Місце з лихою славою – Лисогірський форт як місце страт в період політичної реакції
Парнікоза І.Ю.
«Господин начальник края распорядитесь об отыскании подходящего места под кладбища для погребения трупов казненных преступников в виду отсутствия уже сего места на Лысой горе, где производятся в исполнение приговоры суда над осужденными преступниками»
З таємного листа київського поліцмейстера до Київської міськуправи, 1910 р. за (Проценко, 1994)
Єдиною спорудою Київської фортеці, що не втратила захисне значення, деякий час лишався Лисогірський форт. Втім, невдовзі його територію було використано для страти політичних та кримінальних злочинців. Перших розстрілювали, а других вішали. Проценко Л. А. вважала, що страти почалися тут з 1890 р. (Проценко, 1994). За іншими джерелами, для цього форт використовувався з 1903 р. (Архів НІАМ "Київська фортеця"). Загалом тут було страчено близько 300 осіб (Проценко, 1994; Голованов, 2002).
Після ганебного програшу Російської імперії війни з Японією вибухнула перша революція. В саперній частині поблизу Лисої гори, 16 (29) листопада 1905 р. розпочалося, зокрема, київське повстання саперів під керівництвом Б. Жаданівського.. Цей виступ було жорстоко придушено.
Про те, що Лисогірський форт став головним місцем страт і поховань учасників революції 1905-1907 рр., широко сповіщали газета «Киевлянин» та інші київські газети. Адже тоді інформація про покарання злочинців не була таємною, випускалися навіть моторошні листівки з зображенням усіх складових процесу повішання.
Страти політичних в'язнів шляхом повішання здійснювалися на Лисогірському форті починаючи з 07.08.1907 р. на підставі дозволу начальника краю. Місяце старти, що відбувалася таємно охороняла військова сторожа. Тут же палач ховав трупи повішених. Станом на 1909 р. від початку страт на Лисій горі було поховано 112 тіл повішених. Могили розташовувалися рядами вздовж валу форту (головного валу?). В цей час тут ішов вже третій ряд могил. Станом на 23.12.1909 р. тут можна було влаштувати ще більше 10 могил. Таким чином, тут можна було б поховати ще кілька сотень страчених. Місця поховання зглажувалися та заростали травою, так що відшукати їх за якись час не було змоги (Рапорт київського поліцмейстра фон Мінца, 1909).
Однак, справа обернулася так, що місць для поховання злочинців на Лисій горі не вистачало. 3 травня 1910 р. київський поліцмейстер навіть змушений був (до того ж таємно) звернутися до Київської міськуправи з проханням виділити нові місця для поховання політичних злочинців (Проценко, 1994).
З воріт «Косого капоніра» влітку о четвертій годині ранку, а взимку о сьомій вечора вирушала чорна карета, запряжена одним конем. Охорона намагалася не перетинатися з киянами, і кожен раз до Лисої гори екіпаж змінював маршрут. Це виключало можливість нападу з метою відбити ув’язненого. Доставлених до місця страти зустрічали кат з підручним та священик. Страчені позбавлялися права на християнське поховання, тому кат закопував тіла повішених неподалік від шибениці. Рідні страченого мали оплатити страту, а коштувала вона 12 карбованців (Історія форта на Лисій горі, 2025)).
На Лисій горі 18 лютого 1908 р. був страчений за вироком військово-окружного суду есер-максималіст Соломон Рисс («Мортімер»).
12 (24 за старим стилем) вересня 1911 року чорна карета везла в останній шлях Дмитра Богрова – вбивцю прем’єр-міністра Петра Столипіна. Богров Д. Г. (1887-1911) – в 1905 р. співчував соціал-демократам, у 1906 р. – есер-максималіст, потім член київської групи анархістів-комуністів; з 1907 р. співпрацював з Київським охоронним відділенням (кличка «Аленскій»); з 1910 р. – з Петербурзьким охоронним відділенням (кличка «Надєждін»). 1 вересня 1911 р. у Київському міському театрі смертельно поранив Голову Ради міністрів П. А. Столипіна (Д. Богров).
Деякі подробиці про цю страту авторам вдалося довідатися від племінника одного з охоронців, які супроводжували цього небезпечного в’язня рано вранці на місце страти з Косого капоніру, що в Госпітальному укріпленні на Печерську (утримання Д. Богрова саме тут підтверджує Д. Вортман, 2017). Фельдфебель Митрофан Кароль, а саме так звали задіяного в історії дядька – майбутнього учасника Першої світової війни, ніс службу в охороні в’язнів Косого капоніру. Охорона Косого капоніру стояла в круглій башті №3 Васильківського укріплення (башта Прозоровського), що й зараз височіє на вул. Є. Коновальця.
Рис. 1. 26. Башта №3 (Прозоровського) по вул. Є. Коновальця, 2010, (Фото Парнікози І. Ю.)
Рис. 1. 27. Дмитро Богров – вбивця прем’єра Російської Імперії П. Столипіна, фото з поліційної справи
Наразі тут стоять внутрішні війська МВС. Як відомо, справа вбивства П. Столипіна так і лишилася не розкритою. Слідство не змогло встановити, за чиїм наказом вчинив напад у Київській опері Богров, адже він вперто мовчав. 9 вересня (за новим стилем) Богрову було винесено вирок: страта через повішання.
Де ж саме знаходилося місце страт на Лисій горі? На сьогоднішній день ніхто точно цього не знає. Колиші працівники складів (Наявна інфомація про слюсарів майстерень пожежної охорони, колись розташованих на Лисій горі Б.А. Корнієнко та П.П. Матвієнко) повідомили краєзнавцю Л. Пономаренко про імовірні розстріли у підвалі розташованому на північних схилах гори, недалеко від КПП на «в`їздному серпантині». Тут на невеликій глибині начебто траплялися гільзи (Пономаренко, 1993). Втім, за характером виконання цієї споруди О. Кузяк вважав, що це сховище для бійців, зведене перед першою світовою війною, а не підвал для розстрілів. Хоча останнє не виключає звичайно можливості «перепрофілювання» в пізніші часи.
Можливо місце страт знаходилося не на самій Лисій горі а у її підніжжя. Проте з якого боку? Інформацію з цього приводу дає план Б.С. Віккерса (з архіву М.О. Рибакова), на якому дійсно показано 8 шибениць під північною кручею форту над ставом на Либіді. Цей став є досить добрим орієнтиром, Див. Лиса гора на мапах Києва .
Рис. 1. 28. Місце розташування сховища, розташованого між двома спорудами радянського часу на північному схилі гори на Лисій горі (a, Фото М. Кальницького в газеті Київські відомості за 1993), та його вигляд (b, Фото Парнікози І. Ю., 2010 р.)
Рис. 1. 29. Карета смертників з експозиції музею «Київська фортеця». Карету смертників відшукав у 1920-х рр. на подвір’ї Лук’янівської в’язниці Гершен Сандомирський – учасник революційних подій. Карета була зроблено з трьох видів дерева. Їздила по трасі сучасної вулиці Бойчука під схили Лисої гори, де відбувалися страти (приблизно по маршруту сучасного 14 тролейбуса). Реставрована в 1970-х рр. (Фото Іноземцевої Д. М., 2010 р.)
Але повернемося до страти Д. Богрова. Супроводжувати його до місця страти довелося серед інших і нашому свідку – Митрофану Каролю. За його розповідями, для того, щоб виключити напад на карету, був спеціально посланий інший екіпаж раніше, без в’язня. Коли ж Богрова звели на ешафот наділи зашморг, генерал, який командував стратою, в останній раз запропонував йому життя в обмін на зізнання, хто ж замовник вбивства. Втім, Богров відповів: «не втрачайте часу». Генерал махнув рукою і приговор було виконано. Де поховано Богрова ніхто не знає.
Рис. 1. 29а. Місце розташування 8 шибениць у північного схилу Лисої гори над ставом на Либіді на схемі Лисої гори Б.С. Віккерса, 1920-ті рр., за (Голованов, 2002)
Рис. 1. 29b. Місце розташування 8 шибениць у північного схилу Лисої гори над ставом на Либіді на сучасному супутниковому знімку Лисої гори
Іншу страту (якогось селянина Івана Мисько в 1916 р.) у пропагандистичних цілях докладно описувала газета "Київський пролетар" від 5 травня 1927. Страта відбулася об 11 годині вечора. Кату було заплачено 50 крб., саван і мотузок коштували 5 крб. 75 коп., один ломовий візник – 5 крб., 4 однокінні візники – 9 крб. 20 коп. Візники знадобилися для перевезення арештанта, конвою та ешафоту (Пономаренко, 1993).
Наразі про ті моторошні події зараз нагадує хіба що та сама чорна карета, яку після революції відшукали в Лук’янівській в’язниці та в тих же таки пропагандистичних цілях зберегли в революційному музеї «Косий капонір» (Малаков, 1983). І зараз її можна побачити в Косому капонірі Госпітального укріплення НІАМ «Київська фортеця». Ця карета була виготовлена у 1903 р. на київській каретній фабриці, за спеціальним замовленням (Голованов, 2002).
О. Голованов стверджує, що перша світова війна змусила дещо поновити укріплення форту. Виправлялися земляні вали. Найбільш важливі частини форту були посилені залізобетонними конструкціями (ознак залізобетонних конструкцій того часу нами поки що не виявлено – авт.). Озброєння поновлено далекобійною артилерією. Серед неї особливе значення мала потужна 16-ти пудова фортечна мортира. При потребі вона транспортувалася з капоніру правого полігона форту до горжової частини і могла вести обстріл лівого берега Дніпра, у тому числі району Дарниці і місцевості Осокорки. На початку 1915 р. Лисогірський форт приведено в оборонний стан і зосереджено у ньому значні запаси снарядів та медикаментів (Голованов, 2002; О. Голованов при цьому посилається на працю Kupka Vladimír Fortové pevnosti a jejich místo v dějinách opevňování // Pevnosti Sv.1. Praha, 1993. Дане джерело нам не доступне).
Рис. 1.30. Підйом артилерії на фортечні позиції, Брест-Литовськ, напередодні Першої світової війни (Фото Парнікози І.Ю. з експозиції музею “Брестська фортеця”)
Під час Першої світової війни Лисогірський форт забезпечував не тільки контроль найважливіших підступів до Києва, а ще й зв’язок з Дарницьким (Київським) учбовим артилерійським полігоном, який теж відігравав певну роль у питаннях оборони. Полігон засновано у 1870 р., ліворуч від Броварського (Чернігівського) шосе. Тут проходили випробування гармат та навчання юнкерів-артилеристів. Полігон займав площу 8 кв. верст, яку було розширено у 1888 р. до 32 кв. верст у північно-східному напрямку. Водночас було збільшено і парк важкої артилерії. Проіснував полігон до 1941 р. Зараз його колишню територію займають житлові масиви — Чернігівський, Лісовий, Водопарк і Троєщина (лише найпівденніша частина суч. масиву) (Голованов, 2002).
Незважаючи на те, що у 1915 р. безпосередня загроза Києву була реальністю, залпи Першої світової війни, на щастя, відгриміли вдалині від міста. Тож, Лисогірський форт знову не стався у пригоді. Хоча в разі атаки на Київ, вже покладалися не на застарілі споруди Київської фортеці, а на нові польові укріплення, що зводилися за по інформації О. Кузяка, під Трипіллям у 1915 р. відомим фортифікатором Д.М. Карбишевим. Вони стали першим праобразом Київського укріпленого району – наступної стадії київської фортифікації.
Форт же стрімко втрачав своє військове значення і, здавалося, що на нього чекає така ж участь як і усієї Київської фортеці. Але перші визвольні змагання вимусили військових фахівців не поспішати ставити крапку у долі цієї могутньої споруди (Голованов, 2002).
Література
Голованов О. Лисогірський форт – невивчена сторінка військового минулого Києва // Київська старовина. – 2002. – № 5 (347). – С. 21-27.
Вортман Д. Косий капонір // Енциклопедія сучасної України (доступ 18.03.17)
Історія форта на Лисій горі (Доступ 25.04.2025)
Пономаренко Л. На Лысой Горе происходили шабаши и казни. Киевские Ведомости, 1993 г.
Проценко Л.А. Київський некрополь: Путівник-довідник. – К.:Укр.письменник, 1994. – 334 с.