Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Хто ся Богу молить?

Юрій Федькович

Повість

Потало праведне вже було в Чорногорі,

Накинувши на неї багрові свої зорі;

А дзвони на округ просили люди вірні

У світлі церковки волоські до вечірні;

Як я, трудний ходом, не учувши собі ніг,

Тягнувся до села гостинцем на нічліг.

Іду я, що іду, аж тутки на горбочку

Стояла ніби то вечерня зірничка,

У позолоченім барвінковім віночку,

У яворі-маю Пречистої капличка

Під золотим дашком, а коло неї чур

Студеної води, як срібнесенький шнур.

І не одна душа здихала тут глибоко;

Бо не лиш явори та квіточки шовкові

Клонилися низенько Матінці Христовій,

Але і багатий мир поклони тутки бив,

По грошику метав, по свічечці ліпив,

Та й говорив собі сердечно Отче наш,

Як наші пан-отці малими учать нас.

От повернув і я на хвильку до каплички

Сказати, що-м умів, напитися водички;

А припочивши тут при чуркалі май-май,

Пустив-єм ся далі гостинцем попід гай,

Що так маїв на праворуч долину

То в ялину, то в бук, то в явір, то в калину.

Аж дивю попід гай: рубає чоловік

У піч так квапно дров, що видиш ні в той бік,

Що «помагай Біг вам!» до нього честує, –

Але в одно, в одно усе лиш дров пилує.

«Га, думаю собі, що може вражий син!

По Божих церковах не перестав ще дзвін,

А він собі ба й ба, і каманак не скине,

Але пилує дров, – ци ніби світ вже гине?

Ой Божечку святий, коби-м так не трудний –

Гадаю я собі минаючи – а чий

Би ти попам’ятав, коли ся в ліс ходило!

Таких би ся тобі, небоже, приліпило».

От так сердитий я ідучи се гадав;

Аж тут – ой Госпідку, небесна твоя воля!

Як дуже ся я зляк, – утни мене неволя,

Коли не перший раз! – бо бачиш, ангел став

Перед очима ми, над головов зірниця,

В обидвоїх ручках горіла му витиця,

А личенько його сіяло мило-мило,

Аж мало серце ми в грудях ся не стопило.

І як він так стоїт, та й так до мя говорить:

«Скажи ми, як гадаш, хто з них ся молит тут:

Ци люди тамтоті, що он поклони б’ють,

Ци той там чоловік, що онде бардов творить?» –

«Ей, де ж би – кажу я, – тот чоловік в діброві?

Гій завтра вже не день, пилує дров у піч». –

«Так, дров пилує він до печі бідній вдові!» –

Промовив херувим, та й десь подівся пріч.


Примітки

Друк. Вечерниці, 1862, ч. 10, стор. 76.

Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 112 – 113.