05.1882 р. До Олени Пчілки

[…] всего один раз в последнем действии для того только, чтобы сказать: "Не плач, Ярино. Ходімо на у лицю – погуляємо". И затем берет Ярину и уходит. И это называется подруга Ярини?! Годі. На цього капосного невольника тільки бумагу та час згаяв.

Ви пишете, що послали Елизавете Ивановне свою рукопись еще в апреле. Странно, что она с нею где-то ховалась? Теперь она за границей, в Вене, что ли, лечится. Полтавские кумушки проговорили, что ей даже запрещен въезд в Рассею, но на то есть и кумушки, чтобы говорить такое. Более достоверное, что она серьезно была нездорова, так что понадобилась даже операция искусного хирурга. Как бы там ни было и что бы с нею ни было, но про новую пьесу ничего не слышно. В одно время прошел слух, что и старые опять запрещены. Оказалось, что слух имел только относительное значение: до сих пор все пьесы обыкновенно разрешал полицеймейстер, а с сего времени для малороссийских вышла привилегия: полицеймейстер лишен этого права, а губернатор принял на себя лично. Все, как видите, привилегия! Недавно давали "Наталку Полтавку" на возобновление памятника ее автору, который, к стыду полтавцам, разрушается. В сем деле принял участие и город и отвалил в поощрение талантов (впрочем, умерших) целую сотнягу рублей.

Буде. До свидания. До вас прихильний

А. Рудченко.

Примітки

З Оленою Пчілкою Панас Мирний листувався мало, хоч знайомі вони були ще з дитинства (див.: Олена Пчілка, Слово про Панаса Мирного, Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР, відділ рукописів, ф. 28, № 206). Проте і це незначне листування, на жаль, не дійшло до нас повністю: нині відомо лише поданий уривок листа Панаса Мирного та вітання з нагоди ювілею Олени Пчілки 1901 р., а також один лист Олени Пчілки (ф. 5, № 697).

Уривок друкується вперше за автографом (ф. 5, № 1350). Початок його втрачено. Датується орієнтовно за змістом.

…капосного невольника… – йдеться про драматичні картини у 5 одмінах М. Кропивницького «Невольник» (переробка поеми Т. Шевченка; 1882).

Єлизавета Іванівна – Є. І. Милорадович, уроджена Скоропадська (1832 – 1890), полтавська поміщиця, брала участь в організації недільних шкіл у Полтаві, пожертвувала будинок полтавському реальному училищу (1876) і значну суму грошей на організацію Наукового товариства ім. Шевченка у Львові.

…свою рукопись… – п’єсу «Суджена – не огуджена», або «Світова річ». Олена Пчілка писала про неї у «Біографічній замітці»:

«…Пані Милорадович, звісна полтавка, котра перед тим займалась у Полтаві аматорським театром, попросила мене написать що-небудь для невеликої сцени – «тільки аби свіженьке, веселеньке й нетрудне для постановки на сцені». При тій умові й була мною швиденько написана «Суджена» («Зоря», 1888, № 1, стор. 16 – 17).

…губернатор принял на себя… – йдеться про тодішнього полтавського губернатора Більбасова.

Подається за виданням: Панас Мирний (П. Я. Рудченко) Зібрання творів у 7 томах. – К.: Наукова думка, 1971 р., т. 7, с. 362 – 363.