Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Література / К / Іван Корсак / Імена твої, Україно / Благословення короля Юрія II

Імена твої, Україно

Благословення короля Юрія II

Іван Корсак

Гучні труби, барабани і сурми звучали сьогодні якось особливо, весільні мелодії спільно творили вони з такою охотою, мов за довгі роки втомилися таки одними лише похідними та бойовими мотивами – і ось нарешті настав їх час потішити душі людські нотками радості і любові, за якими занудьгували, світлої надії й очікування просто людського щастя. Парували страви на довжелезних столах, метушилися служки, підносячи свіжі наїдки й питво, весільний гамір все густіше виповнював величезну залу. Вельми знаменне дійство відбувалося тут – Юрій Тройденович віддавав свою названу доньку Бушу за Любарта, сина великого князя Литовського Гедиміна.

Та гамір велелюддя весільного враз притих, коли з кубком вина піднявся до слова і благословення батько нареченої.

– Добрі наші діти, Бушо і Любарте, – Юрій витримав паузу і гомін остаточно улігся. – Як здавна велить наш звичай, насамперед даю вам своє батьківське благословення, зичу довголіття та доброї долі. Миру й злагоди в вашій сім’ї, миру й злагоди, Любарте, в управлінні державницькими справами, злагоди з усіма сусідами і народами. Хай же на цій землі ведеться усім щасливо – тим, хто народився на ній, і люду інородному, кому доля судила тут жити.

Юрій Тройденович вимовляв ці слова з особливим наголосом. Для нього те було не просто напутнім словом, він так вважав у єстві душі. Він діяв так у відповідності з цим переконанням, як тільки надягнув королівський вінець діда свого по матері короля Юрія І і ставив під міждержавницькими угодами ще дідову печатку з написом «Rex Russianus» – король Русі. Він невтомно не раз і не два повторював своїм боярам, що на руській землі Волинсько-Галицької держави мають щасливо жити і русичі, і прийшлий люд. Чех має жити тут навіть краще, аніж у себе в Чехії, німець – краще, аніж на попередній своїй дідівщині.

Бояри нерідко крутили носом, та король Юрій II мало на те зважає – уже в перших трьох договорах-грамотах робить стосунки з прусськими хрестоносцями ще тіснішими, ніж Юрій І, ці угоди з 1325–1327 років законодавчо підтверджують давню україно-німецьку приязнь, «непорушну з часів Романа Мстиславовича». Юрій II Тройденович робить усе, «аби замкнути роти тим, що виють і брешуть на наш союз та намагаються його розірвати». Четвертою ж грамотою при зміні Великого магістра хрестоносців все попереднє підтверджує. Виходець з польського княжого роду по батьковій лінії, родичається з литовським правлячим домом, утримує добрі стосунки з чехами, знаходить рівновагу із Золотою Ордою, відновлює галицьку православну митрополію, за прикладом короля Юрія І, добиваючись призначення від Константинополя патріарха та імператора, на кафедру свого митрополита Федора Галицького.

Юрій Тройденович, благословляючи молодят, на хвильку примовк, але ніхто не порушив раптової тиші – тільки від жовтавого світла свічок та факелів, кріплених навкруг на стінах, зблискував золотом посуд, різьблені химерними візерунками кубки та келихи.

– А ще я хочу побажати тобі, мій Любарте, – перевів подих Юрій Тройденович, – невтомності у розбудові міст на нашій землі, замків прекрасних, куди б приїжджали гості шановані з усіх країв. Ні я не знаю своєї долі, ні ти, але хотілося б цього, і я благословляю тебе на такі поштиві діла.

Істинно, ніхто не знає своєї долі, тим паче, чужої. Життя Юрія Тройденовича, як короля Волинсько-Галицької держави Юрія II, обірветься 7 квітня 1340 року – егоїстичні бояри у Володимирі, куди король перенесе столицю, підсиплять в вино надпотужну отруту. Немало будівничих добрих справ буде на рахунку керманича землі волинської Любарта, особливо розбудова красеня-замку в Лучеську. Благословення тестя про поштивих гостей з усіх країв і країн здійсниться лише через століття, уже при Вітовті. Року 1429-го в Лучеську станеться з’їзд монархів Європи.

Ще в 1398-му князі і бояри руські та литовські проголосили Вітовта своїм королем. Та не всім це подобалося, особливо польському королівському двору. Тож з’їзд монархів був таки доречною нагодою, аби узаконити королівський вінець над головою Вітовта.

Звісно, то не лише заради цього монархи долали таку далечінь доріг – мали вони обмізкувати, як гуртом боронитися від турецької загрози, як помирити церкви, мали проблеми у Молдавії.

Поштиві гості у Лучеськ, як пророчо благословив король Юрій II зятя свого, справді прибували з усіх усюд.

Першим в’їхав на замкову площу польський король Ягайло з дружиною Софією та двома синами – золочену королівську карету та карету папського кардинала і краківського єпископа Збігнева Олесницького супроводжував такий пишний почет, що можна було подумати: ціле військо збирається штурмувати замок Любарта.

Точно у термін, на свято Богоявлення Господнє, як чемний онук Вітовта, під’їхав великий князь Московський Василій з не менш пишним супроводом – митрополитом Фотієм, залежними від Московської держави руськими князями. А далі поважні гості над’їжджали один за одним – король данський Ерік, татарські хани Перекопської, Донської і Волзької орд, молдавський воєвода з боярами, від Великого магістра німецького ордену командор Балгі, магістр Інфлендського ордену Зігфрід з почтом, посли з Візантії, папський легат Андрій Домінікан.

Імператора Священної римської імперії Сигізмунда Вітовт з почтом виїхав зустрічати аж до Забороля. Повільно рухалася колона Сигізмунда, бо прибув він не тільки з дружиною Барбарою і двором, а ще його супроводжували барони німецькі, угорські і чеські, чисельна збройова охорона, рицарі з різних європейських країн. Назустріч імператору Сигізмундові виїхало також чимало гостей, тож колона поверталась у замок Любарта вельми мальовнича. Вітовт, Сигізмунд і кардинал Олесницький їхали верхи, дружина імператора забрала короля Ягайла до себе в карету, а кінця почту і видно не було.

Щиро стрічали русичі імператора і всіх гостей – лунали дзвони дев’ятнадцяти православних церков, католицьких храмів, люд з різних міст і сіл, вишикувавшись вздовж Великої дороги, вітав і славив прибулих. Розчулені гості дякували русичам і направлялися до замку Любарта на свій перший монарший з’їзд – прообраз майбутнього Євросоюзу і Європарламенту.

Коли Юрій Тройденович завершив благословення і кубок вина підніс до вуст, багатоголосе «Віват!» струсонуло повітря, аж полум’я факелів на стінах захиталося й замерехтіло. Грянула знову музика, гості заходилися біля запашних тарелів, а батько молодої ще якийсь час задумливо дивився поверх голів, наче крізь сизувате від свіч і факелів повітря замку можна видивитися було, а що ж там діятиметься за роками, за століттями, в такому загадковому і непізнаному усіма сущими майбутті.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 384

Модифіковано : 21.06.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.