Зілє

Юрій Федькович

Ой ворон коник, та вороненький,

Та молод улан, молоденький,

Та повалився до сідельця,

А кров заграла право з серця

По улану молодому,

По конику вороному.

Шпурив палаш, шпурив піку

На шовкові трави;

Тільки долі, тільки віку,

Тільки твоєй слави!

Ой світить шабля, світить дуже,

А коло шаблі піка тужить.

А молод улан подивився

Та й на мураву повалився.

Покотився та й конає,

До камратів промовляє:

«Моя зброя онде світить –

Вам ю, браття, даю,

Лиш добийте, доколіте,

Най ся не караю.

А як я, браття, вже застину,

То загребіт мя під калину

Та й затужіт, коли би воля,

Одну ми пісню із Подоля,

Другу думку з Чорногори,

Щоби чути аж за море;

Третю прошу заспівати

При зеленім гаю,

Щоби вчули всі дівчата

На козацькім краю.

А як дівчата будут чути,

То накопают м’яти, рути,

Але барвінку много-много,

Бо то для мене, молодого,

Та й насіют доокола

Коло улана-сокола,

Щоби цвіли, процвітали

Як зимі, так літі,

Щоби пташки щебетали

В бервінковім квіті.

А я се, браття, як учую

Аж під могилу глибокую,

Та й вийду нічков, нічков в маю,

Та й ся подив’ю, погадаю:

Були браття – не видати,

Гули пісні – не вчувати;

Лиш то зілє по могилі

В’єся без розлуки…

О, дівчата красні, милі,

Ніт, як ваші руки!..»

Примітки

Друк. Вечерниці, 1862, ч. 8, стор. 57.

Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 108 – 109.