Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

10.1881 р. До Михаила Старицького

Жовтень 1881 р.

Шановний добродію Михайло Петрович!

Щоб не гаяти часу, відповідаю якнайхутче на Ваш прихильний лист од 10 жовтня. Дуже зраділо моє серце, вичитуючи з його про Ваше бажання розпочати видавництво українського літературно-наукового місячника. Годі нам швендяти по чужих сторонах та запрохувати сусідньої ласки. Пора, давно пора нам згадати про се – у цьому наша сила і це наше найперше діло. Думаючи так, я не ложу огудки на другі справи і не ставлю їх нижче цієї, ні. Раз – вольному воля, спасенному – рай, а вдруге – тільки при товариській спілці усяких справ я жду найбільшої користі для нас.

А проте все-таки не одмагаюся, що літературне діло – наше перше діло. Хто б що не робив і як його не робив на користь народові – все то буде носити на собі сліди всесвітнього поступу та розвою, звісно, не без того, щоб туди і свого чого не налипло, – одно тільки літературно-наукове діло носитиме на собі чисто народні ознаки. Як же нам, дбаючим про розвій найкращих народних основ, не дбати найголовніше про се? На Ваш замір, поти прийде дозвіл від уряду на місячник, видавати альманахи теж прихиляюсь. Чим більше виданнів – тим краще, краще що-небудь, чим нічого. Довго і так ми мовчали, хоча правду кажучи, не мало нам приходилось звідати усяких заборонів.

Викладаючи свої думки про літературну справу, Ви самі, добродію, побачите з цього, що я з найбільшою охотою, чим зможу, стану запомагати Вам у сьому ділі. Ви просите яку-небудь виготовану частку з мого нового роману. І то можна. От я тільки не знаю, чи справлюся з переписуванням у такий малий час, який Ви ложите. Ви самі гаразд знаєте, яке нудне діло та переписка, та ще коли її робити самому авторові. А довірити другиму тут, правду кажучи, і нікому. Треба, щоб перепищик хоч трохи маракував і в орфографії. Ба, про неї Ви нічого і не сказали. Чи з иканням (то, бачте, ы там, де треба и, и – де і), чи кулішівкою думаєте друкувати? І чи ъ треба, чи не маєте думки вживати? Не забаріться сповістити мене, бо на днях думаю запрягтися у переписку.

Щодо гонорару, то я не знаю, що Вам про се і сказати.

Мені невідомо, на яких початках Ви думаєте постановити своє видавництво. Коли і на свій кошт, то, певне, вигод Ви невеликих ждете від сього. А без вигод які там гонорари? Гонорар – діло користі, а нам, дбаючим про те, як би послужити своєму краєві, думати про гонорари зовсім недоладно. Одначе, коли Ви вже намірилися платити другим, то і мені гонорара самі опреділите по середній ціні Вашої оплати.

Прикликаючи на Ваші заміри щасливу фортуну, бажаючи Вам усього доброго до Вас прихильний.


Примітки

Знайомство Панаса Мирного з М. Старицьким припадає десь на першу половину 1870-х років. На жаль, їхнє листування повністю не збереглося: в архіві Панаса Мирного є лише чотири чернетки його листів до М. Старицького (ф. 5, № 386 – 387) та автографи семи листів останнього (ф. 5, № 894 – 900). Листи Панаса Мирного періоду 1881 – 1882 рр. опубліковані В. Станіславським в «Записках історично-філологічного відділу УАН», кн. 5, стор. 65 – 71. Шість листів М. Старицького (пізнішого часу – 1898 р.) опублікував Ю. Циганенко в «Літературному архіві», 1930, кн. І – II, стор. 171 – 180; один недатований лист (початку 1903 р.) опубліковано у виданні: Михайло Старицький, Твори у восьми томах, т. 8, К., «Дніпро», 1965, стор. 646 – 647.

Даний лист (недатований, надрукований вперше в «Записках історично-філологічного відділу УАН», кн. 5, стор. 65 – 66) подається за чорновим автографом (ф. 5, № 387). Датується за змістом.

…видавництво українського літературно-наукового місячника. – Задумавши видавати журнал під назвою «Рада», М. Старицький запросив до участі в ньому багатьох українських письменників, у тому числі й Панаса Мирного. Проте цензура не дозволила видавати місячник, і М. Старицький змушений був обмежитися виданням альманаху у двох частинах під тією ж назвою.

…частку з мого нового роману. – Тобто з «Повії».

…у такий малий час… – М. Старицький просив надіслати твори до 27 (15) грудня 1881 р.

Кулішівка – фонетичний правопис, запроваджений П. О. Кулішем.

Подається за виданням: Панас Мирний (П. Я. Рудченко) Зібрання творів у 7 томах. – К.: Наукова думка, 1971 р., т. 7, с. 357 – 358.