23. Дівці

Юрій Федькович

Ой з гopy-двору вітер повівав,

Вітер повівав, Дунай висихав,

Дунай висихав, зілєм заростав.

А тото зілє спасає звірє,

А тото звірє – білий оленец,

Єму ж на ріжках срібний тарелец,

На тім тарілци біла постільця,

На ті постільци гречная панна.

Гречная панна, на йм’я . . . . . .

Ой сидит, сидит, шириньки шиє.

Ои одну шила, ще й золотила,

А другу шила, сріблом сріблила,

А трету шила, білев білила.

Аж приходит вість: йде троє старіст.

Ой одні стали аж за садами,

А другі стали за воротами,

А треті стали кіньми під стіньми.

Поражу ж я ся в свої мамочки,

Які ж їм дати подаруночки?

Гой дати, дати, ніким післати.

Ой хіба ж пішлю молодшу сестру?

Молодша сестра ще краща як я,

Її полюбя, мене погубя.

Хоть сором, хоть два, винесу сама.

А на сі слова . . . . . .

Примітки

Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 626 – 627.