Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Екологічний стан навколишнього природного середовища

Дегодюк Е.Г.

Природа рідного краю є близькою і привабливою навіть тоді, коли помічаєш окремі негаразди, але завжди з’являється думка – невже у жертву цивілізації необхідно приносити здоров’я населення і довкілля.

Озираючись назад, на відстань у 50 років, коли юнацьким розумом вже можна було усвідомити реалії цього світу, розумієш парадоксальну річ – жорстока і нищівна війна, що несе багатомільйонні людські жертви і незліченні потрясіння землі, породжувала глибокі рани, але вони були локальними. Надзвичайно знедолене село, обідране колективізацією, Голодомором і воєнним смерчем, залишилось бідним, але людним і охайним. Технічний прес з боку тотальної індустріалізації техносфери та агросфери з кожним наступним десятиліттям охоплював землю окремими вогнищами забруднення, а на завершення 80-х років ХХ ст. – всуціль.

Я пам’ятаю повоєнне слобідське село погорілим, з бідненькими хатами під солом’яними (в Лимані – очеретяними) стріхами, глиняними долівками, напівголе, босе і напівголодне селянство з непомірними податками на кожний селянський двір і кожне фруктове дерево, здирницькими державними займами (облігаціями), безпаспортне і безправне. Це називалось колгоспною системою, а насправді українське селянство повністю відповідало стану державного кріпосного права. Але Система ще не змогла умертвити споконвічне коріння села і його потенціал зберігався у тих неймовірно важких умовах. Очевидно, за рахунок інерції і, небезпідставно, за рахунок моральної та екологічної чистоти, що жила на рівні підсвідомості, та стійкості селянського укладу.

Основне – зберігався генетичний потенціал села – бідність повнилась дитячим щебетом і село повільно відбудовувалось всупереч державній політиці. Лихо на село почало повільно насуватись у зв’язку з відтоком робочої сили на “могутні” будови комунізму і підкорення природи, яка почала зубожіти разом із селом. Упродовж багатьох десятиліть я систематично відвідую свій рідний край і з болем спостерігаю як обезлюднюються і руйнуються обійстя, де виростали десятки поколінь українців. Як наслідок власних спостережень і наукових публікацій з проблем екологічної ситуації навколо Зміївської ТЕС я підготував у 2004 р. і спрямував у Верховну Раду України на ім’я депутата Олійника Бориса Ілліча листа з аналізом екологічної ситуації та пропозиціями щодо моніторингу навколишнього природного середовища в радіусі техногенного впливу аерозольного забруднення від Зміївської ТЕС.

Депутату Верховної Ради України

академіку НАН України

Олійнику Б.І.

(Стосується охорони навколишнього природного середовища в зоні діяльності Зміївської ТЕС)

9.01.2004 р.

Вельмишановний Борисе Іллічу!

Звертаюсь до Вас, як вчений, значна частина життя якого пройшла на Слобожанщині, зокрема, в с. Лиман Зміївського району Харківської області. Мені пощастило бути свідком незайманої і унікальної природи групи озер лівобережної частини Сіверського Донця, таких як Лиман, Ямка, Чайка, Комишувате, Світличне, Сухий Лиман. Тут пролягали шляхи міграції перелітних птахів, не кажучи про багатство місцевої фауни і флори. Та все змінилося з невідворотним поступом цивілізації. У середині 50-х років XX ст. облюбували це місце для розташування Зміївської ДРЕС (зараз Зміївська ТЕС), що докорінно змінило екологічну ситуацію не тільки цього регіону. Тут щороку спалюється до 5 млн тонн низькоякісного і високозольного вугілля. І з усіх забруднених регіонів найбільший техногенний тиск припадає на групу зазначених озер і територію с. Лиман та прилеглі землі, адже основна кількість викидів з труб і звітреного пилу із золошламозвалищ осідає в радіусі 4 км. Крім того, у зв’язку із зарегульованістю на високому експлуатаційному рівні озер Лиман і Чайка в селі Лиман різко підвищився рівень ґрунтових вод та їх забруднення важкими металами і навіть жужелицею, що просочується із золошламозвалищ на дні відгородженої і висушеної частини оз. Ямка. Така вода практично непридатна для пиття і технічних потреб.

Щорічна кількість викидів в атмосферу Зміївською ТЕС становить понад 200 тис. тонн, з них важких металів – близько 1000 тонн, що створило прецедент забруднення ґрунтів, рослинницької продукції та природних біоценозів такими важкими металами як свинець, кадмій, хром, нікель, кобальт, цинк, що від 2 до 20, а в окремих випадках (хром) і в 100 разів вище від встановлених гранично допустимих концентрацій з поширенням за розою вітрів в радіусі до 40 км.

Усе це не могло не позначитись на якості життя в забруднених регіонах. Порівняно з умовно чистою територією Валківського району в жителів Зміївщини виявлено майже на третину більше захворювань органів дихання і травлення, поширення туберкульозу і злоякісних пухлин, а нервових хвороб – на 44%. Ще гірше становище в мешканців с. Лиман, де старше покоління вимирає, а народжуваність надзвичайно низька. Серед дітей тут масово поширені хронічні захворювання.

Вельмишановний Борисе Іллічу! Визначений стан навколишнього середовища в регіоні техногенного забруднення внаслідок викидів Зміївської ТЕС відноситься переважно до 1989–1991 рр., коли виділялись кошти на здійснення моніторингу силами науковців Інституту ґрунтознавства і агрохімії УААН та Науково-дослідного інституту лісівництва та агромеліорації ім. В.М. Висоцького (м. Харків). Після припинення фінансування контроль за станом довкілля здійснюється випадково і спорадично.

Конструктивний обмін думками між мною, як людиною, що причетна до долі свого рідного краю, та директором Національного наукового центру “Інститут ґрунтознавства та агрохімії ім. О.Н. Соколовського” член-кореспондентом академії УААН В.І. Кисілем привів до висновку про необхідність відновлення моніторингу навколишнього природного середовища в цьому регіоні.

Комплексна програма, як на нашу думку, повинна здійснюватись в радіусі 40 км з урахуванням рози вітрів та безпосередньо на території навколо ТЕС, включаючи організацію єдиної мережі екологічного моніторингу за хімічним, санітарно-гігієнічним і якісним станами повітряного басейну, поверхневих і ґрунтових вод, рослинницької і тваринницької продукції. Особлива увага має бути приділена моніторингу за станом здоров’я населення на відстані від ТЕС до 5, 10, 20 і 40 км.

Основний обсяг досліджень припадає на басейни річок Сіверський Донець і Мжа, а також на лиманську групу озер, включаючи колектор скидних вод із ТЕС в оз. Біле в заплаві р. С. Донець і його русло (до 10 км) вниз за течією. Моніторинг має здійснюватись на землях в обробітку, лісових і лучних масивах, в криницях і на присадибних ділянках селян.

Для виконання проекту в його природоохоронній частині слід залучити науково-дослідні установи м. Харкова і м. Києва, поклавши функції Головної організації на Національний науковий центр “Інститут ґрунтознавства та агрохімії УААН”. Співвиконавцями проекту можуть бути: Науково-дослідний інститут лісівництва та агромеліорації (м. Харків), а також Київські установи – Інститут землеробства УААН, Український науковий гігієнічний центр, Інститут геохімії, мінералогії і рудоутворень НАН України, Інститут гігієни харчування.

Очікувані результати від здійснення цього проекту полягають в одержанні об’єктивної комплексної оцінки стану навколишнього природного середовища в зоні техногенного впливу діяльності Зміївської ТЕС, які ляжуть в основу розробки нормативної бази щодо навантажень викидів теплоелектростанцій, яка на сьогоднішній день практично відсутня, а також в основу проекту Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища в регіонах діяльності теплових електростанцій, що використовують відходи вугільної промисловості”. Будуть розроблені технології та нормативи внесення агрохімікатів при вирощуванні сільськогосподарських культур, для галузей лісівництва і луківництва та визначено шляхи оздоровлення поверхневих і ґрунтових вод. Буде розроблено критерії статусу забруднених, дуже забруднених територій і зон екологічного лиха, якщо такі будуть встановлені в процесі здійснення моніторингу, а також шляхи відновлення здоров’я населення екологічно напружених регіонів. Для керівних органів станції, району, області і держави можуть бути запропоновані технологічні варіанти зі зниження або усунення небезпечних викидів в атмосферу, у водні об’єкти і на поверхню ґрунту та технології подолання негативних наслідків від забруднень з їх тиражуванням для інших ТЕС України.

Як показують попередні розрахунки для виконання цього проекту необхідно залучити кошти з державного бюджету чи з інших джерел для ведення моніторингу в повному обсязі впродовж 5 років з переходом після розробки нормативної бази і відповідного законодавства на підтримуючий контроль в найбільш напружених точках техногенного навантаження.

Знаючи Вас як щирого патріота України і виходячи з екологічних інтересів нашого спільного з Вами рідного краю – Слобожанщини, покладаю надію на Ваше сприяння, як депутата Верховної Ради України, щодо позитивного вирішення питань з фінансування і реалізації цього проекту.

Головний науковий співробітник Інституту землеробства УААН, професор кафедри агроекології Національного аграрного університету, доктор с.-г. наук, член-кореспондент Української екологічної академії наук

Е.Г. Дегодюк

До викладеного матеріалу додамо, що за оцінками фахівців викиди важких металів з аерозолями і пилом від енергетичних підприємств, які працюють на вугіллі типу Зміївської ТЕС, становлять 27%, а від заводів із виготовлення будівельних матеріалів, таких як Балакліївський цементно-шиферний комбінат – 8,1% від загальної суми забруднень полютантами навколишнього середовища [1].

Борис Ілліч з притаманною йому щирістю погодився взятися за вирішення проблеми, що стала екологічним лихом, з якою селяни залишились один на один без співчуття і будь-якого відшкодування з боку держави. Проте карколомна зміна урядів, міністрів Мінекології, політичне протистояння серед еліти, залишили подання без відповіді і без будь-якої дії у бік покращання екологічної ситуації в цьому регіоні.

І все ж таки ще жевріють сподівання на те, що держава виявиться небайдужою до долі регіону, що зазнав могутнього техногенного тиску не зі своєї вини.

Чіткі і кардинальні дії щодо оздоровлення навколишнього природного середовища в регіоні Лимана і згубного впливу викидів Зміївської ТЕС полягають в альтернативі відмови від дешевого палива у вигляді вугільного пилу з переходом на газове. Адже електростанції на газовій енергетиці на порядок екологічно безпечніші від вугільної. І це реально: буквально поряд із електростанцією одне з найбільших в Україні Шебелинське газове родовище.

У разі неможливості такого рішення державними мужами – є вихід: встановити сучасні пилоуловлювачі з аерозольними фільтрами на викидних трубах. Принаймні, звалища жужелиці мають бути утилізовані за інженерними рішеннями з видаленням з них важких металів і радіоактивних елементів та використанням шламомаси для потреб народного господарства. Зокрема для виготовлення блоків як будівельного матеріалу для технічних об’єктів або шляхового покриття при спорудженні доріг. Вугільна шламомаса являє собою пряму загрозу забруднення атмосфери, ґрунтового покриву і ґрунтових вод, агро- і природних фітоценозів, не кажучи вже про здоров’я жителів Лимана і багатьох населених місць в зоні впливу Зміївської ТЕС.

У процесі роботи над цією книгою виникла нагальна потреба зробити не тільки археологічну розвідку, а й екологічну експедицію з метою наочного переконання у тому, що в навколишньому природному середовищі колись чарівної перлини Слобожанщини щось діється не так.

Можна тисячу разів вважати, що Зміївська теплоелектростанція має вигляд компактний і красивий, як віддалік на тлі водного дзеркала озера Лиман, так і зблизька з боку дороги (фото 10 і 11).

І розлітаються від неї врізнобіч дроти, що гудуть напругою такого необхідного для народного господарства України струму, але залишаючи екологічні проблеми на місці (фото 12). І так само можна стверджувати про користь енергопостачання для народного господарства України. Але тут виникає думка, що була поширена під час колективізації – ми за колгосп, тільки не в нашому селі. Знову і знову постає питання – у кого й навіщо з’явилася ідея робити із заповідного краю техногенну зону? Невже автори проекту не розуміли, що технологічне рішення видалення і зберігання жужелиці із низькосортного вугілля впродовж десятиліть експлуатації породить такі екологічні негаразди, які можуть перерости у техногенну катастрофу? Знали й розуміли, але Система, нібито дбаючи про людей, абсолютно не звертала уваги на можливі екологічні наслідки. Основне – забезпечити найдешевше здійснення проекту. Прикладом цього є вчинений екологічний злочин проти природи при перетворенні у водосховища русла Дніпра впродовж 1000 км із площею водного дзеркала близько 700 тис. га, з якої 40% акваторії мілководдя не глибші 2 м. Затоплену землю ніхто не цінував, а проект вийшов якнайдешевший і був виконаний у рекордні строки. Чимось подібним керувались і творці проекту Зміївської ТЕС – якнайшвидше і якнайдешевше: відгороджену дамбою частину озера від Лимана умовно осушили, й виникло природне ложе для поступового засипання промисловими відходами. Пульпа із жужелицею зі станції подається трубопроводом у придамбову частину, а потім транспортними засобами розвозиться по дну і берегах колишньої акваторії (фото 13). Ця дорога відразу ж від скидних труб іде аж до села Лиман, а зроблено цю дамбу із жужелиці (фото 14). Одразу ж напроти скиду, щоб далеко не возити, завалюється шламами штучне озеро (фото 15). Подібна технологія здійснюється і в осушеній частині озера в самому селі Лиман. Бульдозер жваво снує сюди-туди, нагортаючи штучну гору шламів за штучною дамбою із них же (фото 16). А результат, ось він: внаслідок порушення гідрологічного режиму регіону відбувся підпір ґрунтових вод, і заболочення захопило навіть ті землі, що по низинній частині вулиці Андріївської споконвіку були городами селян (фото 17). Заболочення, разом із соціальними факторами, викликає опустелювання села. Ось його жертви – хата покинута і перетворилася в руїну (фото 18), а дерева через підвищення рівня ґрунтових вод – всихають (фото 19). Місцеві жителі розповідають, що під час сильних вітрів підняті у повітря дрібні частки жужелиці створюють ефект чорної пилової бурі, що заважає навіть руху транспорту, а всепроникливий пил осідає в оселях товстим шаром.

Підтвердженням цього явища можуть бути наукові дослідження, виконані вченими ННЦ „Інститут ґрунтознавства та агрохімії УААН” Я.В. Пащенком і А.І. Фатєєвим [40], які встановили, що в радіусі 0–4 км від Зміївської ТЕС і Балакліївського цементно-шиферного заводу випадання техногенного пилу становить близько 0,4 тис. т, цинку 0,18 і свинцю 0,15 т/рік, на відстані до 5–6 км ця величина зростає за кількістю пилу в 22 рази, цинку в 20 разів і свинцю в 21 раз. Найбільша кількість техногенного пилу осідає на відстані 7–14 км (частина с. Лиман і територія землекористування), де випадає близько 145 тис. т техногенного пилу, а важких металів – цинку 63 т/рік, свинцю 53 т/рік.

Отже, техногенне забруднення навколишнього природного середовища пилом тут в 360 разів більше, а важкими металами в 350–400 разів більше порівняно з 0–4 км зоною „екологічного затишку”. Навколо станції кількість техногенного пилу, за даними цих авторів, в радіусі 40 км від Зміївської ТЕС становить 263 (±30%) тис. тонн за рік, що перевищує 60% загальної кількості шкідливих викидів на території Харківської області.

Інколи на скарги місцевих жителів щодо екологічної ситуації лунає відповідь: „Дивіться, у вас чисто! Парасолька у 4 км оберігає від забруднення”. Але тут йдеться про утворення дрібних часточок у вигляді пари, що надходить із труб. Потім вони конденсуються у тверду речовину субмікронних розмірів і повітряними потоками виносяться в техногенну зону на 7–14 км і далі.

Інша річ, коли йдеться про крупно- і важко-пилуваті частини викидів. За даними А.І. Фатєєва і Л.В. Пащенко [68], найважчі із них випадають у смузі 0,5–10 км, через 1,5–2,5 км і до 5 км (залежно від висоти труб). А це вже повністю зона Лимана. Далі осідають вищезгадані аерозолі з підвищеним вмістом розчинних металів. Та вистачає їх і в крупно-пилуватих фракціях, зокрема, на поверхню ґрунту в 3–5 км зоні із року в рік зростає надходження таких важких металів, як залізо, марганець, кадмій, хром і свинець, які здебільшого є канцерогенними. З них кількість останніх двох елементів перевищує фоновий вміст у 1,5–2 рази, тоді як решта ще не відрізняється від нього [68].

А на додаток до існуючої екологічної ситуації, десь на горизонті, але чітко видно з Лимана шлейф диму від труб найбільшого в Європі Балакліївського цементно-шиферного комбінату. Беручи до уваги розу вітрів, якусь дещицю впливу його аерозолі мають і на Лиман (фото 20).

Мені, як нині професору кафедри екології агросфери та екологічного контролю Науково-навчального інституту охорони природи і біотехнологій Національного аграрного університету, цілком природно доводиться займатись екологічними проблемами агросфери, техносфери та урбосфери, тому питання утилізації будь-яких шламів, зокрема і промислових, входять у сферу моєї наукової діяльності. Відомо, що згідно з існуючими в Україні нормативами і СанПіН нагромадження і зберігання твердих відходів потребує дотримання певних санітарно-гігієнічних вимог та екологічних законів. Під твердими відходами розуміють матеріали, які утворюються в процесі людської діяльності і не мають подальшого використання за місцем утворення і яких власник прагне позбутися шляхом утилізації чи вивезення [76]. Всі відходи антропогенного походження поділяють на побутові, промислові, геологічні розробки та аграрні. Ми маємо справу із промисловими відходами. Для зберігання будь-яких відходів відводяться обладнані полігони з дотриманням певних екологічних вимог. Полігони – це природоохоронні споруди, передбачені для складування відходів із забезпеченням захисту від забруднення полютантами атмосфери, ґрунтів, підземних і поверхневих вод та запобіганням поширенню забруднювачів у навколишньому природному середовищі. Площу ділянки складування полігона визначають за часом експлуатації з розрахунку 4–5 років на кожну чергу. Строк служби полігона для промислових відходів 20–25 років. Розміщують їх за вимогами санітарних норм зі створенням лісозахисних смуг завширшки до 20 м та рівнем ґрунтових вод понад 2 м. На майданчику полігона не повинно бути виходу водних джерел. Категорично забороняється використовувати під полігон акваторії рік, озер, стариць і боліт. Захист від забруднення ґрунтів і ґрунтових вод здійснюється шляхом спорудження спеціального протифільтраційного екрана, укладеного по всьому днищу і на бортах полігона, систем перехоплення, відбору і очистки фільтратів та системи свердловин за його межами для контролю якості ґрунтових вод. Захист від забруднення ґрунтового покриву і повітряного басейну здійснюється шляхом перекриття робочих карт полігона шарами ґрунту.

Проектом полігона визначається його тип – високий, яружний, кар’єрний, траншейний. Вибрати можна будь-який зручний варіант. Але з обов’язковим дотриманням санітарно-гігієнічних нормативів спорудження полігона. Судячи із Вимог щодо вибору площ під полігони, виходить, що розміщення тут електростанції наче б і не повинно бути: адже перевага надається ділянкам, в основі яких залягають глини і суглинки, тоді як на нашій території поширені алювіальні відкладення [76]. Викладені загальні вимоги стосуються твердих як побутових, так і промислових відходів. Специфічні золошламові відходи є крупнотоннажними, і на електростанціях потужністю близько 1 млн кВт за добу спалюється близько 10000 т вугілля з утворенням майже 1000 т золи і шлаку. Зокрема, в 90-х роках ХХ ст. на Зміївській ДРЕС за добу спалювали влітку 10–11 тис. т високозольного вугілля, а взимку 15–18 тис. т [40]. У шлаках міститься 37–63% SіО2, 9–37% Al2O3, 4–17% Fe2O3, 1–32% СаО, 1–5% МgO, а також є радіонукліди [76]. У вугіллі з шахт Донбасу „Буківська”, „Несвітай” і „Яновська”, що постачається для потреб ТЕС, міститься в 1 тонні 270–500 г свинцю, 550–1000 г нікелю, 1000–1500 г міді, 800–1200 г цинку, 1200–1800 г ванадію, 1500–2200 г хрому, близько 20 кг титану. У кожній тонні золи з вугілля міститься заліза майже 3,2 г, нікелю 700 г, кобальту 300 г і близько 1000 г свинцю [40]. Прості розрахунки показують, що у відвалах Зміївської ТЕС міститься майже 1 млн т заліза, 20 тис. т свинцю, 22 тис. т міді і 40 тис. т хрому й тисячі тонн інших металів, у тому числі й рідкісноземельних. Потрапляння більшості з них у високих концентраціях у ґрунтові води, повітря, харчову продукцію може викликати отруєння організму і становити предмет екологічної небезпеки для населення, що суперечить гарантованим Конституцією України вимогам: Ст. 50. „Кожен має право на безпечне життя і здорове довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення” [30]. Весь парадокс полягає в тому, що це право автоматично блокується відсутністю інформації через припинення систематичного моніторингу за станом навколишнього природного середовища, пов’язаного, звичайно, із браком коштів.

Виходячи із реального стану речей, немає ніякої рації звинувачувати у подібному тиску на природу сучасну адміністрацію Зміївської ТЕС та її вище керівництво – так склалося внаслідок недолугої екологічної політики радянської Системи, яка дбала про вигоду сьогоднішнього дня і нехтувала інтересами майбутніх поколінь. Адже прості розрахунки показують, що на одного жителя с. Лиман припадає понад 5000 т жужелиці, напрацьованої впродовж існування ТЕС, яка зосереджена в кількості майже 20 млн т безпосередньо в зоні проживання. В особах теперішнього керівництва Зміївської теплоелектростанції я шукаю союзників – давайте разом із наукою знаходити вихід зі складного екологічного становища. Знайти у нашій сьогоденній скруті необхідні кошти для екологічно безпечного зберігання відходів, так само як і закриття станції (бо це вже не зменшить заподіяної шкоди довкіллю) цілком нереально. Тому слід послідовно здійснювати політику екологічно безпечного виробництва електроенергії. Для цього потрібен постійний моніторинг за станом навколишнього природного середовища в зоні впливу пилових та аерозольних викидів. Для захоронення шлаків слід розробити відповідну технічну документацію, що повністю відповідала б санітарно-токсикологічним вимогам, і спорудити спеціальні полігони у місцях, що відповідають цим вимогам. Найкращий спосіб – впровадження безвідходних технологій. Річ у тім, що зола і шлак можуть бути цінною мінеральною сировиною і використовуватись для виробництва цементного клінкера і як домішки до цементів. Перспективним напрямом є виробництво на основі золошламів пористих наповнювачів для легких бетонів – агрокорітів, а також для виробництва будівельного щебеню та силікатної цегли. Можна використовувати шлаки для виготовлення зольної кераміки, зольної цегли. Цілком можливе виробництво шлакової пемзи і вати, скла, архітектурно-будівельних виробів, виготовлення мастик для рулонних покрівельних матеріалів. Це не прості завдання, вони потребують комплексу правових і технологічних рішень, а також трансформації психології господарників щодо їх відношення до вторинної сировини [52]. Проте, за будь-яких обставин, з боку ТЕС мають бути здійснені рішучі заходи не тільки щодо перспективи утилізації відходів, а й щодо пом’якшення екологічної ситуації у зв’язку з негативним впливом нагромаджених мільйонів тонн шлаку на підземні води, ґрунтовий покрив та атмосферне повітря. Жителі с. Лиман і зони впливу аерозольного забруднення від ТЕС мають повне конституційне право на здорове навколишнє середовище. Це стосується прямого обов’язку і сумління тих, від кого залежить ця ситуація.

Якщо залишити все як є і продовжувати підготування і заповнення шлаками за традиційними технологіями озера Чайка, тоді Лиман увійде в зону, яка межує з екологічним лихом, природа перетвориться на техногенне середовище, а останнє – у пустелю. Настав час не щось робити, а впроваджувати конкретні комплексні ресурсоощадні та природоохоронні заходи.

Так уже відбувається в житті, коли людина ставить перед собою мету – Небо посилає її здійснення. Таке сталося і в автора цих рядків. Виникло запитання: а як у людей в інших краях на подібних об’єктах? І доля негайно привела мене на Бурштинську ТЕС, що на Івано-Франківщині. Вона – рідна посестра Зміївської (фото 21). Слід зауважити, що Бурштинська ТЕС постачає енергію на Захід Європи і це накладає певну відповідальність за екологічний стан навколишнього природного середовища. Одразу зазначимо – техногенне забруднення є невід’ємним елементом подібних об’єктів. Але навіть побіжне ознайомлення з роботою Бурштинської ТЕС, уведеної в дію у 1968 році, і, яка працює на пиловій фракції кам’яного і бурого вугілля, показує, що в накопиченні шлаків і золи існує певна система. За час її існування навколо ТЕС нагромаджено близько 24 млн т відходів. Зберігався відпрацьований матеріал у спеціально обладнаних шламосховищах на початку в долині р. Гнила Липа, а нині – на водорозділі із заляганням ґрунтових вод до 6 м. Шлакозолосховище № 3, яке зараз перебуває в робочому стані, являє собою заглиблений котлован (щоправда без водоупору) площею 120 га, поділений на дві секції та чеки, які послідовно заповнюються пульпою, що подається трубопроводом, як і на Зміївській ТЕС (фото 22). Заплановане будівництво шлакозолосховища № 4, з яким мене люб’язно познайомили в Управлінні екології ТЕС, передбачає тверде водонепроникне покриття його дна з метою одержання повністю замкненого циклу функціонування „живого” тіла сховища. Проблеми на подібних енергетичних об’єктах одні й ті ж – шлаки утворюють пил за вітряної погоди. Для цього передбачається на поверхні дамб встановлення дощувального устаткування, яке зволожуватиме поки що незахищений шар. Важливість заходів, пов’язаних із зменшенням звітрення пилу та аерозолів електрофільтрами, встановленими на трубах ТЕС, випливає з того, що забруднення від ТЕС поширюється в радіусі 36 км. Тому старі шлакозолосховища тут консервують, створюючи після зневоднення „тіла” звалища штучний шар ґрунту з мулів, дефекату і чорнозему товщиною до 40 см. Таким чином рекультивовано 33 га поверхні старого шлакозолосховища, де були городи місцевих жителів і навіть вирощували топінамбур.

Навколо діючого шлакозолосховища постійно циркулює вода, що подається в канал навколо нього і знову насосною станцією повертається назад (фото 23). Для поліпшення циркуляції технічної води в шлакозолосховищі поставлено зливні пристрої – „монахи” (фото 24). Поряд з діючим шлакозолосховищем – законсервований об’єкт, який підлягає природному залуженню (фото 25) та ще нерекультивоване шлакозолосховище (фото 26).

Слід зазначити, що дамби навколо шлакозолосховищ заліснені обліпихою, що стримує розмивання та звітрення шлаків.

Зола і шлаки на станції є комерційним товаром. Шлаки реалізують по 30 грн/т, зола суха – 15 грн/т, мокра – 2 грн/т. Із шлаків виготовляють шлакоблоки, шлаковий гравій, керамзит, а для утилізації золи побудовано цементний завод.

На Бурштинській ТЕС діє екологічне законодавство, згідно з яким „забруднювач платить”. На екологічні цілі щорічно ТЕС виділяє поквартально по 40 млн грн. Кошти зосереджуються при казначействі району. Вони виділяються місцевим радам і використовуються строго за призначенням – на охорону навколишнього природного середовища. Бувають випадки, коли невикористані гроші знову повертаються у районний фонд охорони навколишнього природного середовища. Лиманська сільська рада, якщо ними не користується, то має повне право на одержання таких коштів.

За екологічним і економічним досвідом утилізації відходів спеціалістам Зміївської ТЕС і їхати далеко не треба, все це є у нас в Україні, потрібна лише добра воля, підтримка держави і любов до рідної землі, що не дає можливості занапастити її.