Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Література / К / Іван Корсак / Таємниця святого Арсенія / 15

Таємниця святого Арсенія

15

Іван Корсак

Вона була певна, що з тим митрополитом (на щастя, вже колишнім), насправді ж – зі зморщеним роками, мов в’ялена груша, язикатим дідом, із облізлим від давньої цинги волоссям, неприємним і колючим монахом, їй у житті зустрічатися вже не доведеться – далеченько на північ відвезли його прудкі коні. Згадки про Арсенія якщо й напливали, імператриця швиденько виштовхувала їх із пам’яті та думок, як виштовхують за поріг непроханого гостя.

Вперше так легко позбутися їй згадки про Мацієвича не вдавалося, коли надійшла несподівана звістка про раптову смерть єпископа Гедеона в дорозі до Пскова – тільки й встиг схопитися за серце та зойкнути, навіть карету візник не зміг спинити. «Мало хіба в житті трапляється прикрого й негаданого, – виштовхувала, обіруч випихала з думок лихий спогад про Арсенієве пророче слово про Гедеона на тому суді. Збіг обставин – і годі».

Не минуло й два місяці, як інша сумна звістка докотилася до Петербурга, дивна, негадана, незрозуміла.

Ні з того, ні з сього завалився купол церкви Трьох святих, що поряд із Хрестовою палатою в Кремлі, де судили митрополита. Споруда видавалася вельми міцною, добрі майстри її зводили, ще й іноземців запрошували тоді для нагляду.

Рухнула церква; дякувати Богу, що служба не правилася і нікого якраз не було, рухнула з добрадива, без вітру і бурі, без струсу земного: тільки земля здригнулася і клуби сірого, наче попіл, пилу знялися в небо.

Як збіг народ зачудований – і в пам’яті дідів-прадідів не було, щоби церкви падали, – почалися суди і пересуди людські.

– За гріхи наші…

– А може, й не наші.

– Праведного тут засудили.

– Казав же митрополит…

– Світу кінець: Бог знамення показує.

Народ прибував, кільце люду довкола звужувалося, вже й битою цеглою топталися, тільки порох спурхував із-під ніг.

– Розійтись! – гукала сторожа і замахувалась, мов для удару, але вигукувала так несміло й невпевнено, бо й у самої жах поколював спини тоненькими голками.

– А ще на кпини митрополита Арсенія брали, – перемовлявся впівголоса люд, сторожко роззираючись, чи немає поблизу когось чужого, бо за необачне слово можна не пороху цього цегляного понюхати, а казематної цвілі.

Імператриці вже цього разу несила була відігнати тяжкі спогади й гіркі, кинуті мимохіть, слова Мацієвича. Викликані спішно сановники тільки руками розводили, лише Шешковський наважився здогад свій виказати.

– Доносять, що хтось примудрився Вралю передати святі мощі Димитрія… От він і набув незрозумілої сили…

Шешковський проказав і тут же затнувся, пошкодував за власну поспішність: імператриця на очах мінялася на лиці, бурячковіло те обличчя, плямами йшло.

– Горобців вам стерегти, а не державного злочинця! – Імператрицю, незмінно обачну і стриману, такою придворним ще бачити не доводилося. – Знайти, чиї то діла!

Шешковський, на якого визвірилася государиня, тихенько задкував за спини придворних і гусячою ставала шкіра на всьому тілі, мов виліз із води на холодний вітер – так можна самому втрапити у загратовані каземати, де досі його бранців тримали.

Кілька ночей по тому, ледве зімкне повіки, імператриці снилося небачене нею видиво церкви, що рушиться, стугін земний і клуби пилюки у небі; здригнувшись, вона прокидалася, пробувала навіть читати, але як тільки задрімнути старалася, то знову хилився і наче провалювався церковний купол…

Біда рідко ходить сама. Від Шешковського, що від пам’ятної розмови чи то злегка заїкатися став, чи просто набув звички довше думати, пішли інші тривожні донесення. Заворушилися потаємні недруги її, що підтримували законного, на їхній погляд, претендента на трон Івана Антоновича.

Вже другого дня, як тільки зійшла на престол, Катерина Друга із Петербурга надіслала генерал-майорові Силіну свій указ.

«Вскоре по получении сего имеете, ежели можно того же дня, а, по крайней мере, на другой день безыменного колодника, содержащегося в Шлиссельбургской крепости, под вашим смотрением, вывезти сами из оной в Кексгольм, а в Шлиссельбурге в самой оной крепости очистить лучшие покои и прибрать, по крайней мере, по лучшей опрятности оные; которые изготовить, содержать по указу».

Четвертого липня генерал-майор доповідав із села Мор’я, що за три десятка верст від Шліссельбурга, про свою негадану пригоду. Буря розбила їх нехитру посудину на озері і вони з арештантом чекають у селі тепер іншого судна, аби якось доплисти до Кексгольма. Врешті Івана Антоновича доправили назад у Шліссельбург.

Шліссельбурзька фортеця

Шліссельбурзька фортеця

З острахом, з незнаним, незрозумілим співчуттям відвідала нова імператриця свого конкурента у казематах лиховісної слави. «Та він же без розуму, – подивилася, похитала головою та й махнула на все. – Тваринне існування, нехай собі залишається».

Зараз вона не могла так махнути рукою, злегковажити новими донесеннями було б непростимою помилкою.

«А ще хтось заздрить на мою удачу», – скривилася, мов раптом зуб заболів, і той біль, занудний, ніяк не волів відступати.

– Захочуть звільнити Івана Антоновича – при найменшій спробі його… – розпорядиться імператриця таким тоном, що перепитувати деталі не було охоти ні в кого.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 291

Модифіковано : 12.07.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.