Пам’ять про початок часів

Віктор Талах

Початок буття

“Ось розповідь про те, як все було у непевності, все у спокої, у мовчанні; все нерухоме, беззвучне, і порожнім був простір небес…

Тоді не було людини, ані тварини, птахів, риб, раків, дерев, каменів, печер, ущелин, трав і лісів, існувало лише небо.

Не показалося ще обличчя землі. Було лише мовчазне море і небо на всьому його просторі.

Не було нічого з’єднаного, що звучало б, ані жодної речі, що рухалася б, або тремтіла, або шумувала в небі. Не було нічого, що було б постійним, була лише нетеча, тихе, самотнє і спокійне море. Не було нічого, що стало б існувати. Були лише нерухомість і тиша у темряві і ночі” [1].

Так енциклопедія майяської міфології, епос кіче “Пополь-Вух” розповідає про початок буття.

Ідеї нерухомості Всесвіту у вихідний момент його буття дотримувалися також майя Юкатану; принаймні, поняття “створення світу” перекладається в них зворотом k’alak k’in, що буквально означає “нерухоме сонце” чи “нерухомий час”.

Фрагмент книги “Книги Чілам Балам із Чумайеля” містить розповідь про створення світу протягом першого двадцятиденного місяця. Це зробив бог із “суржиковим” ім’ям, що поєднує іспанське Dios (“Бог”) із майяським Kitbil (“Батько”, “Той, хто народив”), разом із чотирма жіночими персонажами:

“Ось оповідання про те, як сталося

Народження двадцятиденного місяця

До того, як розсвіталося над землею.

Тоді він вирушив у самоті,

І тоді сказала мати його матері,

Тоді сказала сестра його матері,

Тоді сказала мати його батька,

Тоді сказала сестра його батька:

“Що ми казатимемо, коли побачимо

людину на дорозі?”

Так вони казали, коли вони йшли тоді,

Коли ще не було людей.

І тоді вони прийшли на схід,

І тоді вони стали казати:

“Хто це вже пройшов тут?

Ось його сліди. Виміряй їх своїми стопами!”

Так сказала Господарка Бджіл,

І вона виміряла слід нашого Господа-Батька.

Тому вона наказала перерахувати

Ці сліди на землі – тринадцять слідів.

Це ім’я дня – Ошлахун Ок, “Тринадцять Слідів”,

Виникло через тринадцять слідів,

Що йшли один за одним,

Коли вони вийшли туди на схід.

І тоді він дав йому ім’я –

Раніше не мав день імені –

І пішов разом із матір’ю своєї матері,

Разом із сестрою своєї матері,

Разом із матір’ю свого батька,

Разом із сестрою свого батька.

Народився двадцятиденний місяць,

Коли народилися дні та їхні назви,

Коли народилися небо та земля,

Туман, вода, грунт, камені та дерева,

Народилося те, що в морі та на суші” [2].

У класичних написах скільки-небудь певних відомостей про богів-творців до цього часу не знайдено, хоча відомо декілька персонажів із епітетом Йаш Чііт, “Першобатько”. Це, зокрема, згаданий вже Йаш Чііт Ху’ун Віц’ Нах Кан, “Першобатько – Перший Водоспадний Змій” або Йаш Чііт Нах Кан – “Першобатько – Первісний Змій”, в Йашчілані згадується бог Йаш Чііт Ч’аб, “Першобатько – Творець”, в Паленке – Йаш Чііт Мууч, “Першобатько – Жаба”, в Копані – К’ак’ Пакаль К’ухуль Кан Йаш Чііт – “Вогнещитий Священний Змій – Першобатько.

Боги – k’uh

За час, що сплив від першопочатку до появи людства, світ майя було щільно заселено могутніми істотами, які уособлювали його сили та стихії. Цих істот, що керували Всесвітом, майя позначали словом k’uh, яке прийнято перекладати як “бог” [3].

В написах часто згадуються chanal k’uh, “небесні (чи “верхні”) боги” та kabal k’uh, “земні (чи “нижні”) боги”. Це імовірно не особисті імена, а позначення двох великих класів надприродних істот [4], які можна співставити з Ошлахунті К’у, “Тринадцятьма групами богів” і Болонті К’у, “Дев’ятьма групами богів” пізніших текстів. У написах на стелі 31 з Тікаля, “Вазі із двором Іцамнаха” йдеться про “вісім тисяч (тобто, незліченну кількість – В.Т.) верхніх і нижніх богів”. У класичних текстах застосовується також вислів olis k’uh, що його можна перекласти як “цілковито бог” чи “серцевинний бог”. Він виступає як епітет певних богів, а також як позначення певної категорії божеств.

В рукописах боги поділяються також на дві групи, що відповідають двом частинам (фратріям) стародавнього племені і пов’язані з двома основними сезонами року майя: посушливою зимою (червона фратрія) та дощовитим літом (синя фратрія) [5].

Ху’унаб К’у та Іцамна

Бартоломе де Лас-Касас, якого повторює Діего де Когольюдо, пишуть з посиланням на місіонера Франсіско Ернандеса:

“Індіанці Юкатану вірять, що то є єдиний та істинний бог, якого вони вважають найбільшим із богів, і який не має форми і не може бути зображений, оскільки є безтілесним. Вони називають його Ху’унаб К’у… [і вважають], що він мав сина, якого вони називають Ху’ун Іцамна або Йашкокахмут” [6].

Інші колоніальні джерела також згадують “головного ідола,… від якого походять всі речі, і який був безтілесним” , називаючи його Колоп Увіч К’ін (Kolop u Wich K’in) [7]. Будь-яких слідів шанування Ху’унаб К’у, “Єдиного Бога” [8], у класичних пам’ятках немає. Зате Іцамна чи Іцамна Кокаах (так ім’я цього бога промовлялося за Класичної доби) згадується досить часто. Він зображується літнім чоловіком із особливим оком, у головному уборі, що зазвичай репрезентує голову сколопендри чи ящера, імовірно відрубану голову переможеного ворога. Звичайним атрибутом цього божества є також квітка із знаком “ніч” у чашечці на лобі. Значення слова “Іцамна” дотепер є предметом суперечок. Дж.Е.С. Томпсон перекладав його “Ящір – Дім”, тобто, світовий ящір, тіло якого утворює небозвід [9], виходячи із наведеного у Віденському словнику значення “itsam” – “ящірка”. Однак такий переклад заперечив А.Баррера Васкес, який пов’язує корінь its із значенням “чаклувати”, звідки itsam – “чаклун, чародій” [10].

На класичних пам’ятках Іцамна Кокаах часто виступає в якості велетенського космічного птаха з рисами сокола-реготуна [11]. Це добре відповідає другій частині наведеного Лас-Касасом імені: Йаш Коках Мут буквально означає “Перший Вартовий Птах”. З відомостей іншого іспанського місіонера, Андреса де Авенданьо, випливає, що божество Ах Кокахмут мешкало на центральному світовому дереві Йаш Чеель Каб (“Перше дерево світу”) [12].

Іцамна Кокаах разом із Мавпою, Грифом і ще одним антропоморфним персонажем бере участь у створенні “шести перших людей” [13].

Джерела колоніальних часів кажуть про декількох богів, чиї імена містять елемент “Іцамна”. Отже, це було позначення певного розряду божеств. Зокрема, у Віденському словнику згадується “інший ідол, який був чоловіком, і якому вони служили за те, що він винайшов мистецтво літер цієї країни – Іцамна К’ініч Ахав”, “Іцамна – Сонцевидий Владар”. У рукописах та класичних текстах бог Сонцевидий Владар, К’ініч Ахав, зустрічається досить часто, проте без елемента “Іцамна” (хоча на зображеннях ці два боги схожі).

Крім Ху’ун Іцамни Йашкокахмута та Іцамни К’ініч Ахава “Книги Чілам Балам” згадують також Іцамну К’авііля, К’ін Чак Ахава Іцамну (“Сонячного Великого Владаря Іцамну”), Іцамну К’абуля (“Іцамну-Руку”), Іцамну Т’уль Чаака (“Іцамну Чаака, що ледь ллє”) та Іцамну Іцам Цаба (“Іцамну – Ящера з Брязкалом”). Явище, коли той чи інший бог насправді виявляється групою божеств, причому різниця між ними є досить непевною і подекуди невловимою, так що багато індіанських богів виступають одночасно і в однині, і в множині, є характерною рисою релігій Мезоамерики, що дивує та спантеличує європейця. Вона притаманна не лише майя: в ацтеків, наприклад, було декілька Кецалькоатлів, декілька Тескатліпок, безліч Тлалоків.

Родина Іцамна Кокааха

Колоніальні автори знають про родинні зв’язки Іцамни. Бартоломе де Лас-Касас наводить відомості, що “Ісона [= Іцамна] був батьком усіх їхніх богів; вони казали, що він зачав їх з різними дружинами і коханками…” [14]. Д. де Когольюдо з посиланням на місіонерів Ремесаля та Франсіско Ернандеса повідомляє:

“… вони [індіанці] знали й вірили у Бога, який був у небесах і що цей Бог був Бог-Отець, Син і Святий Дух, і що Отець був Ісона [Іцамна], який створив людей, а син мав ім’я Бакаб, і цей народився від однієї незайманої дівчини на ім’я Чірібіас [Іш Чебел Йаш], яка знаходиться з Богом у небесах, і що мати Чірібіас зветься Іш Чель, а Святого Духа називають Ечвах [Ек’ Чувах]” [15].

Згідно з даними Б. де Лас-Касаса дружиною Іцамни була Іш Чель, а молодшими синами – Ху’ун-Ахав і Ху’ун-Чевен.

Про Іш Чебель Йаш, богиню живопису та ткацтва, яку класичні джерела не згадують, практично нічого невідомо. Богиня райдуги Іш Чель або Чак Чель за доколумбових часів зустрічається головним чином у ієрогліфічних рукописах і, зрідка, на класичній кераміці.

“Старі боги”

Стосовно Бакабів Діего де Ланда пише, що це були “чотири брати, яких Господь поставив, коли створив світ, з чотирьох сторін, підтримуючи небо, щоб воне не впало” [16]. Він повідомляє також їхні особисті імена: східного Бакаба звали Кан Цікналь, північного – Сак Кімі, західного – Хосан Ек’, південного – Хобніль. При цьому, згідно з Ландою Бакаби називалися також Чааками та Павахтунами. Крім того, він згадує чотирьох різнокольорових Акантунів – богів наріжних каменів, що стояли у чотирьох кутах Всесвіту. Проте, у класичних текстах “бакаб” – не ім’я бога, а один із титулів правителів. Боги дощу Чааки в них нерідко зустрічаються, хоча їх не називають бакабами. Павахтууни напередодні Конкісти виступають як боги вітру [17], але за класичних часів вітер уособлював довгогубий Ік’ К’ух, “Вітряний Бог”, вочевидь не тотожний Чаакам. Імовірно, що до XVI століття злилися різні групи богів і утворили групу чотирьох богів сторін світу.

На пам’ятках образотворчого мистецтва Класичної доби (наприклад, у сцені з Північного храму Ігрового майданчику та у Храмі Воїнів в Чіч’еен-Іца, в декорі входу Храму 22 в Копані) відведену Бакабам роль тримачів небес виконують так звані “старі боги” (зокрема, “Бог N”) зі своєрідними головними уборами-мережами. М.Ко свого часу запропонував читати їхнє ім’я як “Павахтун”, проте, у світлі останніх досліджень це припущення не знаходить підтвердження. Як установив Д.Стюарт, принаймні в деяких випадках “старі боги” мають ім’я Іцамаат (про бога Itsamat-ul – “Іцамат Равлик”, якого шанували в юкатанському місті Іцамалі повідомляють колоніальні автори Д. де Когольюдо та Б. де Лісана [18]) або ж Іцамаат Туун. Іцамаатів було п’ять – чотири по сторонах світу й один у центрі [19]. За класичних часів вони завжди зображуються дуже старими чоловіками із зморшкуватим обличчям, іноді – з бородою. Поряд із цим, Іцамаати мали тваринні риси: на рельєфі з Піраміди К’ук’улькан в Чіч’еен-Іца один із Іцамаатів має черепашачий панцир, інший – павутиння, і два останні – виті мушлі. У Дрезденському рукопису згадуються Іцамаат-Равлик, Іцамаат-Черепаха та Іцамаат-Опосум.

Центральний Іцамаат (його називають також “Першим” і “Зеленим”) виступає водночас як один із Іцамн. Південний, жовтий Іцамаат мав особисте ім’я – Іцам К’ан А’к, “Іцам – Жовта Черепаха”.

Найчастіше зустрічається західний, Чорний Іцамаат (так званий “Бог L” за паулем Шелльгасом). Він має головний убір з листя агави з орлом і величезну сигару в роті. У написах на кераміці цей персонаж в одних випадках названий Іцамаат, в інших – позначений описово Ік’ Ак’аб Тахн, “Чорні як ніч його груди”, в Дрезденському Кодексі зазвичай має особливе, дотепер не прочитане ім’я, що включає колірне позначення “Чорний”.

На центральній панелі із “Храму Сонця” в Паленке “Бог L” разом із ще одним пишно одягненим старим (ймовірно, північним бакабом) підтримує трон Бога Сонця.

На матеріалах рукописів Ю.В.Кнорозов так характеризує це божество: він виступає

“запеклим ворогом бога достатку [Бога Маїсу – В.Т.]. Чорний колір бога імовірно пов’язаний із градовою хмарою, особливо чорною. В якості руйнівника… [Бог Грози] є також богом-вояком. Він йде у повному озброєнні широким військовим кроком, як у танці вояків…, і з прикрасами вояка на щиколотках…, оточений зливою. В інших сценах у його здійнятих руках символи грабунку та вбивства, до паска спереду причеплено голову бога купців, а позаду – зв’язаного бога достатку на мотузці” [20] .

Майкл Ко колись визначив Бога L як одного з Владарів Загробного Світу, більше того, “Бог L править у Загробному Світі” [21]. Це твердження стало спільним місцем у літературі з міфології майя [22]. Втім, насправді ані в ієрогліфічних текстах, ані на пам’ятках образотворчого мистецтва “Бог L” ніколи і ніде не асоціюється з підземним світом та смертю. Іноді він пов’язаний з торгівлею та багатством, а також з какао.

Як виявляється, стародавні майя не надто шанобливо ставилися до цього божества. Бог-стариган, виявляється, був женолюбний і залицявся до Місячної Богині. І ось, поки він був зайнятий амурними справами, Кріль, який жив у Місячної Богині та за сумісництвом служив секретарем Іцамаата, а тому був у курсі всіх його справ, вкрав його одяг, прикраси, зброю та головний убір. Принижений Іцамаат виявив злодюжку і пригрозив йому. А у відповідь почув добірні матюки (кажуть, індіанці Чіапаса досі так лаються).

(Іцамаат:) “Нехай подивиться на шахрая мій онук. Де мій плащ, намисто, кошик (?), мій (убір) з орлом?”

(Кріль:) “Нахили свою голову і понюхай свою дупу і член, Іцамаате!”.

Приголомшений хамством гризуна, Іцамаат вирушає скаржитися своєму чи то дідові, чи то онукові (швидше за все, таки онукові) Сонячному Владареві:

“Владарю, … Кріль забрав мої відзнаки, мій одяг, мою данину!”

Бог Сонця відповідає:

“Схоплено… Кроля через це, дідусю мій. Він пішов до Квіткової Річки, до Місця Грифа на півночі, де Місячна Владарка” [23].

Іцамаат дійсно знаходить крадюгу у богині Місяця Іш Ух Ахав, але як тільки вимагає віддати крадене і покарати злочинця, за спиною у нього виростають четверо Місячних Покровителів: Бог Маїса Ху’ун Ішіім, Бог Вітра Ік’ К’ух, Бог-Мисливець Вук Сіїп і Бог Смерті

Сонячні божества

Головний бог Сонця зображувався у майя чоловіком із великими косими очима та своєрідними зубами-різцями у формі літери “Т”. У рукописах його називають К’ін-Ахав, “Владар-Сонце”, а у текстах Класичної доби – К’ініч, тобто, “Сонцевидий”. Схожим чином, К’ініч Ахав, “Сонцевидий Владар”, цього бога називає Віденський словник колоніальної доби. При цьому він називається також “Іцамна” і характеризується як: “Чоловік, якому вони служать, оскільки він винайшов мистецтво літер цієї країни”. В тексті на “Вази з кролем” К’ініча названо родичем Іцамаата – Чорного Бога Грози, імовірно, онуком [24].

Поряд із К’інічем за Класичної доби шанувалося своєрідне сонячне божество, яке мало ім’я Вук Чапат К’ініч, “Семиголова Сонцевида Сколопендра”. Можливо, що маловідоме божество Вук К’ін Баах, “Сім Сонячних Голів” – інше позначення того ж персонажу. Серед “Пісень із Ц’ітбальче” зберігся уривок міфу про цю істоту, яка звичками нагадує давньогрецького Сфінкса. На жаль, текст обривається на самому цікавому місці:

На Землі тоді були стародавні люди-велети та горбані,

і ще не прийшли на цю землю ніякі люди, схожі на нас.

Багато часу минуло відтоді,

як тут ходила Сколопендра

із сімома галасливими надмірно великими головами.

Як тільки вона бачила, що ти йдеш своїм шляхом,

вона накидалася, щоб тебе з’їсти

і щоб завдати тобі шкоду живому,

якщо ти не зрозумієш того, про що вона тебе питає.

Але якось настав день, коли знайшовся такий,

хто відповів їй.

Коли вона почула, вона розлютилася

через того, хто зміг її зрозуміти, її, Сколопендру.

Коли це сталося, багато він викликав зла,

котре вона завдала, коли було сказано, що її зрозуміли,

тому, що її обдурили, тому… (текст обривається) [25]

Інший персонаж, пов’язаний із Сонцем – бог-папуга Кан Мональ, “Мешканець місцини Чотирьох Папуг”. Цей птах, символ зодіакального сузір’я сухого сезону, уособлював посуху: на сторінці 69(43)b Дрезденського рукопису він зображений зі смолоскипом, супровідний текст каже: “Палить у небесах Кан Мональ, посуха”. В подальшому на Юкатані Бог Сонця та бог-папуга злилися в божество К’ініч К’ак’ Мо, “Сонцевидий Вогняний Папуга”, про яке Б. де Лісана пише:

“В Іцамалі за язичництва вони мали храм, де шанували ідола у вигляді Сонця, який цією мовою майя називається К’ініч К’ак’ Мо, що нашою означає Сонце з обличчям, яке своїми різнобарвними променями – як пір’я папуги, чий вогонь спалює офіри. І цього бога вони питали, як сказано, про буревії, хвороби, пошесті і всі потрібні для життя речі” [26].

Можна здогадуватися, що із Сонцем якось були пов’язані Вук К’ін Баах, “Сім Сонячних Голів”, Болон Чан Йок’ін, “Слід Сонця Дев’ятого Неба”, Вашаклахуун Йок’ін, “Вісімнадцять Слідів Сонця”, але щось більш певне сьогодні сказати важко.

Місячна Богиня

Жіночі божества на пам’ятках Класичної доби зустрічаються зрідка. Найчастіше це Місячна Богиня Іш Ух Ахав, постійним супутником якої є кріль.

В ієрогліфічних текстах скільки-небудь певних звісток про місячну Богиню не знайдено; можна лише відзначити, що вона згадується серед найстародавніших богів. У “Книжках Чілам Балам” ця богиня фігурує у дуже темних і незрозумілих для стороннього заклинаннях як божество, що насилає певні хвороби. Водночас вона пов’язана з морем, водою. “Ритуал Бакабів” називає її: “Мати-владарка в серці небес,… господарка моря,… та, що в колодязі,… та, хто перебуває у мулі,… та, що з’являється з прибережного піску” [27].

У міфах мопан і кекчі Місячна Богиня є дружиною Бога Сонця. Згідно з одним з оповідань чоловік запідозрив її у зраді з його братом, Богом Ранкової Зорі. Ображена Місячна Богиня пішла з дому і зустріла Грифа, на умовляння якого улетіла на найвіддаленіше небо. Бог Сонця невдовзі переконався у несправедливості своїх підозр і відправився на пошуки коханої. Він дізнався, що вона знаходиться у Грифа, але не міг дістатися найвищого неба. Тоді Бог Сонця набув вигляду мертвого оленя; грифи знайшли тушу і віднесли її до себе. Там Бог Сонця повернув своє звичайне обличчя, зустрів дружину і переконав повернутися додому. На думку Дж.Е.С. Томпсона цей міф був відомий за класичних часів і репрезентований на декількох розписних вазах [28].

Боги дощу

Боги дощу Чааки – найпопулярніші з індіанських богів, яких і досі шанують майя Юкатану [29]. “Чоловік велетенського зросту, який навчив землеробству і якого індіанці шанують як бога хліба, дощу, грому та блискавки” – пояснює слово Chaak Мотульський словник. Богів дощу було чотири – окремий для кожної сторони світу, відповідно, червоний (східний), жовтий (південний), чорний (західний) і білий (північний). Вони по черзі правили роками чотирирічного циклу.

Написи згадують Йашха Чаака чи Йашхаль Чаака, “Чаака Першого Дощу”, Ах К’ак’ Муван Чаака, “Чаака – Вогняного Яструба”, Ах К’ак’ О-Чаака, “Вогняного Хижого Птаха Чаака”, Йаш Буль Чаака, “Першого Чаака, який затоплює”, К’ан Хуун Чаака, “Жовтокоронного Чаака”, Муйаль Калоомте Чаака, “Хмарного Велителя Чаака”, А’к Мууч Чаака, “Чаака – Галасливу Жабу}. Не зовсім ясно, чи це окремі божества, чи епітети все тих же різнокольорових богів дощу [30].

Функції Йашхаль Чаака дозволяє краще зрозуміти напис на Великих Ієрогліфічних Сходах із Копана: “у день 6 Кімі 4 Цек народився Йашхаль Чаак, перше встановлення образу того, хто в небі”. Наведена дата відповідає 3 травня – дню, який індіанці майя до цього часу відзначають як початок сезону дощів.

Згідно з уявленнями майя Юкатану на початку сезону дощів, у травні, Чааки збираються у підніжжя небес (chun kaan) на сході, а потім через Браму Першого Шару Хмар (Hol Huntas Muyal) виходять кожен на свою сторону світу.

У мопан і паленкано-чоль є міф про хлопчика, який опинився в оселі Чааків. Він перекинув глек, і ледь не затопив дощами всю землю. З цікавості він розв’язав мішок, і з нього вирвалися ураганні вітри, завиваючи навколо світу. Хлопчик став прибиратися в будинку і повимітав звідти жаб, не підозрюючи, що то були музики богів дощу, яких ті запросили [31].

Із хмарами та небесною вологою пов’язані також так звані Боги-Весляри (їх називають так, тому що вперше ці божества було ідентифіковано у сценах, де вони веслують на каное). На стелах із Хімбаля та Ішлу ці боги ширяють у небесах, оповиті хмарами.

Один із них – персонаж, увінчаний головою ягуара, інший, так званий “Весляр-Скат”, має в якості постійного атрибута носову вставку з шипу ската. На кістці з Тікаля “Ягуаровий Весляр” названий Вак Хішналь, “З місця Шести Оцелотів” [32], а його товариш – Вак Нах Ахав, “Владар Шести Будинків”. Проте, вони мають також особливі імена, які поки що не прочитані. Один із них пов’язаний із символікою ночі, а інший – дня.

Можливо, їх має на увазі текст так званого “Каменя Творення” з Паленке, який повідомляє: “Серед піни побачили образ Денного Рибалки і Нічного Рибалки; до того був причетний великий юнак священний владар ‘Бог з Чаплею’ Чаак”.

Весляри належать до прадавнього покоління богів. Текст на стелі 16 з Копана розповідає, що їхнє чоло було увінчано діадемами у день 8 Йашк’ін 5 Ахав (5 041 738 рік до н.е.). Водночас на небі загорівся певний об’єкт, який позначається ідеограмою “Вогнище” (на сторінці 71 Мадридського рукопису його символ вміщено між “небесною смугою” із символами затемнень Сонця, та Черепахою, символом зодіакального сузір’я, можливо це три зорі “Поясу Оріона”: Беллатрікс, Альнілам і Мінтака). У написах Весляри часто називаються “владарями з Нах Хо Чан” чи “мудрецями з Нах Хо Чан”,“Будинку П’яти Височин’, тобто, з легендарної прабатьківщини у північних горах.

Боги маїсу

На пам’ятках класичних майя зустрічаються два боги маїсу. Обидва зображуються ставними юнаками з вродливими рисами обличчя, проте відрізняються зачісками та іменами. Один з них має лису голову, лише на скронях та маківці є пасма волосся, що нагадують “волосся” кукурудзи (Карл Таубе дав йому умовне ім’я “бритоголовий Бог Маїсу”), в ієрогліфічних текстах він має ім’я Ху’ун Ішіім, “Перший Маїс”. У другого замість волосся листя, подібне до того, що покриває маїсовий качан, у написах його звуть Він(?)-Ахан [33] чи Ахан, “Обличчя (?) – качан”.

У сцені на одному з келихів Бог Маїсу з’являється з розколотого лоба фантастичної істоти. Напис поряд називає його: “Народжений з обличчя”.

На створених ще за архаїчних часів, близько 100 року до н.е., настінних розписах із Сан-Бартоло Бога Маїсу – немовля тримає на руках чоловік, що стоїть на колінах у воді, у наступній сцені Бог Маїсу танцює у печері перед двома божествами з обличчями надприродних істот, далі Бог Маїсу чи то летить у небі чи то падає з небес у воду. Нарешті, остання сцена зображує коронацію якогось персонажа, який теж може бути Богом Маїсу [34]. На жаль, ані тексти, ані етнографічні свідчення, які відображали б подібні сюжети, нам невідомі, тому скільки-небудь докладно відтворити зміст репрезентованих тут міфів неможливо.

На класичних пам’ятках Ху’ун Ішіім часто зображується танцюристом. Це найімовірніше відображає своєрідні рухи паростків маїсу, що ростуть.

У рукописах Богові Маїсу здебільшого не щастить. Він зазнає нападу звірів, птахів і змій, його атакує і захоплює в полон чорний бог грози, а від богині Іш Чель він летить шкереберть [35].

Бог-мисливець та бог-купець. Боги полювання та рибальства

З числа родичів Іцамни, які мешкали на землі, в рукописах можна побачити чорного бога купців Ік’ Чуваха. Разом із ним у рукописах фігурує зовнішньо дуже схоже божество на ім’я Вук Сіп [36] – бог-мисливець.

На вазі з печери Актун Балам Ік’ Чувах та Вук Сіп репрезентовані у сцені, яку Р.В.Кинжалов вдало зіставив із міфом, записаним у сусідів майя піпілів. В ньому один мисливець поранив самицю оленя, яка перетворилася на вродливу дівчину. Дівчина-олениця привела мисливця всередину гори, де він став її чоловіком, і вона народила від нього двадцятьох оленів. Після цього мисливця відпустили на землю, а щоб він більше не вбивав тварин, дали йому деревця какао [37].

На класичній посудині два мисливці з рисами Вук Сіпа та Ік’ Чуваха полюють на оленів, назустріч їм прямує дівчина верхи на олені, який тримає в зубах деревце.

Таким чином, за класичних часів у міфі мисливців було два – Вук Сіп та Ік’ Чувах (можливо вони розглядались як брати). Однак какао отримав лише Ік’ Чувах, який став покровителем плантацій какао і богом купців (какао в майя було символом багатства і виконувало функції грошей), а заняттям Вук Сіпа залишилося полювання.

Автори колоніальних часів згадують також богів полювання Akanum чи Akankum і Tab’ay (“Ошуканець” [38]), які разом із Сухуй Сіпом (імовірне інше ім’я Вук Сіпа) вшановувалися на великому святі в місці Сіп, а також богів рибальства Ah K’aak’ Ne Xok, “Вогнехвоста Акула”, Ah Pua, “Господар Роси”, Ah Kit Ts’amal Kum, “Батько Зануреної Верші”. У рукописах і класичних текстах згадки про цих богів невідомі, хоча персонаж у вигляді акули на класичних пам’ятках зустрічається доволі часто. Його варіантом можливо є змієриба: чудисько з мордою та зубами акули, віками-мушлями, тілом змія та плавцями.

На розписному кухолі з Вашактуна поряд із акулою в якості господарів водяної стихії репрезентовано рибу з клешнею рака замість хвоста і так зване “Чудисько з Водяною Лілеєю”. Останнє має тіло змія, носату пику та обов’язкову квітку лілеї на лобі. Подекуди його супроводжують вогнедишні змії з мушлями Спонділус замість крил. Іншим уособленням моря на класичних пам’ятках є гігантська анемона (морська тварина з класу поліпів) [39].

Боги підземного світу

До владарів підземного світу належав так званий “Бог цифри 0”, чиє ім’я читалося Вак Міналь К’ух чи Вак Міш Ахав (“Владар Шести Місць Небуття”) [40]. Під ім’ям Чанчан Вінік Уб його особливо шанували в місті Сак-Никте – Ла-Корона.

Підземний світ був мабуть також місцем постійного проживання і для частого в рукописах та на вазах бога смерті у вигляді скелета, ім’я якого імовірно перекладається “Злий Обличчям Убивця”. Дуже схожим на нього є озброєний кістлявий бог на ім’я Кісін, “Смердючий”, відомий як бог смерті в майя Юкатану, манче-чоль, кекчі та в лакандонів [41].

Як один із богів, пов’язаних із смертю, виступає також бог захмеління Акан, іноді Кан-Акан, “Чотири Хмільних”.

Крім того, до підземного світу належали чотири різнокольорові тримачі земної поверхні, яких зображували як велетенські черепи, укриті плямами. Їхнє збірне ім’я імовірно було Шіів Туун, тобто “Жах-Камінь”. Досить імовірно, що саме від них походить пізня назва підземного світу мерців і демонів Шібальба.

К’авііль та інші боги-карлики

Найчастіше згадуваний у класичних текстах майя бог, поза сумнівом – К’авііль. В багатьох мовах майя колоніальної доби слово k’awil чи k’ab’wil означає просто “статуя бога”, “ідол”. Одначе, за Класичної доби так називався конкретний бог: карликова істота із змієм замість ноги, зміїним язиком, загнутим догори характерним носом, “оком бога” із зіницею у вигляді спірального завитка і лобом, з якого росте кам’яна сокира та виривається полум’я.

Значення імені цього бога пов’язано з юкатекським k’a-wil [42], “харчування, їжа”, а також “милостиня”, отже, це імовірно божество, яке забезпечувало достаток, життєву силу.

К’авіілів вочевидь було декілька. У гробниці 195 в Тікалі знайдено рештки чотирьох пофарбованих у блакитне статуеток довгоносих божків – імовірно так саме пов’язаних із сторонами світу як Чааки та Іцамаати.

Описи якостей К’авііля в царських іменах: “Запалює Вогонь у Небесах К’авііль”, “Збільшує Вогонь у Небесах К’авііль”, “Затьмарює Сонце Небесний К’авііль”, “Розбиває небеса К’авііль” – характеризують його як божество гроз і буревіїв. Отже, одноногий божок (його друга нога – змій, що імовірно уособлює розряд блискавки) може бути порівняний з верховним божеством кіче Какулха Хураканом, “Одноногим Спалахом Блискавки” [43].

Своєрідним варіантом К’авііля є Вук Сіп К’авііль чи Вук Сіп Йаш К’авііль, в якого з пащеки ноги-змія з’являється Бог-Мисливець. На великій групі ваз у так званому “рукописному стилі” вміщено зображення та написи, які репрезентують його народження. Напис на найбільш майстерно виконаній з цих ваз (Justin Kerr. MayaVase Database 5164) повідомляє про народження істоти у день 13 Мулук 18 Паш та про те, що він був “онук Вітру Зорі(?)-Черепахи та Ах Муу(не?)ча, владаря каменів, син заклиначки Товстого Змія, чаклунки” [44].

В деяких випадках Вук Сіп К’авііль має вигляд малюка з тілом чи принаймні лапами та хвостом ягуара, так званого “Малюка-Ягуара” [45]. В такому вигляді він виявляється противником Бога Дощу, який скидає його у підземний світ.

Ще одна іпостась К’авііля – “перший карлик К’авііль Вінкіль” або Унен К’авііль, “К’авііль – Малюк” вшановувалась у Паленке.

В написах згадується також бог Waxaklahun Ub’aah K’awiil, “Вісімнадцять Голів (чи “Тіл”) К’авііля”. Він мабуть тотожний Вашаклахуун Убаах Кану (чи Вашаклахуун Убааху), “Вісімнадцятиголовому” або “Вісімнадцятитілому Змієві”, пов’язаному з війною. На думку Л.Шіле останній прийшов у землі майя разом із вихідцями з великої центральномексиканської столиці Теотіуакана і тотожний пізнішому Пернатому змію Кецалькоатлю-К’ук’улькану [46]. Жіночою парою Вашаклахуун Убаах Кана була змієподібна теотіуаканська богиня війни Іш Оль Вінтенах.

Схожими на К’авііля є бог царської діадеми Хуун (“Паперовий”) та карликового вигляду божество, чиє ім’я імовірно читається Yopaat [47]. Постійним атрибутом цієї носатої істоти, яка часто має епітет “небесний”, є своєрідне хрестоподібне кам’яне кільце.

Неідентифіковані чи маловідомі божества.
Місцеві боги

Класичні написи та ієрогліфічні рукописи містять згадки про щонайменше ще два десятки богів-k’uh, але стосовно більшості з них ми знаємо тільки імена, та й те не в усіх випадках. Наприклад, за ранньокласичних часів великою шаною користувався так званий “Бог із Трикутною Носовою Підвіскою”, але якими були його функції, як його звали – сьогодні ми не знаємо. Як і в більшості стародавніх суспільств у майя шанування тих або інших богів більшою чи меншою мірою було пов’язано з тією або іншою громадою. Для передколоніального Юкатану Віденський словник і Д. де Когольюдо свідчать про існування “ідолу Косумелю” на ім’я Ах Хулан або Ах Хульнеб, ідолів індіанців Меріди – Ваклом Чаана та Ах Чун Каана, “ідолів народу Кампече” Моко та К’ініч Ахав Хабана, “ідола жорстокостів, якому народ Кампече офірував людську кров”. У місті Сакі шанувався Ах Сак Іваль, у Тайясалі – К’інчіль Коба, “Сонцевида Чачалака”, та особливі боги війни Пак Ок і Хеш Чун Чан, в Іцамалі – Ху’унпік Ток’.

Аналогічну картину, коли культ певних богів зосереджувався в певних містах, демонструють і класичні написи. В Паленке особливою шаною користувалися дві трійці богів. Одну складали три брати, так звані боги GI, GII та GIII, іншу – Чорний Чаклун Чаак, Акан Йаш Ух і Ху’ун Ахав Пат.

Трійці божественних братів, але з іншим складом, відомі в Караколі та Тікалі. До першої належали якесь пташине божество, “нахочанський владар” Весляр-Ягуар і ще один ягуар. Тікальська трійця складалася з Унен Ба’лама, “Немовляти-Ягуара”, сонячного божества Еб К’ін (“Сходи до Сонця”) і ще одного ближче невідомого бога, а трійця, шанована в Дос-Пілас та Ішлу – з богів-Веслярів та Унен К’ан Чаака. В містах на річці Петешбатун (Агватека, Сейбаль) був поширений культ…м К’авііля, в Йашчілані вшановували О-Чаака. Ціла група місцевих божеств згадується у написах із Комалькалько: Ціхом Чаак, А’ку’уль Ібте’ Чаак, Йаш Буль Чаак, а також богиня Іш Пакаль Туун. Богами-покровителями Копана вважалися “чотири владарі”: владар гори К’уй Моок, “Нахилена Квітка”, владар Мо’ Віц, “Гори Папуги”, владар Тукун Віц, “Гори Горлиці”, і Болон К’авііль, “Дев’ять К’авіілів”.

Заняття богів

В уявленнях стародавніх майя боги займалися майже тим самим, що й люди, наприклад, Чаак у Дрезденському рукописі (сторінки 65-68 (44-47) [48]) припливає на човні (на думку Ю.В.Кнорозова це відображає факт прибуття однієї з груп предків майя морем із півночі [49]), збирає їстівне на узбережжі, вирушає в путь, мандрує у горах, відвідує кладовище, видобуває вапно (необхідне для розмочування маїсових зерен), рибалить, одружується, полює.

Як зазначає Ю.В.Кнорозов:

“Багато божеств діють як представники статевих, стате-вікових і професійних груп населення, тобто ведуть те саме життя, що й стародавні майя. Мешканцям залишалося лише наслідувати свого бога…” [50].

У той же час, своїми діями, подібними до людських, боги викликали зовсім нелюдські наслідки. Коли вони дмуть або віють віялами, на землі виникає вітер; із диму їхніх сигар утворюються хмари; коли Чаак рубає дерева сокирою чи грає на барабані – гриміть грим, а його смолоскип є блискавкою (цей смолоскип здебільшого несе небесний собака).

Духи-супутники way

Поряд із богами k’uh в класичних написах фігурує ще один клас надприродних істот – духи-супутники way. У мовах майя слово way серед інших має значення “сон, сновид; дещо, побачене уві сні”, та, водночас, “перевертень”, “обертатися в чаклунський спосіб на іншу істоту”, “дух, якого чорнокнижники, чародії та чаклуни мають за свою тварину”. Зв’язок цих двох понять допомагає зрозуміти розповідь іспанського колоніального письменника Антоніо Ерери про особистих духів покровителів-нагуалів у гватемальських індіанців. Він повідомляє. що для того, щоб набути собі нагуаля, людина йшла в ліс або на річку, де приносила жертву, плакала і просила собі покровителя; потім вона засинала і уві сні бачила певну тварину чи птаха, до якого зверталася з проханням про заступництво. Пізніше ця істота являлася увіч і між нею та людиною встановлювався таємничий зв’язок. Вважалося, що без допомоги нагуаля людина не мала успіху в житті, але смерть нагуаля спричиняла смерть людини. В легендах індіанців Гватемали ватажок конкістадорів Тунатіу (П. де Альварадо), щоб здобути перемогу над героєм боротьби кіче проти завойовників Текум Уманом, вбиває його нагуаля, птаха кецаль. У цоцілів і майя Юкатану поширені подібні уявлення про духів-покровителів chanul або kanul, “захисників”.

Нагуалі-way з класичних пам’яток – це строката юрба найрізноманітніших істот. Більшість із них складають тварини. Серед них – декілька ягуарів, Nupul Balam, “Ближній Ягуар”, Yax Balam Тe’, “Перший Ягуар Лісу”, ягуар з помаранчевим шарфом, що виконує у потойбічності функції ката і обезголовлює жертви. Чимало серед духів-супутників великих тропічних котів оцелотів: Ch’aktel Hixnal, “Ноші -Оцелот”, Hanal Hix, “Водяний Оцелот” (його прийнято називати також “Ягуар Водяної Лілеї”), Sotil Hix, “Оцелот, який гриміть”, K’util Hix, “Руйнівний Оцелот”, Tel Hix, “Лісовий Оцелот”. З числа хижаків нагуалем є також Buchte’ Сhaan, “Змій, що знаходиться на дереві”.

Із звірів дрібніше духами-супутниками є Och Maax, Павукоподібна Мавпа, K’ak’ Ne Ts’uts’, Вогнехвостий Коаті, Sak Hux Ok, Білий з Трьох Койотів, K’an Baah Ch’o, Жовтоголовий Щур, а крім того птах із масивним дзьобом, кажан, лис, армадил, гриф, москіт та багато інших.

До нагуалів належать також декілька мерців і скелетів, наприклад, істота Tan Bijil Chami, “Смерть Посеред Дороги”, чи людський скелет із мушлею та оленячими рогами на ім’я Utuun Cham, “Камінь смерті”. Один із цих духів має вигляд двоголового зміїного скелету і називається Sak Bak Chapat, “Білокісткова Сколопендра”.

Нарешті, між духами-супутниками ми зустрічаємо химерні чудиська, фантазії творців яких може позаздрити будь-який постановник фантастичних фільмів. Серед них, скажімо, уособлений м’яч …n Chan Winik або Ch’akab’ Akan, “Рубай Акан”, який увесь час займається дуже плідною та корисною справою – рубає сам собі голову (заняття далебі не дивне для персонажа, який вважався божеством хмільного напою). Поряд із ним декілька разів бачимо так званого “олене-дракона” – довгоносе й довговухе чудисько з оленячими рогами, яке називали Chih Tal Chan, “Олень, що Йде у Небі”. Інше дивне створіння – пишнотіла жаба, чия спина є водночас головою Бога – Мавпи. Біля неї – істота на ім’я Wochil Kaan або Chih Kaan, “Олень-Змій”: змій із оленячими вухами, у пащеці якого замість язика – бог-мисливець, що сурмить у мушлю [51]. Іншим ім’ям цього нагуаля було імовірно Nah Kan, “Перший Змій” [52].

Духи-супутники в класичних написах як правило знаходяться у зв’язку із правителями міст. При цьому індивідуальні імена царів не зазначаються, з чого Д. Фрейдель робить висновок, що владарі набували духів-wa’y так би мовити “за посадою” [53]. Так, Олень-Змій був духом правителя Калакмуля, Білокісткова Перша Сколопендра – владаря Паленке, Водяний Ягуар – сейбальського правителя, а Ближній Ягуар – царя Тікаля.

В деяких текстах поява нагуалів-вайів пов’язана із ритуалом “взяття К’авііля”. Про першу у світі подію такого роду, що сталась у незапам’ятні часи (у 931 469 році до н.е.), повідомляє текст з Храму XIV в Паленке: “У день 9 Ік’ 10 Моль сталося одержання К’авііля; це спричинила Господарка Місяця, там де Семисердий Мисливець та Дванадцятисердий Мисливець. У день 13 Ок 18 Ч’еен удев’ятеро збільшилася [54] Білокісткова Сколопендра, дух-супутник К’авііля, (коли) його взяв Болон Окте К’ух, Бог Дев’яти Стовпів, це сталося у Білому……… [на півночі], коли було створено першого К’авііля”. Про те саме, але вже стосовно історичної, хоч і стародавньої, доби повідомляють сцени та написи на розписних вазах “у рукописному стилі”. Наприклад, текст на вазі Justin Kerr. MayaVase Database 2572 каже: “У день 7 Чікчан 18 Сак відбулося взяття К’авііля К’ініч Йахав Хууном; заклинання (?) Чіх Каана – духа-супутника К’авііля” [55]. Варто зазначити, що й у тексті з Паленке, й у тексті на вазі, і в деяких інших для описання взаємин К’авііля та нагуалів ужито “конструкцію родового відмінку”, яка у мові писемності подекуди передає відносини підпорядкування (як y-ajaw – “підлеглий владар такого-то”), отже, К’авііль виявляється розпорядником духів-супутників, за посередництва якого вони закріплюються за людьми.

Міфи про боротьбу богів.
Бог Дощу та боги загробного світу

Крім дій, що їх надприродні істоти вчиняли повсякденно, виключно важливе значення мали події за їхньою участю, які відбулися до появи людства та створили засади сучасного світового порядку.

За Класичної доби у майя побутувало декілька циклів міфологічних оповідань про прадавні діяння богів. Одним з їхніх поширених сюжетів є протиборство божеств.

Розпис на так званому “Космічному блюді” репрезентує східного, червоного бога дощу Чак Шіб Чаака, “Червоного Мужа Чаака”, який крокує по пояс у воді. Поряд із ним –Водяний Ягуар. Напис повідомляє, що дія відбувається у підземному світі, у “Темному Місті, Місті Темних Вод”.

Чому небесний бог дощу опинився у підземному світі можна зрозуміти з розписів на серії класичних ваз. Там озброєному сокирою Йашхаль Чаакові (чи то із його звичайним обличчям, чи то репрезентованому як майже цілком людська істота) протистоять бог-скелет, Вук Сііп К’авііль, чудисько з тілом малюка, головою старого і з хвостом і лапами ягуара, так зване “немовля – ягуар”, та велетенський багатоголовий равлик-брила. Одну з його голів Чаак відтяв і розмахує нею. На стороні Бога Дощу виступають Водяний Ягуар (в одній із сцен він вчепився у спину равлика-брили і жене його до бога-скелета), собака, довгоноса скелетоподібна істота з копитами, можливо, вариант “Олене-дракона”, птах із масивним дзьобом, і комаха із знаком вогню (чи то Москіт, чи то Світляк).

Супровідні написи повідомляють, що зіткнення сталося дня 7 Мулук 7 К’айяб. Фрагменти того ж самого міфу, здається, записано в параграфі 46 (67)а Дрезденського рукопису: “Схопив К’авііля Чорний Муж Чаак, коли вперше було видно у небі блискуче Сонце; зв’язано К’авііля, позбавленого вогню навколо, Чааком, в темному небі Бог Маїсу”.

Чаакові вдається скинути К’авііля – Немовля у підземний світ, де того приносять у жертву [56].

Пригоди Ху’ун Ішііма

Юний Бог Маїсу є героєм великого циклу міфологічних оповідань, відображених на численних пам’ятках образотворчого мистецтва.

У Ху’ун Ішііма склалися вкрай неприязні стосунки зі старими богами Іцамаатами.

У сцені на келиху з Лувра молодий красень Ху’ун Ішіім безцеремонно розправляється з трьома старими Іцаматаами: Ах … К’ухом, Чорним Іцамаатом (“Богом L”) та Іцамтууном (“Богом N”).

Супровідні написи коментують: “На краї небес схоплено Ах … …, Іцамаата. Спіймано Іцамаата владарем Ішіімом та потоптано”, “Бачив Чаак, як захоплено в полон Іцамаата”, “Спіймано у хмарній місцині Іцамаата; це бачив Чачіль (‘Пригорща’, імовірно ім’я зображеного поряд карлика)”, “У………, який живе в центрі, впав Іцамаат. Його схоплено під час приходу”.

Етнографами записано декілька міфів к’екчі, мопан і манче чоль, які виявилися історією кохання Ху’ун Ішііма. У викладі Еріка Томпсона оригінальний міф виглядає наступним чином. Юнак закохався у Ш-Т’актані, чудову ткалю, яка жила зі своїм дідусем. Щоб справити на неї враження, молодий чоловік пройшовся повз її хатину, несучи оленя, якого вполював. Оскільки оленів було мало, парубок набивав шкуру попелом, травою та листям і щодня проходив повз хатину дівчини з опудалом на плечах, щоб створити враження, мов щодня вбиває оленя. У дідуся виникли підозри, і він наказав онуці вилити воду на стежку. Юнак ковзнув; шкура луснула, попіл і трава розсипалися, а Ш-Т’актані засміялася з нього.

Молодий чоловік перетворився на колібрі та пурхав з квітки на квітку тютюну перед хатиною. На прохання Ш-Так’тані старий вистрілив у колібрі зі своєї духової трубки. Вона віднесла птаха до своєї кімнати, де він ожив, а вночі, знову набувши людської подоби, вмовив її втекти з ним [57].

Ілюстраціями до цього оповідання поза сумнівом є зображення на серії розписних ваз (номери 1182, 1559, 2794, 4012, 8927 з каталогу Джастіна Керра):

З написів, що супроводжують сцени з’ясовується, що, хоча в пізньому варіанті міфу діючою особою виступає майбутнє Сонце, за Класичної доби це був Бог Маїсу [58]. Крім того, жінка, яка втекла з ним, була заміжньою, дружиною Бога Мисливця Вук Шіба чи Вук Сііп Ахава: “Принесено жінку Вук Шіба до Ху’ун Ішііма у його і …” (Justin Kerr. MayaVase Database 2794), “Принесено жінку Вук Сііп Ахава, вона … Ху’ун Ішііма у місці чотирьох оленів” (Justin Kerr. MayaVase Database 8927). Мабуть саме її чоловіка, який лежить хворим, зображено у сценах на кераміці.

Юний красень Ху’ун Ішіім виявляється не лише бешкетником, але ще й звабником і перелюбником.

Про подальші події міф мопан повідомляє, що, аби затримати погоню, юнак засипав сажею кришталь дідуся дівчини, крізь який той міг усе бачити, і наповнив його духову трубку меленим перцем. Коли старий набрав повітря, щоб видихнути кулю, він мало не задихнувся. Тим не менш, він умовив Чаака кинути блискавку в пару, яка тікала на каное. Молодий чоловік перетворився на черепаху, а дівчина – на краба, щоб уникнути удару, але блискавка вбила дівчину [59].

Неприємну пригоду, що сталася з Ху’ун Ішіімом під час подорожі по річці ми бачимо на декількох гравірованих кістках з поховання тік’альського царя Хасав Чан К’авііля. На них зображено подорож Веслярів, Бога Маїсу і чотирьох звірів: ігуани, мавпи, папуги та собаки та видно, що каное тоне, пасажири човна налякані й утирають сльози.

Напис над зображенням каже: “У день 6 Ак’баль 16 Сак потонули Вак Нах Ахав, та Вак Хішналь, у Нах Шукуб Каб у Мутулі [60]”. Третя кістка показує імовірно благополучну розв’язку історії: Бог Маїсу та його супутники, заспокоєні, пливуть на іншому каное, що має вигляд крокодила і яким керує Весляр – Скат. Напис пояснює: “Тонув Кукурудзяний у Нах Шукуб Каб, його перевіз Весляр з Носовою Вставкою”.

З якоїсь халепи, в яку скочив юний Бог Маїсу, йому допоміг вибратися Бог Дощу Чаак. У сцені на вазі Бог Дощу своєю сокирою визволяє Бога Маїсу з прямокутної кам’яної споруди, з якої тікає змій-нагуаль Вочіль Кан, а поряд сидить персонаж із зв’язаними руками.

В іншій сцені озброєний списом Чаак за волосся витягує Ішііма з пащеки велетенського змія.

Невдала гра в м’яч із богами загробного світу призвела до загибелі Бога Маїсу. Гру Ху’ун Ішііма в м’яч “у богів небуття” в день 6 Ік’ 5 Ч’еен репрезентує сцена на посудині з Кампече (Justin Kerr. MayaVase Database 2912), а про його загибель каже напис на сьомій сходинці Ієрогліфічних Сходів 2 з Йашчілана:

“У день 13 Манік’ 5 Паш відтято голову Ахан(?)-шаналя [61], вперше переможеного.

Через 17 (днів), 0 двадцяток, 19 років і 5 двадцятиріч настав день 9 К’ан 12 Шуль, відтято голову Ху’ун Ц’а Кана, удруге переможеного.

Через 16 (днів), 14 двадцяток, 10 років, 8 двадцятиріч і 3 множини років настав день 1 Ахав 13 Шуль, відтято голову першого … [62], земного Маїсу-Владаря, утретє переможеного гравця, коли він вирушив у путь. Це сталося у місці темряви у шостому підземному світі”.

Сцена на кубку із гватемальського “Музею Пополь-Вух” зображує відтяту голову Ху’ун Ішііма, вивішену на дереві какао. На “Диску з Чінкультіка” відрубану голову Бога Маїса зображено на м’ячі.

Зраділі мешканці загробного світу, поставивши для більшої веселості клізми з галюциногенами, танцювали навколо відрубаної голови юнака, а Владар Шести Місць Небуття зробив з неї м’яч.

Але близнята Ху’ун Ахав та Йаш Баламкен після перемоги над владарями загробного царства знайшли останки Бога Маїсу й поштиво понесли їх на таці.

Супровідний текст повідомляє:

“Дня 13 Ок 8 числа місяця Чакат увійшов у води Ху’ун Ішіім, владар, який здійнявся, це сталося в країні священного владаря Ік’”.

Згадане тут “входження у води” зазвичай є метафоричним позначенням смерті. Однак у даному випадку може йтися про вміщення останків бога маїсу до чарівних вод потойбічного світу, від чого він воскрес (метафора проростання зерна кукурудзи, змоченого водою, досить прозора).

Проте, вкинуті у воду останки Ху’ун Ішііма проковтнула гігантська двоголова черепаха – кайман, уособлення земної тверді. Ху’ун-Ахав і Йаш Ба’ламкен спіймали її, але не змогли розколоти міцного панцира. Лише покликані боги дощу та грому Чааки зробили це, і з розбитої черепахи з’явився, танцюючи, юний Ху’ун Ішім, якого Боги-Весляри відвезли на землю.

Потім близнята супроводжують Ху’ун Ішііма до товариства прекрасних дам, які вдягають Бога Маїса в розкішне оздоблення [63].

Написи: (в центрі) “У день 7 Ахав 8 числа місяця Сак Сіхоом підпереження Ху’ун Ішіїма з серцевини Кайманочерепахи, це трапилося в Місці Семи Вод”; (перед постаттю юнака з плямами на тілі) “Ху’ун Ахав”; (перед жіночою постаттю) “Господарка П’яти Пасків, Господарка Хмелю”, (за жіночою постаттю) “Взяла … … … Господарка Хмеля”.

У деяких сценах воскреслий Ху’ун Ішіім або його супутники тримають в руках гарбуз та мішок із зерном маїсу. Отриманню Богом Маїсу цих продуктів, що були основою раціону стародавніх майя, присвячено окрему сцену в архаїчних розписах із Сан-Бартоло. Ліворуч там зображено, як з гарбуза, що тріснув, з’являється новонароджене немовля, навколо гарбуза – чотири немовляти, ще з пуповинами, а праворуч чоловічий та жіночий персонажі, які виходять із печери у Квитковій Горі, вручають гарбуз і посудину з кукурудзяними пиріжками-тамалями Богові Маїсу, якого супроводжують три жінки та два носильники данини [64].

У сцені на посудині з приватної колекції близнюки, які стоять навколішки зі схрещеними на грудях на знак пошани руками, приносять Богові Маїса, позначеному “Владар Першого Маїсового Дерева, юнак”, чиїсь останки, можливо, одного з володарів царства мертвих.

Напис пояснює: “Ожив позбавлений магічної сили, відлучений від нічних обрядів, той, хто впав, той, хто загинув”.

Це єдиний відомий текст Класичного періоду, який прямо повідомляє про воскресіння Ху’ун Ішііма.

Нарешті, на розписній вазі із колекції подружжя Вільям Каплан Бог Маїсу у супроводі близнят відвідує Бога Солнця, якому вручає мішок із зерном маїсу та гарбуз.

Чи то в іншому епізоді, чи то в іншому варіанті міфу Бог Маїсу разом із одним із богів-близнят Ху’ун Ахавом відвідує Іцамна Кокааха, який у сцені поряд перед тим розглядає відрубану мертву голову Ху’ун Ішііма.

Супроводжувальний напис містить похмуру філософьську сентенцію: “Ось торкання каменя Маїсом – Владарем, який дихає. Ось торкання каменя Маїсом-Владарем, побілілим черепом ”

Фінал історії Ху’ун Ішііма, здається, зображений на кістці з Далласького музею, на якій один зі “старих богів” у присутності Іцам Кокааха коронує юного Бога Маїсу.

Міфи про близнят

Інший цикл міфів класичних майя про боротьбу надприродних істот пов’язаний із групою споріднених між собою персонажів, відомих із джерел колоніальної доби.

Згідно з даними Бартоломе де Лас-Касаса індіанці Юкатану вважали одним із синів Іцамни Ху’ун-Ахава. Бог з таким ім’ям зустрічається в рукописах і класичних написах. Крім того, календарне ім’я “Ху’ун-Ахав” є точним відповідником імені “Хун-Ахпу”, що його має один з головних персонажів викладу міфів гватемальських кіче, відомого як “Пополь-Вух”.

Власно кажучи, в епосі кіче, як і в класичних написах, йдеться про двох героїв з таким ім’ям. Перший з них – Хун Хун-Ахпу, “Перший Хун-Ахпу”. Він має також брата з календарним ім’ям Вукуб Хун-Ахпу, “Сьомий Хун-Ахпу”. Брати є мисливцями та гравцями в м’яч.

Згідно з “Пополь-Вух” боги загробного світу Шібальби заманили Хун-Хун-Ахпу та його брата у своє царство, де перемогли їх у грі в м’яч, і вбили. Відтяті голови переможених владарі загробного царства повісили на дереві. Коли повз нього проходила дочка одного з повелителів Шібальби, з рота мертвої голови Ху’ун-Ахава на долоню дівчини випала краплина слини і від цього вона завагітніла. Правителі загробного світу наказали були її вбити, але вона втекла на землю, де народила двох близнят.

Ці близнята – найулюбленіші герої міфології народів майя [65]. За класичних часів один з них мав, як і батько, календарне ім’я Ху’ун-Ахав, а другий звався Йаш-Ба’ламкен [66] (в епосі кіче “Пополь-Вух” ці імена звучать як Хун-Ахпу і Шбаланке). Ху’ун-Ахав майже завжди є вродливим ставним юнаком, якого відрізняють круглі чорні плями на тілі (іноді такі плями мають обидва близнюки), а ось його брат нерідко має риси ягуара – лапи, вуха, іноді лише хвіст плямистого хижака.

Згідно з “Пополь-Вух” в їхнього батька до того, як він загинув, були сини Хун-Бац і Хун-Човен [67]. Вони були “великі музики та співаки, вони виросли серед багатьох турбот і клопотів і зазнали великих злигоднів, але стали дуже мудрими. Вони були дударі, співаки, маляри та різьбарі; все це вони опанували”. Хун-Бац і Хун-Човен не злюбили близнят і намагалися їх погубити: одного разу кинули немовлят у мурашник, іншого – у колючі чагарники.

Коли брати підросли, вони вирішили помститися кривдникам. Хун-Бац і Хун-Човен самі полювати не вміли, але були ласими до дичини, що її приносили близнята. Якось Хун-Ахпу та Шбаланке прийшли з порожніми руками і сказали, що птахи, яких вони вполювали, застрягли серед гілок. Хун-Бац і Хун-Човен згодилися допомогти дістати їх. Та коли вони влізли на дерево, воно від магічних заклинань близнят стало збільшуватися і зростати, а перелякані Хун-Бац і Хун-Човен перетворилися на мавп. Вони спробували були повернутися додому, але стара бабуся близнят, побачивши кривляння кумедних тварин, розреготалася і своїм сміхом прогнала їх у ліс. У подальшому брати-мавпи стали писарями богів – у такій якості їх зображено на класичних пам’ятках. На пізнішому Юкатані Ху’ун-Чевена шанували як бога-покровителя художників і скульпторів.

Під час своїх мисливських мандрів близнята зіткнулися з велетенським птахом-потворою Вукуб-Какишем (“Сім Папуг”). Удавши із себе помічників лікарів-шаманів, Хун-Ахпу та Шбаланке позбавили Вукуб-Какиша його дзьоба і блискучої шкіри навколо очей, джерел магічної сили папуги-чарівника, і так здолали його. Вони обдурили та вбили також його синів Сіпакну та Кабракана.

Під дахом бабусиної хижки брати знаходять м’яч та ігрові обладунки батька а дядька й цілковито поринають у гру.

Галасливі забавки братів порушили спокій владарів загробного світу і вони запросили близнят, як колись їхнього батька, до себе. Посланці богів смерті принесли наказ якнайшвидше прибути до Шібальби бабусі Хун-Ахпу та Шбаланке. Та послала до онуків вошу. Але оскільки пересувалася вона дуже повільно, її проковтнула жаба і пострибала до юнаків швидше. Проте, жаба рухалася теж нешвидко, тому її сховав у своєму череві змій і поповз якомога хуткіше. Однак і він не міг вчасно повідомити про наказ владарів потойбічності, тоді його проковтнув орел і вмить приніс братам. Перед ними він виригнув змія, живого та неушкодженого, а той звільнив із свого черева жабу. Остання ж ніяк не могла виплюнуту вошу; шукаючи посланця, близнята широко роздерли жабі рота. З тих часів орли їдять змій, змії – жаб, а в останніх широкий рот. Тварин, які виригають одне одного перед Ху’ун-Ахавом, ми бачимо на мушлі-чорнильниці, що належала одному з йашчіланських царевичів [68].

За наказом повелителів загробного світу брати вирушили туди, де на них згідно з “Пополь-Вух” чекали тяжкі та страшні випробування, багато з яких зображено на класичних пам’ятках.

Щоб дізнатися імена правителів загробного світу, що доставляло магічну владу над ними, близнята підсилають до них москіта. Той жалить повелителів царства смерті й вони, звертаючись один до одного: “Ой, що тебе ужалило?” – відкривають свої імена. Цю сцену вирізьблено на керамічній посудині з Кампече.

Зображення світляка, який несе в лапках сигару, нагадує інший епізод про випробування Хун-Ахпу та Шбаланке: хазяї загробного світу наказують їм провести ніч у “Будинку Темряви” із запаленими сигарами, але щоб до ранку сигари залишилися цілими. Близнята, як розповідає “Пополь-Вух”, перехитрували противників, умістивши на кінчиках сигар світляків, “і сигари не були скуреними, і мали такий саме вигляд, як і з початку”.

У грі в м’яч близнята весь час брали гору над владарями Шібільби. Тому ті вдалися до підступу. Коли брати ночували у Будинку Кажанів, то сховалися своїх видувних трубках, але допитливий хлопець не дочекався до ранку, висунув трохи голову, і кажан-потвора відразу ж її відтяв.

Та близнят не так легко було здолати. Шбаланке за допомогою грифа та мавпи зробив братові штучну голову, “і нелегко було закінчити робити йому обличчя, – розповідає “Пополь-Вух”, – але воно вийшло дуже гарним, і волосся мало приємний вигляд, і вона навіть здатна була розмовляти”. Відповідно до подальшого викладу епосу кіче з цим “протезом” Ху’ун-Ахав буцімто ще раз грав у м’яч і зумів повернути свою справжню голову.

Брати вирішили взяти гору над повелителями підземного світу хитрощами та чаклунством. Вони одягнулися бідними фокусниками і прийшли до противників показувати різні дива.

“Вони спалювали будинки, мовляв, вони згорали насправді, і відразу ж поновлювали їх… Вони порубали на шматки собаку, і негайно повернули його до життя знов. І собака був сповнений радості, коли його повернули до життя, і крутив хвостом… І, схопивши людину…, вони вийняли в неї серце… За мить чоловіка було повернуто до життя, і його серце було сповнено радості…”.

Нарешті, на прохання владарів брати порубали на шматки і повернули до життя один одного. Чародійство братів звабило владарів потойбічності, і вони наказали, щоб фокусники їх самих розрізали на шматки і воскресили. Близнята залюбки виконали першу частину цього прохання. Але повертати своїх ворогів до життя Хун-Ахпу та Шбаланке не стали, доки царство мерців не підкорилося їм. Мешканці підземного світу “впали перед ними ницьма, і підкорилися їм, принизилися і були пригнічені” – так закінчує “Пополь-Вух” оповідання про боротьбу божественних близнят Хун-Ахпу та Шбаланке із владарями царства смерті. У сцені на сторінці 29(50) Дрезденського кодексу Ху’ун Ахав має в якості головного убора череп – мабуть, відрубану голову переможеного ворога, Бога Смерті.

Звитяжні близнята після воскресіння батька стали небесними світилами: Ху’ун-Ахав – Венерою, а Йаш Ба’ламке – Сонцем [69]. У цій якості частину часу вони мешкають у небесах, а частину – у підземному світі, де як переможці є одними з головних його владарів. У майя Юкатану ще в XVI столітті Ху’ун-Ахав шанувався як “демон, князь усіх демонів (загробного світу – В.Т.), якому всі вони підкоряються” [70]. Покомами робили великі жертвоприношення богу Шбаланке, який супроводжував душу померлого у потойбічність.

Оповідання “Пополь-Вух” є не єдиною версією міфу про близнят – переможців загробного світу.

Бартоломе де Лас-Касас у своїй “Апологетичній Узагальненій Історії” наводить варіант, записаний його інформаторами серед покомчі Верапасу:

“Потім, коли зростали та збільшувалися в чисельності люди, виявилося, що народився якийсь бог в області у тридцяти лігах від столиці Гватемали, званої Утатлан, і цю провінцію ми називаємо сьогодні Верапас, про яку ми поговоримо, якщо Бог забажає, нижче, і того бога звали Ешбаланкен [Exbalanquén]. Про нього розповідали, серед інших байок, що він вирушив воювати з пеклом, і бився з усім тамтешнім народом, і переміг їх, і захопив царя пекла та багатьох із його війська. І того, коли він повертався до земного світу зі своєю перемогою та полоненими, цар пекла попросив, щоб він не виводив його, бо було вже три чи чотири години дня, і переможець Ешбаланкен, з великим гнівом дав йому стусан, і сказав: “Повертайся, і нехай для тебе будуть всяка гнилота, покидьки та сморід!” Ешбаламкен повернувся, й у Верапасі, звідки він вийшов, його не прийняли з урочистостями та піснями, як йому хотілося, через що він вирушив до іншого царства, де його прийняли на його задоволення. І про цього переможця пекла кажуть, що він почав приносити в жертву людей” [71].

Версію близничного міфу індіанців к’екчі відтворювала танцювальна вистава, що відбулася 24 червня 1543 року в новозаснованому поселенні Сан-Хуан-Чамелько у присутності Хуана де Торреса, Луїса Кансера і Педро де Ангуло, близьких співробітників Бартоломе де Лас-Касаса, з нагоди охрещення (!) правителя Тусулутлана Ах Поп’о Баца (Хуана Ма Так Баца):

“На невеликій площі з’явилися два юнаки у накидках крою, що щільно обтягує тіло. Надягши великі чорні рогаті маски, вони пройшли через вхід туди, де було влаштовано узвишшя, вкрите дуже чистими циновками, а саме місце було прикрашене рукотворними деревами і невеликим кущем, що приховував потаємний вихід.

Вони почали розмову з двома нагуалями, яких звали Шуль Уль [Xul Ul] та Пакан [Pacán]. До них прийшли інші замасковані, які представляли владарів Шібальби, і ці під різними приводами мали намір вбити їх, але ті уникали небезпеки. Їм вдавалося виходити переможцями, залишаючи спантеличеними пекельні істоти. Юнаки почали танцювати перед владарями Шібальби. Танець ставав все лютішим і шаленішим, і помалу жителі Шибальби виявлялися зачарованими, поки всі не стали танцювати.

Хун-Ахпу та Шбаланке, здавалося, літали над багаттями, розведеними навколо місця танців. І раптом так, що жителі Шибальби нічого не запідозрили, вони почали запалювати безліч курильниць, які там були, і серед густого диму підпалили невеликий гай, дерева та циновки. Все перетворилося на величезне багаття. Хун-Ахпу і Шбаланке, розклавши вугілля хрестом і обернувшись один до одного, кинулися в багаття, залишивши розгубленими жителів Шібальби, у яких тепер не було порятунку від полум’я. Дим від копала заважав ясно бачити, що відбувається всередині великого вогнища, але зойки палаючих владик Шібальби, голоси, вигуки болю та крики, що виходили від них, вселяли страх навіть у тих, хто знав, що всі вже зникли в диму і ніхто не горить. Коли дим розвіявся, на місці гайка, узвишшя та шалених танцюристів залишився лише попіл. Несподівано у землі відчинилися дверцята, з яких вийшов посланець, одягнений у плащ з пір’я, що закривав усе його тіло. В одній руці він тримав кадильницю, а іншою вказував на відкриті дверцята.

Над площею загриміли барабани, труби з раковин та інші тубільні інструменти, і з дверцят з’явилися Хун-Ахпу та Шбаланке, одягнені в ошатні плащі з переплетеного пір’я, з прикрасами на голові, властивими великим владарям. Їхні [колишні] маски були замінені масками двох вродливих юнаків, які з гордістю вітали натовп, який прославляв їх як переможців над мешканцями Шібальби” [72].

Ху’ун Ахав і Йаш Ба’ламкен зустрічаються на величезній кількості пам’яток образотворчого мистецтва майя в сюжетах, як відомих із записів колоніальної доби, насамперед у “Пополь Вух”, так і не відображених там.

Виявляється, що брати первісно були мисливцями. Їхнє полювання на великих птахів із довгим білим пір’ям (чапель або пеліканів) зображено на розписному сосуді.

З одним із таких птахів Ху’ун Ахав опиняється перед Іцамна Кокаахом.

Небесний бог, мабуть, пропонує обміняти птаха на цілу зграю кролів, що сидять поруч, але Ху’ун Ахав не погоджується: ““Кролів багато, птахів Ва’к’ небагато” – сказав Ху’ун Ахав Іцамна Кокааху”.

У той же час, карлик-горбун за спиною Іцамна Кокааха підбурює господаря до обміну: ““Ось, добра твоя плата, добра”, – каже каліка (?)” [73].

У сцені на посудині з колекції Художнього Музею Прінстонського університету ліворуч карлик підносить двох живих папужок Іцамна Кокааху, що сидить на покритому шкурою ягуара троні.

“Ось, добра твоя платня, добра” – каже Іцамна Кокаах” [74].

Правіше Ху’ун Ахав, позначений як “Перший стрілець”, із характерними плямами на тілі стоїть перед якоюсь амфібією, яка несе величезний оберемок. Над оберемком напис: “Вісім тисяч оберемків данини”.

У сцені праворуч жінка з немовлям у сумці за спиною розмовляє з двома молодиками. В одного з них головний убір у вигляді голови “оленедракона”. Жінка питає: “Де саме мають розбитися?” –й отримує відповідь: “Ось у Цімалі гра”.

Сцена доставки данини Ху’ун Ахавом Іцамна Кокааху загалом зрозуміла: юний герой приніс багату данину добутими на полюванні птахами, і небесний бог задоволений. Не зовсім зрозумілий сенс сценки з жінкою та двома парубками. Неясно, чому або ж кому належить розбитися. Згадана “гра” може бути саме грою в м’яч, але також просто якоюсь розвагою. Здається, хлопці мають намір улаштувати комусь нещасний випадок під час гри та радяться із цього приводу з жінкою. Можна припустити, що йдеться про двох старших братів Хуун Ахава та Йаш Баламкена, які жили разом із бабусею та неприязно ставилися до близнят.

Утім, у подальшому стосунки близнят з Іцамна Кокаахом псуються. На серії зображень близнята стріляють в Іцамна Кокааха-птаха з духових трубок [75].

У деяких версіях міфу помічником близнюків виявляється довгогубий Бог Вітра Ік’ К’ух:

“Дня 1 Ахав 8-го числа місяця Унів упав Іцамна Кокаах, причиною тому був Бог Вітра, він супроводжував Ху’ун Ахава та Йаш Баламкена, це трапилося у тринадцятому році в будинку, де Іцамна Кокаах…” [76].

Іцамна Кокаах, як випливає з розпису на посудині з колекції Кімбелівського Музею мистецтв (Justin Kerr. MayaVase Database 8622), намагається переслідувати братів верхи на олені. Дорогою він запитує бога-мисливця Вук Сіпа: “Де шлях, яким вони пішли до (Місця) Квітки …, дідусю?” [77].

Однак Ху’ун Ахав і Йаш Баламкен підстерігають старого бога і відбирають у нього оленя. “Захоплено Оленя в місці Квітки …” – повідомляє текст на розписному сосуді з Мемориального Музею Де Янга в Сан-Франциско.

Іцамна Кокаах змушений рятуватися від братів втечею на спині пекарі.

Рельєф на північній кам’яній позначці копанського стадіону для гри в м’яч знайомить нас із подією, з якої починається найголовніша частина історії близнят Ху’ун-Ахава та Йаш Ба’ламкена – вони знаходять підвішений до даху їхнього житла м’яч.

Розпис на вазі репрезентує Ху’ун-Ахава та Йаш Ба’ламкена, які крокують у супроводженні одного з богів смерті, схожого на Кісіна, мабуть, до Шібальби, куди їх запросили пограти.

На центральній позначці копанського стадіону зображено Ху’ун Ахава [78], який грає з Вак Міналь Ахавом.

Класичні пам’ятки відображають мотив обезголовлення Ху’ун Ахава богами смерті. На сторінці 2а Дрезденського кодексу імперсонатора Ху’ун Ахава зображено обезголовленим – ймовірно, мешканцями загробного світу.

Непоказна по художньому виконанню, але надзвичайно цікава за сюжетом сцена представляє божество-скелет, в руці якого відрубана голова з круглою чорною плямою на лобі. Поруч ширяють Кажан і один із богів смерті, Акан або Моль Кооч, з книгою. Перед скелетом кривляються мавпа та гриф.

Схожий сюжет репрезентовано на стуковій панелі з Тоніна, де бог-скелет, названий Ак Ок Чамій, “Черепахонога Смерть” (до його правої ноги дійсно прив’язано черепашачий панцир), несе за волося відрубану людську голову. Далі текст згадує “Владаря Піпа”, “Річки Чорних Соколів”, хоча немає певності, чи це додаткове позначення божества – скелета, чи особи, якій відрубали голову. На міф про близнят може додатково вказувати фігура гризуна, Жовтоголового Щура, який супроводжує Черепахоногу Смерть з м’ячем у руці.

Після перемоги над мешканцями Шібальби Ху’ун Ахав и Йаш Баламкен зажадали останки Бога Маїсу. Хоча прямих вказівок на це ані в ієрогліфічних, ані в колоніальних текстах немає, найтісніший зв’язок близнят з Хуун Ішіімом призводить до висновку, що той був їхнім батьком, отже, аналогом Хун Хун-Ахпу “Пополь-Вух” [79].

У сцені на вазі з Музею Принстонського університету, одному з шедеврів індіанського образотворчого мистецтва, праворуч зображено палац Чорного Іцамаата, в якому той перебуває в оточенні п’яти вродливих молодих жінок, а ліворуч – два замасковані персонажі з налобными пов’язками, у широких настегнових пов’язках зі шкур ягуара та з пишно прикрашеними пасками. Між ними істота з довгим і вузьким тілом чи то змія, чи то хробака та жувалами сколопендри, а поряд на землю усаджений напівоголений чоловік із зв’язаними за спиною руками,від якому ліва замаскована постать відрубує голову.

Лінда Шіле та Мері Еллен Міллер висловили цілком обгрунтовану думку, що це відтворення відомого з “Пополь Вух” епізоду мифа, в якому Герої-Близнята за наказом правителів Шібальби розчленовують якогось бранця загробного світу [80]

Втім, за найближчого розгляду виявляється, що персонажі на “Принстонській вазі” не мають ознак Ху’ун Ахава та Йашбаламкена. На їхній шкірі немає круглих чорних плям. Проте специфічні знаки на тілі лівого, так звані “мітки богів”, вуха у вигляді комашиних крил, істота з рисами змія та сколопендри поряд, є звичайними атрибутами ще однієї пари молодих чоловіків, що зустрічається на пам’ятках класичного мистецтва майя.

Подекуди близнята з “мітками богів” з’являются серед вод, позначеных пуп’янками водяных лілей. На відміну від Ху’ун Ахава та Йаш Бала’мкена, ці юнаки ніколи не зображуються мисливцями з видувними трубками. Зате на серії ваз пара молодих людей з “мітками богів” представлені як писарі.

При цьому, в одного чи в обох близнят навколо тіла обгорнута та звисає зі спини довга стрічка, списана цифрами.

Істота з тілом змії та головою сколопендри, яка постійно супроводжує братів, виявляється … язиком велетенського хижого птаха. Не виключено, що це дух-супутник wa’y. Можливо, що у класичній епіграфіці саме ця істота має ім’я Чахпат-Ц’ікін, “Сколопендра – Орел”.

Близнята цієї пари не мають жодних зв’язків із Богом Маїсу. Вони ніколи не зустрічаются в компанії зі скелетоподібними божествами смерті, також як у сценах гри в м’яч. Отже, їх навряд чи можна ототожнювати з Хун-Хунахпу та Вукуб-Хунахпу “Пополь Вух”. Натомість, про них може йтись у повідомленні Б. де Лас-Касаса стосовно вірувань покомчі Верапасу:

“Були чоловік та дружина, які були божественні. Чоловіка звали Ш-Чель [Xchel], а жінку Шцамна [Xtçamna] [81]. Вони колись були батьком і матір’ю, які мали тринадцять синів. Казали, що старший і деякі інші стали зарозумілими і захотіли створити істоти проти волі своїх батьків, але не змогли цього зробити, бо те, що вони робили, було якимось дешевим посудом, таким як глечики та горщики тощо. Молодші сини, яких звали Хунчевен [Huncheven] та Хунахам [Hunaham], попрохали у свого батька та матері дозволу створити істот; ті дали його, сказавши їм, що вони досягнуть успіху в цьому, тому що упокорили себе. І таким чином вони спочатку створили небеса та планети, вогонь, повітря, воду та землю; потім, як кажуть, із землі вони створили чоловіка та жінку. Інші, які самовпевнено намагалися створити істоти проти волі батьків, були скинуті до пекельних областей. Всі вправні майстри, такі як художники, майстри з пір’я, різьбярі, срібних справ майстри і т. і., шанували і приносили жертви молодшим синам на ім’я Хунчевен і Хунахан, тому що вони дарували їм велику винахідливість і майстерність, щоб вони могли виконувати свої обов’язки досконало та вишукано” [82].

В сцені на розписному сосуді броненосець (тварина, а не бойовий корабель) панібратськи пов’язує браслет на зап’ястя молодої жінки, яка трохи опішила від нахабства ссавця. Позаду броненосця схвильовано жестикулюють двоє молодих людей з “мітками богів”, дуже схоже, близнята другої пари. При цьому, армаділл має плащ з візерунком, цілковито такий як в Чорного Іцамаата. Отож, це може бути сам женолюбний “Бог L”, який перетворився на тварину, щоб звабити дівчину, або ж його посланець.

Близнята відправляються на розшуки небайдужої одному з них жінки. На вазі з Хадсонівського музею Університету штату Мен юнаки (один із “мітками богів”) спілкуються під косміченими деревами з Чорним Іцамаатом та Іцамтууном (“Богом N”). Проте, перемовини, мабуть, ні до чого не призводять, і молодики вдаються до хитрощів. Замасковані, вони приходять до палацу Чорного Іцамаата, де той розважається із звабленою дівчиною, і влаштовують виставу із розчленуваннями та воскресіннями, зображену на Принстонській вазі та вазі з Музею Дюкського університету.

Разом із тим, імовірно існувала версія міфу, в якій саме ця пара близнят виявляється причетною до воскресіння Бога Маїсу. У складній багатофігурній композиції на вазі з колекції Волтера Рендела (Нью-Йорк) два близнюки (один з них із стрічкою з цифрами) пропливають у кривавих водах зі скринькою з відрізаною головою Ху’ун Ішііма на величезній плямистій рибі над підводною скелею до богині Іш Чель, яка сидить на вершині іншої скелі.

Можливо, сцени на двох судинах зображують суміжні міфологічні епізоди: на Принстонській вазі замасковані близнюки вбивають бранця, а на Ренделівській – вручають порубане тіло “старим богам”, щоби потім дивовижно оживити.

Фінал стосунків між близнюками старшої пари та “старими богами”, здається, репрезентовано на серії керамічних посудин із Чамá (гірська Гватемала), на яких юний персонаж витягує з мушлі равлика Іцамтууна – Бога N і заносить зброю, щоб порубати того на шматки.

Зміна світових епох

Ідея, що Всесвіт існував декілька світових епох, кожна з яких закінчувалася катастрофою, добре відома доколумбовим народам Центральної Америки. Згідно з версією Ватиканського кодексу А, яка на думку Е.Кіньонес Кебер відображає погляди напівлегендарних тольтеків, що владарювали у Центральній Мексиці у VІІІ-ХІІ століттях, світових епох було чотири. У першу, що тривала 4008 років, на землі жили велетні. Світ загинув від повені у день 10 Води і люди перетворилися на риб. Світ другої епохи проіснував 4010 років і був знищений ураганом у день 1 Собаки, люди тоді перетворилися на мавп. Третя епоха через 4081 рік закінчилася у день 9 Землетрусу всесвітньою пожежею, а люди перетворилися на птахів. Тривалість життя нинішнього світу тольтекські мудреці визначали у 5042 роки і вважали, що він загине від голоду, кривавого дощу і людських гріхів. Ацтеки, які змінили тольтеків на центральномексиканському плато, збільшили число світових епох (“Сонць”) до п’яти: “Сонце Ягуарів” (наприкінці людей з’їли ягуари), “Сонце Вітру” (світ загинув від урагану), “Сонце Дощу” (загибель світові приніс вогняний дощ), “Сонце Води” (Землю знищила повінь) і поточне “Сонце Землетрусу”, край якому має покласти всесвітній землетрус [83].

У записаних письменними індіанцями за колоніальних часів або сучасними етнографами міфах різних народів майя (мам, цоціль, кіче) світових епох, як правило, три; наприкінці однієї з них люди перетворюються на тварин (мавп, бджіл або різних звірів), наприкінці іншої гинуть чи то від вогняного дощу, чи то їх убивають створені ними речі, які збунтувалися. У кіче та цоцілів йдеться також про три людства, два з яких – створене із глини та створене з дерева – загинули, а третє, яке божества зліпили з маїсового тіста, існує донині.

Згідно з “Повідомленням із Меріди” 1579 року індіанці Юкатану

“мали відомості про падіння Ранкової Зорі потопу (Lucífero del Diluvio), і що світ має загинути від вогню, і на знак цього влаштовували певну церемонію і розмальовували ящера, що означав потоп і землю” [84].

Стосовно іншого народу групи майя, кекчі Верапасу, знаменитий Бартоломе де Лас-Касас пише, що

“вони мали відомості про потоп і про кінець світу, і вони називали його ‘Бутік’ [85], що означає ‘потоп багатьох вод’, а також ‘засудження’, і вони вважають також, що інший Бутік ще прийде, який буде іншим потопом і засудженням, і не з води, а з вогню…” [86].

Докладне оповідання про всесвітній потоп міститься у “Пророцтві до двадцятиріччя 13 Ахав” у “Книжках Чілам Балам” із Мані та Тісіміна:

У 13 Ахав [87] з’єдналися і закрили одне одного Сонце та Місяць,

і була ніч, і страждання відчували у країні.

І через це створили світ Тринадцять Богів і Дев’ять Богів,

і вони породили Іцам Каб Айіна,

Чаклуна – Земного Ящера, і життя на землі.

Ах Мукен Каб [88] перекинув небеса та землю,

і загомоніли Тринадцять Богів,

затопило світ, коли здійнявся Іцам Каб Айін.

Великий потоп принесло послання двадцятиріччя наприкінці його,

великий потоп прийшов наприкінці влади двадцятиріччя…

Дев’ять Богів не дозволили Іцам Каб Айіну

захопити країну та зруйнувати всесвіт,

вони перерубали шию Іцам Каб Айіна

і з його тіла створили земну поверхню [89].

Сцени, які можна вважати ілюстраціями до цього тексту, містяться на сторінках 54(74) Дрезденського, 30 та 32 Мадридського ієрогліфічного рукописів. В них небесна рептилія (ящір чи змій) на тлі символів сонячного та місячного затемнення затоплює світ, у чому їй допомагають Чорний Бог Дощу та Богиня Райдуги Іш Чель.

Обезголовлювання космічної рептилії є центральною темою напису на південній стороні платформи з “Храму ХІХ” в Паленке. В ньому вбивцею космічного ящера виступає Бог Дощу, репрезентований у своїй буйній, пов’язаній з океаном іпостасі так званого “Бога І” (GI, його іконографічним варіантом є “Бог із Чаплею”):

“/День 12.10.1.13.2, 9 Ік’ 5 Моль, 7 квітня 3309 р. до н.е.)/. Сів на панування Хуун Йе Вінкіль GI Чаак, про це подбав Перший Первинний Іцамна Кокаах, це трапилося там, де обличчя небес.

Через 16 (днів), 1 двадцятку та 11 років день (12.10.12.14.18) 1 Ец’наб 6 Йашк’ін (16 березня 3298 до н.е.). Обезголовлено Зоряного Ящера із поритою печерами спиною, Зоряного Ящера з розписною спиною, тричі стала океаном кров того, хто здибив океан і висвердлив вогонь; відбулося звершення Хуун Йе Вінкіль GI Чаака”.

Подія, як і в інших варіантах міфу, відбувається у “двадцятиріччі” 11 Ахав (12.10.0.0.0 – 12.11.0.0.0) [90].

Ілюстрацію до цього міфу, мабуть, наведено на гравірованій вазі, де на тлі кривавих потоків “Бог з Чаплею” на каное, якого супроводжує на іншому човні Бог Маїсу, вражає сокирою велетенського змія.

Заключний епізод того ж міфу ми ймовірно бачимо на майстерно виконаній різьбленій вазі. Там Чак Шіб Чаак із сокирою та Водяний Ягуар сидять обабіч величезної відтятої голови потвори з лускатою шкірою; звір ричить, запустивши кігті у потилицю мерця. Напис між Чак Шіб Чааком та ягуаром каже: “Так спіймано Ууца, Доблесного, стрибуна [91], того, що з темряви”.

В іншому відомому тексті з “Книжок Чілам Балам” центральною подією світової катастрофи є не обезголовлювання небесного ящера, а протистояння Тринадцятьох и Дев’ятьох Богів, що відбувається у тому ж “двадцятиріччі” 11 Ахав:

У двадцятиріччі 11 Владаря вийшов Ах Мукен Каб

і зав’язав очі Тринадцяти Богів.

Ніхто не знав його імені, крім його сестри і його дітей,

але й вони не бачили його обличчя.

Тоді стався світанок на землі, і вони не знали, що прийде.

І тоді Дев’ять Богів захопили Тринадцятьох Богів,

тоді спустився вогонь, тоді спустилися пута,

тоді спустилися кийки й каміння.

У той час прийшли побити їх кийками й камінням.

І коли було схоплено Тринадцятьох Богів,

було поранено їхні голови, було побито їхні обличчя,

їх було обпльовано, їх було повалено навзнаки,

їх було позбавлено скіпетрів і чорного розфарбування на обличчях.

Тоді відібрали пір’я кецаля, зеленого птаха,

і пошматовані зародки врожаю,

серця пошматованого насіння маленького гарбуза,

і серця пошматованого насіння великого гарбуза,

і пошматовану квасолю.

Загорнув їхнє насіння Новий Довговічний [92]

і виніс до тринадцятого шару небес.

Тоді залишилися на землі лише лушпиння та порожні качани.

Тоді було винесено їхні серця з-за Тринадцяти Богів,

і вони не знали, що винесено серця їхнього врожаю.

Тоді народжувалися сироти без батька,

і нещасні удови жили, позбавлені сердець,

тоді їх було поховано серед пісків, серед хвиль моря. [93]

До початкового дня “двадцятиріччя” 11 Ахав, 12.9.0.0.0, 13 Ахав 13 Кумк’у якусь катастрофу віднесено у тексті на 73-й сторінці Мадридського ієрогліфічного рукопису:

“У день 13 Ахав 13 Кумк’у зарубано та поховано у землі десять народів нашого владарювання за владарювання Вбивці Кістлявого; […] тринадцять владарів, які змінилися протягом тринадцяти періодів”.

Уявлення про всесвітній потоп, пов’язаний із Зоряним Ящером і двадцятиріччям 11 Ахав, як ми бачимо, посідали важливе місце в міфології доколумбових майя. Однак початок поточної світової епохи за Класичної доби відносили не до нього, а до дня 4 Ахав 8 Кумк’у (юліанське 8 вересня 3113 року до н.е.), сто вісімдесят чотирма роками пізніше. Події, що пов’язуються із цим днем, описано в численних, хоч і розрізнених фрагментах. За спостереженнями Карла Коллавея вони згадуються на 18 пам’ятках Класичної доби та ще 20 разів у Дрезденському кодексі [94].

Світова катастрофа імовірно розпочалася з появи на якійсь “підпорці Чорного Бога Грози” планети Венера – Великої Зорі, що провіщала лиха:

“У день 4 Ахав 8 Кумк’у на стовпі Чорного Бога Грози Велика Зоря, у десятому небі Велика Зоря. Лиха К’авіілю, лиха Великому Ягуару, лиха кукурудзі, лиха ланам, лиха чужинцям” [95].

На “священной стовп” (k’uhul ook) піднялися також богиня райдуги Іш Чель і Чорний бог дощу Чаак [96]. Для чого саме вони туди прийшли, не зазначено, але, як ми бачили, під час подій двадцятиріччя 11 Ахав ця пара влаштовує всесвітній потоп. Можливо саме про нього йдеться в деяких написах, які кажуть, що було “обмито” стародавніх богів, наприклад, текст із Тіла: “У день 4 Ахав 8 Кумк’у обмивання Веслярів, нахочанських владарів”.

У подальшому бог Болон Окте, разом із Богом Дощу нападає на південного тримача небес – жовтого Іцамаата:

“У день 4 Ахав 8 Кумк’у захоплено Ицам К’ан А’ка, тому причиною мудрий Чаак, який випльовує (вологу ?) і Болон Окте’ …; страждання в людей в лихі дні й роки, війна в Іцамаата – Опосума” [97].

Про участь Бакабів, тотожних Іцамаатам, у подіях світової катастрофи каже й друга частина тексту про боротьбу богів із “Книжок Чілам Балам”:

Раптові дощі, коли сталося позбавлення скіпетру,

і негайно впали небеса, вони впали на землю

у наступному двадцятиріччі, у його згин,

коли загинули молодші сини у цей згин двадцятиріч.

Тоді встали чотири боги, чотири Бакаби.

Це вони зруйнували світ, коли відбувся потоп.

Ці Бакаби встановили дерева [98].

Індіанське оповідання збігається з короткою нотаткою Діего де Ланди про те, що “казали також про цих Бакабів, що вони пішли, коли світ було зруйновано потопом” [99]. З повідомлення Бартоломе де Лас-Касаса ми дізнаємося, що Бакаби залишили свої місця не добровільно:

“Про Ісону [Іцамну] кажуть, що це означає Великий Батько, батько Бакаба, який є Сином, і кажуть, що його вбив Еопуко [Ах Пуч], і наказав його бичувати, і одягнув вінець із терну, і що помістив його з розтягнутими руками на одну колоду, і вони не знали, що його було прицвяховано, а не прив’язано (і так, щоб це зробити розтягнули руки), де він урешті решт помер, і він три дні пробув мертвий, і на третій повернувся до життя і піднявся до небес, і що там він перебуває разом із своїм Батьком <…> і деякі постують по п’ятницях, тому що у той день помер Бакаб, і той день мав назву Іміш [Himis], який шанують і мають відданість через смерть Бакаба” [100].

Зрозуміло, що Лас-Касас, маючи намір довести схожість індіанських вірувань та християнства, свідомо наблизив міф майя до євангельських оповідань, проте мотив померлого та воскреслого бога Бакаба, мабуть, є оригінальним.

Принаймні, про вбивство Бакабів імовірно каже одне досить темне пророцтво з “Книжок Чілам Балам”:

Прив’язано до дерев чотирьох близнят.

Утвориться шлях там у небесах,

будуть безплідні роки, піде хліб,

плоди дерева рамон і сріблястий гарбуз [101]

будуть їхнім хлібом та їхнім питвом.

Зав’язані його очі, зв’язано його владаря.

Загинуть правителі та їх піддані через гріхи у всьому світі.

Загриміть барабан, загриміть брязкало,

загримлять чотири Бакаби.

Тоді їх буде схоплено біля Першого Дерева Світу,

тоді їх буде позбавлено їхньої зоряної сили,

тоді припиниться їхнє правдиве слово,

буде згорнуто їхню циновку [102].

В подальшому один з учасників нападу на тримачів небес Бог Дощу Ху’ун Йе Вінкіль (“Бог GI”) “кружляв у шостому небі, де грім” [103].

Проте, центральний мотив оповідань про події дня 4 Ахав 8 Кумк’у – не руйнування, а відновлення Всесвіту.

Про це розповідають дуже схожі тексти, створені в різних кінцях майяського світу: в Кірігуа та в Паленке, також напис на зворотній стороні кам’яної “Маски з Ескуїнтли”. Напис на східній стороні стели С в Кірігуа, повідомляє:

“Відлік року Демону …, 13 чотирьохсоток, немає двадцятиріч, немає років, немає двадцяток (днів), немає днів, день 4 Ахав 8 число місяця Кумк’у з’явилися камені для вогнища [104], зроблено три камені.

Поставили камінь Бог -Ягуар і Бог із Шипом Ската [105]; це сталося в Нах Хо Чан, ‘Будинку П’яти Височин’, де ягуаровий трон [106].

Поставила камінь Чорна Перша Велика Сколопендра; це сталося у нижньому поселенні, де зміїний трон.

І тоді сталося, що було зроблено камінь першим Іцамаатом Іцамна Кокаахом там, де дощовий трон, це сталося на вході у Місці Першовогнища [107].

Закінчилися тринадцять множин років, тому причиною був владар шостих небес”.

Текст із Храму Сонця в Паленке додає, що поява “вогнища” сталася в небесах: “З’явилися камені для вогнища на краї небес, там, де Першовогнище, у день 4 Ахав 8 Кумк’у”.

Текст на “Масці з Ескуїнтли” повідомляє, що в день 4 Ахав “на краї небес, там де Першовогнище,” знаходився в налобній пов’язці правителя “GI”-Чаак, і що тоді ж якусь Білу Печеру на Площі Маїсового Цвіту відвідали Горішні Боги та Долішні Боги, до чого був причетний Іцамна Кокаах.

Вжитий в текстах термін k’o’ob позначає три камені, що оточували вогнище та на які ставили посуд. Три “камені”, що утворили Першовогнище, з’являються у трьох підрозділах світу. Перший “камінь” боги-весляри створюють на Землі, у місцині Нах Хо Чан, розташованій, згідно з одним із текстів, у горах північної прабатьківщини. Другий “камінь” космічна Сколопендра ставить у нижньому, підземному світі. Нарешті, третій з каменів небесний владар Іцамна Кокаах установлює на небесах

Ідея створення світу, починаючи з трьох каменів, тривалий час відігравала дуже важливу роль у світогляді майя. Її відображенням є численні ранньокласичні архітектурні ансамблі з трьох пірамід та назва великої петенської столиці Калакмуля – Huxte’ Tuun, “Три Камені”. Укладений вже за колоніальних часів текст “Книги Чілам Балам із Чумайеля”, примхливо перемішуючи не лише індіанські та християнські уявлення, а й мову майя із зіпсованою латиною, каже:

“Серед безодні народилося лице землі, коли ще не було небес і землі. Між трьох наріжних каменів благодаті [108] сталося, що її створила божественність Повелителя, коли ще не було небес […… …] Тоді це не було безперервним, по-одному відбувалося народження каменів благодаті, величезної кількості благодаті. Тоді була безмежна ніч ще без бога, бо вони тоді ще не одержали бога. Сам по собі він перебував у самотності серед темряви, коли не було небес і землі … Там утворилася мудрість, кинувши камінь у темряву. І був створений Камінь, який поставив Камені, три камені, що було вміщено у ніг Sustina Gracia. Камені, які народилися, були під Першим Каменем. І вони були рідними братами. І тоді прийшов велет зі шпарини в камені. Тоді всі були велетами в єдиному поселенні, у всіх країнах” [109].

Нарешті, під сузір’ям Небесного Пекарі сталося зібрання богів під головуванням Чорного Бога Грози, які отримали “данину Зорі Дев’яти Світів” та розподілили між собою правління світом у часі та просторі, репрезентоване на “Вазі із Сімома Богами” та “Вазі з Одинадцятьма Богами”.

Напис каже:

“У день 4 Ахав 8 Кумк’у впорядкувалися [110] Той, чия Грудь Чорна як Ніч, горішній бог, долішній бог, бог Болон Окте, бог Один із Трьох Братів, бог Хаванте Чіх, Олень Пикою Вгору, Весляр -Ягуар”. Текст на “Вазі з Одинадцятьма Богами” додає, що зібрання сталося у К’інічіль, “Місці Сонцевидого”.

Склад учасників зібрання богів допомагають уточнити зображення на вазах. “Той, чия Грудь Чорна як Ніч” виявляється вже добре відомим нам Чорним Іцамаатом, “Богом L”, Болон Окте – уособленим коренем космічного дерева, під позначенням “Один із Трьох Братів” виступає “GI”-Чаак, “Горішній Бог” – це сонячне божество Вук Чапат Ц’ікін К’ініч Ахав, а “Долішній Бог” – пов’язане з рослінністю божество, так званий “Вусатий Бог”. Крім того, на “Вазі з Одинадцятьма Богами” можна впізнати “Першого Кажана”, не згаданого в текстах.

Записи про світову епоху тривалістю тринадцять “чотирьохсотріч”, яка розпочалася 8 вересня 3114 року до н.е., стали підставою для досить пожвавлених спекуляцій у ЗМІ стосовно “кінця світу” 23 грудня 2012 року, про який буцімто пророкували стародавні індіанці. Насправді, з відомих текстів майя це не випливає. Грудень 2012 року пройшов, а життя триває …

Паленкський міфологічний цикл. Історичні міфи

Надприродні істоти, що впорядкували Всесвіт і керували ним, в уявленнях майя Класичної доби виступали також родоначальниками деяких царських династій. Подібні погляди не є унікальними, вони відомі, скажімо, в античному світі: Олександр Великий вважався нащадком Зевса по батьківській і материнській лінії, Гай Юлій Кесар вів родовід від Афродіти, навіть правителі не дуже великого Боспорського царства у Північному Причорномор’ї називали своїми предками Посейдона і Геракла.

На пам’ятках стародавніх майя такі оповідання найбільш докладно викладено в текстах Паленке. За характером описаних подій: датовані з точністю до доби народження, вступи на посаду та переселення – їх можна було б прийняти за звичайну родинну хроніку, якщо б все це не відбувалося за прадавніх часів, а персонажі не були б відомі з інших джерел як великі космічні боги.

Центральна постать паленкських генеалогічних міфів – вже відомий нам учасник зміни світових епох бог GI. Через через 542 дні після свого кружляння серед хмар у день 4 Ахав 8 Кумк’у, у день 9 Ік’ 0 Ч’еен (4 березня 3111 року до н.е.) Ху’ун Йе Вінкіль повертається на північ, де зводить будинок із назвою Вак … Чан, “Шість … Небес”, який виявляється його восьмим будинком.

Фрагмент тексту на західній панелі Храму Написів із Паленке повідомляє про якусь перемогу цього божества над богом смерті, що сталася вже у поточну світову епоху: “Вирвано [111] серце Кістлявого Владаря, у день (4.12.3.6) 1 Кімі 19 Паш (18 липня 3022 року до н.е.) його викинуто всередину моря рукою бога GI”.

Подальша доля Ху’ун Йе Вінкіля виявляється пов’язаною з божеством Муваан Мат, “Яструб Мат”, чи Аканаль Ішіім Шін (?) Муваан Мат [112], чиє народження сталося ще за попередньої світової епохи, у день 12.19.13.4.0, 8 Ахав 18 Сек (2 січня 3119 року до н.е.). Наявність елементу “Ішім” в імені дозволяє припустити, що це місцевий варіант Бога Маїсу.

У 2359 році до н.е. Муваан Мат з’являється у Матавіілі, певній важливій місцевості, пов’язаній з Паленке, куди він спустився з Великої Гори Кецалів (K’uk’ Lakam Wits). Тут у нього в дивовижний спосіб народжуються три сини. Крім того, що пологи цих близнят займають вісімнадцять діб, cтарший з них є ніким іншим, як GI – Ху’ун Йе Вінкілем та його братами [113]. У день 1.18.5.3.2, 9 Ік’ 15 Кех, 10 листопада 2359 року до н.е. перенароджується Ху’ун Йе Вінкіль, через чотири дні, у день 13 Кімі 19 Кех – К’ініч Шібпаль… “Сонцевидий Юнак – Щит”, і ще через чотирнадцять днів, у день 1 Ахав 13 Мак – Унен-К’авііль, “К’авііль-Малюк” [114]. Нарешті, у день 2.0.0.10.2, 9 Ік’ 0 Сак, 28 вересня 2324 року до н.е., Муваан Мат воцаряється разом із своєю дружиною Ху’ун Іш Кінуув у Матавіілі.

Якщо попередні міфологічні події є плодом чистої гри розуму, то оповідання про подорож божеств з півночі до Матавііля відображає імовірно реальні події: переселення предків майя з прабатьківщини у місця свого історичного мешкання. Цікаво, що Муваан Мат та Ху’ун Іш Кінуув названо “поріддям” (kob) одного з членів паленкської царської сім’ї кінця VII – початку VIII століть. На зміну богам і нагуалям поступово приходять люди, міф перетікає в історію.

Інший історичний міф зафіксовано на групі розписних ваз. Вони репрезентують зіткнення, за прадавніх часів, двох груп, одна з яких – вояки та мисливці, інші – беззбройні мешканці болотистих місцин, рибалки та збирачі молюсків і, водночас, знавці обрядів. Сцени супроводжуються короткими написами: “Відтято голову” та “Захоплено поселення’. Важко точно проінтерпретувати зміст зображеного, але, оскільки практично всі пам’ятки такого роду походять із району Ель-Мірадора – Калакмуля, можна припустити, що йдеться про якусь епохальну подію місцевої історії [115].

Примітки

1. Пополь-Вух, М., 1993. С.10 (російський переклад Р.В. Кінжалова).

2. R.L. Roys. The Book of Chilam Balam of Chumayel. P.40.

3. У мовах майя корені k’u, ch’u пов’язані із поняттями “святий; священний”, а також “шановний, поважний”. Водночас у цоцілів ch’ulelil означає “доля, щастя”, а також “безсмертна душа, розум”.

4. Див.: The Proceedings of The Maya Hieroglyphic Workshop. Classic Mayan Language and Classic Maya Gods. Transcribed and edited by Ph.Wanyerka. Austin, 1999. Р.147-149.

5. Див.: Кнорозов Ю.В. Иероглифические рукописи майя. С.253-254.

6. Bartolomé de Las Casas. Apologética historia sumaria cuanto a las cualidades, disposiciones naturales, policías, repúblicas, manera de vivir e costumbres de las gentes destas Indias Occidentales y Meridionales cuyo imperio soberano pertenece a los reyes de Castilla. Edición preparada por Edmundo O’Gorman, con un estudio preliminar, apéndices y un índice de materias. Tomo I. México, 1967. P. 648; Historia de Yucatán compuesta por el M.R.P.Fr. Diego López Cogolludo, Lector Jubilado, y Padre Perpetuo de dicha provincia. Madrid, 1688. P. 192.

7. Переклад неясний: “Той, хто розв’язує (?) очі Сонця”.

8. Неодноразово висловлювалася думка, що уявлення про Хунаб К’у склалися під впливом християнства. Однак відсутність форми і неможливість зобразити не є якостями католицького Бога в уявленнях іспанців XVI-XVII століть. Зате вони притаманні Тлоке Наваке, верховному божеству, яке проповідували центральномексиканські мудреці ацтекських часів; імовірно, уявлення про Хунаб К’у сформувалися в майя Юкатану саме під їхнім впливом.

9. J.E.S.Thompson. Maya History and Religion. P.214-215.

10. Diccionario Maya Cordemex. Maya-Español, Español-Maya. Mérida,1980. Pág.272; A. Barrera Vásquez, S. Rendon. El libro de los libros de Chilam Balam. México,1985. Рág. 30-31 Цю точку зору підтримують Л.Шіле (D.Freidel, L.Schele, J.Parker. Op.cit. P.411-412) та К.Таубе. Останній, як і А.Барерра Васкес, вважає, що значення itsam = “ящір” є похідним від імені космічного ящера Іцам Каб Айіна, “Чародія – Земного Каймана” (K.Taube. Itzam Kab Ain… . P.2).

11. Herpetotheres cachinnans. Див.: K.Bassie. (2002), P.31-34.

12.

“Називався цей стовп [у Тайясалі – В.Т.] назвою, під яким його шанували: Yax Cheel Cab, що означає їхньою мовою ‘Перше дерево світу’, і як я зрозумів з їхніх стародавніх пісень (які сьогодні мало хто розуміє), вони повідомляють, що його шанують, тому ще це було те дерево, плодами якого харчувався наш першопредок Адам, якого їхньою мовою звуть X-Anom… і маска, яка знаходиться на зазначеному підніжжі цього стовпа, її шанують під ім'ям наймудрішого сина Божого. Їхньою мовою його називають Ahcocahmut” (Цит. за: A.Barrera Vásquez, S. Rendon. El libro de los libros de Chilam Balam. Рág.162-163).

13. D. Beliaev, A. Davletshin. “It Was Then That That Which Had Been Clay Turned into a Man”: Reconstructing Maya Anthropogonic Myths // Axis Mundi, Volume 9, 1, 2014. Pp. 4 – 8.

14. Инка Гарсиласо де ла Вега. История государства инков. М.,1974.С.85.

15. Цит.за: A.Barrera Vásquez, S. Rendon. Op.cit. Рág.160. В манче-чоль (Ху’ун-)Човен та Іш Чель шанувалися разом як одне божество Chuvemexchel.

16. Ланда Д. де. Ук. соч. С.167.

17. За повідомленням Бартоломе Гранадо до Баеси, священика з Йашкаби (Юкатан), південний Павахтун є жіночим божеством: богинею Іш К’ан Ле Ош, а самі Павахтуни після прийняття християнства було ототожнено із святими Доминго, Габріелем, Яго та Марією Магдалиною (Informe del cura de Yaxcabá (Yucatán 1813) de D. Bartolomé José del Granado Baeza / edición de Vargas Rea. México, 1946. Pp. 8-9).

18. Б. де Лісана пояснює його ім'я: “той, хто отримує та має благодать, або вологу або речовину небес” (цит. за: A.Barrera Vásquez, S. Rendon. Op.cit. P.29).

19. Іцамаатам близькі Cuch Vinahel B’alumil, “Носії Неба та Землі” цоцілів. Вони займають положення між чотирма сторонами світу і викликають землетруси. Імовірно ці боги аналогічні також Мамам (“Дідам”) кекчі, старим зловорожим богам, які мешкають під землею і з’являються на поверхні в лиху добу. Мамів називають ще Цультакахами (“Гора-Рівнина”), під цим ім’ям вони виступають як громовики, головний Мам має ім’я Йалук.

20. Кнорозов Ю.В. Иероглифические рукописи майя. С.253-254.

21. M. D. Coe. The Maya Scribe and His World. New York, 1973. Рр. 14, 91, 93; Idem. Lords of Underworld. Masterpieces of Classic Maya Ceramic. Princeton, 1978. P.16.

22. Зокрема, думки про зв’язок “Бога L” із загробним світом дотримувалися Лінда Шіле, Мері Еллен Міллер, Девід Фрейдель, Джон Паркер, Карл Таубе, Саймон Мартін, Джастін та Барбара Керр, Джеймс Фіцсіммонс, Френсіс Робічек і Дональд Хейлз.

23. Читання та переклади автора. Альтернативний переклад див.: D. Beliaev, A. Davletshin. Los sujetos novelísticos y las palabras obscenas: Los mitos, los cuentos y las anécdotas en los textos mayas sobre la cerámica del Período Clásico // Sacred Books, Sacred Languages: Two Thousand Years of Ritual and Religions Maya Literature / Colegio Valencia Rivera and Geneviève Le Fort eds. // Acta Mesoamericana, Markt Schwaben, 2006. Pp. 37-40, тлумачення: M. D. Carrasco, R. F. Wald. Intertextuality in Classic Maya Ceramic Art and Writing the Interplay of Myth and History on the Regal Rabbit Vase // Ceramics of Ancient America: Multidisciplinary Approaches /Yumi Park Huntington, Dean E. Arnold, Johanna Minich Eds. Gainesville, FL., 2018. P. 183 – 212.

24. Слово mam може бути перекладено також “дід”, але у сцені Бог Сонця виглядає значно молодшим за Іцамаата.

25. A.Barrera Vásquez. El libro de los Cantares de Dzitbalché. México,1965. Рág.62-63.

26. Цит. за: A.Barrera Vásquez, S. Rendon. Op.cit. P.167

27. Див: J.E.S.Thompson. Maya History and Religion. Р.244-245.

28. Ibidem. P.368. Можливо відгоміном цього міфу є ім’я одного із царів Алтар-де-Сакріфісьос: K’ak’ K’inich Chih, “Вогняний Сонцевидий Олень”.

29. У різних мовах майя слова chaak, chahak, chawak, chawuk означають “дощ, гроза; грим і блискавка”. Різнокольорові боги дощу Chawuk відомі у цоцілів.

30. На Юкатані Чааки мали збірні імена Ah Hoyaob’, “Оббризкувачі”, та Ah Tsenulob’, “Годівники”. Крім того, кожен з них мав індивідуальні імена-характеристики. Головний Чаак називався K’un K’u Chaak, “Дбайливий Бог Чаак”. Другого позначали X-T’up Chaak, “Чаак – молодший брат”, Ah Chalen Kaan Chaak, “Небесний Чаак, який прояснює” чи Ah B’ulen Kaan Chaak, “Небесний Чаак, який затоплює”. Третій Чаак мав імена Ah B’olon Kaan Chaak, “Чаак Дев’яти Небес” (Е.Томпсон зазначив близькість цього епітета до імені Хуш Болон Чаак), B’ohol Kaan Chaak, “Небесний Чаак, який шумує”, чи Ah Hats’en Kaan Chaak, “Небесний Чаак, який шмагає”. Нарешті, епітетами четвертого Чаака є: Ah Toxon Kaan Chaak, “Небесний Чаак, який ллє”, Hopop Kaan Chaak, “Небесний Чаак, який запалює” та Misen Kaan Chaak, “Небесний Чаак, який розметає”.

31. J.Е.S.Thompson. Maya History and Religion. Р.258.

32. Дискусійним є питання про тотожність Ягуaрова Весляра так званому “Ягуару Підземного Світу” (див.: N.M.Hellmuth. Monster und Menschen in der Maya-Kunst. Graz, 1987. S.368-369).

33. Д. Стюарт пропонує альтернативні читання та переклад: Lem-Ajan, “Жадеїтовий” чи то “Сяючий Качан”.

34. Докладніше див.: K. Taube, D. Stuart, W. Saturno, H. Hurst. The Murals of San Bartolo, El Petén, Guatemala, Part 2: The West Wall // Ancient America, 10 (2010).

35. Див.: Кнорозов Ю.В. Иероглифические рукописи майя. С.236.

36. В сучасних майя Кінтана-Роо sip – це лісова істота, яка захищає оленів від мисливця. Вона має вигляд маленького оленя з осиним гніздом між рогами. Мисливець залишає для нього під деревом голову, шлунок і печінку впольованого оленя. За класичних часів ім'я бога-мисливця записується блоком VII.1154-wa, можливо, WUK SIP AJAW-wa, чи його замінником VII.291:182, де 291:182 – імовірно складений знак із читанням SIP.

37. Див.: Кинжалов Р.В. Миф о происхождении какао у народов Мезоамерики // Проблемы истории и этнографии Америки. М.,1979. С.127-129.

38. У сучасних майя Tabay – злий дух, який мешкає в стовбурі сейби. Його жінка X-Tabay має вродливу зовнішність, хоч її спину укрито корою. Вона зваблює юнаків, і коли ті намагаються обійняти її, душить їх або доводить до божевілля.

39. Так звана “морська лілея”, Actiniaria. В літературі це чудисько позначають “Tubular Headdress Monster”.

40. Він поза сумнівом тотожний богу Wak Mitun Ajaw, якого згадує Д. де Ланда.

41. Згідно з міфом лакандонів бог зла Кісін і два його сини вбили й поховали творця світу та людей Хачакйума, але той воскреснув і створив усередині землі пекло, куди провалився Кісін.

42. Буквально “Достаток їжі”.

43. Свого часу таке припущення висловив В.І.Гуляєв (Гуляев В.И. Атрибуты царской власти у древних майя // Советская археология, 1972, №3. С.128).

44. U-MAM a-ku e-(k’e)-IK’ a-mu-ne(?)-chi TUUN-ni-AJAW ya-al IX-TS’AK-ko-ch’o-ma KAN IX-WAY-b’i. Д.Стюарт пропонує читати ім’я матері божества Ix Tsak Kots’om Kan, “Заклиначка Змія, який згорнувся”.

45. S. Martin. The Baby Jaguar: an exploration of its identity and origins in Maya art and writing // V. Tiesler, R. Cobos and M. G. Robertson (eds.). La organización social entre los mayas. Memoria de la Tercera Mesa Redonda de Palenque, vol. I. Mexico, 2002. Pp. 49-78.

46. D.Freidel, L.Schele, J.Parker.Op.cit. P.289, 296-303.

47. На платформі з копанського Храму 11 ім’я цього бога записано 115.552:113 чи 115.229:552:113. Згідно з установленими в інших випадках читаннями знаків ці записи мусили б читатися yo-AT-ta, yo-a-AT-ta, тобто Yoat. Д.Стюарт запропонував для Т115 у цьому випадку читання YOP, а для імені в цілому – Yopat, юк. “вид ковпака чи митри”.

48. Наведені у розділі дати Довгого рахунку свідчать, що текст було складено за Класичної доби.

49. Кнорозов Ю.В.Иероглифические рукописи майя. С.240.

50. Ibidem. С.229.

51. Уявлення про цю химерну істоту збереглися в індіанців к’екчі. За повідомленням Е.Томпсона новий шаман наприкінці обряду присвяти мусив був “зустріти Кісіна” (бога підземного світу). Кісін має вигляд великого змія на ім’я Очкан, який описується як істота дуже велика, неотруйна і з великими блискучими очима (J.E.S.Thompson. Ethnology of the Mayas of Southern and Central British Honduras // Field Museum of Natural History Publ.274. Chicago, 1930. P.69).

52. Пропонується також читання Noh Kan, “Великий Змій”.

53. D.Freidel, L.Schele, J.Parker. Op.cit. P.191-192.

54. М. Зендер пропонує для вжитого тут дієслова b’olon iplah переклад “to banish a soul to the underworld”.

55. Див.: K.Grube. El orígen de la dinastía Kaan.

56. S. Martin. The Baby Jaguar … Рр. 51-54.

57. E. Thompson. Maya History and Religion. Pp. 363 – 364.

58. Д. Беляєв та А. Давлєтшин на підставі того, що у к’екчі герой оповідання має ім’я Шбаламкех, читали наведене у текстах на сосудах ім’я персонажа з позначенням “Ху’ун” як “Ху’ун Ахав”, і вважали, що викрадачами жінки Вук Сііпа були близнята молодшої пари, Ху’ун Ахав і Шбаланке (D. Beliaev, A. Davletshin. Los sujetos novelísticos y las palabras obscenas: Los mitos, los cuentos y las anécdotas en los textos mayas sobre la cerámica del Período Clásico // Sacred Books, Sacred Languages: Two Thousand Years of Ritual and Religions Maya Literature / Colegio Valencia Rivera and Geneviève Le Fort eds. // Acta Mesoamericana, Markt Schwaben, 2006. Pp. 31-33). Однак Марк Зендер переконливо показав, що відповідний ієрогліф – це “JU’UN IXIIM”, ім’я Бога Маісу (M. Zender. The Maize God and the Deer Lord's Wife // 22nd Annual European Maya Conference, Malmö University, Sweden, December 16th, 2017 // https://www.academia.edu/40531833/The_Maize_God_and_the_Deer_Lords_Wife). Ототожнення героя-звабника зі Шбаланке сталось, імовірно, вже за післякласичних часів.

59. E. Thompson. Maya History and Religion. P. 364.

60. Мутуль – стародавня назва Тік’аля. Імовірно саме тому цю сцену зображено на кістках, що належали тік’альському владареві.

61. Центральний знак блоку зображує покладену горизонтально голову Бога Маїсу.

62. Ім’я записано унікальним ієрогліфом (читання невідоме), що зображує голову божества, яке Н. Гелльмут ідентифікує як “головне пташине божество” (N.Hellmuth. Op.cit. S.227-254, особливо fig.539 та 548).

63. Такі сцени репрезентовано на посудинах Justin Kerr. MayaVase Database 1202, 1488, 1566, 6979, 7268.

64. W.A. Saturno, K. A. Taube, D. Stuart. Los murales de San Bartolo, El Petén, Guatemala, parte1: El mural del norte // Ancient America 7, 2005. Pp. 8 – 41.

65. Міфи про близнят відомі практично в усіх індіанських народів. При цьому вони мають паралелі в міфології найдавнішого населення Сибіру (кетів та ульчів), тому, можливо, склалися у предків корінного населення Америки ще під час мешкання у Східному Сибіру та Берингії. При цьому як гравці у м’яч – месники за батьків близнята виступають у міфах народів, розкиданих на величезній території: крім майя, у тарасків Західної Мексики, коста-риканських карбекар, уітото північно-західної Амазонії.

66. У різних народів майя колоніальної доби першого з близнят звуть Хун-Ахав, Хун-Ахан, Хун-Ахпу, а другого – Шбаланке (кіче), Шбаламкех (к’ек’чі), Ешбаланкен (покомчі). Існує думка, що за класичних часів ім’я молодшого брата читалося Yax B’alam, Yax B’olon чи Yax B’aluun однак відповідний знак (Т1003) вочевидь відрізняється від знаку B’ALAM (Т751), а в міфології варіант імені молодшого з близнят з елементом “Ба’лам” без подальшого елементу не зустрічається. Ще менш підстав вважати, що ім’я молодшого близнюка відповідало числівникові “дев’ять” (b’aluun), лицевим варіантом записи якого виступає знак Т1003: у більшості випадків читання знаків, що використовуться як лицеві варіанти цифр, не збігається з відповідними числівниками.

67. Обидва імені означають “Один-Мавпа”, при цьому “Хун-Бац” є днем 260-денного циклу в гірських майя, а “Хун-Чувен” – цим самим днем на Юкатані.

68. N.M. Hellmuth. Monster und Menschen in der Maya-Kunst. Fig. 547.

69. У викладі “Пополь-Вух” брати перетворюються на Сонце та Місяць, але у міфологічній традиції майя місяць – жінка. Версія кіче відображає імовірно вплив центральномексканського міфу про Нанаваціна – Сонце та Текукісекатля – Місяць. Е. Томпсон переконливо довів, що в уявленнях майя близнята відповідають Венері та Сонцю (J.E.S. Thompson. Maya History and Religion. P.364-368; див. також: F.G.Lounsbury. The Identities of the Mythological Figures in the “Cross Group” of Inscriptions at Palenque // Fourth Round Table of Palenque. Vol.6. San Francisco, 1980. P. 51-53).

70. Ланда Д. де. Ук.соч. С.164.

71. Bartolomé de Las Casas. Apologética historia… Tomo I. México, 1967. P. 650.

72. Agustín Estrada Monroy. El mundo k'ekchi' de la Vera-Paz. Primera edición. Guatemala, 1979. Pp. 172-173.

73. Читання та переклад (із незначними змінами) Метью Лупера та Юрія Полюховича (M. Looper, Y. Polyukhovych. Textual and Iconographic Parallels of the “Pile of Rabbits” Vessel at the Los Angeles County Museum of Art // Glyph Dwellers, Report 41, May 2016. Pp. 15-18).

74. Читання та переклад фрагменту напису Гвідо Кремпеля та Альберта Давлетшина (G. Krempel, A. Davletshin. Tres fragmentos de la estela 5 procedente del sitio Acté, Guatemala, y el pronombre ergativo de la segunda persona plural en la lengua jeroglífica maya // Mexicon 36, 2014. Pp. 37 – 39).

75. Ці сцени репрезентовано на розписних сосудах №№ 1226, 1345, 3638, 4546 з бази даних Джастіна Керра.

76. Читання та переклад Марка Зендера (M. Zender. The Raccoon Glyph in Classic Maya Writing // The PARI Journal 5(4), 2005.Pp.11-12).

77. Читання та переклад Д. Беляєва та А. Давлетшина (D. Beliaev, A. Davletshin. Los sujetos novelísticos … Pp. 43-44).

78. Ім’я гравця записано досить незвичним знаком, який може читатись як “AJAW”, так і “IXIIM”, отже сцена може репрезентувати гру Бога Маїсу в загробному царстві.

79. K. Taube. The Classic Maya Maize God: A Reappraisal // Fifth Palenque Round Table, 1983/ General Editor M. G. Robertson. Volume Editor V. M. Fields. Monterey, Cal., 1985. Pp.174 – 177.

80. L. Schele, M. E. Miller. The Blood of Kings. Dynasty and Ritual in Maya Art. New York, 1986. P. 271. Інший варіант того ж епізоду репрезентовано на келиху з Музею Дюкського Університету в Дареме, Північна Кароліна, Justin Kerr. MayaVase Database 5359 (M. Miller, S. Martin. Courtly Art of the Ancient Maya. London – New York, 2004. P. 59 – 60).

81. Згідно з усіма іншими джерелами Іцамна – чоловік, а Іш-Чель – жінка.

82. Bartolomé de Las Casas. Apologética historia sumaria. Tomo III. Mexico, 1967. P. 505.

83. E.Qiñones Keber. Creating the Cosmos: The Myth of the Four Suns in the Codex Vaticanus A // Latin American Indian Literatures Journal. Vol.12, №2. P.192-212.

84. M. de la Garza. Relaciones Histórico-geográficas de la Gobernación de Yucatán. Tomo 1. México,1983. Pág.72.

85. Butic, букв. “повінь і вітер”.

86. B. de Las Casas. Apologética Historia sumaria…. Tomo II. México,1967. P.507.

87. Насправді, 13 Ахав – день напередодні початку “двадцятиріччя” 11 Ахав за стилем передколоніального Юкатану, згідно з яким “двадцятиріччя” отримувало назву за своїм останнім днем.

88. Ах Мукен Каб, букв. “Похований у землі”, ближче невідомий, можливо, один із богів смерті.

89. E.R.Craine, R.C. Reindorp. The Codex Pérez and the Book of Chilam Balam of Maní. Norman, 1979. P.117-118; M.Edmonson. The Ancient Future of the Itza. P.40-41

90. За Класичної доби, коли було створено напис, двадцятиріччя отримували назву не за останнім, а за першим днем за рахунком минулого часу, тобто, останнім днем попереднього двадцятиріччя.

91. Tipib’, від tip = “здійматися, підниматися; стрибати вгору ”.

92. “Довговічний”, B’olon Ts’akab’.

93. M.Edmonson. The Ancient Future of the Itza. P.46-47; R.L.Roys. The Book of Chilam Balam of Chumayel. Р.31.

94. C. D. Callaway. A Catalogue of Maya Era Day Inscriptions. Ph. D. Thesis. Bundoora (Victoria, Australia), 2011. Рp. 213 – 214.

95. Дрезденський кодекс. Стор.24,I.

96. Дрезденський кодекс. Стор. 39(60)a.

97. Дрезденський кодекс. Стор. 47(70),І,6.

98. M.Edmonson. The Ancient Future of the Itza. P.46-47; R.L.Roys. The Book of Chilam Balam of Chumayel. Р.31.

99. Ланда Д. де. Ук.соч. С.167.

100. B. de Las Casas. Apologética Historia sumaria…. Tomo I. Pp. 648 – 649.

101. Плоди дерева рамон (ош) і сріблястий гарбуз (куп) вважалися поганою їжею і вживалися лише під час голоду.

102. Edmonson M. The Ancient Future of the Itza. Р.152-153.

103. Паленке, “Храм Сонця”, центральна панель, CD9.

104. K’o’ob’, юкат. k’ob’en = “три камені, які утворюють вогнище”, “камені для вогнища, на які ставлять посуд і які використвують по три”. Альтернативний переклад: “образ, зображення”, з k’ohbal, “образ, або обличчя, або портрет певної особи”.

105. Точні читання імен цих богів невідомі. Це ті самі два весляри, з якими ледь не потонув Бог Маїсу.

106. У тексті hix pop tuun, “ягуарова кам’яна циновка”.

107. Yax Yoketnal.

108. В оригіналі tun gracia, що поєднує майське tun “коштовний камінь” з іспанським gracia, “благодать”.

109. R.L. Roys. The Book of Chilam Balam of Chumayel. Р.34.

110. TS’AK-ya-ja. Одне із значень дієслівного кореня ts’ak – “розміщувати одне за одним, упорядковувати”. Пор. напис на стуковій панелі з “Храму XVIII” в Паленке: TS’AK-b’u-ja ya-ja-wa-li ma-ta-AJAW-wa, “впорядковано владарювання Мат(вііль)ських владарів”

111. B’aah, букв. “відрубано одним ударом”.

112. Навколо цього божества точиться певна дискусія. Л.Шіле свого часу визначила його як жіноче, так звану “Lady-Bestie”, дружину бога GI і мати близнят “паленкської трійці” (L.Schele, D.Freidel. A Forest of Kings. Р.245-254). Однак останнім часом висловлено думку, що це чоловіче божество (S. Martin, N. Grube. Chronicle of the Maya Kings and Queens. Р.161, з посиланням на Д. Стюарта). Дійсно, в текстах, де зазначається зв’язок Муваан Мат і божеств-дітей, вживається вираз, що, як правило, позначає відношення дитини до батька (u b’aah u ch’ab’, “тіло – створіння…”), а не до матері; крім того, в тексті “Храму Хреста” повідомляється про “отримання тютюну” цим персонажем, що було складовою частиною ініціації хлопчиків.

113. Ф.Лаунсбері, виходячи з нормальної європейської логіки, висловив думку про існування двох богів GI – батька і сина (F.G. Lounsbury. The Identities of the Mythological Figures… P.45), але в текстах вони ніяк не розрізняються, а фрагмент напису з “Храму Хреста” в Паленке, здається, ототожнює “прихід” і “народження” GI в Матавіілі: “0 (днів), 12 двадцяток, 3 роки, 18 двадцятиріч,1 чотирьохсотка від того, як кружляв у шостому небі, де грім, Ху’ун Йе Вінкіль GI Чаак, до того, як він прийшов до Матавііля у день 9 Ік’ 15 Кех, торкнулося землі Матавііля тіло створення Муваан Мата і тричі квітучої жінки” (C15-F4).

114. Цих трьох богів (так звану “Паленкську Трійцю”) від Г. Берліна прийнято позначати як GI, GII та GIII.

115. Див.: N.Grube. El origen de la dinastía Kaan // Los Cautivos de Dzibanché. 2004. P.122-123.