З сивої давнини – київська Лиса гора в прадавні-середньовічні часи

Парнікоза І.Ю.

Наразі заснування міста Києва датують Х ст. н. е., тому вважають, що вік міста нараховує 1000 років. Втім, наявність зручного для укріплень рельєфу, лісу для будівництва та джерел питної води обумовили розміщення тут людських поселень ще за часів палеоліту. Згадаймо хоча б одну з найкраще досліджених Кирилівську стоянку в Києві (коло 19 тис. р.т.). На Лисій горі перша виявлена людська стоянка належить до епохи неоліту (Ілюстрована.., 2012).

В ІV-ІІІ тис. до н. е. просторами лісостепової України поширилася гумельницько-трипільська археологічна культура. Загалом за понад століття на території Києва і околиць було локалізовано та частково досліджено більше двох десятків місцезнаходжень: Смородинського узвозу, Кирилівських висот (садиби Багрія, Зіваля і садиба Світославського), Вигурівщини, Сирця 1—4, Копилівської вулиці (Кирилівська церква), вул. Великої Житомирської, Львівської площі, Киселівки (Замкова гора), Копирового кінця (Киянівський провулок), Старокиївської гори (садиба Петровського), вул. Ворошилова, 19 (вул. Ярославів Вал), Липок (Кловський струмок), Києво-Печерської лаври, Софіївської Борщагівки, Видубичів (Чайка), Червоного Хутора, Лисої гори, Корчуватого, Бортничів, Пирогова, Чапаївки (Віта-Литовська) та Межигір’я (Кириленко, Шидловський, 2007). Таким чином, територію сучасного Києва можна вважати одним господарським ареалом трипільців.

Трипільці будували поселення (часом навіть прото-міста), що розташовувались поблизу від орних полів та пасовищ. Окрім загалом рідкісних мідних знарядь вони активно використовували знаряддя з кременю, кістки та рога, якими обробляли свої посіви (Ілюстрована.., 2012). На основі даних Г. О. Шашкевич для Київщини в цей час вказується вирощування трипільцями давніх плівчастих пшениць (Triticum dicoccon (Shrank) Shuebl), Triticum monococcum L., Triticum spelta L.), вівсу (Avena spp.), ячменю (Hordeum vulgare, Hordeum vulgare var coeleste L., проса (Panicum miliaceum L.) (Гречишкіна, 2010).

Розміщення поселень в долинах річок, зокрема в Києві біля Дніпра, дозволяло використовувати річкові ресурси. Трипільці були вправними риболовами. Зокрема в усіх пізньо-трипільських поселеннях Києва знайдено рештки риби та прісноводних двостулкових молюсків. Трипільці розводили волів, кіз, овець, свиней. В цей час винайдене в Шумері колесо досягнуло Києва. Свою знамениту кераміку вони виготовляли без гончарного круга (Матеріали національного музею археології НАН).

В результаті археологічної розвідки на крайньому північно-східному мисі (Лисій верхівці) Лисої гори було знайдено археологічну пам’ятку, паспорт на яку, люб’язно наданий нам М. Жарких, наводимо нижче.

Поселення

Пам’ятка археології, ІІІ тис. до н. е.

Розміщення: м. Київ, Лиса гора, район над річкою Либідь.

Загальний опис: В результаті археологічних робіт виявлено нечисленні уламки трипільського червоно-глиняного посуду, що свідчать про заселення цієї місцевості у ІІІ тис. до н. е. Культурний шар починався практично від денної поверхні. Розміри поселення археологічно встановити не вдалося.

Історична довідка, відомості про дослідження: Лиса гора – історична місцевість в Печерському районі (Наразі адміністративно Лиса гора належить до Голосіївського району міста – авт.) на південний захід від Видубичів на правому березі р. Либідь, поблизу її впадіння в Дніпро. Назва пов’язана із старовинними легендами про шабаш відьом на цій горі. У 1980 р. археологічний загін під керівництвом Мовчана І. І. провадив тут розвідувальні роботи. Матеріали знаходяться в Інституті археології НАНУ.

Реставраційні роботи: Не проводились.

Балансова належність: Історико-архітектурна пам’ятка-музей «Київська фортеця».

Результати розвідки показали, що виявлені матеріали є перевідкладеними під час будівництва форту рештками зруйнованих культурних шарів.

Сліди перебування трипільців відомі також в околицях Лисої гори. Зокрема на південь від Лисої гори на історичному Корчуватому (ріг вул. Пирогівський шлях та проспекту Науки) знайдені залишки ще одного поселення трипільців (Кириленко, Шидловський, 2017).

А ще далі на південь, В. О. Круцем в 1966-72 рр. відкрито велике поселення трипільців, розташоване на краю лесової тераси з крутими схилами, висота якої над заплавою р. Віти досягає 80 м. Площа його близько 10 тис. м2. На поселенні досліджені залишки 11 поглиблених жител, розташованих по колу з вільною площею в центрі. Поруч з житлами знаходилися господарські ями, а ближче до центру поселення – кострища. Житла в основному овальної в плані форми площею від 14 до 28 м2, одне – площею 44 м2. На поселенні знайдені глиняний посуд, прикрашена орнаментом (горщики, миски, амфори, глечики), крем'яні скребки, ножі, серпи, наконечники стріл, кістяні або рогові мотики, молоти, тесла, проколки, а також глиняні жіночі антропоморфні статуетки (Круц, 1976; 1977).

В епоху раннього заліза Середнє Придніпров`я та зокрема Київ входили в ареал землеробської автохтонної Чорноліської культури (Х-VIIІ ст. до н.е.). Найближчі до Лисої гори знахідки кераміки цієї культури зроблені на Байковому кладовищі (Київ. Історичний огляд, 1982).

Скіфські часи (VII-III ст.) до н.е. в районі Києва та Придніпров’ї загалом відзначилися зведенням потужних укріплених городищ для захисту від нападів скіфів. Зрозуміло, що ці городища зводилися на домінуючих піднесеннях над заплавою (Ілюстрована.., 2012). Можливо, існувало воно і на винятково зручній для фортифікації Лисій горі. Тут, зокрема, виявлено накінечники стріл скіфського типу (Ілюстрована.., 2012)

За часів Зарубинецької культури (кін. ІІІ ст. до н.е. – ІІІ чв. І ст. н.е.) на більшості лесових пагорбів Київського плато розташовувались поселення (Пачкова, 1975). Тож, не були пусткою і висоти, домінуючі над гирлом повноводнішої в той час Либіді. Під час проведених розвідок археологи знайшли на Лисій горі слов’янську кераміку. На Лисій горі вказується на існування зарубинецького поселення (Ілюстрована.., 2012). А на сусідній Багриновій горі у 1937 р. відкрито могильник Зарубинецької культури. Час існування могильника на підставі фібул визначається II в. до н. е. – I в. н. е. Детальні розкопки тут були проведені 1940-1941 рр. І. М. Самойловським, який відкрив тут 100 поховань. При цьому тут виявлено лише кілька трупопокладень (всього виявлено 82 кремації, 13 тіло-покладань та 5 кенотафів – могил без залишків померлого). Рештки кремацій містились у ґрунтових ямах або глиняних урнах, а інколи одночасно на дні могили і в урні (ямково-урні). У похованнях знайдено глиняний посуд, насамперед, різноманітні горщики і чорно-лисковані миски, та бронзові прикраси (бронзові і залізні фібули середньо-латенской епохи, бронзові кільця, підвіски, уламки сережок), залізні ножі, скляні та пастові намистини, кістки тварин (рештки жертовної їжі), близько 270 чорнолощених горщиків, мисок, глечиків, кухлів, простих корчаг і горщиків, ліпна амфора. Треба зазначити, що цей могильник був першою настільки ґрунтовно і широко дослідженою пам'яткою зарубинецького типу (Терпіловський, 2005; 2007; Винокур, 2008). Подібним був і Пирогівський могильник також розташований на правобережних кручах (Ілюстрована.., 2012).

За матеріалами карти-реконструкції Києва X-XIII ст. на території урочища показана гіпотетична (не підтверджена конкретними знахідками) давньоруська сторожова фортеця (Київ X-XIII ст., 1971).

Як ми зазначали попередньо станом на 16 ст. землі Дівич-гори згадуються як такі що належали Михайлівському монастирю (Білоус, 2008). На плані Києва складеному 1695 р. Лиса гора показана, як вкрита лісом не обжита височина, а поблизу в гирлі р. Либідь розташований водний млин Видубицького монастиря (Алферова, Харламов, 1982). У 17 ст. Лиса гора була захоплена Паньковичами (намісником київського митрополита Василем Паньковичем та його сином Максимом), але 1653 р. повернута Микільському монастирю (Пономаренко, Різник, 2003). Нам поки що не відомо коли саме землі Лисої гори перейшли до Лаври та Видубицького монастиря. Проте вже на мапі 1753 р. млини на Нижній Либеді підписані як приналежні до Михайлівського монастиря та Лаври (Вортман, Нікітіна, 2019).

Література

Алферова Г. В., Харламов В. А. Киев во второй половине XVII века. – К.: Наукова думка. – 1982. – С. 159.

Білоус Н. Київ наприкінці XV-у першій половині XVІІ століття. Міська влада та самоврядування. – К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія». – 2008. – 358 с.

Винокур І.С. Ранні слов'яни // Винокур І.С., Телегін Д.Я. Археологія України: Підручник для студентів історичних спеціальностей вищих навчальних закладів. Вид. ІІ, доп., перероб. – Тернопіль: Навчальна книга-Богдан, 2008. – с. 242-288.

Вортман Д. Я., Нікітіна В. І. Маловідомий план околиць Києва 1753 року (2019 р.)

Гречишкіна Ю.В. Природна флора судинних рослин м. Києва. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата біологічних наук. 03.00.05.- ботаніка. –К.-2010 – 358 c.

Ілюстрована історія Києва. Під ред. Боряк Г., Геєць В., Івакін Г. та ін.– К.: Фенікс, 2012.-424 с.

Київ X-XIII ст. Карта-реконструкція, 1971.

Київ. Історичний огляд (карти, ілюстрації, документи) / Під заг. ред. Кудрицького А. В.– К.: Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1982. – С.14-15.

Скіба Л.Є. Корчувате, могильник [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 5: Кон – Кю / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. – К.: В-во «Наукова думка», 2008. – 568 с.: іл.

Круц В. О. Нові матеріали трипільської культури в Києві / В. О. Круц // Археологія. — 1976. — Вип. 19. — С. 93-95.

Круц В. А . Позднетрипольские памятники Среднего Поднепровья — К., 1977. — 157 с.

Кириленко О., Шидловський П. Сучасний стан вивчення Трипільської культури на території Києва і передмістя // Культурна Спадщина 1 (10) – С. 91-98.

Корчуватський могильник зарубинецької археологічної культури (2 ст. до н. е. – 1 ст. н. е.). Розташований за 1 км на південь від Лисої гори (2025 р.)

Пачкова С. П. Територія Києва на рубежі нашої ери. В збірнику Стародавній Київ. – К.: Наукова думка. – 1975. – С. 202-204.

Поселення трипільської культури в урочищі Лиса гора ІІІ тис. до н.

Терпіловський Р.В. Давні слов'яни та їхні сусіди // Археологія України: Курс лекцій/За ред. Залізняка Л.Л. – К.: Либідь, 2005. – c. 344-427.

Терпіловський Р.В. Давні слов'яни та їхні сусіди на межі ер та в першій половині І тисячоліття н.е. // Україна: Хронологія розвитку. Т.I. – К.: КВІЦ, 2007. – c. 460-515.