Вівчар та дівчина

Переклад Якова Головацького

Жала нивку дівчина-красота

Срібним серпом, а ручка золота.

Як вже було около полудня,

Заспівала дівчина-пустота:

«Ой хто б мені пов’язав снопоньки,

Дала би-м му чорнії бровоньки;

А хто б мені тут приніс водиці,

Дала би-м му мої білі лиці;

Хто же мені зробить салашину,

З тим, молода, сама припочину».

Вна думала, що ніхто не чує.

Учув вівчар, що з стадом кочує.

Зв’язав жито, і склав у копиці,

Та приніс їй студеной водиці,

Салашочок виплів із ліщини,

Відтак каже до красной дівчини:

«Дай, дівчино, що-сь ми обіцяла».

А дівчина та була лукава,

Так небога вна ся вимовляла:

«Відчепися, вівчарю мізерний;

Поскладав-єсь снопи у копиці,

Твої вівці пасуться на стерні;

А же мені приніс-єсь водиці,

А ти молод ладної напився;

А же-сь мені вчинив салашину,

То під нею і ти відпочинув».

Примітки Я. Головацького

ладної – «Ладна вода, гожа вода» звичайно у нас говорится. Кажут, що не годится казати на воду «добра». Ледви чи не є то забиток із дохристиянського богослуження, відав вода Ладі богині посвящена була? Може в сербськім «ладна водица» не походит від «хладна», холодна, але також як у нас від Лади.

Подається за виданням: Твори Маркіяна Шашкевича і Якова Головацького, з додатком творів Івана Вагилевича і Тимка Падури / ред. Ю. Романчук. – Льв. : Просвіта, 1913 р., с. 207 – 208.