Місце з лихою славою – Лисогірський форт як місце страт в період політичної реакції
Парнікоза І.Ю.
«Господин начальник края распорядитесь об отыскании подходящего места под кладбища для погребения трупов казненных преступников, в виду отсутствия уже сего места на Лысой горе, где приводятся в исполнение приговоры суда над осужденными преступниками»
З таємного листа київського поліцмейстера до Київської міськуправи, 1910 р. за (Проценко, 1995).
Єдиною спорудою Київської фортеці, що не втратила захисне значення, деякий час лишався Лисогірський форт. Втім, невдовзі його територію було використано для страти політичних злочинців. Після ганебного програшу Російської імперії війни з Японією вибухнула перша революція. У саперній частині поблизу Лисої гори, 16 (29) листопада 1905 р. розпочалося, зокрема, . Цей виступ було жорстоко придушено.
Лисогірський форт став головним місцем страт і поховань політичних діячів і учасників революції 1905-1907 рр., про що широко сповіщали газета «Киевлянин» та інші київські газети (Проценко, 1995). Злочинців вішали, військових розстрілювали (Пономаренко, 1993). Страти політичних в'язнів шляхом повішання здійснювалися на Лисогірському форті починаючи з 07.08.1907 р. на підставі дозволу начальника краю. Місце страти, що відбувалася таємно охороняла військова сторожа. Тут же палач ховав трупи повішених. Станом на 1909 р. від початку страт на Лисій горі було поховано 112 тіл повішених. Могили розташовувалися рядами вздовж валу форту (головного валу?). В цей час тут ішов вже третій ряд могил. Станом на 23.12.1909 р. тут можна було влаштувати ще більше 10 могил. Таким чином, тут можна було б поховати ще кілька сотень страчених, про що інформував у своєму рапорті від 1909 р. київський поліцмейстер Мінц, пропонуючи продовжити похованння тут. Місця поховання зглажувалися та заростали травою, так що відшукати їх за якись час не було змоги ().
Страчених продовжили ховати на Лисогірському форті. Проте вже дуже скоро місця на Лисій горі забракло. 3 травня 1910 р. київський поліцмейстер змушений був таємно звернутися до Київської міськуправи з проханням виділити нові місця для поховання політичних злочинців (Проценко, 1995). Для подальших поховань страчених на Лисій горі 29 грудня 1910 року, в районі Звіринця по Старо-Наводницькій дорозі поблизу православного цвинтаря (сучасний Звіринецький цвинтар), було відкрито спеціальне кладовище. За офіційними даними страти у форті припинилися лише після лютого 1917 року. Загалом тут було страчено близько 300 осіб (Голованов, 2002).
З воріт «Косого капоніра» влітку о четвертій годині ранку, а взимку о сьомій вечора вирушала чорна карета, запряжена одним конем. Охорона намагалася не перетинатися з киянами, і кожен раз до Лисої гори екіпаж змінював маршрут. Це виключало можливість нападу з метою відбити ув’язненого. Доставлених до місця страти зустрічали кат з підручним та священик. Страчені позбавлялися права на християнське поховання, тому кат закопував тіла повішених неподалік від шибениці. Рідні страченого мали оплатити страту, а коштувала вона 12 карбованців ().
На Лисій горі 18 лютого 1908 р. був страчений за вироком військово-окружного суду .
12 (24 за старим стилем) вересня 1911 року чорна карета везла в останній шлях Дмитра Богрова – вбивцю прем’єр-міністра Петра Столипіна. Богров Д. Г. (1887-1911) – в 1905 р. співчував соціал-демократам, у 1906 р. – есер-максималіст, потім член київської групи анархістів-комуністів; з 1907 р. співпрацював з Київським охоронним відділенням (кличка «Аленскій»); з 1910 р. – з Петербурзьким охоронним відділенням (кличка «Надєждін»). 1 вересня 1911 р. у Київському міському театрі смертельно поранив Голову Ради міністрів П. А. Столипіна ().
Деякі подробиці про цю страту авторам вдалося довідатися від племінника одного з охоронців, які супроводжували цього небезпечного в’язня рано вранці на місце страти з Косого капоніру, що в Госпітальному укріпленні на Печерську (утримання Д. Богрова саме тут підтверджує Д. Вортман, 2017). Фельдфебель Митрофан Кароль, а саме так звали задіяного в історії дядька – майбутнього учасника Першої світової війни, ніс службу в охороні в’язнів Косого капоніру. Охорона Косого капоніру стояла в круглій башті №3 Васильківського укріплення (башта Прозоровського), що й зараз височіє на вул. Є. Коновальця.
Рис. 1. 26. Башта №3 (Прозоровського) по вул. Є. Коновальця, 2010, (Фото Парнікози І. Ю.)
Рис. 1. 27. Дмитро Богров – вбивця прем’єра Російської Імперії П. Столипіна, фото з поліційної справи
Наразі тут стоять внутрішні війська МВС. Як відомо, справа вбивства П. Столипіна так і лишилася не розкритою. Слідство не змогло встановити, за чиїм наказом вчинив напад у Київській опері Богров, адже він вперто мовчав. 9 вересня (за новим стилем) Богрову було винесено вирок: страта через повішання.
Де ж саме знаходилося місце страт на Лисій горі? На сьогоднішній день ніхто точно цього не знає. Слюсарі пожежної станції на Лисій горі Б.А. Корнієнко та П.П. Матвієнко повідомили краєзнавцю Л. Пономаренко деяку інформацію про можливе місце страт:
“Там є глибокий підвал, а навколо на невеликій глибині трапляються гільзи. Поруч встановлювалася шибениця. Кажуть, що стрілянина доносилася звідси і пізніше, в роки сталінських репресій.” ().
Важко зараз визначити локалізацію цього місця (див. главу Сучасний стан Лисогірського форту). Один із підвалів, що відповідає цьому опису, розташований на північних схилах пагорба ( 50.400592°, 30.547583°) поблизу будівель так званої «лабораторії». Однак, виходячи зі структури цієї споруди, О. Кузяк вважав, що це сховище для бійців, зведене перед першою світовою війною, а не підвал для розстрілів.
Можливо місце страт знаходилося не на самій Лисій горі а у її підніжжя. Проте з якого боку? Інформацію з цього приводу дає , на якому дійсно показано 8 шибениць під північною кручею форту над ставом на Либіді. Цей став є досить добрим орієнтиром, .
Рис. 1. 28. Л. Пономаренко біля льоху, вказаного в 1993 році як місце страт (а, фото М. Кальницького, 1993) та укриття біля будівель так званої «лабораторії» на північних схилах (b, Фото Парнікози І. Ю., 2010 р.)
Рис. 1. 29. Карета смертників з експозиції музею «Київська фортеця». Карету смертників відшукав у 1920-х рр. на подвір’ї Лук’янівської в’язниці Гершен Сандомирський – учасник революційних подій. Карета була зроблено з трьох видів дерева. Їздила по трасі сучасної вулиці Бойчука під схили Лисої гори, де відбувалися страти (приблизно по маршруту сучасного 14 тролейбуса). Реставрована в 1970-х рр. (Фото Іноземцевої Д. М., 2010 р.)
Але повернемося до страти Д. Богрова. Супроводжувати його до місця страти довелося серед інших і нашому свідку – Митрофану Каролю. За його розповідями, для того, щоб виключити напад на карету, був спеціально посланий інший екіпаж раніше, без в’язня. Коли ж Богрова звели на ешафот наділи зашморг, генерал, який командував стратою, в останній раз запропонував йому життя в обмін на зізнання, хто ж замовник вбивства. Втім, Богров відповів: «не втрачайте часу». Генерал махнув рукою і приговор було виконано. Де поховано Богрова ніхто не знає.
Рис. 1. 29а. Місце розташування 8 шибениць у північного схилу Лисої гори над ставом на Либіді на схемі Лисої гори Б.С. Віккерса, 1920-ті рр., за (Голованов, 2002)
Рис. 1. 29b. Місце розташування 8 шибениць у північного схилу Лисої гори над ставом на Либіді на сучасному супутниковому знімку Лисої гори
Іншу страту (якогось селянина Івана Місько в 1916 р.) докладно описувала газета «Київський пролетарій» від 5 травня 1927 р. Страта відбувалася об 11 годині вечора. Кату було заплачено 50 руб., саван і мотузка коштували 5 руб. 75 коп., один ломовий візник – 5 руб., 4 однокінних візники – 9 руб. 20 коп. Візники знадобилися для перевезення арештантів, конвою і, можливо, ешафоту ().
Наразі про ті моторошні події зараз нагадує хіба що та сама чорна карета, яку після революції відшукали в Лук’янівській в’язниці та в тих же таки пропагандистичних цілях зберегли в революційному музеї «Косий капонір» (Малаков, 1983). І зараз її можна побачити в Косому капонірі Госпітального укріплення НІАМ «Київська фортеця». Ця карета була виготовлена у 1903 р. на київській каретній фабриці, за спеціальним замовленням (Голованов, 2002).
О. Голованов стверджує, що Перша світова війна змусила дещо поновити укріплення форту. Виправлялися земляні вали. Найбільш важливі частини форту були посилені залізобетонними конструкціями (ознак залізобетонних конструкцій того часу нами поки що не виявлено – авт.). Озброєння поновлено далекобійною артилерією. Серед неї особливе значення мала потужна 16-ти пудова фортечна мортира. При потребі вона транспортувалася з капоніру правого полігона форту до горжової частини і могла вести обстріл лівого берега Дніпра, у тому числі району Дарниці і місцевості Осокорки. На початку 1915 р. Лисогірський форт приведено в оборонний стан і зосереджено у ньому значні запаси снарядів та медикаментів (Голованов, 2002; О. Голованов при цьому посилається на працю Kupka Vladimír Fortové pevnosti a jejich místo v dějinách opevňování // Pevnosti Sv.1. Praha, 1993. Дане джерело нам не доступне).
Рис. 1.30. Підйом артилерії на фортечні позиції, Брест-Литовськ, напередодні Першої світової війни (Фото Парнікози І.Ю. з експозиції музею “Брестська фортеця”)
Під час Першої світової війни Лисогірський форт забезпечував не тільки контроль найважливіших підступів до Києва, а ще й зв’язок з Дарницьким (Київським) учбовим артилерійським полігоном, який теж відігравав певну роль у питаннях оборони. Полігон засновано у 1870 р., ліворуч від Броварського (Чернігівського) шосе. Тут проходили випробування гармат та навчання юнкерів-артилеристів. Полігон займав площу 8 кв. верст, яку було розширено у 1888 р. до 32 кв. верст у північно-східному напрямку. Водночас було збільшено і парк важкої артилерії. Проіснував полігон до 1941 р. Зараз його колишню територію займають житлові масиви — Чернігівський, Лісовий, Водопарк і Троєщина (лише найпівденніша частина суч. масиву) (Голованов, 2002).
Незважаючи на те, що у 1915 р. безпосередня загроза Києву була реальністю, залпи Першої світової війни, на щастя, відгриміли вдалині від міста. Тож, Лисогірський форт знову не стався у пригоді. Хоча в разі атаки на Київ, вже покладалися не на застарілі споруди Київської фортеці, а на нові польові укріплення, що зводилися за по інформації О. Кузяка, під Трипіллям у 1915 р. відомим фортифікатором Д.М. Карбишевим. Вони стали першим праобразом Київського укріпленого району – наступної стадії київської фортифікації.
Форт же стрімко втрачав своє військове значення і, здавалося, що на нього чекає така ж участь як і усієї Київської фортеці. Але перші визвольні змагання вимусили військових фахівців не поспішати ставити крапку у долі цієї могутньої споруди (Голованов, 2002).
Література
Проценко Л. A. Історія Київського некрополя. Київ, Україна: Укрбланквидав. – 1995 – 412 с.