Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Ссавці заплави Дніпра у Києві

Парнікоза І.Ю.

Ссавці – тварини, які отримали свою назву від того, що вигодовують своїх дитинчат молоком. Деякі відомості про теріофауну Києва, зокрема заплави Дніпра, у XVIII ст. залишив у своїй Історії Києва (1798–99 рр.) М. Берлінський:

«Из диких зверей водятся в лесах волки, лисицы, зайцы, дикие козы, байбаки, кролики, хорьки, норки, горностаи, ласки, белки и множество крыс как домашних, так и водяных; изредка же появляются медведи, кабаны, барсуки и росомахи» (Берлінський, 1991).

Першим вагомим зведенням складу фауни ссавців (теріофауни) м. Києва та його околиць є праця М. Кесслера «Ссавці…Київського учбового округу» (1851 р.), а наступним кроком стала книга Е.(М.)В. Шарлеманя «Ссавці околиць Києва» (Кесслер, 1851; Шарлемань, 1915; Загороднюк, 2003). Як свідчить Е. (М.) В. Шарлемань, станом на початок ХХ ст. для дніпровських островів, зокрема, центрального Труханового острова, була характерна багата фауна ссавців (теріофауна) (див. «Очеркь Труханового (Алексеевского) острова», а також «Млекопитающие окрестностей г. Киева» (Шарлемань, 1915), Додаток). Після цього аж до кінця ХХ ст. не було підготоване жодне зведення (Загороднюк, 2003).

Розглянемо сучасний стан теріофауни долини Дніпра відповідно до рядів ссавців.

Комахоїдні

Звичайними тваринами високих незатоплюваних ділянок дніпровської долини є їжак білочеревий (Erinaceus roumanicus) та кріт європейський (Talpa europaea). Зокрема, їжак зафіксований нами на Трухановому острові (2016 р.), Венеціанському острові (2020 р.) берегах затоки Берковець, острові Жуковому, з літератури відомий з Оболонського, Долобецького, Рославського островів та острова Покал. У 2017 р. виявлений також на острові Венеціанський, біля озера Йорданське (Облолонь), біля озера Небреж на Осокорках та біля Русанівського каналу. Кріт же нами зафіксований майже по всій заплаві. В літературі вказується на Великому Північному, Трухановому, Оболонському та Міжмостному островах (Дубровський та ін., 2008).

Їжаки мають два приплоди за теплий сезон. Перші малі народжуються одразу після виходу із сплячки, тож мають достатньо часу щоб нагуляти жиру. Другий виводок їжаків народжується в серпні і має мало жирової тканини, щоб увійти у сплячку. Багато малих з цього виплоду не переносять зимівлі.

Їжак має мати 500–600 г щоб увійти у стан гібернації. Якщо ви восени виявили щуплого їжака, зважте його, і в разі, якщо він має меншу масу, передайте в зоопарк. Під час гібернації в їжака падає температура та сповільнюється серцебиття.

Їжаки люблять рибу, тому на заплаві охоче поїдають снулу рибу, яку викидає на берег. Не бояться їжаки в разі потреби і плавати. Їжаки полюбляють наносити різні запахи слиною.

Для збереження їжаків необхідно залишати не прибраним листя, в якому вони зимують. На жаль, це неможливо пояснити власникам садових ділянок та комунальним службам, а також окремим власникам, які тягнуться за модою західних газонів. А перегниле листя – це ж і відновлення потоку органіки в ґрунт. У випадку утримання їжаків у неволі їх необхідно, перш за все, очистити від паразитів.

Рис. 1.10.110. Сліди діяльності крота…

Рис. 1.10.110. Сліди діяльності крота на заплаві, береги затоки Верблюд

Рис. 1.10.111. Білозубка мала – чи не…

Рис. 1.10.111. Білозубка мала – чи не найменший з наших ссавців

Звичайним мешканцем заплави є також мідиця звичайна або бурозубка звичайна (Sorex araneus, БК3, Загороднюк, особисте повідомлення). Звичайним видом київської агломерації, знахідок якого слід очікувати на частково забудованих ділянках київської дніпровської заплави, є білозубка мала (Crocidura suaveolens, БК3). Цей вид найчастіше реєструється у Києві у лісопаркових зонах, а також у приватному секторі.

Рис. 1.10.112. Їжак білочеревий на…

Рис. 1.10.112. Їжак білочеревий на Трухановому острові

Рис. 1.10.113. Кажан пізній – володар…

Рис. 1.10.113. Кажан пізній – володар сутінкового неба

Їжак та білозубка демонструють виразну схильність до синантропії: першого часто виявляють у «харчових» рейдах у щільно-забудованих кварталах, другу – нерідко, особливо восени, у прилеглій до лісових зон забудові (Загороднюк, 2003).

У 1930-і роки звичайною твариною Конча-Заспи була рясоніжка велика (Neomys fodiens, БК3). Наразі її відзначають лише на території, розташованій поблизу урочища «Серякове» та ботанічного заказника загальнодержавного значення «Лісники». У Конча-Заспі вид був здобутий 1930 р. Наразі найближча до описуваного регіону знахідка зроблена в 1990-і р. на струмку у Голосіївському лісі (Гаврись та ін., 2003). Рясоніжка повністю виправдовує свою назву, адже на задніх лапках в неї наявне мереживо з волосків, що допомагає їй плавати – така собі «ряса».

Що ж стосується найунікальнішої водної тварини – релікту плейстоцену – хохулі (Desmana moschata, ЧКУ, категорія зникаючий вид, БК2), то вона з київської заплави Дніпра зникла і збереглася лише у давніх згадках (Шарлемань 1930b, 1936). Шкода, що порушення гідрорежиму та повсюдне поширення сіткового браконьєрства не дозволяє навіть думати про її реінтродукцію в Києві.

Рукокрилі

За даними К.Ф. Кесслера, загалом для Києва станом на 1915 р. наводилося 8 видів кажанів. У зведенні Шарлеманя для Києва вказано 9 видів (Шарлемань, 1915). Щодо кажанів дніпровської заплави, той же Е. (М.) В. Шарлемань в іншій своїй роботі вказує для Труханового острова три види: вечірницю руду (Nyctalus noctula, наразі ЧКУ, категорія вразливий вид, БК2), кажана пізнього (Eptesicus serotinus, ЧКУ, категорія вразливий вид, БК2) та нетопира звичайного (малого, малоголового чи нетопира-карлика) (Pipistrellus pipistrellus, ЧКУ, категорія вразливий вид, БК2) (Шарлемань, 1914a). Що стосується нетопира звичайного, то його часто спостерігав під час полювання на берегах Дніпра ще К.Ф. Кесслер (1851). Е. (М.) В. Шарлемань вказував, що станом на 1915 рік це був найзвичайнісінький після рудої вечірниці вид кажанів Києва. Один екземпляр виду (Е. (М.) В. Шарлемань називає його малоголовим нетопиром) був спійманий ним на Трухановому острові. У 1933 р. їм же було відзначено велику колонію розміром до 100 особин в урочищі Конча-Заспа (Шарлемань, 1933b). Втім, необхідно відзначити, що в даний час систематика звичайного нетопиря сильно змінилася. З цього виду були виділені нові види. Значна кількість знахідок перевизначена як нетопир лісовий (Pipistrellus nathusii,, ЧКУ, категорія вразливий вид, БК2). Знахідок же власне звичайного нетопиря з Києва поки що немає. Проте у лісистих стаціях трапляється його вид-двійник – нетопир-пігмей (Pipistrellus pygmaeus, ЧКУ, категорія вразливий вид, БК2), який відрізняється частотами ультразвуку та деякими морфологічними ознаками. Зауважимо, що з певною достовірністю кажанів можна визначити за характерним ультразвуком, який вони продукують під час полювання. Для цього використовуються спеціальні детектори.

Що ж стосується лісового нетопира, то станом на 1954 р. він відзначений у гирлі Десни, на території Голосіїва та Жукового острова (Лихотоп и др., 1990).

З часів спостережень Е.(М.)В. Шарлеманя на території дніпровської заплави систематичних досліджень фауни кажанів не проводилося, проте, окрім вищенаведених даних про нетопирів, наразі відомі реєстрації низки інших видів кажанів.

Вечірниця руда є одним з найбільш звичайних наших кажанів. Вона відома, зокрема, з Жукова острова, заплави р. Віти та урочища Конча-Заспа (Лихотоп и др., 1990; Гаврись та ін, 2003). Згідно з даними зоологічного музею Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, одна особина виду була спіймана 1947 р. поблизу Корчуватого, а 1954 р. – в урочищі Конча-Заспа (Загороднюк, Годлевська, 2001). Більш пізні реєстрації рудої вечірниці зроблені Лихотопом та ін. (1990) на території Гідропарку (реєстрація особин, які полювали), а також на острові Труханів (материнська колонія) (Лихотоп и др., 1990). Цікаво, що руда вечірниця під час полювання видає звуки, які може почути вухо людини. За цими характерними звуками можна у темряві пізнати цього кажана.

Вечірниця велетенська (Nyctalus lasiopterus, ЧКУ, категорія зникаючий вид), є, без сумнівів, одним з найрідкісніших та найзагадковіших кажанів заплави Дніпра. Згідно з даними зоологічного музею Київського національного університету імені Тараса Шевченка, а також Державного природничого музею у Львові, особина виду була спіймана 1947 р. поблизу Корчуватого (Загороднюк, Годлевська, 2001). На жаль, більше цих велетнів світу рукокрилих у нас не реєстрували.

Вечірниця мала (Nyctalus leisleri, ЧКУ, категорія вразливий вид, БК2) – найменша з вечірниць. Відома з Голосіїва та Конча-Заспи (1956 р.) (Абеленцев, Попов, 1956; Гаврись та ін., 2003). Даний вид, напевне, зберігся тут і дотепер, адже був знайдений на початку 2000 р. у Голосіївському лісі (В. Негода, особисте повідомлення). Виявлений він також 2011 р. під час обловів кажанів у Голосіївському лісі (О. Годлєвська, особисте повідомлення).

Ще одним з відносно звичайних кажанів заплави Дніпра і нашої фауни загалом є кажан пізній. Від рудої вечірниці він досить легко відрізняється темнішим забарвленням хутра. Згідно з даними зоологічного музею Київського національного університету імені Тараса Шевченка, цього кажана було спіймано 1952 р. поблизу Корчуватого (Загороднюк, Годлевська, 2001). З інших відомих з літератури знахідок у межах долини Дніпра у Києві наводяться село Конча-Заспа (1933 р.), урочище Китаїв (1930-і р.) та набережна Дніпра (час не вказується) (Лихотоп и др., 1990).

Лилик двоколірний (Vespertilio murinus, ЧКУ, категорія вразливий вид, БК2) згадується для урочища Конча-Заспа (1930 р.) (Шарлеман, 1933; Лихотоп и др., 1990). Зауважимо, що це один з найбільш декоративних наших кажанів, адже його хутро по своїй довжині насправді має два кольори.

Вуханя бурого (Plecotus auritus, ЧКУ, категорія вразливий вид, БК2), згідно з даними зоологічного музею Київського національного університету імені Тараса Шевченка, було спіймано 1951 р. на берегах заострівного рукава Десни. За відомостями Національного науково-природничого музею НАН України, вид відомий з Подолу (1966 р.) (Загороднюк, Годлевська, 2001). Цей, чи не найоригінальніший з наших кажанів, у межах заплави Дніпра зафіксований також на призаплавному урочищі Китаєве, а також у дренажних спорудах правобережних лесових гір (Лихотоп и др., 1990). Неповторним є політ вуханя, адже цей, без сумнівів, дуже цікавий до всього кажан, часто літає на невеликій висоті поміж деревами, нагадуючи великого метелика.

Рис. 1.10.114. Вухань бурий –…

Рис. 1.10.114. Вухань бурий – красунчик серед кажанів

Рис. 1.10.115. Водяна нічниця – збирає…

Рис. 1.10.115. Водяна нічниця – збирає своїми лапками комах з поверхні води

Для всіх вищеописаних видів кажанів необхідно констатувати велике значення нетрансформованих ділянок заплави Дніпра. Адже дендрофільні (ті, що люблять дерева) види використовують як схованки дупла дерев правобережного зеленого пасма, а також дніпровських островів та заплавних урочищ, при цьому часто полюють над водами Дніпра і його заток. Так, І.В. Загороднюк у 1999–2002 рр. багаторазово спостерігав вечірній літ рудих вечірниць з правого берега на Труханів острів уздовж Пішохідного мосту. Понад затоками і галявинами на Трухановому острові і над Десенкою полюють численні особини лісового та нетопиря білосмугого (Pipistrellus kuhlii, ЧКУ, категорія вразливий вид, БК2), траплялися також вечірниця руда та пізній кажан (Загороднюк, 1998).

Водяна нічниця (Myotis daubentonii, ЧКУ, категорія вразливий вид, БК2) станом на 1985–1989 рр. характеризувалася як звичайний для Києві вид (Лихотоп и др., 1990). За матеріалами Національного науково-природничого музею НАН України, вид відомий з призаплавного урочища Лісники (1983 р., наразі частина НПП «Голосіївський»), а також дренажних систем правого берега Дніпра у Києві (1987 р.) (Загороднюк, Годлевська, 2001).

Вид відомий за знахідкою 2003 р. з Подолу, а також за детекторними реєстраціями з Труханового острова та Конча-Заспи (2000 р.). Протягом 1999–2003 рр. підтверджено також знахідку виду у дренажних штольнях правобережних київських круч. Вид неодноразово реєструвався також за допомогою детектора на набережній Дніпра (у 2000–2002 рр.) (Загороднюк, Годлевська, 2003). Наразі він використовує для літніх схованок фрагменти Будівництва № 1 НКШС (Народного Комісаріату Шляхів Сполучення; інша назва – «сталінський тунель» під Дніпром).

Ставкова нічниця (Myotis dasychneme, ЧКУ, категорія зникаючий вид, БК2) за результатами детекторних обліків 2000 р. зареєстрована на Трухановому острові, а також на території урочища Конча-Заспа (Загороднюк, Годлевська, 2003).

У випадку ставкової та водної нічниць необхідно зауважити, що у літній період вони були відсутні у лісопаркових зонах чи ділянках щільної забудови, а концентрувалися навколо водойм. Таким чином, заплава Дніпра має виключну цінність для збереження популяцій цих видів. Нічниці з групи водяних мають довгі пальці на задніх лапках, якими вони граціозно в польоті збирають з поверхні водойми комах. Дивовижну картину становить таке «прочісування» поверхні водойми одразу кількома нічницями. Справжній іспанський танок одразу кількох крилатих танцівниць.

Широковух європейський (Barbstella barbastellus, ЧКУ, категорія зникаючий вид, БК2) за даними Національного науково-природничого музею НАН України відомий з призаплавного урочища Китаєве (1948 р.). Наводяться також знахідки у безпосередній близькості до заплави Дніпра на хуторі Церковщина (1941 р.), селі Лісники (1983 р.) (Лихотоп и др., 1990). Хочеться вірити, що цей неповторний за своїм зовнішнім виглядом звір (такий собі зосереджений на собі вусатий вухань) ще зберігся на теренах нашого міста.

Наразі серйозну проблему становить негативний імідж, створений кажанам в нашому культурному просторі. Скільки ж дурниць поширено про кажанів. По селах люди досі вірять, що кажани можуть впиватися у волосся, забирати молоко у корів, що вони – вампіри чи представляють нечисту силу. В той же час маловідомо, що, наприклад, у Китаї кажан – символ щастя. Мало уваги приділяється ролі кажанів у зниженні популяцій кровосисних комарів.

Гризуни

Гризуни долини Дніпра – це переважно призвичаєні до заплавного режиму (хоча він на більшій частині київської долини і порушений), звірі, які харчуються рослинною їжею. За екологічними вимогами їх можна розділити на три групи:

1. Гідрофільні види. До цієї групи слід, перш за все, віднести бобра європейського (Castor fiber, БК3). Бобер – найбільший гризун нашої фауни. Бобри досягають довжини 100 см. Ці тварини пристсовані до водного способу життя. Дорослі бобри здатні перебувати під водою до 10 хв. Малі бобри починають плавати у віці 2 тижнів. Боброві греблі це місце закріплення та поновлення водно-болотяної рослинності.

Ще на початку ХХ ст. цей вид перебував на межі зникнення. У 1911 р. німецький природоохоронець світового рівня Г. Конвенц писав:

«серед ссавців здавна ретельно переслідується бобер, головним чином з-за хутра та бобрових хвостів, що користуються великим попитом. Як свідчать знахідки скам’янілостей, назви водойм, полів, поселень, раніше, ще в історичний час він був також широко поширений, також і в північній Росії, Фінляндії та Швеції. Тепер же по всій Європі він зустрічається за виключенням Росії, тільки в південній Норвегії, в Німеччині на Ельбі та у Франції на Роні. Тільки в Норвегії бобер охороняється законом. У нас же тільки в державних лісництвах бобер користується охороною, але при виході з них безжально вбивається. З цього слідує, що чисельність цього виду тварин в районі Ельби з року на рік значно скорочується і в недалекому часі йому може загрожувати вимирання. Хоча бобер і наносить шкоду лісовим насадженням на берегах річок, все ж таки він являє собою чудовий, швидко зникаючий вид, тому потрібні заходи, які можуть підтримувати його якомога довше в самобутньому існуванні. Рекомендується дуже настійливо якомога швидше і в нас досягнути законодавчого захисту цієї тварини» (Конвенц, 2000).

Не краща ситуація з бобром була і в підрадянській Україні. Як свідчить знятий М. Шарлеманем в 1931 р. В той час бобри були дуже рідкісні через переслідування на шкури. Вони збереглися тоді лише на півночі України в районі річок Тетерів, Прип`ять, Десна. Це при тому, що попередньо ареал бобра Дніпром поширювався до Херсона. Для збереження бобра тоді вдалося організувати спеціальні заказники, а полювання на нього було заборонено.

На щастя, зараз у зв’язку зі зникненням попиту на боброве хутро, цей вид в Європі, зокрема в Україні стрімко збільшує свою чисельність. Не оминула ця тенденція і Києва. Тут цей вид є звичайним на заплавних островах і мало-трансформованих ділянках заплави. У зв’язку з тим, що дніпровські острови у Києві переважно високі, що дозволяє рити у них нори, своїх оригінальних хатинок бобер у Києві не будує. Втім, натомість активно перекриває водотоки греблями, як, наприклад, на острові Проміжному, де існує велика боброва гребля (Н. Атамась, особисте повідомлення). Зазвичай же про діяльність бобра красномовно свідчать його погризи. Нещодавно бобри повернулися на озеро Кирилівське поблизу станції метро Почайна. Живуть вони і на розташованій поблизу затоці Вовкувата. Надзвичайно багато слідів роботи бобрів в урочищі Горбачиха та на острові Малий Гідропарк. Легко виявити боброві погризи також на острові Жуків та розташованих південніше островах. Можна вивчити й інші свідчення активності цих звірят. Так, бобри, особливо навесні, люблять об’їдати кору з молоденьких гілочок верби. В цей час можна виявити багато об’їдених гілочок – цих «бобрових цукерок».

Рис. 1.10.116. Бобер активний вночі.…

Рис. 1.10.116. Бобер активний вночі. Вдень його присутність видають хіба що сліди нічної роботи, затока Вовкувата

Рис. 1.10.117. Вивірка звичайна –…

Рис. 1.10.117. Вивірка звичайна – тварина надзвичайно популярна

Ондатра (Ondatra zibethicus) є інтродукованим у нашу фауну гризуном, який походить з Північної Америки, але добре прижився, ставши звичайним компонентом екосистем водно-болотяних комплексів України. Наразі зустрічається на всій заплаві Дніпра у місті, зокрема, на озерах заплавної частини, таких як Вербне та Сонячне (Дубровський та ін., 2005), а також озерах Підбірна (1990-ті рр.) та Золоче (2016 р.) лівобережної заплави. Як і бобер у Києві, хатинок не будує, віддаючи переваг норам. Саме її найчастіше бачать кияни, неправильно називаючи чи то бобром чи то водяним пацюком. В умовах, коли попит на її шкірки невеликий, вона почуває себе безпечно. В Європі і Польщі спостерігається згасання популяції ондатри, що негативно позначається на популяціях деяких птахів. Так, зокрема на хатинках ондатри гніздують крячки (Cz. Nitecki, особисте повідомлення, 2013).

Колись звчиайною для прибережно-водних біотопів була водяна полівка (Arvicola amphibius) (Загороднюк, 2003). Цей гризун викидає характерні купки ґрунту зі своїх нір, які, проте, менші за викиди крота.У порівнянні з 1914 р. (Шарлемань, 1914a) чисельність водяної полівки у Києві драматично скоротилась. Водяна полівка є значно меншою за ондатру. Ондатра, коли пливе, має тіло з западиною посередині, так що видно її голову та зад, при цьому вона здійснює ундулюючі рухи хвостом. На відміну від ондатри – водяна полівка пливе так що видно лише голову.

Для прибережно-водних біотопів характерною є також шапарка сибірська (полівка економка) (Alexandromys oeconomus), яку інколи можна побачити в заростях прибережно-водної рослинності (Nitecki, 2013).

Велику загрозу для водних ссавців становить скидання до води отрутохімікатів, наприклад, з картопляних полів з дощовими водами після обробки їх проти колорадського жука. Від таких заходів поблизу водойм треба рішуче відмовитися.

2. Лісові види. Для деревостанів, що сформувалися на центральних київських островах – Венеціанському, Трухановому та Долобецькому, характерна вивірка звичайна (Sciurus vulgaris). У той же час для південних київських островів наводяться також соні – ліскулька (Muscardinus avellanarius, БК3), вовчок сірий (Myoxus glis), вовчок лісовий (Dryomys nitedula, БК3) (Мальцев, Дубровський та ін., 2008). Ліскулька ласа до горішків (на заплаві це може бути ліщина). При цьому вона вибирає навіть минулорічні, що залишилися в підстилці. Вовчки сірі ж мають широке меню. Не бракує тут і равликів. Натомість з слизняками вони можуть ховатися в одній схованці. Лісовий вовчок натомість активно розоряє гнізда птахів. Важливе значення для вовчка сірого мають дикі черешні чи насадження плодових дерев. Прагнучи привабити сонь варто їх навіть штучно насадити. Усі соні залежать від наявності старих дуплистих дерев, отже вимагають заповідності. Штучні дуплянки лише в незначній мірі можуть компенсувати соням природні схованки. Назва сонь відповідає їх поведінці. Вдень ці нічні тварини сплять в схованках. Також вони впадають у зимову сплячку. Інколи вони виходять з неї лише на один літній місяць в році.

Багатою є також фауна лісових гризунів, подібних до мишей. На заплаві Дніпра, зокрема, відомі нориця сибірська (Terricola subterraneus), а також мишак лісовий (Sylvaemus sylvaticus). Звичайною є нориця руда (Myodes glareolus) (Загороднюк, 2003). Сліди нориць та мишей найлегше побачити взимку, коли заплавні терени вкривають сніги. Тоді невеличкі стрічечки слідів видають переміщення гризунів на островах Великому Північному, Долобецькому, Трухановому та ін. У цей час нами зафіксовано перехід гризунами широких проток кригою.

3. Види лучних комплексів. Наразі у біотопах цього типу, який є чи не найбільш поширеними на островах, зустрічаються миша польова (Apodemus agrarius), миша-крихітка (Micromys minutus), нориця польова (Microtus arvalis) (С. О. Лопарьов, особисте повідомлення; Гаврись та ін., 2003; Загороднюк, 2003). Загалом ці маленькі істоти як і їх лісові родичі ведуть прихований від людського ока спосіб життя. Їх присутність для уважного спостерігача видають хіба що звуки їх переміщення у траві чи ланцюжки слідів на снігу.

4. Синантропні види також досить звичайні у порушеній урбанізацією та іншими формами господарювання київській заплаві Дніпра. Пацюк сірий (Rattus norvegicus) наразі є яскраво вираженим синантропом, проте на своїй батьківщині у південно-східній Азії він мешкає у прибережно-водних біотопах. Миша хатня (Mus musculus) – другий за значенням вид-синантроп. Мишу хатню зокрема виявлено на Трухановому острові (2016). Зрозуміло, що чисельність пацюків та мишей потрібно контролювати. Проте в жодному випадку не можна погодитися на використання потужних родентицидів не вибіркової дії, таких як фосфід цинку. Застосування цього препарату вже призвело до масової загибелі диких птахів, рідкісних та зникаючих гризунів та хижих птахів, що полюють на гризунів. Внаслідок застосування цього препарату гинуть навіть люди. Зважаючи на це природоохоронна громадськість домоглася заборони використання цього і деяких інших небезпечних препаратів в Україні.

Зайцеподібні

Ці тварини на заплаві Дніпра представлені виключно зайцем сірим (Lepus europaeus, БК3). Цей вид на Трухановому острові реєструвався лише взимку. За даними Е.(М.) В. Шарлеманя, у літній період зайці трималися на острові лише за відсутності великого розливу Дніпра (Шарлемань, 1914a). Наразі вид відзначений на острові Великому Північному, Вальковському, Трухановому, Муромці та Дикому (Ю. Дубровський, особисте повідомлення; Дубровський та ін., 2008). І.В. Загроднюком заєць сірий відзначений також на берегах заострівного рукава Десни. Через варварське переслідування як мисливцями з рушницями, так і браконьєрами з петлями сірий заєць все частіше шукає порятунку в місті, де, зважаючи на наявність великих зелених зон, дачних масивів та садів, знаходить і поживу, і безпеку.

Хижаки

Хижаки в умовах Києва не є численною групою, проте низка видів є характерною для заплавних угрупувань. Зокрема, слід відзначити два не місцеві види: єнота (Nyctereutes procynoides) та візона (Neovison vison). Візон (інша назва американська норка) відомий, зокрема, з островів Козачий, Труханів, Жуків (власні дані), а також острова Пташиний (Ю. Дубровський, особисте повідомлення). Зафіксований також на озері Золоче (2016 р.) та в урочищі Горбачиха (2021 р.) лівобережної заплави.

Рис. 1.10.118. Візон (американська…

Рис. 1.10.118. Візон (американська норка) – наразі невід’ємний компонент фауни ссавців заплави долини Дніпра у Києві

Рис. 1.10.119. Сліди видри на снігу…

Рис. 1.10.119. Сліди видри на снігу біля водойми. Самого водного хижака побачити дуже важко

Нами спостерігалися сліди візона також на прибережних пляжах острова Ольжин. Цей звір найчастіше дає себе побачити. Якщо ви зауважите чорного як смола звіра, величиною з кота, який швидко перетне вам дорогу та укриється у прибережних заростях – це напевне візон. Цього звіра також можна побачити під час великих снігопадів, коли він вимушений пробиватися через сніги, тож не може швидко сховатися.

Необхідно зауважити, що серед фахівців зоологів та й простих громадян до візона чи американської норки часто поширене зневажливе ставлення. А статус виду – вселенця начебто виправдовує будь-яке з нею поводження аж до повного винищення включно. При цьому цій тварині страшенну шкоду пташиним популяціям. Необхідно зазначити, що американська норка зовсім не несе відповідальності за своє примусове вселення на територію Європи. Причиною такого вселення було виснаження популяції європейської норки (Mustela lutreola, ЧКУ, категорія зникаючий вид, БК2) внаслідок її переслідування як хутрової тварини. Необхідність забезпечити нове джерело хутра призвело до переселення цього дуже близького до європейської норки звіра, який швидко втік з культури та заповнив звільнене людиною місце в природних екосистемах. При цьому якщо шкода для пернатих та інших аборигенних тварин зросла, то тільки внаслідок того, що раніше вона неприродно зменшилася за рахунок винищення європейської норки. Наразі, коли трохи крупніша американка виконує біологічну роль втраченої європейки (хоча існують повідомлення що подекуди і європейська норка збереглася, наприклад в дельті Дністра та Дунаю, Роженко, 2006), а уся біота долин наших річок давно адаптувалася до її присутності, переслідування цього звіра виглядає повним безглуздям. При цьому дуже добре, що рішучість борців з заносними видами не йде далі гучних заяв, планів, дій, а винищити американську норку натомість може лише те, що згубило її попередницю – повернення до попиту на хутро. Загалом варто замислитися чи винний візон, в тому, що він став об’єктом одного з необдуманих людських втручань в досконалість дикої природи?

У межах всієї дніпровської заплави у межах Києва наявний також надзвичайно пластичний вид – куниця кам’яна (Martes foina, БК3). Незважаючи на її широке поширення побачити цю обережну тварину не просто. Втім якщо вам пощастить, то ви легко відрізните її за яскраво-білою плямою на горлі, за яку ця куниця прозвана «білодушкою».

Чисельність інших місцевих видів хижаків дуже мала. Зокрема, це стосується видри (Lutra lutra, ЧКУ, категорія вразливий вид), зафіксованої, зокрема, по слідам С.О.Лопаревим на острові Муромець, горностая (Mustela erminea, ЧКУ, вразливий вид, БК3) та куниці лісової (Martes martes, БК3).

Взимку видра харчується головним чином, сплячими жабами, яких викопує з мулу, де вони зимують. На цьому харчі вона може протриматися до весни. Велику загрозу для водних хижих тварин, зокрема видри та норки становить застосування браконьєрських знарядь лову риби, таких як верші чи ставні сітки. Тварини, що потрапляють до них в гонитві за рибою, не можуть вибратися та приречені на загибель.

Рис. 1.10.120. Сліди куниці на снігу…

Рис. 1.10.120. Сліди куниці на снігу біля водойми

Рис. 1.10.121. Лис – справжній а не…

Рис. 1.10.121. Лис – справжній а не «фарбований»

І лише у лиса (Vulpes vulpes) чисельність відносно велика. Зокрема, лис нами зареєстрований на Ольжиному острові та у районі заострівного рукава Десни. Лис розумна і обережна тварина. Деяке зростання його чисельності намітилося у зв’язку з знищенням його природного суперника – вовка. Лис повсюдно безжально переслідується. При цьому часто застосовуються заборонені знаряддя лову – капкани чи петлі, а також подекуди варварське норне полювання з використанням фокстер’єрів. Свідченням кількості знищених лисів є шкури, які нажаль можна побачити в Києві у вільному продажу. Київські модниці також полюбляють носити на сумочках пухнасті хвости, які належать диким та вирощеним в неволі декоративним лисам. Слід пам’ятати, що за таку сумнівну приємність тварина заплатила своїм життям.

Поблизу населених пунктів тримаються ласка (Mustela nivalis, БК3) та тхір лісовий (Mustela putorius, ЧКУ, вразливий вид, БК3) (С. Лопарьов, Ю. Дубровський, особисті повідомлення; Гаврись та ін., 2003; Загороднюк, 2003).

Унгуляти (ратичні тварини)

Ратичні наразі є чи не найменш пристосованими до урбанізованих ландшафтів з усіх груп ссавців, що визначається необхідними для них великими просторовими масштабами популяційних груп та постійною цікавістю до них як об’єктів полювання та промислу. Кілька представників цієї групи, таких як зубр (Bison bonasus, ЧКУ, категорія зниклий в природі, БК3), тур (Bos premigenius, який як вважають дослідники мешкав у долинах річок) чи тарпан (Equus gmelini, ЧКУ, категорія зниклий вид) вимерло. Інші – козуля (Capreolus capreolus, БК3), кабан (Sus scrofa), лось (Alces alces, ЧКУ, категорія вразливий вид, БК3), шляхетний олень (Cervus elpahus, БК3), плямистий олень (Cervus nippon), уникають міста (Загороднюк, 2003).

Рис. 1.10.122. У минулому заплавні…

Рис. 1.10.122. У минулому заплавні ліси сучасного Києва могли заселювати зубри

Рис. 1.10.123. Лось – найбільший олень…

Рис. 1.10.123. Лось – найбільший олень та один з найбільших ссавців нашої фауни

У київській долини Дніпра регулярні заходи дикого кабана та лося, які відмінно плавають, спостерігаються на південні острови, розташовані у верхів’ях Канівського водосховища.

Найбільш пластичним до трансформованих людиною умов є дикий кабан. Проте, ще в далекому 1911 р. німецький природоохоронець світового рівня Г. Конвенц писав:

«Дика свиня з-за шкоди яку вона спричинює, виходячи з лісу на сусідні поля, також в небезпеці. Однак тварини, які шкодять майну людей, але не є небезпечні для життя, не мають переслідуватися до повного винищення. Це легко могло статися згідно розпорядженню від 5 жовтня 1891 р., де говориться, що кабанів треба переслідувати усіма засобами в будь-який час року. Навпаки, необхідно рекомендувати берегти і охороняти різні види тварин…» (Конвенц, 2000).

Дикий кабан мав велике значення в культурі європейських народів. Щелепи дикого кабана вставлені в ритуальні дуби знайдено в околицях Києва. Під час зимового сонцестояння 21 грудня вікінги складали жертви з кабана Фреєрові – богу звірів і родючості землі, за добрий врожай в наступному році. В скандинавській міфології Фрея, сестра Фреєра мала кабана називаного "Hildisvini" (бойова свиня), якого вміла сідлати. Амулет з ікла дикого кабана носили переважно жінки вікінгів, але і чоловіки вважали риси кабана за необхідні в бою. "Svinfylking" (бойовий стрій свині) – бойовий строй в формі ікла кабана, де кілька бійців один за одним вбивалися в густий ряд ворога. Таким чином то спочатку дикого кабана назвали свинею, а вже потім його свійську расу ().

Кабани зокрема є звичайними мешканцями Дикий кабан прикиївської заплави Дніпра, зокрема (Обухівський район). Тут на них влаштовується браконьєрське полювання. Тут же досить чисельною є козуля.

Пристосованим до життя в долинах річок є також лось. У зв'язку з тотальним переслідуванням мисливцями влітку лосі тримаються на важкодоступних ділянках боліт та на заплаві. Активні лосі, головним чином, в вечірні та ранкові години. Час розмноження лосів – кінець літа. Восени у зв'язку з переходом на харчування сосною, лосі мігрують до соснових борів надзаплавної тераси.

Ще наприкінці 70-х р. ХХ ст. лосі часто заходили на Оболонь. За старою пам'яттю ночами приходили попастися на оболонський луг, якого вже не було. Тварини, потрапляючи у лабіринти дворів, губилися, а потім намагалися вибратися назад. На світанку, почувши гул двигунів ранніх автомобілів, вони лякалися ще більше і намагалися сховатися то у рідкісних чагарниках, то на дитячих майданчиках. Газета "Вечірній Київ" часто писала про такі випадки. Всі раділи, коли візити лісових гостей закінчувалися успішним поверненням їх до лісу (). Наразі лось не тільки в околицях Києва, але і в цілій Україні перебуває під загрозою зникнення (див. ). Зважаючи на це Наказом Міністра екології №481 від 19.12.2017 р. лося внесено до Червоної книги України з категорією вразливий вид.

***

У давнину фауна Дніпрової долини у Києві була багатшою, ніж зараз. Про це свідчать окремі свідчення та знахідки кісток викопних тварин. Вони ж дозволяють нам уявити тваринний світ далекого минулого. Так, зокрема, на Оболоні під час будівельних робіт було знайдено зуб мамонта (Mammuthus primigenius) – ключового представника т. з. мамонтової фауни. Його знахідка підтверджує поширення у часи плейстоцену на території теперішньої долини Дніпра тундрово-степового ландшафту. Поблизу Оболоні розташовувалась і стоянка мисливців на мамонтів, відкрита В. Хвойкою на вул. Кирилівській.

Рис. 1.10.124. Зуб мамонта, виявлений…

Рис. 1.10.124. Зуб мамонта, виявлений під час будівельних робіт на Оболоні

Використано фото автора, М. Шквирі та Д. Вишневського. Автор висловлює подяку за допомогу у підготовці цього матеріалу І.В. Загороднюку.