З сивої давнини – київська Лиса гора в прадавні-середньовічні часи

Парнікоза І.Ю.

Наразі заснування Києва датують Х ст. н. е., тому вважають, що вік міста нараховує 1000 років. Втім, наявність зручного для укріплень рельєфу, лісу для будівництва та джерел питної води обумовили розміщення тут людських поселень ще за часів палеоліту. Згадаймо хоча б одну з найкраще досліджених Кирилівську стоянку в Києві (20 тис. р.т.).

Відомі давні знахідки і з Лисої гори. В ІV-ІІІ тис. до н. е., коли просторами лісостепової України поширилася гумельницько-трипільська археологічна культура, Лисогір’я також потрапило у її орбіту. Трипільці будували прото-міста, що розташовувались поблизу від орних полів та пасовищ. В Києві на відміну від своїх попередників часів неоліту вони, головним чином, опанували верхівки лесових горбів.

Окрім загалом рідкісних мідних знарядь вони активно використовували знаряддя з кременю, кістки та рога, якими обробляли свої посіви. На основі даних Г. О. Шашкевич для Київщини в цей час вказується вирощування трипільцями давніх плівчастих пшениць (Triticum dicoccon (Shrank) Shuebl), Triticum monococcum L., T. spelta L.), вівсу (Avena sp.), ячменю (Hordeum vulgare, H. vulgare var coeleste L., проса (Panicum miliaceum L.) (Гречишкіна, 2010). Одночасно розміщення поселень в долинах річок, зокрема в Києві біля Дніпра, дозволяло використовувати річкові ресурси. Трипільці були вправними риболовами. Зокрема в усіх пізньо-трипільських поселеннях Києва знайдено рештки риби та прісноводних двостулкових молюсків. Трипільці розводили волів, кіз, овець, свиней. В цей час винайдене в Шумері колесо досягнуло Києва. Свою знамениту кераміку вони виготовляли без гончарного круга (Матеріали національного музею археології НАН).

В результаті археологічної розвідки на крайньому північно-східному мисі (Лисій верхівці) Лисої гори було знайдено археологічну пам’ятку, паспорт на яку, люб’язно наданий нам М. Жарких, наводимо нижче.

Поселення

Пам’ятка археології, ІІІ тис. до н. е.

Розміщення: м. Київ, Лиса гора, район над річкою Либідь.

Загальний опис: В результаті археологічних робіт виявлено нечисленні уламки трипільського червоно-глиняного посуду, що свідчать про заселення цієї місцевості у ІІІ тис. до н. е. Культурний шар починався практично від денної поверхні. Розміри поселення археологічно встановити не вдалося.

Історична довідка, відомості про дослідження: Лиса гора – історична місцевість в Печерському районі на південний захід від Видубичів на правому березі р. Либідь, поблизу її впадіння в Дніпро. Назва пов’язана із старовинними легендами про шабаш відьом на цій горі. У 1980 р. археологічний загін під керівництвом Мовчана І. І. провадив тут розвідувальні роботи. Матеріали знаходяться в Інституті археології НАНУ.

Реставраційні роботи:Не проводились.

Балансова належність: Історико-архітектурна пам’ятка-музей «Київська фортеця».

Результати розвідки показали, що виявлені матеріали є перевідкладеними під час будівництва форту рештками зруйнованих культурних шарів.

Загалом поселення Трипільської культури відомі з багатьох місць в Києві: три на вул. Сирецькій, в районі Львівської площі, на північ від Видубицького монастиря на Звіринецькій горі, на Замковій горі та в районі вул. Володимирської (Київ. Історичний огляд, 1982). Така розвинена система поселень змушує замислитися, а чи не був увесь правобережний лесовий масив – Київські гори – одним господарським ареалом трипільців?

Трипільські поселення відомі також і у підніжжя лесових круч, на дніпровській заплаві: в гирлі р. Сирець, як і вище за її течією (суч. вул. Сирецька), а також в околицях Лисої гори. Зокрема на південь від старого гирла Либіді на Корчуватому (ріг вул. Червонопрапорної та проспекту Науки) знайдені залишки житла, уламки глиняних посудин з розписом, головка глиняної жіночої фігурки, мушлі.

В. О. Круцем в 1966-72 рр. відкрито ще одне велике поселення трипільців, розташоване на краю лесової тераси з крутими схилами, висота якої над заплавою р. Віти досягає 80 м. Площа його близько 10 тис. м2. На поселенні досліджені залишки 11 поглиблених жител, розташованих по колу з вільною площею в центрі. Поруч з житлами знаходилися господарські ями, а ближче до центру поселення – кострища. Житла в основному овальної в плані форми площею від 14 до 28 м2, одне – площею 44 м2. На поселенні знайдені глиняний посуд, прикрашена орнаментом (горщики, миски, амфори, глечики), крем'яні скребки, ножі, серпи, наконечники стріл, кістяні або рогові мотики, молоти, тесла, проколки, а також глиняні жіночі антропоморфні статуетки (Ілюстрована.., 2012).

В епоху раннього заліза середнє Придніпров`я та зокрема Київ входили в ареал землеробської автохтонної Чорноліської культури (ІХ-VIIІ ст. до н.е.). Найближчі до Лисої гори знахідки кераміки цієї культури зроблені на Байковому кладовищі (Київ. Історичний огляд, 1982).

Скіфські часи (VII-III ст.) до н.е. в районі Києва та Придніпров’ї загалом відзначилися зведенням потужних укріплених городищ для захисту від нападів скіфів. Зрозуміло, що ці городища зводилися на домінуючих піднесеннях над заплавою (Ілюстрована.., 2012) Можливо існувало воно і на винятково зручній для фортифікації Лисій горі.

За часів праслов’янської (зарубинецької) культури (кін. ІІІ ст. до н.е. – ІІІ чв. І ст. н.е.) на більшості лесових пагорбів Київського плато розташовувались поселення (Пачкова, 1975). Тож, не були пусткою і висоти, домінуючі над гирлом повноводнішої в той час Либіді. Під час проведених розвідок археологи знайшли на Лисій горі слов’янську кераміку. А на сусідній Багриновій горі у 1937 р. відкрито могильник зарубинецької культури. Час існування могильника на підставі фібул визначається II в. до н. е. – I в. н. е. Детальні розкопки тут були проведені 1940-1941 рр. І. М. Самойловським, який відкрив тут 100 поховань. При цьому тут виявлено лише кілька трупопокладень (всього виявлено 82 кремації, 13 тіло-покладань та 5 кенотафів – могил без залишків померлого). Рештки кремацій містились у ґрунтових ямах або глиняних урнах, а інколи одночасно на дні могили і в урні (ямково-урні). У похованнях знайдено глиняний посуд, насамперед, різноманітні горщики і чорно-лисковані миски, та бронзові прикраси (бронзові і залізні фібули середньо-латенской епохи, бронзові кільця, підвіски, уламки сережок), залізні ножі, скляні та пастові намистини, кістки тварин (рештки жертовної їжі), близько 270 чорнолощених горщиків, мисок, глечиків, кухлів, простих корчаг і горщиків, ліпна амфора. Треба зазначити, що цей могильник був першою настільки ґрунтовно і широко дослідженою пам'яткою зарубинецького типу (Терпіловський, 2005; 2007; Винокур, 2008). Подібним був і Пирогівський могильник також розташований на правобережних кручах (Ілюстрована.., 2012).

За матеріалами карти-реконструкції Києва X-XIII ст. на території урочища показана гіпотетична (не підтверджена конкретними знахідками) давньоруська сторожова фортеця (Київ X-XIII ст., 1971).

Література

Винокур І.С. Ранні слов'яни // Винокур І.С., Телегін Д.Я. Археологія України: Підручник для студентів історичних спеціальностей вищих навчальних закладів. Вид. ІІ, доп., перероб. – Тернопіль: Навчальна книга-Богдан, 2008. – с. 242-288.

Гречишкіна Ю.В. Природна флора судинних рослин м. Києва. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата біологічних наук. 03.00.05.- ботаніка. –К.-2010 – 358 c.

Ілюстрована історія Києва. Під ред. Боряк Г., Геєць В., Івакін Г. та ін.– К.: Фенікс, 2012.-424 с.

Київ X-XIII ст. Карта-реконструкція, 1971.

Київ. Історичний огляд (карти, ілюстрації, документи) / Під заг. ред. Кудрицького А. В.– К.: Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1982. – С.14-15.

Пачкова С. П. Територія Києва на рубежі нашої ери. В збірнику Стародавній Київ. – К.: Наукова думка. – 1975. – С. 202-204.

Терпіловський Р.В. Давні слов'яни та їхні сусіди // Археологія України: Курс лекцій/За ред. Залізняка Л.Л. – К.: Либідь, 2005. – c. 344-427.

Терпіловський Р.В. Давні слов'яни та їхні сусіди на межі ер та в першій половині І тисячоліття н.е. // Україна: Хронологія розвитку. Т.I. – К.: КВІЦ, 2007. – c. 460-515.