Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Література / К / Іван Корсак / Імена твої, Україно / Прихисток візантійських монархів

Імена твої, Україно

Прихисток візантійських монархів

Іван Корсак

Вдарили дзвони у Галичі, вдарили всі водночас, їх лункий подзвін здіймався у синє безхмарне небо, де лиш зграйки голубів зблискували під сонцем білими крилами, розливався той подзвін містом і найдальшими його околицями. Дзвони вдарили водночас, як тільки на видноколі з’явився загін візантійського імператора Ісаака II Ангела.

Нечисленний загін імператора наближався до воріт Галича. Зате зустрічав його неймовірно чисельний люд, як і належить вітати одну з найзначніших царствених персон цього суєтного світу – хиталися на легкому вітрі хоругви, аж рябіло в очах від пишних уборів бояр, виблискували на сонці латинські шоломи багатотисячного війська, озброєного за найсучаснішими зразками. Попереду – Роман Мстиславович, самодержець усієї Русі, як іменують його в столицях найпотужніших держав, удостоєний королівської корони Римським Папою. Роман Мстиславович гідно зустрічає свого іменитого гостя. Бо одружений він з Анною, батьком якої якраз і є Ісаак II Ангел, мама – імператриця, донька угорського короля Бели III – родинні узи часто міцніші за будь-які міжнародні угоди.

– Ваша імператорська величносте, – вклонився Роман, – наша земля, наша держава, спадкоємиця великої Київської Русі, що дала початок родинному єднанню, наш люд увесь із великою приязню вітають вас і весь ваш почет…

Та коли прийняв імператор хліб-сіль, то не побачив Роман на обличчі тестя нічого, окрім безпросвітного смутку. Він уже знав причину цього – похід хрестоносців позбавив Ісаака II Ангела імператорського трону. Тим паче Романові хотілося, щоби повержений монарх не відчував зміни ставлення, йому хотілося не тільки прихистити тестя, а й зробити все, аби відійшов той душею.

– Ваша імператорська величносте… тату, – тільки й видихнула Анна, прихилившись до батькового плеча, і сльози зблиснули в її очах, у яких не знати чого відсвічувало більше – жалю чи радості від зустрічі. – Ну й забралися ви на край світу, – після перших хвилин зустрічі озвався нарешті тесть. – Стільки намандрувався я Грецією, та ще й ваших степів відміряв. Так далеко від Києва столицю свою переніс…

– Не на край, ваша імператорська величносте, а в самісінький центр Європи. Саме тут відбуваються головні події, тут, в осереді європейському, твориться майбутнє народів. Тут наша доля… А Київ назавше залишиться серцем Русі.

Ще Романові Мстиславовичу хотілося додати, що його держава уже має земель не менше, ніж священна Римська імперія, і ще прирізати можна дещицю, та промовчав, лишивши на потім.

Вже під час бенкету на честь візантійського гостя, де лунало багато здравиць справді щирих, без фальші і принизливого співчуття – вірили-бо, Візантійська імперія стоїть багато віків і ще стоятиме, Роман продовжив мову.

– Зусібіч все обдумати треба… Ваш попередник Андроник Комнин 1164 року теж втратив константинопольський трон і знаходив прихисток на нашій руській землі. Тільки тепер наша міць незмірно більша.

– Я вдячний за розуміння, – похилив голову імператор. – Але біда рідко ходить самотиною. Якщо за Анну я спокійний, бо вона за тобою, як за міцною стіною, то серце болить за іншу дочку – Ірину, що за німецьким королем Філіпом ІV Гогенштауфеном. Неспокійно там, крові багато ллється… А найгірше те, що Римський Папа Інокентій III не на боці Філіпа. Своєю чергою Інокентій III шанує тебе, королівську корону он дарував…

Роман якось різко крутнув головою і пригладив руками чорне і коротке волосся, мов при незгоді воно наїжачилося.

– Ваша імператорська величносте, ви не знаєте, що корону я не прийняв. Моя відповідь послам Інокентія III була такою: «Я маю власний меч і звик добувати усе, що маю, власною кров’ю, так само, як діди, поширюю і примножую землю Руську». Отож перед Папою Римським у мене боргу ніякого. І руки розв’язані, якщо доведеться діяти.

– Ну і різкий же ти чоловік. – вперше за вечір усміхнувся імператор, усмішка та проявлялася поволі, відчинялась зі скрипом і опором, як відчинятися можуть старі і мащені невідь-коли ворота. – Уявляю, що напишуть літописці про тебе, якщо тільки не лукавитимуть і не перебріхуватимуть.

Застереження візантійського імператора було безпідставним, бо як спливе багато води у Дніпрі й Дністрі, то літописці залишать про Романа Мстиславовича хай і не завжди компліментарні, але доволі об’єктивні рядки:

«…На зріст хоча не вельми великий, але широкий і надмірно сильний, лицем красний, очі чорні, ніс великий з горбком, волосся чорне і коротке, вельми яр був у гніві, косен язиком, коли сердився, не міг довго слова вимовити, багато веселився з вельможами, але п’яним ніколи не був. Багато жінок любив, але ні одна ним не володіла. Воїн був хоробрий і хитрий на шикування полків, що наочно показав, коли угрів велике військо з малим своїм розбив…».

Роман Мстиславович долив тестеві у келих вина, що сяйнуло-заграло у скляних гранях витонченої роботи.

– Цей келих подарував мені швагро. Судила доля таки мені в нього побувати. Філіп не тільки воює, він робить чималенько для блага підданих. Якраз, коли був я у нього, монастир святого Петра в Ерфурті розбудовував. Ще й я дещицю срібла до цього додав, тож і мене тамтешні монахи у пом’яник фундаторів монастиря записали.

– Я радий, що ти незалежний правитель, – усмішка на обличчі імператора гасла і зачинялася поволі, як ті ж ворота. – Тепер мені легше говорити про поміч Філіпові. Це справа найперша, бо відновимо константинопольський трон чи ні, а можемо в іншому разі втратити і трон другий.

Довгою була розмова тестя із зятем; Романові Мстиславовичу так хотілося почути думку набагато досвідченішого монарха про свої задуми. Особливо того хвилював реформаторський проект розбудови держави, Роман і назву йому підібрав звучну: «Добрий порядок для Русі». Мріяв він, щоб жоден князь не міг грабувати та відбирати волості, що не належать йому, бо як тільки безлад, то вже половці тут як тут. А ще справедлива виборність глави держави за взірцем європейської…

Уже перед сном нагадала йому й Анна, несміло та прохально зазираючи в очі:

– Якщо можеш, дай поміч Філіпові… і сестрі Ірині.

Роман Мстиславович не зламав даного тестеві слова. В неблизький і нелегкий похід збиралися грунтовно, сотні верстов долаючи без особливого опору. Та кожному своя доля – необачно відірвавшись від основного війська, поліг у бою під Завихостом…

Марними були застереження візантійського імператора щодо його правдивого опису літописцями. Через віки пройдуть рядки «Слова о полку Ігоревім»:

«А ти, Буй – Романе і Мстиславе! Мисль одважна покликає ваш розум на діло. Високо плаваєш ти, Романе, в подвигах ратних, як той сокіл на вітру ширяючи, птицю долаючи одвагою. Маєте ви залізні нагрудники під шоломами латинськими. Та й не одна країна, Гунська Литва ще й ятвяги, Деремела і половці списи свої покидали, а голови преклонили під вашими мечами булатними»…

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 468

Модифіковано : 21.06.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.