Душко моя розмаїта

Юрій Федькович

Душко моя розмайная,

Душко розмаїта,

Що з тобою учинити,

Де тебе подіти?

Посаджу тя у садочку –

Буде рожа клясти,

Що ю люди забувають,

Тебе зовуть щастєм.

Спишу твої чорні очі

Віршем на папері –

Скаже цісар мене вбити,

Що людей химерю.

А як пущу тя в діброву

Пташков-щебетюшков –

Буде плакать соловейко…

Що ж робити мушу?

Хіба пущу тя до бога,

Відки й ти ся взяла,

Аби рожі з соловейком

Мене не вклинали!

Примітки

Друк. Правда, 1868, ч. 4, стор. 48 – 44.

Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 309.

Вперше надруковано в журн. «Правда», 1868, № 4, с. 43 – 44. Не маючи автографа, І. Франко на основі першопублікації відніс цей вірш у Писаннях до розділу «Поезії 1868 – 1876 рр.».

М. Ф. Нечиталюк знайшов автограф у відділі рукописів Львівської бібліотеки ім. В. С. Стефаника АН УРСР (ф. «Правди», п. 1, № 22). На тому ж аркуші знаходиться й автограф поезії «А хто винен?».

«Мабуть, – висловлює здогад М. Ф. Нечиталюк, – обидва вірші написані одночасно. Нетвердий і незграбний почерк автографа вказує на час тяжкої хвороби Федьковича на початку 1863 року» [див.: Федькович Юрій. Твори. В 2-х т., т. 1, с. 511].

Текстологічні зіставлення віршів «Душко моя розмаїта» та «А хто винен?» із творами Федьковича, написаними в 1863 р., свідчать, що припущення дослідника переконливе. В 1863 р., зокрема, створене оповідання письменника під назвою «Хто винен?».

Тоді ж написана поезія «До М. Д.» (тобто до Михайла Дучака, який раніше служив у війську, в 1864 р. тяжко захворів і незабаром помер). Вона закінчується запитанням «А хто винен?», а сам твір має таку ж піднесену мелодику, як і вірш під цією назвою. Початок вірша «До М. Д.» («І я гуцул, і ти гуцул, Оба носим сардак куций») настроєво близький до мініатюри «Мій сардак», створеної 12 червня 1863 р. Зрештою, це пояснюється психологічним станом письменника: він, хоч і був пригнічений хворобою й нестатками, у душі радів, що повернувся додому після більш як десятирічної армійської муштри. Так, у листі до Д. Танячкевича в 1863 р. він писав:

«З відправов моєв з війська я ані грейцара зламаного не беру; я рад, кобих лиш з душев вийшов, та й тільки, бо все жаль чоловікові на стороні гинути… О-о! – я щасливий, братчику: гірко зароблю, а солодко з’їм».

Шалата М. Й. Примітки. – В кн.: Юрій Федькович Поетичні твори. Прозові твори. Драматичні твори. Листи. – К.: Наукова думка, 1985 р., с. 522 – 523.