Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Література / К / Іван Корсак / Імена твої, Україно / Слово до читача

Імена твої, Україно

Слово до читача

Іван Корсак

Написати цю книгу мене підштовхнула крайня потреба: я мав змогу надивитися, як мордуються сучасні школярики, відшукуючи знакові імена нашої кревної історії. А вже при підготовці книги довелося стикнутися з неймовірними курйозами, гіркими, смішними й парадоксальними фактами.

По приклади не треба за версту ходити. Наберіть на будь-якій пошуковій системі в Інтернеті ключові слова «нобелівський лауреат Жорж Шарпак» – і ви отримаєте сотні повідомлень у відповідь: французький фізик, що народився у Польщі. Начебто все правда, крім манюсінької деталі. Георгій Харпак (таке справжнє його ім’я та прізвище) народися в Дубровиці на Рівненщині, його батько мав тут цегельний завод і з того будівельного матеріалу зведено чимало домівок на всьому волинсько-рівненському Поліссі. Родинний дім їхній тільки нещодавно, на жаль, знесли.

Або розгортаємо будь-яку енциклопедію чи знову ж таки вдаємося до пошуку в Інтернеті на слова «Михайло Остроградський» і тут же читаємо: «Выдающийся русский физик». А той «выдающийся русский» публічно, у широкому колі казав: «У москалів не хочу й помирати», і таки вгадав власну смерть, помер та похований на Україні (не кажучи вже, що перші знакові праці Михайла Васильовича писані взагалі не російською чи навіть українською, а французькою мовою).

Читаємо спогади свідків та учасників німецького загону в битві при Хотині 1621 року й неждано-негадано дізнаємося: вирішальний бій, що зупинив наступ мусульманського світу на християнський, європейський, виграли не українські війська Сагайдачного чи польські вояки, а німецький корпус.

У турецьких описах розгрому Росії (власне – Московії) під Конотопом, розгрому, якого не знала ця держава за всю історію до того часу, з’ясовується, що найбільшим був вклад кримсько-татарських союзників, про визначальну роль українського війська Виговського взагалі інколи можна не згадувати, наче й не в Україні те діялося…

У віденській лабораторії знаного вченого й винахідника, професора Івана Пулюя стажувався німецький фізик Конрад Рентген. Професор щиросердно знайомив усіх колег з власним винаходом, демонстрував знімки, зроблені за допомогою Х-променів, опублікував статті раніше за Рентгена, в тому числі знімок Х-променями людського скелета. Однак Нобелівська премія за винахід дісталася німецькому вченому. Альберт Ейнштейн з цього приводу зі властивою прямотою писав знайомому і сусідові по Відню Іванові Пулюю: «Може, те неприємно вам слухати, але хто стоїть за вами, українцями, яка культура, які акції? А за Рентгеном – уся Європа».

У різних зарубіжних джерелах Іван Виговський, Юрій Немирич, інша знакова козацька старшина постає то польськими, то литовськими феодалами. Українська ж справа, якій вони до крихти віддали життя, чомусь відходить на другий план або й зовсім не згадується. Винуваті ми самі…

У Третяковській галереї в Москві я запитав завідувачку відділу, чи є в них роботи Йова Кондзелевича.

– Є, – ствердно, без заминки відповіла завідувачка.

– Чому ж вони не виставлені?

– Немає місця. Роботи зберігаються в запасниках.

Настав час виймати нашу історію і духовну спадщину із «запасників». Нашого цвіту – по всьому світу… Доля розкидала український люд неймовірними обширами, економіку і культуру він розбудовував і далі розбудовує в сотнях країн. І при цьому не має потреби доводити тезу на кшталт: «Україна – батьківщина слонів». Немає сенсу робити з вихідців з України ура-патріотів, які тільки й снять, аби повернутися на землю прабатьківську. Кумедно вимагати від Георгія Харпака, щоби він покинув власні ядерні дослідження на кордоні Франції та Швейцарії і поспішив притьма відновлювати батьківську цегельню в Дубровиці. Водночас двадцятиоднорічний Шопен покинув польську землю назавжди, але ніхто не посміє відібрати його ім’я у польського народу.

Ми – не ліпші у Бога й не гірші. Але вклад українців у світову цивілізацію має бути достойно й об’єктивно оцінений. Спочатку нами самими (передусім!), а згодом і світовою спільнотою.

Добре було б нашим історикам та політикам продовжувати тему взаємного примирення та прощення, бо ж конфліктів з сусідами на довгому історичному віку не бракувало. Прикладом може слугувати та високогуманна діяльність, що її обидві сторони (українська і польська) ведуть сьогодні – від середньовіччя до Другої світової війни трагічних сторінок у стосунках знайдеться чимало. І коли на «Євробаченні» поляки, нація висококультурна загалом і музична в тім числі, виставляють нашим «Гринджолам», делікатно кажучи, не найпотужнішому українському колективу, найвищу оцінку, то це більш ніж красномовно свідчить про людську приязнь, щиру і непідробну, не підфарбовану ніякими дипломатичними протоколами…

Тема, якої торкається автор в цій книзі, певне, невичерпна. І ще потребуватиметься труд багатьох- пребагатьох авторів про місце українства під сонцем.

А може, лише так і буде написана омріяна знаною поетесою «велика книга нашого народу»?

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 443

Модифіковано : 30.06.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.