Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Історія / Купола : історичний альманах / Купола, вип. 5 (2008 р.) / Барокова краса Києва

Барокова краса Києва

Наталя Будзинська

Музей історії міста Киева

На рубежі XVI-XVII століть в європейському мистецтві зароджується новий універсальний напрям європейської культури – бароко, започаткований в Італії як проміжна культура між епохами Ренесансу та Просвітництва. Основними його рисами були підкреслена урочистість, пишна декоративність, динамічність композицій.

Нові умови життя та соціального устрою України наприкінці XVI ст., коли українське козацтво виборювало незалежність, ставили нові вимоги й до українського мистецтва. Хоча зразки бароко прийшли до нас із Західної Європи (Італії та Німеччини), бароковий стиль в Україні набуває своєрідних, оригінальних форм, що мають у світовій літературі назву українського, або козацького бароко, яке проявилося в усіх сферах мистецтва: музиці, поезії, живопису, різьбленні, скульптурі й особливо в архітектурі.

На відміну від західноєвропейської барокової архітектурної системи, де основою була класична ордерна система, українське бароко виникло на основі давніх і багатих традицій давньоруської мурованої та народної дерев’яної архітектури.

З другої половини XVII ст. у Києві проводяться роботи з відновлення архітектурних пам’яток часів Київської Русі, починається будівництво нових мурованих палаців, світських, адміністративних будівель та храмів із золоченими банями, виразною пластикою, багатим гнучким орнаментом. Найбільшого розквіту київська барокова архітектура набуває в добу Івана Мазепи. Над створенням архітектурних споруд Києва працюють українські майстри Іван Григорович-Барський, Степан Ковнір, а також російські зодчі Йосип Старцев, Іван Мічурін, Петро Неєлов, вихованець німецької архітектурної школи петербурзький зодчий Йоганн Шедель, італійський архітектор Бартоломео Растреллі та інші.

Дзвіниця Св. Софії. Худ. О. Бенуа Брама Заборовського Худ. Г. Лукомський
Дзвіниця Св. Софії.
Худ. О. Бенуа
Брама Заборовського.
Худ. Г. Лукомський

Національні особливості мурованої архітектури цього періоду найяскравіше виявилися в культових спорудах. Шедеврами світової архітектури стали ансамблі Софійського, Михайлівського, Києво-Печерського, Видубицького та Кирилівського монастирів, Микільська, Братська та Андріївська церкви.

Одним із найзначніших архітектурних комплексів періоду київського бароко є комплекс Державного архітектурно-історичного заповідника «Софія Київська». Завдяки великим реставраційним та будівельним роботам, що розгорнулися у Києві за часів митрополита Петра Могили (1632-1647), було покладено початок відбудові Софійського собору, збудованого в XI ст. князем Ярославом Мудрим. До реставраційних робіт П. Могила залучив італійського архітектора Октавіано Манчіні. Над храмом було влаштовано новий двосхилий дах, відремонтовано стіни й куполи. До стародавніх внутрішніх і зовнішніх галерей зі східного боку прибудовано чотири апсиди і в них встановлено престоли, центральну апсиду ззовні укріплено двома контрфорсами, відбудовано найважливіші внутрішні частини собору й влаштовано новий дерев’яний іконостас. Він не зберігся, й на його місці у 1731-1747 pp. за митрополита Рафаїла Заборовського було споруджено інший іконостас, також дерев’яний, оздоблений різьбленими трояндами, що в’ються навколо спіральних колон. В середині XVII ст. були збудовані позолочені вхідні двері, оздоблені стилізованим рослинним орнаментом.

Видубицький монастир. Худ. Л. Брюммер Спас на Берестові. Худ. І.Їжакевич
Видубицький монастир.
Худ. Л. Брюммер
Спас на Берестові.
Худ. І.Їжакевич

У період відбудови собору після пожежі 1697 р. над його зовнішніми південною і північною галереями було надбудовано другі поверхи з двома куполами над кожним із них. Верхівки башт перекрили новими куполами, їм було надано характерної для українського бароко грушовидної форми. По усьому периметру стіни собору були підведені під один карниз, при цьому західний і східний фасади прикрасили витонченими барочними фронтонами. Фасади були поштукатурені й побілені, а куполи позолочені сусальним золотом.

В єдиному архітектурному стилі подвір’я Софійського монастиря забудовується кам’яницями. Першою новою кам’яною спорудою була монументальна Софійська дзвіниця, зведена у 1699-1707 роках. У 1744-1748 pp. після пошкодження внаслідок землетрусу дзвіницю було відбудовано під керівництвом Й. Шеделя. Надзвичайно багата пластика виявляється в могутніх кутових пілястрах, вишуканих півколонках, глибоких нішах, густому ліпному орнаменті і високому ступінчастому карнизі. Поліхромне фарбування дзвіниці надавало їй виняткової мальовничості. Дзвіниця є єдиною, де архітектурні членування стін виконано без застосування ордерної системи.

Крім того, протягом 1722-1767 pp.збудовані трапезна, південна в’їзна башта, консисторія, митрополичий будинок, монастирські келії, відомі під назвою Братського корпусу, а також двоповерховий будинок Софійської бурси.

У середині XVIII ст. територію монастиря огородили кам’яною стіною, в західній частині якої архітектор Шедель у 1746 р. спорудив в’їзні ворота, так звану Браму Заборовського, прикрашену оригінальним ліпним орнаментом, характерним для українського бароко. Усі ці споруди, в яких відбилися характерні риси барочної архітектури XVIII ст., збереглися і становлять єдиний архітектурний ансамбль Софійського заповідника.

На початку XVII ст. більшість київських монастирів опинилися внаслідок Берестейської унії 1596 р. в руках уніатів. Єдиним православним монастирем Києва залишався Михайлівський, побудований на початку XII ст. князем Святополком Ізяславичем і названий на честь його патрона Михаїла. Протягом XVII-XVIII ст. Михайлівський Золотоверхий собор, що за княжої доби мав одну позолочену баню, перебудовується, розширюється, змінюючи свою обсягово-просторову композицію – він стає семиверхим, оздобленим у стилі українського бароко. На замовлення митрополита Іова Борецького будують новий іконостас (на початку XVIII ст. його замінив новий, подарований гетьманом Іваном Скоропадським). Крім того на території монастиря було зведено муровану триярусну дзвіницю і муровану трапезну з церквою Іоанна Богослова. В результаті багатовікової будівельної діяльності на території Верхнього міста постав унікальний архітектурний ансамбль, який об’єднав дві висотні домінанти – Софію Київську та Михайлівський Золотоверхий собор, уособлюючи священний центр міста.

Вежа Івана Мазепи. Худ. І.Їжакевич Старий Київ з Царського саду. Худ. М. Орлов
Вежа Івана Мазепи.
Худ. І.Їжакевич
Старий Київ з Царського саду.
Худ. М. Орлов

У другій половині XVII-XVIII ст. сформувався унікальний Лаврський архітектурний ансамбль у стилі українського бароко. Найдавнішою з усіх кам’яних будівель Києво-Печерської лаври є Успенський собор, закладений у 1073 році. Після пожежі 1718 року – храм був відреставрований у 1723-1729 pp. під керівництвом архітектора І. Коландіна і набув барочного вбрання: стіни, апсиди, фронтони на фасадах, вікна і портали були прикрашені ліпним орнаментом, а ніші – живописом. Усередині був встановлений різний дерев’яний іконостас. Цього ж часу були збудовані комплекси на Дальніх та Ближніх печерах, монастирські мури з вежами, келії соборних старців, Микільську лікарняну церкву друкарню, трапезну. До пам’яток хрещатого п’ятибанного типу належить церква Всіх Святих над Економічною брамою (1696-1698), що вражає витонченістю та багатством пластичного оздоблення. Церква була білого, улюбленого в народі кольору, який створює багату гаму відтінків залежно від умов освітлення та оточення. Оригінально вирішено вхід на другий поверх церкви Всіх Святих. Вона стоїть над брамою – цей прийом нерідко зустрічається в українській архітектурі XVII-XVIII ст. Але майже у всіх церквах сходи на другий поверх робили в спеціальній прибудові. А в цій церкві монументальні сходи починаються з боку проїзду під аркадою і напівкруглим проходом ведуть до приміщення.

Композиційним центром архітектурного ансамблю Києво-Печерської лаври є дзвіниця, збудована 1731-1745 pp. архітектором Шеделем Вона була для свого часу справжнім технічним дивом. Архітектура цієї величної споруди, що сягає майже 100 м, побудована на чіткій ордерній системі, а капітелі й карнизи оздоблені важкими керамічними деталями.

Архітектурний ансамбль одного з найдавніших київських монастирів – Видубицького, заснованого князем Всеволодом Ярославичем (XI ст.), склався наприкінці XVII – початку XVIII ст. У цей час були побудовані Георгіївський собор, трапезна, характерною особливістю якої є ліпні орнаменти порталу та фриза, чотириярусна надбрамна дзвіниця, пластика фасадів якої характерна для української барокової архітектури початку XVII ст., двоповерховий прямокутний будинок ігумена.

Наприкінці XVII ст. московський зодчий Йосип Старцев збудував Микільський (з XIX ст. – Микільський Військовий) собор на Печерську та Богоявленський собор Братського монастиря на Подолі, відтворивши в архітектурі цих шестистовпних церков традицію вертикальних композицій.

У середині XVIII ст. у Києві збільшується кількість мурованих житлових та громадських споруд. За проектом петербурзького архітектора Петра Неєлова було збудовано два палаци – царський, або Марийський, і Кловський, спорудження якого завершував підданий Києво-Печерської лаври будівничий Степан Ковнір. Зі зведенням цих палаців в українську архітектуру ввійшов новий композиційний стиль без замкнутих дворів, із чітким вирішенням центрального входу, хоча архітектурне розв’язання палаців відрізнялося.

У XVIII ст. київська архітектура збагатилася кількома пам’ятками цивільного призначення, які стали одними з найкращих пам’яток українського бароко. Найголовніші з них – будинок Київської академії та Ковнірівський корпус Києво-Печерської лаври, споруджений Степаном Ковніром. Перший поверх учбового корпусу Київської академії було збудовано на початку XVIII ст., у 1736-1740 pp. за проектом Шеделя надбудовано другий поверх, що завершувався двоярусним дахом. По головному фасаду будинку академії проходила відкрита галерея-аркада, що з’єднувала між собою аудиторії, які йшли паралельно галереї.

С. Ковнір побудував у Києві ще кілька споруд у стилі українського бароко: дзвіниці на Дальніх та Ближніх печерах Лаври, дзвіницю Братського монастиря, Троїцьку церкву в Китаївській пустині.

Поряд із зростанням цивільного будівництва було створено низку визначних культових споруд. Над Подолом і прилеглими дніпровськими схилами височить Андріївська церква. Побудована архітектором І. Мічуріним за проектом Б. Растреллі у 1747-1753 pp., церква вдало вписана в мальовничий рельєф Києва. В плані вона має форму грецького хреста, західну частину якого подовжено для влаштування притвору. В кутах поставлені пілони з чотирма стрункими декоративними вежами. Церква має п’ятибанне вінчання, бокові бані розташовані по діагоналі будівлі, що було незвичним для українського культового будівництва XVII-XVIII століть.

У другій половині XVIII ст. з ім’ям видатного українського архітектора Івана Григоровича-Барського пов’язане велике будівництво на Подолі. Основні риси творчої діяльності Барського виявилися в типовій споруді – надбрамній церкві Кирилівського монастиря (1760). Беручи за основу звичайну тридольну церкву, він уперше в Україні досяг єдності церкви із дзвіницею шляхом різкого виділення середнього об’єму. Низькі бокові камери набули вигляду багатогранних апсид, а вся споруда – уступчастої стрункої композиції. У Кирилівській церкві-дзвіниці пілястри середнього ярусу мають витягнуті пропорції, подібно до Микільського собору та церкви Миколи Набережного. Капітелі Андріївської церкви прикрашені дещо натуралістичним ліпним рослинним орнаментом, що відрізняє її від інших храмів України першої половини XVIII століття.

У XVII – першій половині XVIII століття декоративне оздоблення архітектурних споруд виконувалося здебільшого із цегли. Декорування за допомогою ліплення особливого поширення набуло в 1730-ті роки і досягло високого рівня. Декор часто мав геометричний характер у поєднанні з елементами класичних профілів – розетками, мандриками, зубчиками, намистинками тощо. У деяких випадках геометричний орнамент поєднувався з рослинним. З рослинних мотивів компонувалися різні гірлянди, букети, вазони, «бігунчики».

У київській архітектурі закоханість у декоративне прикрашання будинків була настільки великою, що оздоблювали не лише нові, а й старі споруди. Наприклад, Софійський, Успенський та Микільський собори, Братська церква. Особливо багато декорувалися фронтони і бані Софійського, Михайлівського, Кирилівського, Успенського соборів. Прагнення пишно оздобити верхні частини будинків виявилося в тому, що на високих точках фронтонів та інших частинах даху встановлювали на шпилях ковані з металу й позолочені зображення дисків сонця з променями, а самі бані часто прикрашали зображенням зірок. Архітектурний декор у вигляді барельєфа, здебільшого на рослинні мотиви, іноді розміщувався за принципом української плахти – на площині стіни більш-менш рівномірно (Софійська дзвіниця, західні частини Успенського собору Києво-Печерської лаври).

Саме в Києві у XVII-XVIII ст. найяскравіше виявилися національні особливості мурованої архітектури України. Вона відзначається розмаїтістю і відбиває національну специфіку, що відрізняє українську архітектуру від архітектури інших народів.

Попередня стаття | Перелік статей | Наступна стаття

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 9214

Модифіковано : 18.08.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.