Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Історія / Купола : історичний альманах / Купола, вип. 5 (2008 р.) / Ювілей християнства в Київській Русі

Ювілей християнства в Київській Русі

Ольга Бондаренко

Музей історії міста Києва

У липні цього року виповнилося 1020 років Володимировому хрещенню Русі, яке знаменувало остаточну перемогу християнства – офіційної державної релігії.

Процес християнізації Київської Русі був складним і тривав багато віків, розпочавшись задовго до княжіння Володимира і продовжуючись після нього. Перші проникнення християнських ідей у середовище східноєвропейських племен (у тому числі і східнослов’янських) розпочалися ще в антську епоху. За тих постійних економічних і політичних контактів, які слов’яни підтримували з римським світом, а пізніше й з Візантією, це здається закономірним.

Сватання візантійського імператора Костянтина до княгині Ольги. Худ. С Соломко. 1888 Пам’ятник хрещення Русі. Худ. В. Тімм. 1862
Сватання візантійського імператора Костянтина до княгині Ольги.
Худ. С Соломко. 1888
Пам’ятник хрещення Русі. Худ. В. Тімм. 1862

Важливим етапом християнізації Русі був період князювання в Києві князя Аскольда. За нього молода держава вийшла на світову арену виборовши загальне визнання та затвердивши себе невід’ємною часткою середньовічного світу. Прийнятий Аскольдом титул кагана порівнювався з імператорським (царським) і переконливо свідчив про політичні претензії київського правителя. Головною зовнішньополітичною акцією князя були походи 860, 866 та 874 pp. на Візантію. Найбільше досягнення – дипломатичне визнання Русі як великої держави та достойного суперника Візантії. Серед реальних результатів походів Аскольда – введення на Русі християнства.

Воно відбулося незабаром після досягнення угоди з візантійською адміністрацією, напевно, ще до повернення київського князя на Русь. Аскольд почав облогу Константинополя 18 червня 860 р., й тривала вона лише кілька днів, найбільше – тиждень. Обряд хрещення було здійснено наприкінці червня, щонайпізніше – на початку липня. Після хрещення Аскольд отримав християнське ім’я Микола.

З утвердженням у Києві князя Олега (882-912 pp.) для християнських общин, певно, настали скрутні часи. Руські літописи та візантійські джерела вказують на його небажання поширювати християнство. Однак за часів князя Ігоря (912-948 pp.) християнська община збільшується, стає впливовою, і хоч князь залишався язичником, гонінь на християн не було, навіть будувалися церкви. Після вбивства Ігоря формально князем став його малолітній син Святослав, але фактично повнота влади належала матері – княгині Ользі. З її ім’ям пов’язані важливі заходи, що мали суттєвий вплив на подальший розвиток Київської Русі.

На жаль, час Ольжинового правління мало висвітлений. «Повість минулих літ» приводить лише фантастичні розповіді про «три помсти», про знищення Коростеня за допомогою птахів. Однак крізь фольклорно-легендарний шар проступають свідоцтва про реальні історичні події володарювання Ольги. Так, не викликає сумніву факт придушення древлянського повстання 945-946 pp., адміністративна реформа, яка була результатом цього виступу візит до Константинополя. Стосовно контактів київської княгині з візантійським двором та її особистого хрещення є свідоцтва грецьких та деяких західних джерел. Відомості ж про те, коли, де і за яких обставин відбулося хрещення Ольги, у різних джерелах дуже розпливчасті і суперечні.

«Повість минулих літ» оповідає, що княгиня хрестилася 955 року в Царгороді. Літописець свідчить, що грецький цар хотів посватати княгиню: «Побачив цар, що вона дуже гарна лицем і розумна, дивувався її розумові та сказав: «Достойна ти царювати з нами». Вона зрозуміла це і каже до царя: «Я поганка; як хочеш, щоб я охрестилася, хрести мене сам, бо інакше не охрещуся». І цар охрестив її з патріархом. По хрещенні признав її цар і хотів узяти її собі за жінку. А вона відповіла: «Як же ти хочеш мене взяти, коли ти сам мене хрестив і назвав мене донькою; у християн нема такого закону, ти сам це знаєш». І сказав цар: «Перехитрила мене Ольга». Дав їй великі дари, золото, срібло, дорогі тканини й різноманітний посуд і відпустив». Ольга дістала християнське ім’я Олени, на честь матері Костянтина Великого, що перший з римських цісарів прийняв християнську віру.

До Ольги в Києві (і не тільки в Києві) вже були церкви, відкриті для населення. Прийняття княгинею християнства надало поштовху збільшенню православної пастви, Ольга та її оточення заохочували місіонерську діяльність місцевого духовенства. Окрім того, особистий приклад володарки активно впливав на свідомість підданих. Збільшення числа християн викликало потребу в нових храмах. Ймовірно, саме за часів князювання Ольги було побудовано на Аскольдовій могилі церкву св. Миколая.

Хрещення Ольги, яке залишилося її приватною справою, дало підстави називати княгиню «світанком перед сонцем» та казати, що вона була «наймудрішою серед усіх мужів». Щороку 24 липня православна церква вшановує пам’ять великої княгині Ольги – першої із святих Київської Русі.

Пам’ятник св. князю Володимиру. Скульптори В. Демут-Малиновський та П. Клодт. 1853 Президент України В. Ющенко та вселенський патріарх Варфоломій І у пам’ятника Св. княгині Ользі. 25 липня 2008 р.
Пам’ятник св. князю Володимиру. Скульптори В. Демут-Малиновський та П. Клодт. 1853 Президент України В. Ющенко та вселенський патріарх Варфоломій І у пам’ятника Св. княгині Ользі. 25 липня 2008 р.

Торжество православ’я у Київській державі пов’язується з князюванням Володимира, онука Ольги. Життєпис великого князя виділяє два його несумісних «портрети». Перший – «Володимир до хрещення» – жорстокий язичник, нестримний грішник, який «не відає істинного закону» у своєму буйстві. Інший портрет – «Володимир охрещений». Тепер «оновлений духом» князь будує храми, любить книжну мудрість… Але народна пам’ять зберегла ще один образ – «Володимир Красне Сонечко», захисник Русі від ворогів, мудрий правитель.

Здобувши великокнязівський стіл у Києві, Володимир орієнтувався на відбудову досягнень епохи Аскольда, але в нових умовах кінця X – початку XI століть. Реформи Володимира мали широке коло проблем. Він ліквідував «племінне» княжіння, територію Русі розділив на вісім адміністративних округів. У кожний з них призначалася довірена особа з числа найближчих прихильників великого князя, а згодом його синів. Військову реформу було спрямовано на посилення оборонного потенціалу її наслідки проявилися дуже скоро й мали великий вплив на подальший хід державних справ. Але особливою прихильністю істориків користується впроваджена Володимиром релігійна реформа, яка остаточно затвердила християнство як державну релігію.

Володимир був надто мудрий правитель, щоб не розуміти, що язичництво не могло об’єднати державу, тому він серйозно почав замислюватися про нову релігію. При цьому християнство не було єдиним варіантом. Реальна ситуація пропонувала й інші вірування – іудаїзм, іслам, буддизм, не кажучи вже про численні секти. Отож, питання було в тому якій з цих релігійних систем віддати перевагу.

Про нього у «Повісті минулих літ» записано у «Сказанні про Володимирове хрещення». Під 986 роком розповідається про прибуття до Києва місіонерів від чотирьох найбільш значних церков, авторитет яких був забезпечений відповідними політичними організаціями: ісламу – від Волзької Булгарії, католицизму – від Німеччини, іудаїзму – від Хазарії, православ’я – від Візантії. Місія мусульман, латинян та іудеїв провалилася. Найбільше Володимиру сподобалася розповідь грецького проповідника, але не вона спонукала прийняти остаточне рішення.

Під 987 роком – розповідь про посольство, яке направив київський князь у Волзьку Булгарію, Німеччину та Візантію для ознайомлення з богослужіннями та обрядами трьох релігійних систем. Повернувшись додому посли негативно відізвалися про магометан та латинян, але із захватом розповідали про «красу церковну», яку побачили у Константинополі.

Президент України В. Ющенко, вселенський патріарх Варфоломій І, патріарх Московський та Всієї Русі Олексій II. 27 липня 2008 р. Покладання квітів до меморіального знака Голодомору. 26 липня 2008 р.
Президент України В. Ющенко, вселенський патріарх Варфоломій І, патріарх Московський та Всієї Русі Олексій II. 27 липня 2008 р. Покладання квітів до меморіального знака Голодомору. 26 липня 2008 р.

Наступний епізод, датований 988 роком, розповідає про похід Русі на Херсонес (Корсунь). Після його здобуття Володимир вимагає від грецьких царів Василя II та Костянтина VIII віддати за нього їхню сестру Анну Імператори погодилися, але за умови, що Володимир охреститься. Князь дав згоду царі не без труднощів умовили сестру вийти заміж за нього й відправили Анну до Корсуня у супроводі священиків. Коли прибули на місце, царівна стикнулася з несподіванкою: її наречений уперто не хотів йти до храму. Тоді сталося щось схоже на диво: у Володимира розболілися очі й він втратив зір. Анна сказала: «Якщо хочеш позбавитися хвороби, негайно охрестися». Тільки тоді Володимир наказав виконати над собою обряд. Охрестившись, Володимир повернув пограбований Корсунь візантійським царям й відбув у Київ з дружиною Анною та захопленим у місті добром. Прибувши додому, він негайно почав впроваджувати нову віру.

В оповіданні про зруйнування 988 року язичницьких ідолів йдеться про те, що Володимир звелів понищити статуї богів поганських: одні порубати, інші спалити, ідол Перуна прив’язати «коневі до хвоста і волочити його з гори крутим Боричевим узвозом до Ручаю». На пагорбі, де стояли Перун та інші ідоли, Володимир поставив церкву св. Василія (християнське ім’я Володимира). Місце, де розташовувалися, змінюючи один одного релігійні центри, історики ототожнюють із Трьохсвятительською церквою.

Після хрещення киян Володимир наказав будувати храми на тих місцях, де стояли ідоли. На честь прийняття християнства в Києві було зведено першу кам’яну церкву. її спорудили древньоруські та візантійські майстри у 989-996 роках, й на утримання церкви Володимир виділив десяту частину князівських доходів – десятину. Звідси й назва храму. Старовинні джерела називають Десятинну церкву церквою Богородиці. її прикрашали мозаїки, фрески, різні мармурові та шиферні плити (ікони, хрести та посуд привезено з Херсонеса Тавридського (Корсуня).

У Київській Русі остаточно перемогла християнська релігія. За часів Володимира Святославовича Русь досягла нечуваної величі та могутності. 1015 року великий князь пішов з життя. Його тіло поклали у мармуровий саркофаг і поставили у Десятинній церкві. У XIII ст. православна церква канонізувала Володимира як рівноапостольного і зарахувала до лику святих.

1240 року монголо-татари зруйнували храм, а 1635 року під час розкопок церкви, ініційованих київським митрополитом Петром Могилою, було знайдено останки князя Володимира. Вони знаходилися у мармуровому саркофазі з відповідним написом. Спочатку мощі були покладені в церкві Спаса на Берестові, а через рік урочисто перенесені до Успенського собору Києво-Печерської лаври, де перебували в срібному ковчегу в ніші праворуч від іконостаса. Частину мощів Петро Могила передав до Свято-Успенського собору Московського кремля.

Перед Другою світовою війною відомий антрополог Михайло Герасимов вивіз мощі з Києва в Ленінград для відтворення рис обличчя князя Володимира, де вони під час війни і блокади безвісти зникли. 27 липня 2004 р. в Успенському соборі у місці, де історично знаходився ковчег з мощами, були встановлені меморіальна дошка й ікона рівноапостольного князя. 25 липня 2005 р. в Україну було повернуто мощі, які колись Петро Могила передав до Москви. Затвердження християнства на Русі мало багатогранні наслідки для всебічного розвитку суспільного життя. Це був закономірний акт, підготований усім ходом історичного розвитку та мотивований об’єктивними потребами епохи. Затвердження нового феодального базису визначило безперечну перемогу нової надбудови, якою в умовах середньовічної Русі могло бути тільки християнство. Київська Русь виступала у світовому оточенні рівною поміж рівних.

На Софійській площі. 26 липня 2008 р. Президент В.А.Ющенко та патріарх Варфоломій
На Софійській площі. 26 липня 2008 р. Президент В.А.Ющенко та патріарх Варфоломій

Запровадження християнства стало поштовхом для швидкого розвитку давньоруської культури. Було б помилкою вважати, що до 988 року люди на Русі не знали науки, творчості, мистецтва, але бурхливий розквіт культури прийшовся на часи, коли затвердилася християнська релігія. У монастирських брамах концентрувалися основні кадри вчених того часу письменників, публіцистів, художників, архітекторів. Монастирський статут, введений на Русі у другій половині XI ст., зобов’язував ченців започатковувати у себе бібліотеки, школи, іконописні майстерні, лікарні та інші заклади. Серед монастирів у Київській Русі на першому місці був Києво-Печерський, який став найвизначнішим центром давньоруської культури. З ним пов’язана діяльність визначних публіцистів (Феодосій Печерський, Іаков Мніх), істориків (Нікон Печерський, Нестор Літописець), художників (Алімпій, Григорій), лікарів (Агапіт) та багатьох інших. Також функціонували культурні центри при архієрейських кафедрах. Найбільш відомим з них був Софійський гурток книжників, заснований у Києві за Ярослава Мудрого та очолюваний Іларіоном.

Важливою складовою історії Київської Русі був розвиток писемності та розповсюдження грамоти. Східнослов’янська писемність сформувалася раніше від офіційної християнізації країни та незалежно від неї, але використовувалася переважно з чисто практичною метою. Принципово важливим етапом була поява у середині IX ст. книгописання. Саме тоді створювалася власна церковна література та літописи.

У липні 1888 року в Києві проходили урочисті святкування 900-ліття хрещення Русі. До знаменної дати було приурочено відкриття пам’ятника Богдану Хмельницькому на Софійській площі, яке відбулося 11 липня. 15 липня відбулися парад військ, прийоми депутацій, офіційні візити. На жаль, день 900-ліття хрещення Русі став трагічним для київського, подільського і волинського генерал-губернатора та командуючого військами Київського військового округу О. Р. Дрентельна. Під час об’їзду параду військ, вишикуваних на верхній терасі Володимирської гірки між пам’ятником князю Володимиру та Михайлівським монастирем, його вразив апоплексичний удар, і він мертвим упав з коня. 14 липня наступного року на тому місці був встановлений гранітний обеліск заввишки три метри.

До 900-літнього ювілею введення християнства в друкарні С В. Кульженка у Києві було видано книгу викладача Інституту шляхетних дівчат Михайла Захарченка «Киев теперь и прежде». Репринтну копію цього унікального видання 1888 року можна придбати і тепер, замовивши у видавництві товариства «Купола».

1988 року в Радянському Союзі відбулося офіційне святкування тисячоліття хрещення Русі. Цей рік в СРСР був вершиною розквіту небаченої гласності і начебто докорінної перебудови усіх сфер суспільного життя. Ледь-ледь прочинилися секретні схови деяких архівів і радянські люди почали отримувати ретельно препаровану і старанно дозовану інформацію про окремі трагічні факти з нашої історії. Саме тоді ЦК КПРС дозволив відзначити 1000-ліття хрещення Русі.

Святкування ювілею впровадження християнства відзначалося у Києві, Москві, Ленінграді, Мінську. В Києві відбувся хресний хід від залізничного вокзалу до Володимирського собору. Зібралися близько п’яти тисяч учасників, і тут, у соборі пройшло святкування. Відзначення 1000-літнього ювілею хрещення Русі стало поштовхом до активізації наукового вивчення нашої історії.

1988 року відомий український історик Михайло Брайчевський опублікував працю «Утвердження християнства на Русі». Вчений запропонував власну концепцію – на його думку, утвердження християнства було «не єдиночасовим богонатхненним актом», а складним і довготривалим процесом. Брайчевський висловив також чимало оригінальних ідей стосовно обставин введення християнства в Києві в часи правління князя Аскольда (а саме – наприкінці червня 860 p.), обґрунтував власне бачення хронології та місця облаштування митрополичої кафедри в Давній Русі тощо. У 1987-1988 pp. вийшли цікаві праці з історії християнства на Русі Б. Рибакова, О. Кузьміна та колективні роботи.

У березні 2008 року Президент України Віктор Ющенко видав указ про підготовку до святкування історичної ювілейної дати – 1020-ліття Хрещення Київської Русі. Урочисті заходи тривали три дні – з 25 по 27 липня. Почалися вони із зустрічі Віктором Ющенком в аеропорту «Бориспіль» вселенського патріарха Варфоломія І.

26 липня були урочистості на Софійській площі та панахида за померлими від голоду 1932-1933 pp. біля Михайлівського собору, потім – відкриття в «Українському домі» галереї портретів видатних діячів України, а також презентація ювілейних монет та гашення поштових марок. Увечері в Національному заповіднику «Софія Київська» пройшов урочистий прийом від імені Президента України та Вселенського Патріарха Варфоломія І.

Ранком 27 липня відбулася святкова літургія біля пам’ятника св. князю Володимиру за участю Президента В. Ющенка. її провели вселенський патріарх Варфоломій І, патріарх Московський та Всієї Русі Олексій II та представники православних церков світу

Святкування 1020-літття введення християнства на Київській Русі – це дань історії нашого народу. X століття – великий доленосний час в історії, і це завжди розуміли нащадки князя Володимира. Оцінка його діянь в усі часи була надзвичайно високою. Такою вона залишається й сьогодні.

Попередня стаття | Перелік статей | Наступна стаття

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 5501

Модифіковано : 18.08.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.