Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Києвознавство / Лиса гора – урочище в плині часу / Історія Лисої гори / Місце з лихою славою

Лиса гора – урочище в плині часу

Історія Лисої гори

Місце з лихою славою

Парнікоза І.Ю.

«Господин начальник края распорядитесь об отыскании подходящего места под кладбища для погребения трупов казненных преступников в виду отсутствия уже сего места на Лысой горе, где производятся в исполнение приговоры суда над осужденными преступниками»

З таємного листа київського поліцмейстера до Київської міськуправи, 1910 р. за (Проценко, 1994)

Єдиною спорудою Київської фортеці, що не втратила захисне значення, деякий час лишався Лисогірський форт. Втім, невдовзі його територію було використано для страти політичних та кримінальних злочинців. Перших розстрілювали, а других вішали. Проценко Л. А. вважала, що страти почалися тут з 1890 р. (Проценко, 1994). За іншими джерелами, для цього форт використовувався з 1903 р. (Архів НІАМ "Київська фортеця"). Загалом тут було страчено близько 300 осіб (Проценко, 1994; Голованов, 2002).

Після ганебного програшу Російської імперії війни з Японією вибухнула перша революція. В саперній частині поблизу Лисої гори, 16 (29) листопада 1905 р. розпочалося, зокрема,

Про те, що Лисогірський форт став головним місцем страт і поховань учасників революції 1905-1907 рр., широко сповіщали газета «Киевлянин» та інші київські газети. Адже тоді інформація про покарання злочинців не була таємною, випускалися навіть моторошні листівки з зображенням усіх складових процесу повішання. Однак, справа обернулася так, що місць для поховання злочинців на Лисій горі не вистачало. 3 травня 1910 р. київський поліцмейстер навіть змушений був (до того ж таємно) звернутися до Київської міськуправи з проханням виділити нові місця для поховання політичних злочинців (Проценко, 1994).

З воріт «Косого капоніра» влітку о четвертій годині ранку, а взимку о сьомій вечора вирушала чорна карета, запряжена одним конем. Почувши її гуркотіння, кияни ховали своїх дітей: зустріти карету зі смертником – дурна прикмета! Охорона також намагалася не перетинатися з киянами, і кожен раз до Лисої гори екіпаж міняв маршрут. Це виключало можливість нападу з метою відбити ув’язненого. Доставлених до місця страти зустрічали кат з підручним та священик. Страчені позбавлялися права на християнське поховання, тому кат закопував тіла повішених неподалік від шибениці. Рідні страченого мали оплатити страту, а коштувала вона 12 карбованців. Під кручею Лисогірського форту (саме таке формулювання знаходимо в описах страт)18 лютого 1908 р. був страчений за вироком військово-окружного суду . 12 (24 за старим стилем) вересня 1911 року чорна карета везла в останній шлях Дмитра Богрова – вбивцю прем’єр-міністра Петра Столипіна. Богров Д. Г. (1887-1911) – в 1905 р. співчував соціал-демократам, у 1906 р. – есер-максималіст, потім член київської групи анархістів-комуністів; з 1907 р. співпрацював з Київським охоронним відділенням (кличка «Аленскій»); з 1910 р. – з Петербурзьким охоронним відділенням (кличка «Надєждін»). 1 вересня 1911 р. у Київському міському театрі смертельно поранив Голову Ради міністрів П. А. Столипіна ().

Єдиний протест проти засудження на страту Богрова суд отримав від вдови загиблого Столипіна: чи варто губити молоду людину, якщо чоловіка вже не повернути… Деякі подробиці про цю страту авторам вдалося довідатися від племінника одного з охоронців, які супроводжували цього небезпечного в’язня рано вранці на місце страти з Косого капоніру, що в Госпітальному укріпленні на Печерську (утримання в’язня саме тут підтверджує Д. Вортман, 2017). Фельдфебель Митрофан Кароль, а саме так звали задіяного в історії дядька – майбутнього учасника першої світової війни, ніс службу в охороні в’язнів Косого капоніру. Охорона Косого капоніру стояла в круглій башті №3 Васильківського укріплення (башта Прозоровського), що й зараз височіє на вул. Є. Коновальця.

Башта Прозоровського Д. Богров, фото
Рис. 1. 26. Башта №3 (Прозоровського) по вул. Є. Коновальця, 2010, (Фото Парнікози І. Ю.) Рис. 1. 27. Данило Богров – вбивця прем’єра Російської імперії П. Столипіна, фото з поліційної справи

Наразі тут стоять внутрішні війська МВС. Як відомо, справа вбивства П. Столипіна так і лишилася не розкритою. Слідство не змогло встановити, за чиїм наказом вчинив напад у Київській опері Богров, адже він вперто мовчав. Злочинець утримувався в камері-одиночці та дуже пильно охоронявся. Наказано було не міняти йому охорону. Суд у справі Багрова тривав недовго. 9 вересня (за новим стилем) після тригодинного слухання та 20-ти хвилинної наради йому було винесено вирок: страта через повішання.

Де ж саме знаходилося місце страт на Лисій горі? На сьогоднішній день ніхто точно цього не знає. Колиші працівники складів (Наявна інфомація про слюсарів майстерень пожежної охорони, колись розташованих на Лисій горі Б.А. Корнієнко та П.П. Матвієнко) повідомили краєзнавцю М. Кальницькому про імовірні розстріли у підвалі розташованому на північних схилах гори, недалеко від КПП на «в`їздному серпантині». Тут на невеликій глибині начебто траплялися гільзи (). Втім, за характером виконання цієї споруди О. Кузяк вважає, що це сховище для бійців, зведене перед першою світовою війною, а не підвал для розстрілів. Хоча останнє не виключає звичайно можливості «перепрофілювання» в пізніші часи.

Насправді наявні описи страт подають чіткий орієнтир «у кручі Лисої гори». Тобто місце страт знаходилося не на самій Лисій горі а у її підніжжя. Проте з якого боку? Найбільш достовірну інформацію з цього приводу дає , на якому дійсно показано 8 шибениць під північною кручею форту над ставом на Либіді. Цей став є досить добрим орієнтиром, .

Імовірне місце страт на Лисій горі Карета смертників з експозиції музею «Київська фортеця»
Рис. 1. 28. Місце розташування сховища, розташованого між двома спорудами радянського часу на північному схилі гори на Лисій горі (a, Фото М. Кальницького в газеті Київські відомості за 1993), та його вигляд (b, Фото Парнікози І. Ю.) Рис. 1. 29. Карета смертників з експозиції музею «Київська фортеця». Карету смертників відшукав у 1920-х рр. на подвір’ї Лук’янівської в’язниці Гершен Сандомирський – учасник революційних подій. Карета була зроблено з трьох видів дерева. Їздила по трасі сучасної вулиці Бойчука під схили Лисої гори, де відбувалися страти (приблизно по маршруту сучасного 14 тролейбуса). Реставрована в 1970-х рр. (Фото Іноземцевої Д. М.)

Але повернемося до старти Д. Богрова. Супроводжувати його до місця страти довелося серед інших і Митрофану. За його розповідями, для того, щоб виключити напад на карету, був спеціально посланий інший екіпаж раніше, без в’язня. Коли ж Богрова звели на ешафот наділи зашморг, генерал, який командував стратою, в останній раз запропонував йому життя в обмін на зізнання, хто ж замовник вбивства. Втім, Богров відповів: «не втрачайте часу». Генерал махнув рукою і приговор було виконано. Де поховано Богрова ніхто не знає.

Рис. 1. 29а. Місце розташування 8 шибениць у північного схилу Лисої гори над ставом на Либіді на схемі Лисої гори Б.С. Віккерса, 1920-ті рр., за (Голованов, 2002) Рис. 1. 29b. Місце розташування 8 шибениць у північного схилу Лисої гори над ставом на Либіді на сучасному супутниковому знімку Лисої гори

Зауважимо, що про страту Богрова розповідають й інші деталі, які насправді зараз важко перевірити: На страті бути присутні 10 осіб, священик і адвокат підсудного. Ці десятеро були представниками Монархічного союзу та союзу російського народу та з’явилися, щоб пересвідчитися, за їх виразом, що «жида не підмінили» (). Багров вів себе холоднокровно, коли йому на голову наділи мішок, спитав – чи не підняти йому вище голову, щоб кату було зручніше. Кияни потім переказували, що по місцю його поховання спеціально прогнали роту солдат.

Іншу страту (якогось селянина Івана Мисько в 1916 р.) у пропагандистичних цілях докладно описувала газета "Київський пролетар" від 5 травня 1927. Страта відбулася об 11 годині вечора. Кату було заплачено 50 крб., саван і мотузок коштували 5 крб. 75 коп., один ломовий візник – 5 крб., 4 однокінні візники – 9 крб. 20 коп. Візники знадобилися для перевезення арештанта, конвою та ешафоту ().

Наразі про ті моторошні події зараз нагадує хіба що та сама чорна карета, яку після революції відшукали в Лук’янівській в’язниці та в тих же таки пропагандистичних цілях зберегли в революційному музеї «Косий капонір» (Малаков, 1983). І зараз її можна побачити в Косому капонірі Госпітального укріплення НІАМ «Київська фортеця». Ця карета була виготовлена у 1903 р. на київській каретній фабриці, за спеціальним замовленням (Голованов, 2002).

О. Голованов стверджує, що перша світова війна змусила дещо поновити укріплення форту. Виправлялися земляні вали. Найбільш важливі частини форту були посилені залізобетонними конструкціями (ознак залізобетонних конструкцій того часу нами поки що не виявлено – авт.). Озброєння поновлено далекобійною артилерією. Серед неї особливе значення мала потужна 16-ти пудова фортечна мортира. При потребі вона транспортувалася з капоніру правого полігона форту до горжової частини і могла вести обстріл лівого берега Дніпра, у тому числі району Дарниці і місцевості Осокорки. На початку 1915 р. Лисогірський форт приведено в оборонний стан і зосереджено у ньому значні запаси снарядів та медикаментів (Голованов, 2002; О. Голованов при цьому посилається на працю Kupka Vladimír Fortové pevnosti a jejich místo v dějinách opevňování // Pevnosti Sv.1. Praha, 1993. Дане джерело нам не доступне).

Підйом артилерії на фортечні позиції

Рис. 1.30. Підйом артилерії на фортечні позиції, Брест-Литовськ, напередодні першої світової війни (Фото Парнікози І.Ю. з експозиції музею “Брестська фортеця”)

Під час першої світової війни Лисогірський форт забезпечував не тільки контроль найважливіших підступів до Києва, а ще й зв’язок з Дарницьким (Київським) учбовим артилерійським полігоном, який теж відігравав певну роль у питаннях оборони. Полігон засновано у 1870 р., ліворуч від Броварського (Чернігівського) шосе. Тут проходили випробування гармат та навчання юнкерів-артилеристів. Полігон займав площу 8 кв. верст, яку було розширено у 1888 р. до 32 кв. верст у північно-східному напрямку. Водночас було збільшено і парк важкої артилерії. Проіснував полігон до 1941 р. Зараз його колишню територію займають житлові масиви — Чернігівський, Лісовий, Водопарк і Троєщина (лише найпівденніша частина суч. масиву) (Голованов, 2002).

Незважаючи на те, що у 1915 р. безпосередня загроза Києву була реальністю, залпи першої світової війни, на щастя, відгриміли вдалині від міста. Тож, Лисогірський форт знову не стався у пригоді. Хоча в разі атаки на Київ, вже покладалися не на застарілі споруди Київської фортеці, а на нові польові укріплення, що зводилися за по інформації О. Кузяка, під Трипіллям у 1915 р. відомим фортифікатором Д.М. Карбишевим. Вони стали першим праобразом Київського укріпленого району – наступної стадії київської фортифікації.

Форт же стрімко втрачав своє військове значення і, здавалося, що на нього чекає така ж участь як і усієї Київської фортеці. Але перші визвольні змагання вимусили військових фахівців не поспішати ставити крапку у долі цієї могутньої споруди (Голованов, 2002).

Література

Голованов О. Лисогірський форт – невивчена сторінка військового минулого Києва // Київська старовина. – 2002. – № 5 (347). – С. 21-27.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 3953

Модифіковано : 7.12.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.