1

Степан Руданський

Не знаєш ти горя,

Не відаєш жалю, –

Щасливий ти, дядьку

Прохоре-ковалю!

Желіза пудами,

І начиння маєш,

Сядеш у світлиці,

Думоньку гадаєш.

І гадаєш думу:

Кілько пудів взяти,

Щоб, на диво світу,

Штабу ізкувати.

І вдруг твої слуги

Вугля насипають,

Широкії міхи

Вогонь роздувають.

Горить чорне вугля.

Горить, не згасає,

Желізо калиться,

Іскри розсипає.

Желізо збіліло –

Хватаєш кліщами,

Кладеш на ковадло,

Вариш молотками.

І готова штаба,

І не маєш жалю…

Щасливий ти, дядьку

Прохоре-ковалю!