), берегах залива Берковец, на Жуковом острове, из литературных источников он известен с Оболонского, Долобецкого, Рославского островов и острова Покал. В 2017 г. обнаружен также на острове Венецианский, у озера Иорданское (Оболонь), у озера Небреж на Осокорках и у Русановского канала. Крот же нами зафиксирован почти по всей пойме. В литературе указывается, что его наблюдали на Великом Северном, Трухановом, Оболонском и Межмостном островах. (Дубровський та ін., 2008).

Ежи имеют два приплода за теплый сезон. Первые малыши рождаются сразу после выхода из спячки, поэтому имеют достаточно времени, чтобы нагулять жир. Второй приплод ежей появляется в августе и имеет мало жировой ткани, чтобы войти в спячку. Многие малыши из этого приплода не переносят зимовки. Ёж должен весить 500–600 г, чтобы войти в состояние гибернации. Если вы осенью обнаружили щуплого ежа, взвесьте его и в случае, если он имеет меньшую массу, передайте в зоопарк. Во время гибернации у ежа падает температура и замедляется биение сердца. Ежи любят рыбу, поэтому на пойме охотно поедают снулую рыбу, которую выбрасывают на берег. Не боятся ежи в случае необходимости и плавать. Ежи любят наносить различные запахи слюной.

Для сохранения ежей необходимо оставлять неубранными листья, в которых они зимуют. К сожалению, это невозможно объяснить владельцам садовых участков и коммунальным службам, а также отдельным владельцам, которые тянутся за модой западных газонов. А перегнившие листья – это и восстановление потока органики в почве. В случае содержания ежей в неволе их необходимо, прежде всего, очистить от паразитов.

Рис. 1.10.110. Следы деятельности…

Рис. 1.10.110. Следы деятельности крота на пойме, берег залива Верблюд

Рис. 1.10.111. Белозубка малая – одно…

Рис. 1.10.111. Белозубка малая – одно из самых маленьких наших млекопитающих

Обычным обитателем поймы является также обыкновенная бурозубка (Sorex araneus, БК3, Загороднюк, личное сообщение). Другим распространенным видом киевской агломерации, находок которого следует ожидать на частично застроенных участках киевской днепровской поймы, является белозубка малая (Crocidura suaveolens, БК3). Этот вид чаще всего регистрируется в Киеве в лесопарковых зонах, а также в частном секторе.

Рис. 1.10.112. Ёж белобрюхий на…

Рис. 1.10.112. Ёж белобрюхий на Трухановом острове

Рис. 1.10.113. Кожан позний –…

Рис. 1.10.113. Кожан позний – властелин сумеречного неба

Ёж и белозубка демонстрируют выразительную склонность к синантропии: первого часто обнаруживают в «пищевых» рейдах в плотно-застроенных кварталах, вторую – нередко, особенно осенью, в прилегающей к лесным зонам застройке. (Загороднюк, 2003).

В 1930-е годы обычным животным Конча-Заспы была кутора обыкновенная (Neomys fodiens, БК3). Сейчас её отмечают только на территории, расположенной вблизи урочища Серяково и ботанического заказника общегосударственного значения «Лесники». В Конча-Заспе вид был выявлен в 1930 г. Сейчас ближайшая к описываемому региону находка сделана в 1990-е годы вблизи ручья в Голосеевском лесу. (Гаврись та ін., 2003). На задних лапках у куторы имеется кружево из волосков, помогающее ей плавать – некая «ряса». Отсюда её украинское название – рясоножка.

Что же касается наиболее уникального водного животного – реликта плейстоцена – выхухоли (Desmana moschata, ККУ, категория исчезающий вид, БК2), то она из киевской поймы Днепра исчезла и сохранилась только в старых упоминаниях. Жаль, что нарушения гидрорежима и повсеместное распространение сетевого браконьерства не позволяют даже думать о её реинтродукции в Киеве.

Рукокрылые

По данным К.Ф. Кесслера, в целом для Киева по состоянию на 1915 г. приводилось 8 видов летучих мышей. В сводке Е. (М.) В. Шарлеманя для Киева указано 9 видов. Что касается летучих мышей днепровской поймы, тот же Шарлемань в другой своей работе указывает для Труханова острова три вида: рыжую вечерницу (Nyctalus noctula, занесенную в ККУ, категория уязвимый вид, БК2), кожана позднего (Eptesicus serotinus ККУ, категория уязвимый вид, БК2) и нетопыря-карлика (Pipistrellus pipistrellus, ККУ, категория уязвимый вид, БК2) (Шарлемань, 1914a). Что касается нетопыря-карлика, то его часто наблюдал во время охоты на берегах Днепра ещё К.Ф. Кесслер (1851 г.).

Э. (Н.) В. Шарлемань указывал, что на 1915 г. это был самый обычный после рыжей вечерницы вид летучих мышей Киева. Один экземпляр вида (Шарлемань называет его малоголовый нетопырь) был пойман им на Трухановом острове. В 1933 г. им же была отмечена большая колония этих нетопырей размером до 100 особей в урочище Конча-Заспа. Впрочем, необходимо отметить, что в настоящее время систематика нетопыря-карлика сильно изменилась. Из этого вида были выделены новые виды. Значительное количество находок переопределено как нетопырь лесной (Pipistrellus nathusii, ККУ, категория неоцененный вид, БК2). Нахождение собственно нетопыря-карлика пока в Киеве неизвестно. Однако в лесистых стациях встречается его вид-двойник – нетопырь-пигмей (Pipistrellus pygmaeus, ККУ, категория неоцененный вид, БК2), который отличается частотами ультразвука и некоторыми морфологическими признаками. Заметим, что с определённой достоверностью летучих мышей можно определить по характерным ультразвукам, которые они издают во время охоты. Для этого используются специальные детекторы.

Что же касается лесного нетопыря, то в 1954 г. он отмечен в устье Десны, на территории Голосеева и Жукова острова (Лихотоп и др., 1990).

Со времён наблюдений Е. (М.) В. Шарлеманя на территории днепровской поймы систематических исследований фауны летучих мышей не проводилось, однако кроме вышеприведенных данных о нетопырях сейчас известны случаи регистрации ряда других видов летучих мышей.

Вечерница рыжая является одной из самых обычных наших летучих мышей. Она водится, в частности, на Жуковом острове, пойме Виты и в урочище Конча-Заспа (Лихотоп и др., 1990; Гаврись та ін, 2003). Согласно данным зоологического музея Киевского национального университета имени Тараса Шевченко, одна особь вида была поймана в 1947 г. вблизи Корчеватого, а в 1954 г. – в урочище Конча-Заспа (Загороднюк, Годлевська, 2001). Более поздние регистрации рыжей вечерницы были сделаны Лихотопом и др. на территории Гидропарка, а также на острове Труханов (материнская колония) (Лихотоп и др., 1990). Интересно, что рыжая вечерница во время охоты издаёт звуки, которые в состоянии услышать ухо человека. По этим характерным звукам можно в темноте узнать эту летучую мышь.

Вечерница гигантская (Nyctalus lasiopterus, ККУ, категория исчезающий вид), является, несомненно, одной из самых редких и загадочных летучих мышей поймы Днепра. Согласно данным зоологического музея Киевского национального университета имени Тараса Шевченко, а также Государственного природоведческого музея во Львове, особь вида была поймана в 1947 г. вблизи Корчеватого (Загороднюк, Годлевська, 2001). К сожалению, больше этих гигантов мира рукокрылых тут не регистрировали.

Вечерница малая (Nyctalus leisleri, ККУ, категория редкий вид, БК2) – самая маленькая из вечерниц. Известна по Голосееву и Конча-Заспе (Абеленцев, Попов, 1956; Гаврись та ін., 2003). Данный вид, наверное, сохранился здесь до сих пор, ведь был найден в начале 2000 г. в Голосеевском лесу (В. Негода, личное сообщение). Обнаружен он также в 2011 г. во время отлова летучих мышей в Голосеевском лесу. (О. Годлєвська, особисте повідомлення).

Ещё одной из относительно обычных летучих мышей поймы Днепра и нашей фауны в целом является кожан поздний. От рыжей вечерницы она достаточно легко отличается более тёмной окраской меха. Согласно данным зоологического музея Киевского национального университета им. Тараса Шевченко, особь этого вида была поймана в 1952 г. вблизи Корчеватого. Другими местами находок этого кожана в пределах поймы Днепра в Киеве были село Конча-Заспа (1933 г.), урочище Китаев (1930-е гг.) и набережная Днепра (время не указывается) (Лихотоп и др., 1990).

Кожан двухцветный (Vespertilio murinus, ККУ, категория уязвимый вид, БК2) упоминается в работах Шарлеманя 1933 г.; Лихотоп и др., 1990 для урочища Конча-Заспа (1930 г.) (Шарлеман, 1933; Лихотоп и др., 1990). Заметим, что это одна из самых декоративных наших летучих мышей, ведь волоски её меха на самом деле двуцветные.

Ушан бурый (Plecotus auritus, ККУ, категория уязвимый вид, БК2), согласно данным зоологического музея Киевского национального университета им. Тараса Шевченко, был пойман в 1951 г. на берегах заостровного рукава Десны (Десенки). По сведениям Национального научно-природоведческого музея НАН Украины, этот, едва ли не самый оригинальный, вид наших летучих мышей наблюдался на Подоле в 1966 г. (Загороднюк, Годлевська, 2001). Он был также зафиксирован в пределах поймы Днепра на припойменном урочище Китаево, а также в дренажных сооружениях правобережных лессовых гор. (Лихотоп и др., 1990). Неповторимым является полёт ушана, ведь эта, несомненно, очень интересная летучая мышь часто летает на небольшой высоте между деревьями, напоминая большую бабочку.

Рис. 1.10.114. Ушан бурый – красавчик…

Рис. 1.10.114. Ушан бурый – красавчик среди летучих мышей

Рис. 1.10.115. Водяная ночница…

Рис. 1.10.115. Водяная ночница собирает своими лапками насекомых с поверхности воды

Для всех вышеописанных видов летучих мышей нетрансформированные участки поймы Днепра играют очень важную роль. Ведь дендрофильные (любящие деревья) виды используют в качестве убежищ дупла деревьев правобережной зелени на холмах, а также днепровских островов и пойменных урочищ. При этом они часто охотятся над водами Днепра и его заливов. Так, И. Загороднюк в 1999–2002 гг. многократно наблюдал вечерний лёт рыжих вечерниц с правого берега на Труханов остров вдоль Пешеходного моста. Над заливами и лужайками на Трухановом острове и над Десёнкой охотятся многочисленные особи нетопыря лесного и нетопыря средиземноморского (Pipistrellus kuhlii, ККУ, категория уязвимый вид, БК2), встречались также вечерница рыжая и поздний кожан (Загороднюк, 1998).

Водяная ночница (Myotis daubentonii, ККУ, категория уязвимый вид, БК2). По состоянию на 1985–1989 гг. эта летучая мышь была обычным для Киева видом (Лихотоп и др., 1990). ЗПо материалам Национального научно-природоведческого музея НАН Украины вид известен из припойменного урочища Лесники (1983 г., сейчас это – часть НПП «Голосеевский»), а также дренажных систем правого берега Днепра в Киеве (1987 г.) (Загороднюк, Годлевська, 2001).

Вид известен по находке в 2003 г. на Подоле, а также по детекторной регистрации на острове Труханов и Конча-Заспе в 2000 г. В течение 1999–2003 гг. подтверждено также находку вида в дренажных штольнях правобережных киевских круч. Вид неоднократно регистрировался также с помощью детектора на набережной Днепра в 2000–2002 гг. (Загороднюк, Годлевська, 2003). Сейчас он использует в качестве летних убежищ фрагменты строительства № 1 НКПС («сталинский тоннель» под Днепром).

Прудовая ночница (M. dasychneme, ККУ, категория уязвимый вид, БК2) по результатам детекторных учётов 2000 года зарегистрирована на Трухановом острове, а также на территории урочища Конча-Заспа (Загороднюк, Годлевська, 2003).

Что касается прудовой и водной ночниц, необходимо заметить, что в летний период они отсутствовали в лесопарковых зонах или участках плотной застройки, а концентрировались вокруг водоёмов. Таким образом, пойма Днепра составляет исключительную ценность для сохранения популяций этих видов. Ночницы из группы водных имеют длинные пальцы на задних лапках, которыми они грациозно в полёте собирают с поверхности водоёма насекомых. Удивительную картину представляет такое «прочёсывание» поверхности водоёма сразу несколькими ночницами – настоящий испанский танец сразу нескольких крылатых танцовщиц.

Широкоушка европейская (Barbstella barbastellus, ККУ, категория исчезающий вид, БК2) по данным Национального научно-природоведческого музея НАН Украины известен из припойменного урочища Китаево (1948 г.). Приводятся также находки в непосредственной близости от поймы Днепра на хуторе Церковщина (1941 г.), села Лесники (1983 г.) (Лихотоп и др., 1990). Хочется верить, что этот уникальный по своему внешнему виду зверь (такой себе сосредоточенный усатый ушастик) ещё сохранился на территории нашего города.

Серьёзную проблему представляет негативный имидж, созданный летучим мышам в нашем культурном пространстве. Сколько же глупостей распространено о летучих мышах. По сёлам люди до сих пор верят, что летучие мыши могут впиваться в волосы, забирать молоко у коров, что они – вампиры или представляют нечистую силу. В то же время малоизвестно, что, например, в Китае летучая мышь – символ счастья. Мало внимания уделяется роли летучих мышей в снижении популяций кровососущих комаров.

Гризуни

Гризуни долини Дніпра – це переважно призвичаєні до заплавного режиму, хоча він на більшій частині київської долини і порушений, звірі, які харчуються рослинною їжею. За екологічними вимогами їх можна розділити на три групи:

1. Гідрофільні види. До цієї групи слід, перш за все, віднести бобра європейського (Castor fiber, БК3). Бобер – найбільший гризун нашої фауни. Бобри досягають довжини 100 см. Ці тварини пристсовані до водного способу життя. Дорослі бобри здатні перебувати під водою до 10 хв. Малі бобри починають плавати у віці 2 тижнів. Боброві греблі це місце закріплення та поновлення водно-болотяної рослинності.

Ще на початку ХХ ст. цей вид перебував на межі зникнення. У 1911 р. німецький природоохоронець світового рівня Г. Конвенц писав:

«серед ссавців здавна ретельно переслідується бобер, головним чином з-за хутра та бобрових хвостів, що користуються великим попитом. Як свідчать знахідки скам’янілостей, назви водойм, полів, поселень, раніше, ще в історичний час він був також широко поширений, також і в північній Росії, Фінляндії та Швеції. Тепер же по всій Європі він зустрічається за виключенням Росії, тільки в південній Норвегії, в Німеччині на Ельбі та у Франції на Роні. Тільки в Норвегії бобер охороняється законом. У нас же тільки в державних лісництвах бобер користується охороною, але при виході з них безжально вбивається. З цього слідує, що чисельність цього виду тварин в районі Ельби з року на рік значно скорочується і в недалекому часі йому може загрожувати вимирання. Хоча бобер і наносить шкоду лісовим насадженням на берегах річок, все ж таки він являє собою чудовий, швидко зникаючий вид, тому потрібні заходи, які можуть підтримувати його якомога довше в самобутньому існуванні. Рекомендується дуже настійливо якомога швидше і в нас досягнути законодавчого захисту цієї тварини» (Конвенц, 2000).

Не краща ситуація з бобром була і в підрадянській Україні. Як свідчить знятий М. Шарлеманем в 1931 р. В той час бобри були дуже рідкісні через переслідування на шкури. Вони збереглися тоді лише на півночі України в районі річок Тетерів, Прип`ять, Десна. Це при тому, що попередньо ареал бобра Дніпром поширювався до Херсона. Для збереження бобра тоді вдалося організувати спеціальні заказники, а полювання на нього було заборонено.

Нащастя у зв’язку зі зникненням попиту на боброве хутро, цей вид в Європі, зокрема в Україні стрімко збільшує свою чисельність. Не оминула ця тенденція і Києва. Тут цей вид є звичайним на заплавних островах і малотрансформованих ділянках заплави. У зв’язку з тим, що дніпровські острови у Києві переважно високі, що дозволяє рити у них нори, своїх оригінальних хатинок бобер у Києві не будує. Втім, натомість активно перекриває водотоки греблями, як, наприклад, на острові Проміжному, де існує велика боброва гребля (Атамась, особисте повідомлення). Зазвичай же про діяльність бобра красномовно свідчать його погризи. Нещодавно бобри повернулися на озеро Кирилівське поблизу станції м. Петрівка. Живуть вони і на розташованій поблизу затоці Вовкувата. Надзвичайно багато слідів роботи бобрів на о. Малий Гідропарк. Легко виявити боброві погризи також на о. Жуків та розташованих південніше островах. Можна вичвити й інші свідчення активності цих звірят. Так, бобри, особливо навесні, люблять об’їдати кору з молоденьких гілочок верби. В цей час можна виявити багато обглоданих гілочок – цих «бобрових цукерок».

Рис. 1.10.116. Бобер активний вночі.…

Рис. 1.10.116. Бобер активний вночі. Вдень його присутність видають хіба що сліди нічної роботи, затока Вовкувата

Рис. 1.10.117. Вивірка звичайна –…

Рис. 1.10.117. Вивірка звичайна – тварина надзвичайно популярна

Ондатра (Ondatra zibethicus) є інтродукованим у нашу фауну гризуном, який походить з Північної Америки, але добре прижився, ставши звичайним компонентом екосистем водно-болотяних комплексів України. Наразі зустрічається всією долиною Дніпра у місті, зокрема, на озерах заплавної частини, таких як Вербне та Сонячне (Дубровський та ін., 2005). Як і бобер у Києві, хатинок не будує, віддаючи переваг норам. Саме її найчастіше бачать кияни, неправильно називаючи чи то бобром чи то водяним пацюком. В умовах, коли попит на її шкірки невеликий, вона почуває себе безпечно. В Європі і Польщі спостерігається згасання популяції ондатри, що негативно позначається на популяціях деяких птахів. Так, зокрема на хатинках ондатри гніздують крячки. Зафіксована зокрема на оз. Підбірна (1990-ті рр.) та Золоче (2016 р.) лівобережної заплави.

Звичайною для прибережно-водних біотопів є також водяна полівка (Arvicola amphibius) (Загороднюк, 2003). Цей гризун викидає характерні купки ґрунту зі своїх нір, які, проте, менші за викиди крота. Незважаючи на те, що у порівнянні з 1914 р. (Шарлемань, 1914a) чисельність водяної полівки у Києві скоротилась, імовірно, через конкуренцію з ондатрою, вид регулярно присутній у пелетках жовтоногих мартинів.

Для прибережно-водних біотопів характерною є також шапарка сибірська (полівка економка) (Alexandromys oeconomus), яку інколи можна побачити в заростях прибережно-водної рослинності (Nitecki, 2013).

Велику загрозу для водних ссавців становить скидання до води отрутохімікатів, наприклад, з картопляних полів з дощовими водами після обробки їх проти колорадського жука. Від таких заходів поблизу водойм треба рішуче відмовитися.

2. Лісові види. Для деревостанів, що сформувалися на центральних київських островах – Венеціанському, Трухановому та Долобецькому, характерна вивірка звичайна (Sciurus vulgaris). У той же час для південних київських островів наводяться також соні – ліскулька (Mus avellanarius), вовчок сірий (Myoxus glis), вовчок лісовий (Dryomys nitedula) (Мальцев, Дубровський та ін., 2008). Ліскулька ласа до горшків (на заплаві це може бути ліщина). При цьому ивбирає навіть минулорічні, що залишилися в підстилці. Вовчки сірі ж мають широке меню. Не бракує тут і равликів. Натомість з слизняками вони можуть ховатися в одній схованці. Лісовий вовчок натомість активно розоряє гнізда птахів. Важливе значення для попелиць мають дикі черешні чи насадження плодових дерев. Прагнучи привабити сонь варто їх навіть штучно насадити. Усі соні залежать від наявності старих дуплистих дерев, отже вимагають заповідності. Штучні дуплянки лише в незначній мірі можуть компенсувати соням природні схованки. Назва сонь відповідає їх поведінці. Вдень ці нічні тварини сплять в схованках. В той же час вони впадають в зимову сплячку, інколи вони виходять з неї лише на один літній місяць в році.

Багатою є також фауна лісових гризунів, подібних до мишей. У заплаві Дніпра, зокрема, відомі поселення нориці сибірської (Terricola subterraneus), а також мишака лісового (Sylvaemus sylvaticus). Звичайною є нориця руда (Myodes glareolus) (Загороднюк, 2003). Сліди нориць та мишей найлегше побачити взимку, коли заплавні терени вкривають сніги. Тоді невеличкі стрічечки слідів видають переміщення гризунів на о. Великому Північному, Долобецькому, Трухановому та ін. У цей час нами зафіксовано перехід гризунами широких проток кригою.

3. Види лучних комплексів. Наразі у біотопах цього типу, який є чи не найбільш поширеними на островах, зустрічаються миша польова (Apodemus agrarius), миша-крихітка (Micromys minutus), нориця польова (Microtus arvalis) (С. О. Лопарьов, особисте повідомлення; Гаврись та ін., 2003; Загороднюк, 2003). Загалом ці маленькі істоти як ї їх лісові родичі ведуть прихований від людського ока спосіб життя. Їх присутність для уважного спостерігача видають хіба що звуки їх переміщення у траві чи ланцюжки слідів на снігу.

4. Синантропні види також досить звичайні у порушеній урбанізацією та іншими формами господарювання київській заплаві Дніпра. Пацюк сірий (Rattus norvegicus) наразі є яскраво вираженим синантропом, проте на своїй батьківщині у південно-східній Азії він мешкає у прибережно-водних біотопах. Миша хатня (Mus musculus) – другий за значенням вид-синантроп. Мишу хатню зокрема виявлено на Трухановому острові (2016). Зрозуміло, що чисельність пацюків та мишей потрібно контролювати. Проте в жодному випадку не можна погодитися на використання потужних родентицидів не вибіркової дії, таких як фосфід цинку. Застосування цього препарату вже призвело до масової загибелі диких птахів, рідкісних та зникаючих гризунів та хижих птахів, що полюють на гризунів. Внаслідок застосування цього препарату гинуть навіть люди. Зважаючи на це природоохоронна громадськість вимагає заборони використання цього і деяких інших небезпечних препаратів в Україні.

Зайцеподобные

Эти животные на пойме Днепра представлены исключительно зайцем-русаком (Lepus europaeus, БК3).Этот вид для Труханова острова указывался только зимой. По сообщениям Э.(Н.) М. Шарлеманя, в летний период зайцы держались на острове только при отсутствии большого разлива Днепра (Шарлемань, 1914a). И. В. Загроднюком вид отмечен также на берегах заостровного рукава Десёнки. В результате ваварского преследования как охотниками с ружьями, так и браконьерами с петлями серый заяц всё чаще ищет спасения в городе, где благодаря наличию больших зелёных зон, дачных массивов и садов находит и пищу, и безопасность.

Хижаки

Хижаки в умовах Києва не є численною групою, проте низка видів є характерною для заплавних угрупувань. Зокрема, слід відзначити два не місцеві види: єнота (Nyctereutes procynoides) та візона (Neovison vison). Візон (інша назва американська норка) відомий, зокрема, з островів Козачий, Труханів, Жуків (власні дані), а також острова Пташиний (Дубровський, особисте повідомлення). Зафіксований також на оз. Золоче (2016 р.) лівобережної заплави.

Рис. 1.10.118. Візон (американська…

Рис. 1.10.118. Візон (американська норка) – наразі невід’ємний компонент фауни ссавців заплави долини Дніпра у Києві

Рис. 1.10.119. Сліди видри на снігу…

Рис. 1.10.119. Сліди видри на снігу біля водойми. Самого водного хижака побачити дуже важко

Нами спостерігалися сліди візона також на прибережних пляжах острова Ольжин. Цей звір найчастіше дає себе побачити. Якщо ви зауважите чорного як смола звіра, величиною з кота, який швидко перетне вам дорогу та укриється у прибережних заростях – це напевне візон. Цього звіра також можна побачити під час великих снігопадів, коли він вимушений пробиватися через сніги, тож не може швидко сховатися.

Необхідно зауважити, що серед фахівців зоологів та й простих громадян до візнона чи американської норки часто поширене зневажливе ставлення. А її статус виду – вселенця начебто виправдовує будь-яке з нею поводження аж до повного винищення включно. При цьому цій тварині приписують страшенні збитки серед пташиних популяцій. Необхідно зазначити, що американська норка зовсім не несе відповідальності за своє примусове вселення на територію Європи. Причиною такого вселення було виснаження популяції європейської норки внаслідок її переслідування як хутрової тварини. Необхідність забезпечити нове джерело хутра призвело до переселення цього дуже близького до європейської норки звіра, який швидко втік з культури та заповнив звільнене людиною місце в природних екосистемах. При цьому якщо шкода для пернатих та інших аборигенних тварин зросла, то тільки внаслідок того, що раніше вона неприродно зменшилася за рахунок винищення європейської норки. Наразі, коли трохи крупніша американка виконує біологічну роль втраченої європейки (хоча існують повідомлення що подекуди і європейська норка збереглася, наприклад в дельті Дністра та Дунаю, Роженко, 2006), а уся біота долин наших річок давно адаптувалася до її присутності, переслідування цього звіра виглядає повним безглуздям. При цьому дуже добре, що рішучість так званих борців з заносними видами не йде далі гучних заяв, планів, дій, а винищити американську норку натомість може лише те, що згубило її попередницю – повернення до попиту на хутро. Загалом варто замислитися чи винний візон, в тому, що він став об’єктом одного з необдуманих людських втручань в досконалість дикої природи?

У межах всієї дніпровської долини у межах Києва наявний також надзвичайно пластичний вид – куниця кам’яна (Martes martes). Незважаючи на її широке поширення побачити цю обережну тварину не просто. Втім якщо вам пощастить, то ви легко відрізните її за яскраво-білою плямою на горлі, за яку ця куниця прозвана «білодушкою».

Чисельність інших місцевих видів хижаків дуже мала. Зокрема, це стосується видри (Lutra lutra, ЧКУ категорія), зафіксованої зкорема по слідам С.О.Лопаревим на о. Муромець, горностая (Mustela erminea, ЧКУ, категорія) та куниці лісової (Martes martes).

Взимку видра харчується головним чином сплячими жабами, яких викопує з мулу, де вони зимують. На цьому харчі вона може протриматися до весни. Велику зарозу для водних хижих тварин, зокрема видри та норки становить застосування браконєрських знарядь лову риби, таких як верші чи ставні сітки. Тварини, що потрапяють до них в гонитві за рибою, не можуть вибратися та приречені на загибель.

Рис. 1.10.120. Сліди куниці на снігу…

Рис. 1.10.120. Сліди куниці на снігу біля водойми

Рис. 1.10.121. Лис – справжній а не…

Рис. 1.10.121. Лис – справжній а не «фарбований»

І лише у лиса (Vulpes vulpes) чисельність відносно велика. Зокрема, лис нами зареєстрований на Ольжиному острові та у районі заострівного рукава. Лис розумна і обережна тварина. Деяке зростання його чисельності намітилося у зв’язку з знищенням його природного суперника – вовка. Лис повсюдно безжально переслідується. При цьому часто застосовуються заборонені знаряддя лову – капкани чи петлі, а також подекуди варварське норне полювання з використанням фокстер’єрів. Свідченням кількості знищених лисів є шкури, які нажаль можна побачити в Києві у вільному продажу. Київські модниці також полюбляють носити на сумочках пухнасті хвости, які належать диким та вирощеним в неволі декоративним лисам. Слід пам’ятати, що за таку сумнівну приємність тварина заплатила своїм життям.

Поблизу населених пунктів тримаються ласка (Mustela nivalis) та тхір лісовий (Mustela putorius, ЧКУ, категорія) (Лопарьов, Дубровський, особисті повідомлення; Гаврись та ін., 2003; Загороднюк, 2003).

Унгуляти (ратичні тварини)

Ратичні наразі є чи не найменш пристосованими до урбанізованих ландшафтів з усіх груп ссавців, що визначається необхідними для них великими просторовими масштабами популяційних груп та постійною цікавістю до них як об’єктів полювання та промислу. Кілька представників цієї групи, таких як зубр (Bison bonasus), тур (Bos premigenius, який як вважають дослідники мешкав у долинах річок) чи тарпан (Equus gmelini) вимерло, інші – козуля (Capreolus capreolus), кабан (Sus scrofa, БК3), лось (Alces alces, БК3), шляхетний олень (Cervus elpahus, БК3), плямистий олень (Cervus nippon), уникають міста (Загороднюк, 2003).

Рис. 1.10.122. У минулому заплавні…

Рис. 1.10.122. У минулому заплавні ліси сучасного Києва могли заселювати зубри

Рис. 1.10.123. Лось – найбільший олень…

Рис. 1.10.123. Лось – найбільший олень та один з найбільших ссавців нашої фауни

У київській долини Дніпра регулярні заходи дикого кабана та лося, які відмінно плавають, спостерігаються на південні острови, розташовані у верхів’ях Канівського водосховища.

Найбільш пластичним до трансформованих людиною умов є дикий кабан. Проте, ще в далекому 1911 р. німецький природоохоронець світового рівня Г. Конвенц писав:

«Дика свиня з-за шкоди яку вона спричинює, виходячи з лісу на сусідні поля, також в небезпеці. Однак тварини, які шкодять майну людей, але не є небезпечні для життя, не мають переслідуватися до повного винищення. Це легко могло статися згідно розпорядженню від 5 жовтня 1891 р., де говориться, що кабанів треба переслідувати усіма засобами в будь-який час року. Навпаки, необхідно рекомендувати берегти і охороняти різні види тварин…» (Конвенц, 2000).

Дикий кабан мав велике значення в культурі європейських народів. Щелепи дикого кабана вставлені в ритуальні дуби знайдено в околицях Києва. Під час зимового сонцестояння 21 грудня вікінги складали жертви з кабана Фреєрові – богу звірів і родючості землі, за добрий врожай в наступному році. В скандинавській міфології Фрея, сестра Фреєра мала кабана називаного "Hildisvini" (бойова свиня), якого вміла сідлати. Амулет з ікла дикого кабана носили переважно жінки вікінгів, але і чоловіки вважали риси кабана за необхідні в бою. "Svinfylking" (бойовий стрій свині) – бойовий строй в формі ікла кабана, де кілька бійців один за одним вбивалися в густий ряд ворога. Таким чином то спочатку дикого кабана назвали свинею, а вже потім його свійську расу ().

Кабани зокрема є звичайними мешканцями (Обухівський район), де на них влаштовується браконьєрське полювання. Тут же досить чисельною є козуля.

Пристосованим до життя в долинах річок є також лось. У зв'язку з тотальним переслідуванням мисливцями влітку лосі тримаються на важкодоступних ділянках боліт та на заплаві. Активні лосі, головним чином, в вечірні та ранкові години. Час розмноження лосів – кінець літа. Восени у зв'язку з переходом на харчування сосоною, лосі мігрують до соснових борів надзаплавної тераси.

Ще наприкінці 70-х р. ХХ ст. вони часто заходили на Оболонь. За старою пам'яттю ночами приходили попастися на оболонський луг, якого вже не було. Тварини, потрапляючи у лабіринти дворів, губилися, а потім намагалися вибратися назад. На світанку, почувши гул двигунів ранніх автомобілів, вони лякалися ще більше і намагалися сховатися то у рідкісних чагарниках, то на дитячих майданчиках. Газета "Вечірній Київ" часто писала про такі випадки. Всі раділи, коли візити лісових гостей закінчувалися успішним поверненням їх до лісу (). Наразі лось не тільки в околицях Києва, але і в цілій Україні перебуває під загрозою зникнення (див. ). Зважаючи на це Наказом Міністра екології №481 від 19.12.2017 р. лося внесено до Червоної книги України з категорією вразливий вид.

***

У давнину фауна Дніпрової долини у Києві була багатшою, ніж зараз. Про це свідчать окремі свідчення та знахідки кісток викопних тварин. Вони ж дозволяють нам уявити тваринний світ далекого минулого. Так, зокрема, на Оболоні під час будівельних робіт було знайдено зуб мамонта (Mammuthus primigenius) – ключового представника т. з. мамонтової фауни. Його знахідка підтверджує поширення у часи плейстоцену на території теперішньої долини Дніпра тундрово-степового ландшафту. Поблизу Оболоні розташовувалась і стоянка мисливців на мамонтів, відкрита В. Хвойкою на вул. Кирилівській.

Рис. 1.10.124. Зуб мамонта, виявлений…

Рис. 1.10.124. Зуб мамонта, виявлений під час будівельних робіт на Оболоні

Автор выражает благодарность за помощь в подготовке этого материала И.В. Загороднюку.