Лиса гора – урочище в плині часу

Історія Лисої гори

По сусідству з фортифікаційним велетнем

Парнікоза І.Ю.

«У нас у Києві є куточок майже незайманої природи, де збереглися липи, було багато берези та навіть два дуби, в підліску бруслина, глід та інші види характерні для дібров. Це правобережний схил долини Либіді по вул. Саперно-Слобідській»

З листа Н.П. Сироти до Київського еколого-культурного центру

В цій частині розглянемо історію населених пунктів та місцевостей, які були розташовані безпосередньо на схилах Лисої гори та в гирлі Либіді – хутора Коноплянка (Лиса гора), Саперної слобідки, хуторів Либідь та Корчувате.

Ще до будівництва форту місцевість вздовж нижньої Либіді активно використовувалася. Як ми вже вказували в розділі присвяченому найдавнішій історії Лисої гори в гирлі Либіді поселення відмічено з часів неоліту-міді. На плані реконструкції Києва Х-ХІІІ ст. на Лисій горі позначена гіпотетична (не підтверджена знахідками) сторожова фортеця, а в гирлі річки показні приміські поселення.

Рис. 1. 19. Зображення району нижньої Либіді-Лисої гори на плані реконструкції Києва Х-ХІІІ ст.: 1 – Лиса гора, 2 – тогочасне гирло р. Либідь, 3 – р. Буслівка, 4 – суч. західний струмок

Рис. 1. 20. Зображення району нижньої Либіді-Лисої гори на плані Києва 1695 р.: 1 – Лиса гора, 2 – тогочасне гирло Либіді, 3 – дорога суч. урочищем Нижня Теличка до гирла Либіді, 4 – дорога від гирла Либіді в бік сучасного Корчуватого, 5 – млин Видубицького монастиря, зрубна будівля та дорога від нього на південь, 6 – дорога та будівлі в гирлі Либіді, 7 – млин та городи, 8 – дорога на Видубицький монастир, 9 – «гульбище» – дерев’яна будівля з галереями, до якої через Либідь веде міст, 10 – заліснені схили Чорної гори

На плані І. Ушакова 1695 р. біля гирла р. Либідь показана вкрита лісом сучасна Лиса гора, яка не підписана. Також показано млин на Либіді, що належав Видубицькому монастирю і знаходився під Лисою горою. Він має додатковий підпис:

«От устья Лыбеди, где впала в Дніпр, 100 сажен».

На плані також показано дорогу, яка йде від Видубицького монастиря до гирла Либіді. Біля гирла Либіді вона повертає на захід і йде долиною річки до вищезгаданого млину Видубицького монастиря. Біля млина, обходячи Лису гору з заходу, прямує дорога біля якої показано зрубну будівлю. В 187 сажнях від попереднього млину вверх за течією Либіді знаходився ще один млин з городом. На північ від нього дорога з Видубицького монастиря переходячи з лівого на правий берег Либіді дерев’яним мостом потрапляла на «Гульбище» – тобто дерев’яну будівлю оточену галереями, яка зазначена на плані. Схили Чорної та Звіринецької гори, так я к і схили в районі суч. Саперної Слобідки порослі лісом. Ще одна дорога показана від гирла Либіді під схилами Лисої гори в бік суч. Корчуватого.

На мапах 1745 та 1750 рр. тут, на лівому березі Либіді, показані численні видовжені прямокутні будівлі. На мапі 1750 р. зазначено також, що днищем як Північного, так і Південного Лисогірського ярів стікали невеличкі струмки, які впадали у Либідь. Ця річка, хоч і не підписана, але показана як меандруюча на північ від Лисої гори. На ній були влаштовані стави. Біля Лисої гори показаний поворот Либіді на південь і точка тогочасного впадіння в Дніпро трохи нижче за течією від Лисої гори. При цьому відрізок русла паралельний Дніпру, відокремлений від нього піщаною косою з алювіальних наносів, яка становить частину прибережної низинної території урочища, найдавніша відома назва якого – Видубичі (пізніша Нижня Теличка).

Рис. 1. 21. Зображення району нижньої Либіді-Лисої гори на мапі Києва 1745 р.: 1 – Лиса гора, 2 – забудова в нижній течії Либіді	Рис. 1. 22. Зображення району нижньої Либіді-Лисої гори на мапі Києва 1750 р.: забудова в нижній течі р. Либідь, 2-3 струмки, які збігали північним та південним Лисогірськими ярами, 4 – дорога з суч. Диміївки через Корчувате на південь, 5 – гирло р. Либідь під Лисою горою

Що за будівлі розташовувалися поблизу гирла Либіді? Мапа Д. де Боскета 1753 р. прояснює нам це питання. На ній, як вважає Д. Вортман, зображена промислова зона, зокрема цегляні заводи. Отже їх поява біля Лисої гори сягає середини XVIII ст.! Показано праву притоку Либіді – р. Буслівку та млини Михайлівського монастиря та Лаври на ставках на Либіді у підніжжя Лисої гори. На мапі 1799 р. ми знову бачимо два великих стави на Либіді, а також групу розкиданих будівель на північ від місця впадіння показаної, але не підписаної р. Буслівки. На південь від місця впадіння показано також групу прямокутних будівель тутешньої промислової зони. З ХVIII ст. згадується і територія сусідньої з Лисою – Багринової гори, яка носить назви: хутір Либідський Багринівський (1752 рік), слобідка Багрин (1756 рік) (Пономаренко, Різник, 2003, див. також ). Хутір Багринів. позначено на мапі 1799 р.

Рис. 1. 23. Зображення району нижньої Либіді-Лисої гори на мапі Києва Д. де Боскета 1753 р.: 1 – Лиса гора, 2 – тогочасне гирло р. Либідь, 3 – цегельні при гирлі Либіді, 4 – млин Лаври, 5 – р. Буслівка, 6- млин Михайлівського монастиря, 7 – річка Ореховатиця, 8 – шинок в районі сучасної Диміївки	Рис. 1. 24. Зображення району нижньої Либіді-Лисої гори на промальовці мапи Києва Д. де Боскета 1753 р. Д. Вортмана. Показано праву притоку Либіді – р. Буслівку та млини Михайлівського монастиря та Лаври на ставках на Либіді у підніжжя Лисої гори

На землевпорядній мапі 1799 р. Лиса гора також показана як вкрите лісом урочище з номером 3 (1). В районі сучасної вулиці Лисогірський спуск розташовувався хутір «Ксаевь» Станом на 1799 р. навпроти гирла Либіді знаходився острів. Можна було б припустити, що це перевідкладений колишній «острів напроти Видубицького монастиря» (2), який на мапі 1750 р. був показаний вище за течією. Проте на мапі Київської та Полтавської губернії 1915 р., складеної за зйомкою 1868 р. ми бачимо острів у Видубицького монастиря на своєму місці. А на мапі 1871-73 рр. він перетворюється на Урочище Теличка. Таким чином це острів, який слід проасоціювати з групою островів позначених на мапах 60-х рр. ХІХ ст. (імовірно Галерних). Либідь впадала двома руками, один – впадав безпосередньо в Лисогірський рукав (між островами та правим берегом), а другий відрізав ділянку правого берега у Лисої гори, йшов паралельно Лисогірському рукаву та впадав у нього в районі суч. вул. Лисогірський спуск.

Рис. 1. 25. Зображення району нижньої Либіді-Лисої гори на мапі 1799 р. 1 – Лиса гора, 2 – острів навпроти гирла Либіді, 3 – промислова зона в гирлі Либіді, 4 – став на Либіді та місце впадіння р. Буслівки, 5 – ще один став на Либіді, 6 – хутір Ксаевь (Архів Д. Вортмана)	Рис. 1. 26. Район с. Мишоловка – Китаївського монастиря (суч. Корчувате) на мапі 1799 р. 1- місце злиття об’єднаного Китаївського (2) та Голосіївського (3) струмків до Лисогірського рукава Дніпра. 4- Багринова гора (підписано хутір Багринів)

Станом на 1838 р. в долині нижньої Либіді показано гаражі артилерійського парку, став на Либіді та Лаврські заклади та цегляний завод біля її гирла. Тутешнє поселення – Саперна слобідка виникло ще в 40-і рр. ХІХ ст. як селище переведеного сюди Київського саперного батальйону. До цього він містився на Печерську. Саперний батальйон складався з чотирьох рот (Історико-архітектурний.., 2001). Його містечко зайняло досить розлогу територію від суч. вул. Саперне поле (тут знаходився саперний полігон – так зване Саперне поле) до південних схилів Чорної Гори, Звіринецької гори, включаючи частину долини Нижньої Либіді під схилами Лисої гори. Саперне поле лишалося не забудованим ще в 1960-ті рр.

Біля південно-східного закінчення Лисої гори на узбережжі Лисогірського рукава (на місці сучасного бетонного комбінату, N 50.388177, E 30.551825) знаходилося ще одне поселення – хутір Корчувате. Його не слід плутати з сучасним житловим масивом Корчувате, який розташований значно південніше на місці історичної Мишоловки та Коника. Назва народного походження — від давнього слова «корч» (кущ, пень) (Вакулішин, 2014).

Рис. 1. 27. Зображення нижньої Либіді на мапі Києва 1838 р.: 1 – Лиса гора, 2 – район формування Саперної слобідки та гаражі артилерійського парку, 3 – став на Либіді, 4 – промислова зона лаври: цегельня в гирлі Либіді	Рис. 1. 28. Зображення хутору Корчувате (1) на мапі Києва 1842 р.

Як зазначає С. Вакулішин (2014), перша документальна згадка про Корчувате відноситься до 1832 р. Цікаво, що на землевпорядній мапі 1799 р. в районі сучасної вулиці Лисогірський спуск розташовувався хутір «Ксаевь». Хутір Корчувате позначено на мапі Києва 1842 р., як такий що розміщувався на південно-східному схилі Лисої гори, зверненому до Дніпра. На південь від хутора показані казенна цегельня та арештантські казарми. На трьохверстній мапі Шуберта 1849-50-рр. топонім «Корчеватая» зазначений в районі верхньої частини Галерних островів навпроти Телички та гирла Либіді. У сер. ХІХ ст. згадуються Корчуватська пристань і цегельні підприємства на Корчуватому, що протягнулися під схилами Лисої та Багринової гір, споживаючи їх глину (Вакулішин, 2014). Станом на 60-і рр. ХІХ ст. Корчувате згадується як хутір, який входив до володінь Видубицького монастиря (Голованов, 2002)

Попередник Саперної слобідки – «Солдатська слобода» вперше фіксується на мапі 1842 р. Вона розміщувалася вздовж кручі на початку суч. вул. Саперно-Слобідської. На вищезгаданій мапі також показано артилерійські сараї, збудовані квадратом в проміжку між Чорною горою та узвишшям з суч. вул. Феодосіївською. На схилах Звіринецької гори, як і на попередніх мапах показано військову частину та кладовище. Нижче за течією Либіді розміщувалися забудова, cади та вищеописана промислова забудова в гирлі Либіді (давні Видубичі, суч. Теличка). Поступово вздовж р. Либідь виникло поселення – Саперна слобідка та її головна повздовжня вулиця – Саперно-Слобідська. Цікаво, що в 1842 р. не показаний став на Либіді, тоді як у 1846 р. він знову зазначений.

До середини ХІХ ст. Саперна слобідка згадувалася як село «Нижня Либідь-Диміївка», тобто вважалося частиною Диміївки. Сама ж Диміївка як поселення виникла ще в XVIII ст. з слободи Нижньо-Либідської (Киев. Энциклопедический справочник, 1986).

Схема 1860 р. (див. ) показує острів на Либіді і став. Споруди на північ від острова на Либіді (помітні і на попередніх мапах ХІХ ст.) підписані як цегельний завод. Біля Лисої гори розливалося широке головне русло Дніпра. Г-подібна споруда при гирлі Либіді не показана.

На більш детальній мапі 1865 р. острів на Либіді вже не показаний, але міст, стежина до Корчуватого, став перед лаврською промисловою зоною та Г-подібна споруда при гирлі зазначені. Показано також яр перпендикулярний до русла Либіді – суч. Західний яр Лисої гори. На лівому березі Либіді на місці сучасного гаражного кооперативу «Либідь» показана лаврська промислова зона. Забудова нижче Саперного табору підписана як «деревня Либідь». С. Вакулішин (2014) згадує про хутір Либідь – осередок на лівому березі річки недалеко від гирла, який виник наприкінці ХІХ ст. та включав цегельню та паровий млин, які належали Лаврі. В перші десятиліття ХХ ст. цю назву було забуто, очевидно з занепадом націоналізованих підприємств. Натомість, як свідчить М. Закревський (1868) місцевість по обом берегам гирла р. Либіді носила назву урочище Коноплянка.

Рис. 1. 28a. «Солдатська слобода» на мапі Києва 1842 р.: 1 – Лиса гора, 2 – Солдатська Слобода, 3 – артилерійські склади, 4 – район хутору (села) Либідь, 5 – лаврська промислова зона	Рис. 1. 29. Зображення місцевості вздовж Нижньої Либіді на мапі 1865 р.: 1 – позначено «деревня Либідь», а на Либіді перед лаврською промисловою зоною позначено став

На момент планування Лисогірського форту Е.І. Тотлебеном (1860-ті рр.) на західному схилі Лисої гори в районі суч. вул. Байкальської знаходився лаврський хутір Коноплянка. Він був відібраний в Лаври з компенсацією іншими землями в 1872 р. (Голованов, 2002). Він показаний на плані виконаних робіт на Лисогірському форті 1874 р. на еспланаді форту на захід від правого боку бастіону №2. Імовірно, він став базою для будівельників форту. Адже 1875 р. хутір Коноплянка відійшов до Окружного Інженерного управління (Голованов, 2002). На плані показано 6 споруд, дві з яких об’єднані сірим полігоном з нерозбірливим написом схожим на «кирпичный завод». На мапі 1886 р. та 1904 р. Коноплянка (для маскування) підписана як «х. Лысая гора».

Рис. 1. 30. Зображення хутора Коноплянка на плані виконаних робіт на Лисогірському форті, 1874 р. (Архів НІАМ «Київська Фортеця»)	Рис. 1. 31. Зображення хутора Коноплянка на схемі Лисої гори Б.С. Віккерса, 1920-ті рр., за (Голованов, 2002)

Усі споруди хутору розміщувалися на східному березі сучасного Західного струмка (який протікає в глибокому яру). З іншого боку яру розміщувалися імовірно сільськогосподарські угіддя. Імовірно споруди хутора зберігалися і пізніше, адже на плані Б. С. Віккерса (1920-ті рр.) вони позначені як «лаврские амбары (потом цейхгаузы)». Позначено три прямокутних будівлі. Поблизу позначено і сам «хутор КП Лавры Коноплянка» (Голованов, 2002).

Рис. 1. 32. Розміщення хутора Коноплянка на сучасному супутниковому знімку Лисогірського форту в районі вул. Байкальської та гласісу форту в районі бастіону №2	Рис. 1. 33. Цукрорафінадний завод на Диміївці, 1874 р. (за Музей истории Киева.., 1988)

На ситуацію в районі Лисої гори суттєво вплинуло будівництво в 1870 р. Дарницького залізничного мосту, що спричинило відхилення головного русла Дніпра від правого до лівого берега і що змінило абриси усієї нижньої частини заплави Дніпра в Києві. На мапі 1871-73 рр. (з поправками 1909 р.) в долині Либіді показана гілка залізниці Київ-Курськ-Москва, що пройшла до вище згадуваного Дарницького залізничного мосту. На місці суч. ст. Ботанічна показаний полустанок.

На мапі зазначено також прямокутні абриси вперше підписаної Саперної слобідки, навпроти неї на лівому березі показані артилерійські сараї, нижче по Либіді став і далі промислова зона, в складі якої зазначена лаврська парова мукомельня. На південному схилі Лисої гори зазначено монастирський хутір Корчувате. Важливо також зауважити, що на мапі показано, що верхівки висот між суч. Голосіївським лісом та Лисою горою, а також Багринова гора на той час були вже вирубані, і використовувались, імовірно, як поля.

Рис. 1. 34. Околиці Лисої гори на мапі 1871-73 рр.(частково 1909 р.): 1 – Лиса гора та однойменний хутір, 2 – крута дорога-серпантин – в’їзд на Лисогірський форт, 3 – с. Диміївка, 4 – цукрорафінадний завод, 5 – Саперна слобідка, 6 – артилерійські сараї, 7 – став на Либіді, 8 – гирло Либіді, цегельний завод та лаврська парова мукомельня біля нього, 9 – Лисогірський рукав, 10 – монастирський хутір Корчувате, 11- Багринова гора, 12 – дорога на Мишоловку, 13- с. Мишоловка

Рис. 1. 35. Зображення району Лисої гори на плані виконаних робіт по будівництву форту станом на 1874 р.: 1 – хутір Коноплянка, 2 – р. Либідь і дорога її правим берегом, 3 – міст на р. Либідь, 4 – острів на Либіді, 5 – дороги на Корчувате, 6 – пристань на Лисогірському рукаві, 7 – запланована земляна флеш (не виконано), 8 – палісада, що замикала форт з боку Дніпра, (Архів НІАМ «Київська Фортеця»)

На схемі Лисої гори з показаними роботами по будівництву форту станом на 1874 р., окрім вищезгаданого хутора Коноплянка конкретних елементів Лисогірського форту знову показано острівець на Либіді, міст на річці, на дорозі на південь до Корчуватого, спеціальне земляне укріплення – флеш біля підошви Лисої гори (імовірно так і не була збудована), та палісаду, яка мала замикати доступ ворога Лисогірськими ярами. Лисогірський рукав показаний ще дуже широким, на ньому біля форту влаштовано пристань, з якої до центру форту проходить шосейна дорога ().

З побудовою в 1873-77 рр. Лисогірського форту до нього на правий берег Либіді перевели саперні та понтонні підрозділи. Дерев’яні одноповерхові казарми барачного типу буди побудовані на території розчищеної і спланованої тераси р. Либідь. Неподалік на верхівці крайової Печерської висоти – Чорної гори розташувався саперний полігон – Саперне поле, де сапери проводили навчання. Батальйон мав ціле господарство: стайні для коней, кухні-їдальні для особового складу, цейхгауз, склад провіанту, льохи та житло для офіцерів. Також була споруджена дерев’яна гарнізонна церква в ім’я Феодосія Печерського. Від неї походить назва вул. Феодосіївської що простягнулася по гребеню висот на південь від Либіді та провулку Феодосіївського, який спускається до річки. Був також збудований місток через річку до дач на краю Саперного поля. Згодом відставні солдати-білобілетники будували хати на місці сучасної Саперної слобідки та заводили родини. Загалом передислокація Київського саперного батальйону з Печерська на пустирі понад Либіддю призвела до подальшого розвитку міста на південь від Печерська (Історико-архітектурний.., 2001).

У зв’язку з будівництвом Лисогірського форту Корчувате згадується як хутір, який входив до володінь Видубицького монастиря та був проданий Київському інженерному відомству у зв’язку з будівництвом Лисогірського форту (Ситкарева, 1997). За іншими джерелами Видубицький монастир передав Інженерному управлінню земельні ділянки, дубовий гай та лісову дачу на хуторі Корчуватому (Голованов, 2002 на основі Російського державного військово-історичного архіву у Москві – Ф. 13135. – Оп. 1. – Спр. 353. – Арк. 36а, 44, 50). На мапі 1860 р. «хутор Корчеватое» підписаний і знаходиться там же, під південно-східним відрогом Лисої гори з боку Дніпра. Тут же він на підписаний так само на мапі 1871-73 рр. З метою збільшення виробництва цегли для будівництва форту у липні 1872 р. ризькому громадянину Андрію Ерліху було дозволено влаштувати на Корчуватському хуторі приватний цегляний завод (Голованов, 2002). На австрійській мапі 1891 р. хутір Корчувате показано, але не підписано. На південь від нього біля узбережжя Лисогірського рукава і на південь під схилом Багринової гори розміщувалися цегельні. Як встановив також О. Кузяк (особисте повідомлення), тут розміщувались військові млини. Зокрема, збереглися їх креслення.

На досить детальній мапі Києва 1886 р. став на Либіді показаний на тому ж місці, де ми його бачимо у 1846 р., але він значно менший за площею. Імовірно, він міг грати роль в утрудненні підступів до форту. Наявні два містки через Либідь та мукомельня на лівому березі. Наявні також ще дві цікаві подробиці. На місці запланованої флеші Лисої гори показано кар’єр. Він відповідає сучасному Східному озеру. Імовірно, звідси брали глину на цеглу для форту, чи інших потреб. Біля цього кар’єру показано пристань. Мапа Києва 1895 р. подає досліджувану територію більш схематично. Зазначено містки на Либіді, що вели до підніжжя Лисої гори, систему шляхів форту. На мапах 1886 та 1895 рр., як і на плані виконаних робіт на Лисогірському форті 1874 р. зазначена пристань на Лисогірському рукаві Дніпра. Це свідчить, що і після зведення греблі Дарницького мосту Лисогірський рукав певен час залишався судноплавним. Показано також товарну станцію (суч. Київ-Московський»).

Рис. 1. 36. Лиса гора (1) та долина Нижньої Либіді на мапі 1895 р. Додатково зазначена пристань на Лисогірському рукаві Дніпра	Рис. 1. 37. План військових таборів на півдні Печерська кін. ХІХ-поч. ХХ ст.: 1 – р. Либідь, 2 – Лиса гора, 3 – став на Либіді, 4 – понтонні сараї, 5 – струмок, 6 – саперні бараки, 7 – Лаврське Либідське подвір’я, 8 – Лисогірський рукав Дніпра, за (Петров, 2012)

Подібну ситуацію фіксують мапи 1903 та 1905 рр. На мапі 1899 р. в гирлі Либіді знову підписаний цегляний завод а також товарна станція, як Київ ІІ. Підписані також Лиса гора та Лисогірський рукав Дніпра. В цей же час Саперна слобідка територіально з’єдналася з Диміївкою. На мапах ми можемо побачити розташований між обома селищами Диміївський цукрорафінадний завод. Його будівлі досі збереглися в складі суч. фабрики «Рошен» в районі впадіння р. Оріхуватки до Либіді (витікає з Голосіївського лісу та наразі забрана в підземний колектор) Казарми на схилах Чорної гори підписані як «Саперные бараки» та «Саперные дачи». Цікаві подробиці дає мапа 1902 р. тут не тільки знову підписана станція Київ ІІ, сараї, але й «хутор Протва», над ставом «хутор Либідь», а місце де розташована промислова зона при гирлі Либіді вперше підписане як Нижня Теличка, тут же показано дров’яні склади. На мапі 1912 р. в гирлі Либіді позначено цегельні заводи та ур. Нижня Теличка. Натомість на плані військових таборів на півдні Печерська кін. ХІХ-поч. ХХ ст., наведеному С. Петровим, вже відомі нам сараї підписано як понтонні.

Рис. 1. 38. Зображення місцевості вздовж Нижньої Либіді на мапі 1899 р.: 1 – цукрорафінадний завод на Диміївці, 2 – товарна станція Київ –ІІ, 3 – Саперна слобідка, 4 – став на Либіді, 5 – цегляний завод в гирлі р. Либідь, 6 – Лисогірський рукав Дніпра, 7 – Лиса гора	Рис. 1. 39. Зображення місцевості вздовж Нижньої Либіді на мапі 1902 р.: 1 – цукрорафінадний завод на Диміївці, 2 – товарна станція Київ –ІІ, 3 – Саперна слобідка та розташовані на північ від неї артилерійські сараї, 4 – хутір Протва, 5 – хутір Либідь, 6 – урочище Нижня Теличка, 7 – дров’яні склади, 8 – Лиса гора

Станом на поч. ХХ ст. Саперна слобідка простягалася між Саперно-Слобідськими вулицею (в долині Либіді, по її правому берегу вздовж русла), Саперно-Слобідським проїздом (переходив Либідь і йшов в бік позначених на мапах того часу артилерійських сараїв), а також вул. Каревською (тепер Феодосійська, розміщеною на верхівці височини). Саперно-Слобідська вулиця починалася від Великої Китаївської (сучасний проспект Науки) і закінчувалася біля Лисої гори. З правого боку було 104 садиби, а з лівого, прилеглого до Либіді, – 36. Пояснюється це тим, що р. Либідь була дуже примхливою та після тривалих дощів мала властивість виходити з берегів. Тож хат біля неї стояло менше. Саперно-Слобідська вулиця була головною на Саперній слобідці (Волков, 2001).

Поступово Саперна слобідка трансформується в цивільне поселення, що з 1897 рр. стає приміським. З часом тут окрім Саперно-Слобідської утворилося ще кілька вулиць і 4 провулки, які називалися просто: Перший, Другий, Третій та Четвертий. Згодом два з них отримали назви – Каревський (з 1955 року — провулок Григорія Сковороди, з 1973 року – Феодосійський) та Федорівський. Останній отримав свою назву за таких обставин. У 1845 р. Олексій Федоров, тоді поручник 6-го понтонного батальйону купив у поручника Степанова за 160 рублів сріблом «будинок з ділянкою землі 12х12 сажень». О. Федоров мав п’ятьох синів і дочку (Волков, 2001).

До Саперної слобідки можна було потрапити з півдня – з боку тодішнього села Мишоловка (сучасного Корчуватого – не плутати з сучасним топонімом Мишоловка, що стосується місцевості на території Голосіївського лісу у нижній течії Голосіївського струмка – вул. Квітки-Основ’яненка) по шляху через ліс, чи на пароплаві Лисогірським рукавом до пристані біля підніжжя Лисої гори. З півночі на Саперну слобідку можна було потрапити через Диміївку, до якої вела дорога з Нового Строєнія (забудова вздовж Вел. Васильківської) так званою «дорогою на Печерськ» – суч. вул. І. Кудрі.

Рис. 1. 40. Зображення Диміївки на фото початку ХХ ст. Зліва Вознесенська церква, широка вулиця на якій вона знаходиться – вул. Велика Васильківська (суч. Голосіївський проспект). З права, за лінією забудови видно фасад цукрорафінадного заводу біля р. Либідь (суч. фабрика «Рошен»), а на горизонті схил печерського плато над долиною Либідь. Його дніпровський схил маркує лаврська дзвіниця. Верхівка його гола – слугувала Саперним полігоном, а от схил звернений до Либіді вкритий деревами

Імовірно, до 1914 р. понтонерів з долини Либіді під Лисою горою перевели на Коник (суч. Корчувате), Згідно з військово-археологічним планом Китаївського городища (1914), на території, що прилягає до сучасної Галерної (тоді Чернечої) затоки розташовувався Понтонний табір.

Рис. 1. 41. Найдавніша частина Саперної слобідки на супутниковому знімку: 1 – провулок Серпухівський, 2 – провулок Литовський (історична назва – Федорівський)	Рис. 1. 42. Генерал О. Федоров (за Волковим, 2001)

Відомо, що син О. Федорова – Пилип, котрий отримав військово-медичну освіту і був титулярним радником мав шестеро дочок, дві з них мали синів – це майбутні полковники А. Лебедєв та В. Волков (який поділився в 2001 р. на сторінках газети Московського району своїми спогадами про cлобідку). Цікавою є біографія ще одного з синів О. Федорова – Степана. Народився він 1839 році, овдовів, був православного віросповідання та мав 11 дітей. На військовій службі 46 років. Почав служити у 16 років. Одержав загальну освіту в приватному навчальному закладі, військову – на службі. Нагороджений трьома орденами: Св. Станіслава – 2 ступеня, Св. Анни – 2 ступеня, Св. Володимира – 2 ступеня. З 1894 р. по 1897 р. – командир 2 піхотного Софійського імператора Олександра полку. З 1898 р. – генерал, командир 2-ї бригади 45 піхотної дивізії. Наведені біографічні дані дозволили Київському повітовому управлінню назвати четвертий безіменний провулок – Федорівським (з 1955 р. і наразі Литовський) (Волков, 2001). Зауважимо, що доцільно було б повернути провулку його історичну назву.

Наприкінці століття після втрати фортом стратегічного значення, а також спорудження залізниці й низки промислових підприємств, Диміївка (до складу якої входить cлобідка) стала робітничим районом, який в вересні 1918 р. приєднали до Києва. До жовтневого перевороту Саперно-Слобідською ходив трамвай за маршрутом Велика Васильківська– Саперно-Слобідська, буд. 36 (Волков, 2001). На межі ХІХ-ХХ ст. Саперна cлобідка була розширена до Стратегічного шосе ().

Рис. 1. 43. Вид на долину нижньої Либіді з німецького аероплана, 1918 р. зроблений під час вибуху артилерійських складів на Звіринці 5 червня 1918 р., Один з перших фотознімків Лисої гори: 1 – Нижня Теличка, 2 – озеро Старик (Коров’яче), 3 – р-н. суч. автостанції Видубичі, 4 – верхівка верхнього Галерного острова (з переправою через нього) – суч. острів Великий Південний, 5 – дорога на хутір Корчувате, 6 – схили Звіринецької височини над суч. вул. Бойчука, 7 – Саперно-Слобідська вулиця під північним схилом Лисої гори, 8 – район залізничної станції Київ –ІІ (суч. Київ-Московський), 9 – Саперні сараї, 10 – район Саперної слобідки, 11- став на Либіді, 12 – Буслівський сад, 13 – Лисогірський рукав Дніпра, 14 – район Госпітального кладовища, 15 – дим над промисловою забудова при гирлі Либіді

Наявні свідчення, що в 1913 р. розпочато будову т.з Германівської колії, яка пройшла під Лисою горою. Про це зокрема повідомила газета Киевлянин 23.9.1913:

«К сооружению сети железнодорожных подъездных путей в Киевской губернии. Вчера в 11 1/2 час. утра, в усадьбе Китаевской пустыни, состоялось торжество открытия работы по постройке Германовской железнодорожной ветви, сооружаемой, в числе других ветвей, проходящих по Киевской губернии, обществом железнодорожных ветвей. германовская ветвь, начинаясь у станц. Киев I Пассажирский, Юго-Западных железных дорог, пройдёт через Демиевку – Китаев – Козин – Триполье и Обухов и подойдёт к местечку Германовка, с ответвлением от мест. Обухова до Григоровского сахарного завода. Общее протяжение ветви – 65 вёрст. Во главе общества, сооружающего эту и ряд других ветвей в районе Киевской губернии, стоит тайн. сов. В. В. Максимов. В числе прибывших на торжество находились: и. д. Киевского губернатора вице-губернатор Б. Д. Кашакаров, члены государственной Думы В. Я. Демченко и П. Ф. Мерщий, комендант Киевской крепости генерал-майор П. В. Медер, начальник военных сообщений генерал-майор Ф. С. Рерберг, Киевский уездный предводитель дворянства П. М. Гудим-Левкович, представители Юго-Западных железных дорог – начальники служб В. П. Неклюдов, Б. А. Бутенко и другие, представители общества подъездных путей В. В. Максимов, инженеры Кандауров и Гезар и некоторые другие лица. Торжество началось служением молебствия, совершенного архимандритом Климентом в сослужении с другими священнослужителями. В конце молебствия настоятелем Демиевской церкви было произнесено слово о значении постройки ветвей».

Як повідомляла газета «Борьба» (українські ліві есери) 18.04.1919:

«Городским инженером И. И. Мочало представлен коллегии коммунального хозяйства доклад, в котором просит разрешить открыть пассажирское движение по узко-колейной дороге Вита-Литовская – Киев с подачей пассажирских поездов по Демиевке до Владимирского базара. По проекту весь путь от Киева до Виты-Литовской разбивается на три участка с установкой тарифной платы по 1 р. за каждый участок в каждую сторону. Вопрос этот разрешён в благоприятном смысле и со второго дня Пасхи открывается пассажирское движение по линии Киев – Вита-Литовская. Эта железнодорожная ветвь устанавливает близкое и удобное сообщение Киева с пригородами Китаевом, Пироговым и Витой-Литовской. Поезда будут отходить от Немецкой улицы (у Владимирского базара). В день будут находиться в движении две пары поездов: одна пара утром, другая – вечером».

Д. Гуленко (2001) також описує, що у 1920-ті рр. вздовж вулиці Саперно-Слобідської пролягла вузькоколійна залізнична колія, якою ходив паровоз із трьома платформами, що перевозив дрова від Корчуватого до території поблизу Байкового цвинтаря, де наразі розташований таксомоторний парк.

Рис. 1. 44. Весільні гуляння на Саперній cлобідці, суч. вул. Феодосіївська, 1920-ті рр. Показаний на фото будинок зберігся, див. Рис. 1.23., (За Гуленко, 2001)	Рис. 1. 45. Околиці Лисої гори на мапі 1923 р.: 1 – вулиця Саперно-Слобідська, 2 – станція Київ-ІІ, 3 – став на Либіді, 4 – Лиса гора (в’їзд), 5 – промислова зона в колишньому гирлі Либіді

Мешканці Саперної слобідки працювали переважно на станції Київ ІІ (суч. Київ-Московський) та на кондитерській фабриці ім. Карла Маркса (Гуленко, 2001). На схемі 1923 р. показана ситуація подібна до дореволюційної. Окрім підпису Саперна cлобідка ніяких деталей не уточнюється. Станом на 1926 р. на Багриновій горі фігурує хутір Багринова Гора(Пономаренко, Різник, 2003).

На схемі Києва 1932 р. можемо вперше побачити назви вищеописаних вулиць Саперної слобідки та прилеглих поселень: вул. Саперно-Слобідська відходила від вул. Великої Китаївської (суч. проспект Науки. Трохи далі на південь від неї ж відходила приблизно паралельна до вул. Карівська (суч. Феодосійська), а ще далі Стратегічне шосе. Дві останні вулиці на сході спускалися в долину Либіді та перетиналися з Саперно-Слобідською. Сучасна вул. Бойчука (Кіквідзе), що спускалася з Печерська по трасі р. Буслівки називалося Печерський військовий шлях. Тут в долині Либіді позначено елеватор.

Рис. 1. 46. Долина нижньої Либіді на мапі 1931 р.	Рис. 1. 47. Вулична мережа Саперної слобідки на мапі 1935 р.

На детальній мапі Києва 1932 р. ми також бачимо нову радянську назву Диміївки (до якої увійшла Саперна слобідка) – Сталінка. Сучасна станція Київ-Московський підписана як «Ст. Киев 2-й тов.» На південні від нього помітні ті самі артилерійські сараї (гаражі). Ставу на Либіді вже немає. Детально показано абриси Лисогірського форту та будівлі на його території, фрагменти гласісу. Промислова зона в колишньому гирлі р. Либідь носить назву «пригород Теличка». За даними генерального плану Києва 1936 р. в районі Саперних дач на Чорній горі знаходилося одне з київських звалищ сміття (Пояснительная.., 1936).

Рис. 1. 48. Вулична мережа в районі нижньої течії р. Либідь, схема київського громадського транспорту 1932 р. Саперну слобідку позначено -1	Рис. 1. 49. Детальна мапа району нижньої течії р. Либідь у 1932 р.: 1 – Саперна слобідка, 2 – станція Київ-2-й товарний, 3 – колишні артилерійські гаражі (сараї), 4 – місце ставу на Либіді, 5 – територія промислової зони у колишнього гирла Либіді, 6 – Лисогірський форт, 7- територія хутору Корчувате, 8 – територія колишнього лаврського хутору Коноплянка 9 – Багринова гора

Надзвичайно цікаво, що на цій схемі позначено і забудову колишнього лаврського хутора Коноплянка. Як вказує С. Вакулішин (2014), на початку ХХ ст. на колишньому хуторі Коноплянка існував дитячий будинок №60: садиба з трьох корпусів. Фруктовий садок, город і лан на 23 га, 5 працівників, близько 40 дітей і підлітків, кінь, корова, 15 овець, 2 свині, 3 вулика. На місці Корчуватого на мапі 1932 р. показано поодиноку забудову, на південь від нього знаходиться кар’єрне озеро – суч. Лукрець та оз. по Моторному переулку. Між ними показано кілька сухих кар’єрів для видобутку глини.

На вказаній детальній мапі 1932 р. можна побачити вищеописану гілку залізниці під Лисою горою. В цей час вона доходила лише до Мишоловки (можливо показана не достовірна). Імовірно, це вже повноцінна залізнична гілка, на яку було замінено попередню вузькоколійку. Вірогідно, вона була добудована та експлуатувалася також у зв’язку з реалізацією будівництва Наркомату шляхів сполучення (НКШС) №1 (Залізничні тунелі під Дніпром) у передвоєнні роки. Адже відомо, що на території Жукового острова (тут і поблизу знаходилися ділянки будівництва – титули) було розміщено енергопоїзди. Для цього було прокладено залізничні колії (див. ). В добудованому вигляді цю гілку залізниці ми можемо побачити на схемі дій Пінської військової флотилії по обороні Києва складеній В. Спичаковим (Спичаков, 2009). В той же час на мапах 1943 р., як німецькій так і радянській, ця гілка залізниці або не показана (німецька мапа), або показана як така, що доходить лише до Мишоловки (суч. Корчувате) – радянська мапа.

Рис. 1. 50. Гілка залізниці (Германівська) під Лисою горою станом на 1941 р. (за Спичаков, 2009)

На мапі громадського транспорту 1932 р та мапі 1935 р. детально представлено вуличну мережу Слобідки: вул. Саперно-Слобідську, Карівську (суч. Феодосійська), Польську (наразі забудовано), Кримську (збереглася до нашого часу), Литовську (наразі забудовано), Стратегічне шосе. З боку Демїівки проходять вулиці Велика Китаївська (збереглася) та Мала Китаївська, яка на півдні переходить у Мишоловське шосе (наразі перетворено на проспект Науки). По інший бік проходить Залізничне шосе від якого на Чорну гору відходять вулиці Чорногірська. Ніжинська, Товарна, Тиха та Середня. На мапі 1932 р. додатково позначено існуючий і по сей день Саперно-Слобідський проїзд, який не підписаний, проте біля його закінчення знаходяться Клепарівські склепи – крамниці.

Генеральним планом реконструкції Києва 1936 р., окрім підсипки та господарського освєннян заплавної Теличаснької ділянки (дет див. тут ), передбачалося регулювання Либіді та її приток, зокрема в районі Лисої гори. Якщо в верхній течії Либідь забиралася в колектор, то на головній течії до Лисої гори її русло поглиблювалося на 3 м, у Лисої гори проектне дно співпадало з природним дном, а в районі Телички Либідь мала пройти через промислову площадку з вищеописаною проектною підсипкою берегів на 3-4 м. Передбачалося також регулювання струмка Оріхуватка, який витікав з Голосієва і впадав до Либіді біля колишнього рафінадного заводу. Під час злив струмок регулярно затоплював Голосіївську вулицю Диміївки та Саперно-Слобідську вул. Для цього збудовано додатковий став в Голосієві, у трубу для пропуску максимальних вод Пояснительная.., 1936).

На німецькій мапі 1941 р. на Лисій горі позначено якийсь об’єкт імовірно військову частину.

Рис. 1. 51. Район Лисої гори на німецькій мапі Києва, 1941 р.

На німецькій мапі 1943 р. ми бачимо вуличну мережу Саперної слобідки: вул. Саперно-Слобідську, Карівську (суч. Феодосійська), Польову (станом на 1935 р. – вул. Польська, наразі забудована), Кримську (збереглася до нашого часу), Литовську (наразі забудована). З боку Демїівки проходять вулиці: Велика Китаївська (збереглася) та Мала Китаївська, яка на півдні переходить у Мишоловське шосе (наразі перетворена на проспект Науки). Показано також Карівський (суч. Феодосійський) та безіменний провулки (суч. Серпуховський?). Розташований по інший бік р. Либідь Саперно-Слобідський проїзд названий вул. Клепарівською. На Либіді не показано ставу, натомість наявні два мости. Колишня забудова в старому гирлі Либіді носить назву «Нижня Теличка». На верхівці Багринової гори показано шкільні посадки – pflanzschule. Детально показано абриси Лисогірського форту та будівлі на його території. Показані вулиці, що відповідають сучасним вул. Лисогірська та Лисогірський спуск. Наявне і кар’єрне озеро Лукрець. У підніжжя гір від історичного Корчуватого до Мишоловки (суч. Корчуватого) протягнулася забудова. Дорога з Телички під Лисою та Багриновою горами іде через хутір Покал. Пунктирною лінією позначено, імовірно трасу каналізації закінченої в 1909 р. Поблизу її виходу на Покалі знаходиться хутір Острів (детальніше див. тут: ). На аерофотозйомці додатково можна побачити, що територія Саперної слобідки, навіть в порівнянні з рештою Диміївки, була рясно вкрита садами. Вони яскраво контрастують з голим плато поміж Мишоловським шосе, Малою Китаївською та Лисогірським фортом. На Багриновій горі помітні розплановані прямокутні городи. Як видно на знімку, було розорано під городи і частину гласісу та охоронної смуги лісу на Лисій горі. На фото чітко видно що лісові насадження вціліли лише на передпіллі форту (камуфлювали його) та в ярах – яру Західного струмка та яру, яким проходять суч. вулиці Лисогірська та Лисогірський спуск.

Рис. 1. 52. Район нижньої течії Либіді-Лисої гори на німецькій мапі 1943 р.: 1 – Саперна слобідка, 2 – станція Київ-Московський, 3 – колишні артилерійські гаражі (сараї), 4 – місце ставу на Либіді, 5 – територія промислової зони у колишнього гирла Либіді, 6 – Лисогірський форт, 7- територія хутору Корчувате, 8 – територія колишнього лаврського хутору Коноплянка 9 – Багринова гора – позначено шкільні посадки, 10 – Мишоловське шосе

Рис. 1. 53. Район нижньої течії Либіді-Лисої гори на німецькому аерофотознімку 1943 р.: 1 – Саперна слобідка, 2 – станція Київ-Московський, 3 – колишні артилерійські гаражі (сараї), 4 – колишній став на Либіді, 5 – територія промислової зони у колишнього гирла Либіді, 6 – Лисогірський форт, 7- територія хутору Корчувате, 8 – територія колишнього лаврського хутору Коноплянка 9 – Багринова гора, 10 – Мишоловське шосе

Радянська мапа 1943 р. практично повторює передвоєнну ситуацію з аналогічної мапи 1932 р. Диміївка також додатково названа як «пригород Сталинка», а на Багриновій горі позначено поля радгоспу фабрики імені Карла Маркса.

Рис. 1. 54. Район нижньої течії Либіді-Лисої гори на радянській мапі 1943 р.: 1 – Саперна слобідка, 2 – станція Київ-2-й товарний, 3 – колишні артилерійські гаражі (сараї), 4 – місце ставу на Либіді, 5 – територія промислової зони у колишнього гирла Либіді, 6 – Лисогірський форт, 7- територія хутору Корчувате, 8 – територія колишнього лаврського хутору «Коноплянка» 9 – Багринова гора, 10 – Нове гирло р. Либіді

Рис. 1. 55. Весілля на Саперній слобідці, 1952 р. (Фото з особистого архіву Іноземцевої Д. М.)

У 40-50-і рр. ХХ ст. Саперна слобідка розширилася до сучасних вулиць Байкальської та Іртиської. Тобто вона обійшла Лису гору з заходу, підступивши до яру західного струмка до території колишнього лаврського хутора Коноплянка. На поч. 1950-х р. в цьому районі будується багато одноповерхових невеликих будинків, частково для військовослужбовців, що несли службу на території форту (Див. ). Будують також декілька багатоквартирних будинків на вул. Великій Китаївській та Стратегічному шосе. Це сім цегляних будинків № 35, 35а, 37, 37а, 39 та 41. Вони побудовані на ділянці складного рельєфу з перепадом висот до 10 м, тому мають різну кількість поверхів. Так, № 35, 35а – триповерхові, №41 – п’ятиповерховий, а інші – чотириповерхові. Житлові будинки на Стратегічному шосе не мають якогось особливого стилю, але утворюють компактний комплекс, що відрізняється від приватної та пізнішої багатоквартирної забудови (Історико-архітектурний.., 2001).

У 1948-53 рр. за проектом архитектора М.В. Холостенко на території Багринової гори зводилися зразково-показові оселі-котеджі для трудящих, зображення яких тиражувалося на тогочасних листівках, щоб показати в яких умовах мешкають радянські мешканці Києва. Зрозуміло, що у реальності прості мешканці Києва дуже часто мешкали в куди «скромніших» умовах. У 1956-57 рр. це селище називалося – с. Хрущове, з 1957 – Жовтневе (див. ).

Рис. 1. 56. Кінотеатр «Маяк» на території селища «Жовтневе» на Багриновій горі, 2015, наразі перетворюється на церкву,фото І. Парнікози	Рис. 1. 57. Один з колишніх котеджів (збереглася оригінальна черепиця) по вул. Панорамній, селище «Жовтневе» на Багриновій горі, 2015, фото І. Парнікози

Станом на 1960 р. Саперна слобідка разом з рештою Диміївки все ще підписана як Сталінка. Станція біля неї набула сучасну назву Київ-Московський. На місці колишніх артилерійських сараїв та на місці промислової зони в старому гирлі р. Либідь прокладено додаткові залізничні гілки. Загальними рисами подано абриси Лисогірського форту, забудову колишнього хутору Коноплянка не показано.

На мапі громадського транспорту 1966 р. проспекту Науки ще немає, автобуси від сучасної Либідської (тоді площі Дзержинського) ходили вул. Малою Китаївською та Великою Китаївською на Жовтневе (Багринова гора, вул. Лисогірською) та Мишоловку (названа Корчуватим). Під схилами Звіринецької гори проходила вул. Набережно-Печерська, на якій в районі Видубичів знаходилися зупинки Теличка та Комсомольська, звідси також можна було доїхати до зупинок Новопирогівська (суч. Корчувате) та Острів Водників. Нижня Теличка в цей час називалася просто Теличка, а північна частина Покалу в цей час забудовувалася промзоною з назвою Комсомольське.

В 1967–1968 рр. формується новий проспект Науки шляхом реконструкції значної частини Великої Китаївської вулиці, що на відрізках між Деміївською площею та Саперно-Слобідською вулицею і вулицею Писаржевського та Столичним шосе увійшла до складу новоутвореної магістралі, та нового шляху, прокладеного крізь забудову Деміївки та Саперної слобідки. Сучасна назва — з 1969 року, походить від великої кількості наукових установ. На початку є частиною Малої окружної дороги. Вздовж якого зводяться будинки наукових інститутів та п’ятиповерхові житлові будинки.

Рис. 1. 58. Історична будівля Деміївського цукрорафінадного заводу в складі кондитерської фабрики імені Карла Маркса, 1975 р.	Рис. 1. 59. Історична будівля Деміївського цукрорафінадного заводу в складі кондитерської фабрики імені Карла Маркса, 2013 р.

Проспект Науки позначений на плані 1979 р. Показано станцію Київ-Московський. Цікаво, що вулиця Саперно-Слобідська тоді переходила в колишню Військово-Печерську дорогу – в той час вул. Кіквідзе та з Наддніпрянським шосе під схилами Лисої гори не сполучалася. В районі колишньої промислової зони в гирлі Либіді позначено платформу Ботанічна. Подібна картина спостерігається на мапі 1987 р. На лоції 1982 р. та планах 1987, 1989 рр. також показано нове зарегульоване гирло р. Либідь (детальніше про історичний шлях заплави Дніпра у Лисої гори див. розділ ).

Рис. 1. 60. Район нижньої течії Либіді-Лисої гори на радянській мапі 1960 р.: 1 – Саперна слобідка, 2 – станція «Київ-Московський», 3 – залізничні гілки на території колишніх артилерійських гаражів (сараїв), 4 – місце ставу на Либіді, 5 –залізничні гілки на території колишньої промислової зони у старого гирла Либіді, 6 – Лисогірський форт, 7- територія хутору Корчувате, 8 – територія колишнього лаврського хутору Коноплянка, 9 – селище ім. Хрущова на Багриновій горі, 10 – Нове гирло р. Либіді, 11 – проспект Науки

Рис. 1. 61. Фрагмент мапи ліній громадського транспорту в районі нижньої Либіді – Лисої гори, 1966 р. 1 – позначено Саперну слобідку

В середині 1970-х малоповерхову забудову на Стратегічному шосе та вздовж проспекту Науки замінюють на нові багатоквартирні будинки. Велика Китаївська вулиця, яка втратила своє значення головної магістралі частково зруйнована, а частково забудована багатоквартирними будинками. Від забудови поч. ХХ ст. на поч. ХХІ ст. залишався один будинок по вул. Велика Китаївська, 57 (Історико-архітектурний.., 2001).

Рис. 1. 62. Околиці Лисої гори на плані 1979 р.: 1 – Саперна слобідка, 2 – станція Київ-Московський, 3 – платформа Ботанічна, 4 – селище Жовтневе (колишнє імені Хрущова) на Багриновій горі, 5 – історичне Корчувате	Рис. 1. 63. Околиці Лисої гори на мапі 1987 р.: 1 – Саперна слобідка та станція Київ-Московський, 2 – Лиса гора, 3 – платформа Ботанічна, 4 – історичне Корчувате, 5 – нове штучне гирло р. Либідь, 6 – селище Жовтневе (колишнє імені Хрущова) на Багриновій горі

Корчувате на схемі Києва 1960 р. підписано на своєму вихідному місці. Суцільна промислова зона показана тут на схемі Києва 1979 р. Вперше назву Корчувате, зміщену на південь (в місце виходу історичного с. Мишоловка до Дніпра), ми зустрічаємо на схемі 1987 р. і пов’язане воно, напевне, з будівництвом тут в цей час нового житлового масиву з назвою Корчувате та прокладкою узбережжям Галерної затоки вул. Набережно-Корчуватьскої. Тут же розташовано топонім Корчувате на мапі 1991 р.

Рис. 1. 64. Околиці Лисої гори на плані 1989 р.: 1 – Саперна слобідка та станція Київ-Московський, 2 – Лиса гора, 3 – платформа Ботанічна, 4 – історичне Корчувате, 5 – нове штучне гирло р. Либідь, 6 – селище Жовтневе (колишнє імені Хрущова) на Багриновій горі	Рис. 1. 65. Околиці Лисої гори на мапі 1991 р.: 1 – Саперна слобідка та станція Київ-Московський, 2 – Лиса гора, 3 – платформа Ботанічна, 4 – історичне Корчувате, 5 – нове штучне гирло р. Либідь, 6 – селище Жовтневе (колишнє імені Хрущова) на Багриновій горі

У 80-і рр. під час генеральної реконструкції Саперно-Слобідської вул. значну частину забудови ХІХ-поч. ХХ ст. було знесено. Втім по вул. Феодосійській деякі старі хати залишилися, становлячи разючий контраст з післявоєнною соц-забудовою.

Рис. 1. 66. Давні хати по вул. Феодосійській – рештки Саперної слобідки. 2003. Фото Парнікози І. Ю.	Рис. 1. 67. «Велика липа Сироти» – дерево-залишок крайових лісів колись суцільної Голосіївської пущі, наразі це пам’ятка природи місцевого значення. Фото Парнікози І. Ю.

З того часу тут на території від проспекту Науки до станції Київ-Московський тягнулися величезні смітники. В цей же час було виконано роботи з зарегулювання течії р. Либідь, внаслідок чого ця річка від місця вливання Голосіївського струмка (перетин вул. Голосіївської та проспекту Науки) до підніжжя Лисої гори потрапила до підземного колектору. Наразі лише зазначимо, що закритий колектор став джерелом поганих запахів та розведення комарів. Зважаючи на це забирання Либіді під землю більшість фахівців вважають екологічною помилкою. Цікаво, що Либідь, на останньому не взятому в колектор відрізку свого давнього гирла під Лисою горою, колись протікала ближче до її підніжжя гори, з того часу тут збереглася її стариця, що наповнюється водою під час весняної повені чи після тривалого періоду дощів.

28 грудня 2004 року Київська міська рада за клопотанням музею «Київська фортеця», Київського еколого-культурного центру та Дружини охорони природи Київського університету «Зелене Майбутнє» оголосила Рішенням № 1061/2471 0,3 га єдиний фрагмент природного русла річки Либідь комплексною пам’яткою природи місцевого значення «Природне русло р. Либідь». Влітку 2005\4 р. природну рослинність по лівому берегу цього об’єкту було знищено варварським прокладанням комунікацій (див. ). До долі цієї багатостраждальної річки ми ще повернемося пізніше в розділі .

Вздовж правого берегу Либіді попід горою тягнулися рештки листяного лісу (Околиця колись суцільної Голосіївської Пущі), які оберігалися мешканцями прилеглих садиб. З тої пори на місці однієї з колишніх садиб (вул. Саперно-Слобідська, 78) залишилася стара липа серцелиста (Tilia cordata Mill.), яку як згадує колишня мешканка слобідки Ніна Павлівна Сирота називали «Великою липою». Це дерево має вік близько 350 років. Його масивний стовбур, на висоті 1,3 м має охоплення 3,20 м та досягає висоти близько 10 м. Зважаючи на це воно було обґрунтоване Київським еколого-культурним центром на оголошення пам’яткою природи місцевого значення «Велика липа Сироти». Наразі Київрада вже прийняла відповідне рішення, тож «Велика липа Сироти» належить до природно-заповідного фонду. Наразі від найдавнішої частини Саперної слобідки залишилося небагато – лише окремі садиби. Наразі тут побудовано житлові комплекси багатоповерхових будинків та супермаркети.

Усю територію під схилами Київського плато від Лисої гори до Китаєва досі займає промислова зона. Вищезгадані суч. озера Лукрець та озеро по Моторному провулку – кар’єри цегельних заводів, які дійшли до нашого часу. Таке ж походження має Східне озерце у підніжжя Лисої гори (Звід.., 1999). Сильно розриті також схили Лисої гори біля цементного заводу, що притулився на її південно-західному кутку – навісці історичного хутору Корчувате. На аерофотознімку Києва 1943 р. ці схили ще абсолютно цілі. Хоча на мапах Києва 2000-х років робилися спроби повернути топонім Корчувате на його історичне місце – під Лису гору, наразі відбулося перенесення цього топоніму на територію колишнього фрагменту с. Мишоловка – хутора Коник.

Протягом ХХ ст. Лиса гора Саперна слобідка та Корчувате перебували у складі Диміївського, Сталінського, Ярославського, Кагановичського, Московського та Голосіївського районів (Вакулишин, 2014).

Література

Вакулишин С. Топонімія Києва ХХ ст.- Київ: Центр ДЗК, 2014. – 260 с.

Волков В. Перед революцією по Саперно-Слобідській вулиці ходив трамвай, 2001 // (Матеріал з архіву І. Ю. Парнікози).

Голованов О. Лисогірський форт – невивчена сторінка військового минулого Києва // Київська старовина. – 2002. – № 5 (347). – С. 21-27.

Гуленко Д. До відзначення 80-річчя Московського району м. Києва, 2001 // (Матеріал з архіву І. Ю. Парнікози).

Звід пам’яток історії та культури України. Енциклопедичне видання у 28 томах. Т. 1. / Під ред. В. Смолія. – К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1999. – С. 450.

Історико-архітектурний та історико-містобудівний опорний плани м. Києва. Додаток 2. Історичні території Києва. Книга 3. Диміївсько-Китаївська частина, 2001 –С. 16-18.

Киев. Энциклопедический справочник / Под ред. А. В. Кудрицкого. Издание третье (дополненное). – К.: Укр. Сов. эницклопедия, 1986. – С. 366-367.

Музей истории города Киева. Фотопутеводитель. – Киев: «Мистецтво», 1988. – 224 с.

Пономаренко Л., Різник О. Київ. Короткий топонімічний довідник. Довідкове видання. — К.: Видавницво «Павлім», 2003. — 124 с.:іл.

Пояснительная записка к генеральному плану реконструкции г. Киева. Киевский горсовет. Архитектурно-планировочное управление. Киев – 1936 г. –

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ