Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Києвознавство / Лиса гора – урочище в плині часу / Історія Лисої гори / Народження Лисої гори

Лиса гора – урочище в плині часу

Історія Лисої гори

Народження Лисої гори

Парнікоза І.Ю.

«И что горы, сим подобные, получили начало от долговременного пребывания на поверхности земной океяна. Сие всякому можно приметить из слоев их горизонтальных»

М. Ф. Берлінський, «Історія міста Києва», 1798 р.

Як же народилася Лиса гора? Вона є крайовим відрогом Київського лесового плато, що входить до складу Придніпровської височини, яка тягнеться від Києва до Черкас. Це геологічне утворення являє собою хвилясто-пасмову рівнину, розсічену ярами та балками. За фізико-географічним районуванням дана територія входить до Обухівсько-Васильківського району Лісостепу. В основі височини залягають юрські, крейдяні, палеогенові, неогенові та антропогенові поклади, що вкриті товстим шаром лесу, на якому сформувалися сірі та світло-сірі опідзолені пилувато-легкосуглиністі ґрунти (Шеляг-Сосонко та ін., 1984, Гриценко, 2007). Утворення лесових гір Придніпров`я пов’язано з відступом останнього великого морського басейну – Харківського. В той час на колишньому дні моря, вкритому осадовими породами, сформувалися платоподібні долини, що зазнали впливу вітряної та водної ерозії. Складний рельєф пізніше дещо згладили льодовикові товщі під час передостаннього зледеніння в Рисcький час. Втім, по своєму східному краю Придніпровська височина продовжувала зазнавати сильної водної ерозії, пов’язаної із стоком з її схилів поверхневих вод у Дніпро. Внаслідок цього східний край височини виявився складно-розсічений (дислокований). Так утворилися сучасні придніпровські гори (Парнікоза, 2007; Канівський природний заповідник, 1999).

Лиса гора на плані І. Ушакова

Рис. 1. 4. Лиса гора на плані І. Ушакова, 1695 р. за (Алферова, Харламов, 1982)

Структура київських гір, зокрема Лисої гори, складається з шарів порід різного віку від четвертинних до мезозойських. Найвищі точки плато перекриті потужною товщею лесу.

Що ж до лесу В. Шафер (Szafer, 1950) писав:

«Лес є зараз вже повсюдно визнаний утвором клімату льодовикового періоду. Проте варто пригадати, що до того як це твердження укріпилося, погляди на його формування були дуже різними… Тож вітри наносили і в нас в першу чергу лесовий матеріал, який змітали, головним чином взимку, з висушених мулистих осадів, відкладених в літню пору великою водою в велетенських річкових долинах…

Лес являє собою поруватий карбонатний суглинок світло-жовтого чи палевого кольору. На дотик лес ніжний, легко розтирається пальцями і лише зрідка попадаються піщинки. У відслоненнях дає вертикальні стінки; в породі часто можна спостерігати карбонатні утворення у вигляді твердих або рихлих конкрецій. Порівняно з іншими породами лес легко пропускає воду. В ньому можуть спостерігатися прошарки похованих ґрунтів – так званий гумусовий лес: товщина таких прошарків сягає 1 м. Донизу лес стає більш піскуватим та набирає помітної шаруватості. В лесі можна зустріти черепашки наземних м’якунів родів Helix, Pupa, Succinea, а також залишки ссавців – кістки мамонта, печерного ведмедя, шерстистого носорога та ін. Глибина лесової товщі в межах Києва та його околиць різноманітна та коливається від 1 до 20 м. Для лесу Києва та його околиць характерний приблизно такий хімічний склад (в %) SiO2 -74,61, Al2O3 -10,05, Fe2O3 -3,10; CaO -2,50; MgO – 0,22; SO3-0,43; Na2O і K2O -1,88. Лес є сировиною для червоної будівельної цегли, а вилугувані шари лесу використовують як сировину для клінкерного виробництва.

Венеціанський острів Микильський спуск
Рис. 1.5. Геологічна будова Київського лесового плато (переріз через долину р. Глибочиці), за (Пояснительная записка.., 1936) Рис. 1.6. Геологічна будова долини Дніпра в Києві (переріз через Звіринецьку гору, долину Неводничів та острів Венеціанський), за (Пояснительная записка.., 1936)

Лесова товща в районі Києва підстеляється мореною, походження якої пов’язане з давнім материковим, так званим дніпровським або рисським зледенінням. Морена являє собою суглинок червоно-бурого, жовто-бурого чи сірого кольорів з домішкою великої кількості піску та валунів. Тому цей суглинок в літературі часто називається валунним. Серед валунів зустрічаються найрізноманітніші породи – граніти, габро, сієніти, порфіри, гнейси, діабази, слюдяні, хлоритові та талькові сланці, пісковики, кремені, кварцити, доломіти та ін. Припускають що ці валуни були принесені з півночі льодовиком. Валуни мають різні розміри від дрібних у поперечнику до великих до 2 м. Глибина моренових відкладів в середньому складає 5-6 м, а іноді досягає 10 м. Безпосередньо під мореною, або відокремлюючись від нею шаром під моренного середньозернистого шаруватого піску залягає прісноводний зелено-сірий суглинок. Товщина його в районі Києва становить 3-6 м. Тут же часто можна зустріти черепашки м’якунів родів Planorbis, Limnea та ін. З приводу цієї породи припускають, що вона є покладами мілководних прісних озер, а інші вважають, що це передльодовиковий лес. Підморенні суглинки підселюються шаром бурих глин, який є нижнім членом четвертинних (дольодовикових) відкладів. Ця порода досить пластична та на дотик масна. Хімічний склад її приблизно такий (в %) SiO2 -71,01; Al2O3 -15,56; Fe2O3 -5,44; CaO -1,15; MgO -0,40; K2O та Na2O – 1,12; Н2О – 4,99 і SO2-0,31. Бура глина є водонепроникною породою і на її поверхні збираються ґрунтові води, що часто призводить до утворення зсувів, досить характерних для правого берега Дніпра. Нижче бурих глин залягають вже породи третинного періоду, які представлені такими ярусами: рябі глини – водонепроникні, збирають воду і призводять до зсувів, товщина 3-10 м, піски Полтавського ярусу – морські частково прибережні піски –дуже міцні. В них зокрема викопано лаврські печери; шар бурого вугілля; піски Харківського ярусу (4-5 м); мергелі Київського ярусу та відклади Бучакського і Канівського ярусів (глауконітові піски різного кольору з включеннями фосфоритів та апатитів). З даних порід ми детальніше зупинимося лише на мергелях, які ще називаються спонділовою глиною. Адже саме вони є дуже добрим матеріалом для виготовлення міцної жовтої цегли. З неї зокрема зведено цегляні споруди форту. Заради ж неї розриті східні схили урочища. Ця порода має великий вміст карбонатів (від 16,33 до 34,99%). В цій породі можна зустріти рештки глибоководних морських м’якунів. Викопну фауну цього горизонту становлять молюски Pecten corneus Sow., Pecten idoneus Wood., Spondylius buchii Phil – керівна копалина еоцену, Polycolia tericulata Eichw, корали Ostrea pilicata Soi. Окрім того в багатьох місцях тут можна знайти залишки риб у вигляді відбитків, окремих частин скелету, зубів, тощо. Товща шарів спонділової глини в Києві досягає 20-25 м, при чому нижні частини її залягають нижче рівня Дніпра. Нижче за третинні породи у Києві залягають породи крейдяного періоду мезозойської ери, проте вони тут на поверхню не виходять (Гаврилюк, Речмедін, 1956; Стецюк В., Романчук С., Щур Ю. та ін., 2001).

Первинна рослинність київських висот, зокрема Лисої гори сильно відрізнялася від сучасної. В прадавні часи більшу частину Київського плато займали дубово-грабові ліси. Проте вже за неоліту для землеробства в першу чергу обиралися найбільш родючі лесові ґрунти. Ліси, які їх вкривали, випалювали та корчували, створюючи вигідні умови для існування степової флори. Первинними середовищами існування для останньої були не заліснені відслонення вапняків чи гіпсів, а також круті схили річкових долин (Szata, 1977). Багатотисячолітній вплив людини призвів до того, що на верхівках київських гір закріпилася лучно-степова рослинність.

На прилеглих ділянках льодовикових пісків були поширені соснові ліси. Біля підніжжя Лисої гори, як і усього пасма Київських гір, смугою вздовж Дніпра тягнулися заплавні діброви та луки, розсічені протоками, порослими прибережно-водною та суто водною рослинністю. Такими колись були Оболонь, Поділ та Галерні острови (Ілюстрована історія Києва.., 2012). Але з розростанням Києва в ХVII-XVIII ст. ліс на схилах Лисої гори активно вирубувався. Незаможні городяни активно збирали на паливо сухостій та вітровал, а на вершинах пагорбів, де вирубали ліс, випасали худобу. Як свідчить план Києва 1695 р., вже в другій половині ХVII ст. урочище цілком виправдовувало свою сучасну назву (Алферова, Харламов, 1982).

Література

Алферова Г. В., Харламов В. А. Киев во второй половине XVII века. – К.: Наукова думка. – 1982. – С. 159.

Гриценко В. В. Лучні степи Київського плато: флора, рослинність, популяції рідкісних видів та охорона: дис…канд. биол. наук: 03.00.15. – К., 2007. – 20 с.

Гаврилюк В.С., Речмедін І.О. Природа Києва та його околиць: Фізико-географічна характеристика.— К.: Вид-во КДУ ім. Т. Шевченка, 1956.— 70 с.

Гречишкіна Ю.В. Природна флора судинних рослин м. Києва. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата біологічних наук. 03.00.05.- ботаніка. –К.-2010 – 358 c.

Ілюстрована історія Києва. Під ред. Боряк Г.. Геєць В., Івакін Г. та ін.– К.: Фенікс, 2012.-424 с.

Канівський природний заповідник. Путівник / Під заг. Ред. М. Г. Чорного. Канів: УФЗ, 1999. – 112 с.

Парнікоза І. Ю. Лиса гора // Екологічна газета, № 52(86), 2007. – С. 4.

Пояснительная записка к генеральному плану реконструкции г. Киева. Киевский горсовет, Архитектурно-планировочное управление, Киев. 1936 г. -81 с.

Стецюк В., Романчук С., Щур Ю. та ін. Київ як екологічна система: природа-людина-виробництво-екологія. – К.: Центр екологічної освіти і виховання, 2001. – 259 с.

Шеляг-Сосонко Ю. Р., Дідух Я. П., Кузьмичов А. І., Падун І. М. Рослинність урочища Лиса гора (околиці м. Києва) // Укр. ботан. журн. – 1984. – 41, № 1. – С. 86-90.

Szafer W. Epoka Lodowa – Warzawa: PZWS. – 1950. – 116 s.

Szata Roślinna Polski. T. 1. Pod red. W. Szafera i K. Zarzyckiego – Warzawa: PWN. – 1977. – 615 s.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 803

Модифіковано : 7.08.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.