Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Література / К / Іван Корсак / Таємниця святого Арсенія / 24

Таємниця святого Арсенія

24

Іван Корсак

Збігло трохи часу по тому, як писав Калнишевський із Глобою та Головатим у Петербург донос сам на себе, тож відвідав кошовий домівку Івана Глоби. Поки господиня та домашні лаштували стіл, чоловіки судили-рядили, як розмістити і на яких землях втікачів-українців, що були ще під поляком. У покій, плутаючись під ногами жінок, повагом зайшла кішка, роззирнулася справжньою хазяйкою і почала тертися об ноги, в тім числі Калнишевського.

– Сумирна кішка в тебе, – подивувався кошовий, – свійська, чужих людей геть не боїться.

– Такої кішки ніде немає, – загадково всміхнувся господар. – Вона навіть знає німецьку мову.

– Видумай ще, – крякнув, давлячись сміхом, кошовий.

– А ти спробуй, – заводився Глоба. – От назви кілька імен українських жіночих і одне німецьке.

Кішка і справді була свійська, без церемонії всілася на коліна Калнишевському і вдоволено замуркотіла.

– Пелагея, Мокрина, Горпина, Надія, – піддався на вудочку писаря кошовий і поволечки гладив кішку, що з видимою насолодою вигиналася. – Маруся, Степанида, Текля, Августа, Ангальт…

При останньому слові кішка раптом дико верескнула, підскочила вгору, немов обпечена, роззирнулася навкруг поглядом, в якому аж іскри шкварчали, а тоді метнулася кімнатою; чимось неймовірно нажахана вона блискавкою з кутка у куток кидалася з настовбурченою шерстю і гвалтовним криком, врешті стрибнула на стіл, перекидаючи наїдки, а тоді просто врізалася у вікно – скло аж забряжчало.

– Казав же тобі, що знає німецьку, – почухав потилицю господар, зирячи на несподівані котячі збитки.

Кошовий тільки очі спантеличено наставив.

– Та не балакає вона по-німецькому, – пошкодував гостя Глоба. – А от ковбасу чує за три версти. Піймав її на злодійстві джура, відмолотив, як снопа, приказуючи «Фредеріка», «Августа», «Ангальт», – тож і подумала кішка, що вже зараз її лупцюватимуть…

Жінота, буркаючи і сміючись, лаштувала наново стіл, джура з винуватим лицем рядном затуляв вікно, а тим часом прибув гінець із поштою.

– Обидва листи з Криму, – Глоба взявся читати і тлумачити, час від часу вмовкаючи, доки розбирав писане. – Оця грамота ханська. Пише Крим-Гірей, що може повернути нам чумаків та козаків, яких у ясир завела недоля. Та викуп зацідив, як за рідну тещу. А другий лист від наближеного до хана, пише, що може нам за так помагати, якщо замість Петербурга лицем станемо до Бахчисарая.

Довго вдивлявся кошовий із Глобою, мало не внюхувалися в ту писанину, обмізковуючи кожнісіньке слово.

– Якісь неоднакові вони, начебто й одною писані мовою, та говірка різна, – кривив губи і чомусь аж облизувався військовий писар. – Щось мені тут муляє.

– Мені теж видається, – якесь шило в цьому мішку слів таїться, зверху не видно, а руку коле, – кошовий спохмурнів.

Крутили-вертіли чоловіки, вже й на столі вистигло, аж доки спільно не дотлумачилися.

– Відсилай другого листа в Петербург. Та від нас словечко докинути слід, які ми приязні та добрі, вірою та правдою служимо імператриці, – сказав насамкінець кошовий. – А як наших людей із неволі визволити, то я вже придумав.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 283

Модифіковано : 2.08.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.