Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Література / К / Іван Корсак / Імена твої, Україно / Король Юрій І, муж зело мудрий

Імена твої, Україно

Король Юрій І, муж зело мудрий

Іван Корсак

Вони в’їхали в місто досвітком, ще тільки одинокі перехожі траплялись назустріч, тож підкови коней по бруківці вицокували поміж стін кам’яниць особливо лунко. Дужі коні, вкриті панцером, вершники о залізній зброї і тим же панцером прихилені, поверх якого на плечі накинуті білі плащі з витканими великими чорними хрестами, викликали подивовані погляди зустрічних. Загін хрестоносців повільно просувався Володимиром до королівського замку.

Прибульці й собі з подивом роззиралися, оцінюючи досвідченим оком бувалих вояків оборонні вали та інші укріплення, охайні вулиці і кам’яні будівлі, зведені, вочевидячки, в недавні роки, мружили очі від зблиску сонячних променів на куполах золотоверхих чисельних храмів.

Король Юрій І, немолодий уже, сивий тою сивиною, що непомітно переходить, чи навіть перейшла у крейдяну білизну, з осяйною короною на голові та скіпетром у руках, сидів на високому троні з вигадливими візерунками.

– Світлий королю, ми привезли тобі сердечне вітання від Великого магістра хрестоносців, – попри ковані свої обладунки посли кланялися легко і вправно, наче одіж у них була лляна, а не із заліза. – Великий магістр наказав нам передати побажання здоров’я твоїй королівській величності та процвітання усій землі, що є під твоєю короною – від ріки Німан на півночі до гирла Дунаю, від Сяну і Вісли на заході до земель Києва і Чернігова, звідки дужою збройовою рукою прогнав ти поган татарських.

– Кланяйтеся і від мене Великому магістрові, невтомному оборонцеві віри Христової, – по хвилі відказав король, очікуючи слів подальших від прусських послів. – Великий магістр, усе рицарство Кенігсберга і землі нашої вважають, що давні незгоди припадають пилом віків. Настав для нас час купно єднатися супроти поган, які стільки лиха завдають твоїй землі, а завтра, якщо попустити поганим, можуть дійти і до городів наших. Ми привезли угоду від Великого магістра про обопільні дії на випадок біди чи загрози, і якби твої ясні очі подивилися те написане, то магістр доручив нам від його імені скріпити договір.

Старший із хрестоносців розгорнув довгий свиток, писаний латиною, і взявся читати. Бояри, що стояли праворуч і ліворуч королівського трону, слухали уважно, лиш інколи недовірливі погляди, не втаївшись, проривалися ненароком.

Дочитавши, хрестоносець вклонився, скрипнувши обладунками, і передав свиток крайньому бояринові.

– Хай посли Великого магістра відпочинуть з трудної дороги, – сказав король на завершення. – А завтра, як дасть Бог день і хліб на столі, ми обсудимо ту угоду спільно.

А як стихло відлуння важких кроків гостей під склепіннями замку, терпеливі бояри гуртом заговорили.

– А чи то не замислив магістр якусь каверзу?

– Хтозна, чи то білі плащі з вишитими чорними хрестами у них на плечах, чи то овечі шкіри поверх вовчого тіла…

– Приспати нам очі захочуть, а тим робом рицарі в нас на кордоні.

Легенько пристукнув Юрій скіпетром і заспокійливо відповів, видавалося, не з висоти свого королівського трону, а з висоти сивих літ, що тихо шелестіли за спиною.

– Недовіра наша серце холодить… Та й не близька дорога від Кенігсберга… То не птахою долетіти, то коням у важкому залізі іти – вість неминуче матимемо. Розбурхалася суперечка, гуляли тривожні голоси під склепінням, вдарялися об лункі стіни і верталися знову назад, виговоритися хотілося кожному.

– Королю, а чи ти не забув, скільки з рицарями-хрестоносцями клопотів мав твій дід, король Данило? В далекому вже 1238 році немало люду нашого полягло під Дорогичином, немало мечів пощербилося об панцири хрестоносців, аж доки здолали їх?

– З цими підступними рицарями меча маємо завжди тримати напоготові!

Король нікого не перебивав, на запеклість вельми гарячих посміхався лише очима, подумки перегортаючи сторінки минувшини батькових часів і дідових, раз уже його тут згадали. Підростав він в походах з батьком Левом, уже зрілим воїном і державцем водив рать свою у Литву 1285 року, а через дві зими ходив ратно на польські землі. Потім сам княжив на Холмщині й Підляшші, а як настав його час, то вернув і Київ, і Чернігів, і землі за ними. По батьковій смерті в 1301 році вдалося йому об’єднати та створити ще більшу, ще могутнішу державу. Той велетенський княжий і людський досвід привів його до несхибного переконання: держава не мечем сильна, а добрим життям її людності.

Тож невипадково вінчається він з князівною Єфимією, сестрою Владислава Локетка, що стане польським королем. Робиться все для добрих стосунків з іншими сусідами, розбудовуються нові міста, добрішає життя люду в кожнім куточку неозорої Волинсько- Галицької держави. Справедливо зазначиться в «житії» першого галицько-волинського митрополита Петра (визнаного Константинополем потім святим), що за короля Юрія І «була Волинська земля в чести й повазі, повна багатства й слави».

Інколи траплялося, що один літописець хвалить якогось князя, а інший осуджує, от тільки за короля Юрія І всі літописці та історики мов зговорилися. Польський історик Ян Длугош, описуючи ті часи, про Юрія І згадає так: «Був він муж мудрий, ласкавий і для духовенства щедрий, за його влади тішилася українська земля миром і славилася багатством». Тільки терпеливими перемовинами та шаною Візантії до короля Юрія І стало заснування в 1303 році окремої митрополії у його державі.

…Тим часом суперечка його бояр тривала, кожен висловлював щиро свої вагання і король жодного не перебив: ніхто не повинен затаїти свою тривогу, думка кожного має бути зважена і врахована усією радою. Лише як змовкли бояри, король сказав своє слово.

– Мудрі мої бояри, не та держава дужа, що наживе собі більше ворогів чи відштовхне протягнуту руку, а дужий той, хто другами багатший. Правду мовите, що меч має бути завжди напоготові – тільки не в руках, а в піхвах. Чим більше люд наш триматиме в руках не меча, а рало, не списа, а будівничу кельму, тим ліпше нашій землі і її людності. Що ж до замислу злого, то нема на те ради – лукавий не дрімає. Тільки не забудьмо Святе Письмо: немає нічого таємного, що не стало би явним!

А наступного дня, по перемовинах і торгах із послами, під угодою вже до обіду стояв розмашистий підпис: «Юрій І, Король Руський, Великий князь Київський, Володимир-Волинський, Галицький, Луцький, Дорогочинський». На печатці ж більш стисла латина «Rex Russie princeps Ladimerie».

І перші слова на бенкеті:

– За славного короля Юрія І!

– За Великого магістра доблесних хрестоносців!

Іскрилось в бокалах і вигравало вино, привезене з далекої Греції, і в іскрометних тих переливах, здавалося, оживають і виграють промінчики шпаркого південного сонця, під яким ходили і несли слово Апостоли; іскрився і вигравав напій, що об’єднував людей аж ніяк не з близьких країв.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 517

Модифіковано : 21.06.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.