Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Краєзнавство / Лиман: село Зміївського району / Повоєнне лихоліття

Лиман: село Зміївського району

Повоєнне лихоліття

Дегодюк Е.Г.

У повоєнне село почали повертатися зранені війною люди, а потім демобілізовані солдати. Багатьом надійшли похоронки. Тільки з тих, хто повернувся живим, нагородженими орденами і медалями виявилось 200 лиманців.

Пригадую повоєнне село Лиман бідним, під очеретяними стріхами, напівголодним і роздягненим, погорільці відбудовували хати. І, незважаючи на величезні втрати під час соціальних потрясінь і війни, село потихеньку оживало. А, основне, у ньому підростала надія на майбутнє – діти. У трьох лиманських шкільних приміщеннях – “Червоній” школі (колишній земській, з цегли), у Старій (церковно-приходській) і Гарагатій навчались переростки, що не ходили до школи під час окупації, і молода поросль шкільного віку. Тільки перших класів було – п’ять, по 30–40 осіб у кожному. Проте люди бідували. Дармова праця у колгоспах „за паличку”, так називали трудодень, не забезпечувала ніякого прожиткового мінімуму. Люди жили, власне, зі свого городу і завдяки рятівницям повоєнного лихоліття – коровам, але вони були не в кожного. Особливо потерпали багатодітні вдови. На вулиці Гнилицькій (нині Леніна) жила жінка Мотря, здається, з 5 дітками. Вічно голодні діти просили їсти: – “Мамо, ми їсти хочемо”. Мати: “Пийте воду та лягайте спати”. Діти: “Мамо, ми води не хочемо, ми їсти хочемо!” Мати здивовано: „Ти дивись, ще й харчами перебирають”. Ось такі сумні анекдоти були в повоєнному Лимані.

До всіх цих лих додалась постійна підписка на державні займи. Фінінспектори ходили по хатах і майже силоміць нав’язували облігації на гроші, яких у людей не було. А тут ще одне лихо – рідний батько Сталін наклав податок на плодові дерева. Почалось масове вирубування яблунь і груш, і село залишилось без фруктів. Окремі селяни мужньо зберегли сади від знищення, але не від набігів зголоднілої дітвори. Навіть злі собаки під яблунею не були перепоною. Надійшла сувора заборона на сало із шкіркою – шкіру із зарізаного кабана треба було обов’язково здати державі. Люди примудрились таємно в сараях паяльними лампами смалити свиней, бо що то за сало без шкурки. Але згодом життя потихеньку почало налагоджуватись. Коли в 1950 р. видали на трудодень по 200 г зерна і 20 коп. грошима, радості не було меж.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1734

Модифіковано : 18.08.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.