Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Література / К / Іван Корсак / Таємниця святого Арсенія / 25

Таємниця святого Арсенія

25

Іван Корсак

Того дня митрополит Арсеній мив підлоги, вирачкував увесь день, аж доки стало пострілювати нестерпно в спині, і тільки ввечері трохи відпустило, немов із заходом сонця біль і собі подався на спочинок.

– От якби Бог дарував людині крила, то полетів би ген у далекі краї, де немає кривди, людської злоби, де правда володарює і совість на троні, – говорив за вечерею монах Феофілакт, вічний мрійник, дитя за натурою, хоч у тої дитини вся борода уже в інеї.

– Досить з нас, Феофілакте, що й без цього раніше всіх півнів нас будиш, – натякнули йому на звичку прокидатися найраніше та починати шкорбатися, порпатися та будити своїм вештанням всіх.

– А правда, владико, добре було б: допік нам, скажімо, наш унтер-п’яниця, тож знявся б я ген під хмари і полетів кудись, де немає унтерів при монастирях, де тільки Божа любов усіх сторожує…

Митрополитові й озиватися не вельми хотілося, нили ще руки від денішнього, та на Феофілакта з його дитячим базіканням чомусь ніхто не сердився і неможливо просто розсердитися, навіть гріх було гніватися на цього добросердечного дивака, що з кожним останньою крихтою поділиться і кожному бодай чимось старатиметься підсобити.

– А мені таки випало бачити людину-птаху, – відказав митрополит.

Досі на балачку Феофілакта увагу не вельми звертали, вечеряли, натомлені, та й годі, а тут всі, наче змовилися, повернули голови.

– То було ще в Ростові, – відклав ложку митрополит. – Один селянин, добре пам’ятаю, звали його Овсій, вельми вдатний був до всякого ремесла чоловік – і тесля майстерний, і швець вправний, все в його руках говорило. Так-от, вбив він собі в голову, що крила змайструвати зможе, літати на тих крилах спроможеться. Але крила потрібно робити слюдяні, вартують вони чималенько.

Ростовський кремль

Ростовський кремль

І митрополит розповів, як оббивав чоловік різні казенні пороги за позичкою, змовчуючи, на яке негадане діло вона йому треба. Врешті таки розжився грошем, зробив слюдяні крила. Люду зібралося різного забачити, як літатиме той Овсій, що не протовпитися. Розбігся спочатку, змахнув він раз крилами, вдруге, справді піднявся сажнів на три, а тоді як гримнеться додолу… Не помер, звісно, від того, так собі, лише синців набрався та ребро одне начебто поламав. Але гірше болю допік йому люд казенний.

– Державу такими позичками обманювати?! Відьмак, чародій, під суд його..

Прийшли до митрополита, аби засвідчив, що гріховне, богопротивне діло чоловік затіяв, не написано в Святому Письмі, аби людина, наче комаха, літала.

– Немає в тому гріха, – розчарував митрополит Арсеній надто запопадливе чиновництво. – Плаває ж людина по воді, то чому ж вона так само не може плавати повітрям?

І митрополит розповів, що більше півстоліття тому португальський священик виготовив повітряну кулю для польотів, а в Росії піддячий Крякутний із Нерехти й собі ще року 1731 змайстрував таку кулю. Бог дозволяє людині все глибше пізнавати таємниці природи, на те він розум їй дарував, і межа пізнання відсувається безконечно, а чого не дано пізнати – про те Всевишній

Сам уже потурбується. Немає ж різниці, чи на повітряній кулі літатимуть люди, чи з допомогою крил, чи ще незнаними досі нам способами, то все не важливо, аби думав розум людський та не лінувався. Може, наші нащадки взагалі прудкіше будь-якого птаха літатимуть?

Наступного дня брат Феофілакт вже серед люду простого заповзявся просторікувати та руками розводити:

– Ото допече мене тут життя, зроблю собі крила, як митрополит дозволить, та й полечу у краї благодатні, – і руками показував, як ширятиме він попід хмарами.

Люд тільки очима водив за Феофілактовими руками, які мали понести його в землі обітовані.

– А хіба може владика таке благословляти? – перепитували для певності.

– Мені дозволить! Всім дозволяє! – для кріпості сказаного монах так само розмашисто перехрестився, як досі показував свій політ.

Люд ще довго гудів, обмізковуючи почуту від монаха диковинку, вірив і не йняв віри нахвалянням Феофілакта, але поголос вже пішов, одне одному переповідали, щось при цьому доточуючи своє, бо вельми таки пекучим було те життя.

А слова митрополита Арсенія про нащадків, які швидше будь-якого птаха літатимуть таки справдяться, і саме його роду нащадок Левко Мацієвич заживе як пілот та повітряний і водний інженер світової слави. Він спалахне сліпучим метеоритом на небосхилі людської пам’яті, він так багато встигне до свого тридцятитрьохріччя… Левко Макарович Мацієвич, пройшовши науку кораблебудування в Німеччині, авіаційної справи у Франції, в знаменитому аероклубі Анрі Фармана, де й отримає пілотське посвідчення, здійснить перші нічні польоти, дасть проекти чотирнадцяти підводних човнів, першого в світі авіаносця на 25 літаків, підготує книгу про повітроплавання і загине в небі над Петербургом на очах у 175-тисячного люду.

Левко Мацієвич

Левко Мацієвич – український корабельний інженер, автор багатьох проектів кораблів, підводних човнів, протимінних заслонів тощо; політичний діяч. Перший український авіатор. Одним із його предків був Арсеній Мацієвич

«Загинув наш кращий авіатор, – напише преса. – Він самою долею був призначений в керівники авіаційної справи». В останню путь проводжатимуть понад сто тисяч його шанувальників, а серед трьохсот п’ятдесяти вінків покладено буде і вінок від Української Громади його товаришем Симоном Петлюрою, він же і виголосить доповідь про життя славетного земляка і друга на вечорі пошанування пам’яті. А ще Левко Мацієвич встигне організувати у Севастополі робітничий театр з українським репертуаром, проводити святкування роковин Тараса Шевченка. Це про нього і друзів напише Євгенія Рахт: «…були революціонерами в душі й мріяли про відокремлення Малоросії». Збереглося фото відкриття пам’ятника Іванові Котляревському у Полтаві. Поряд з Левком Мацієвичем стоїть Микола Міхновський, автор програмної «Самостійної України», Михайло Старицький, Євген Чикаленко, Микола Аркас, Сергій Єфремов, Олена Пчілка, Михайло Коцюбинський, Леся Українка.

Вони так і стоять рядочком серед найславетніших української історії.

…1 жовтня 1910 року Олександер Олесь видрукував у газеті «Рада» некролог Л. Мацієвичу:

«…Він був наш по духу і по крові. Українське громадянство повинне вшанувати його самостійно і незалежно від других. В Петербурзі уже збирають жертви на пам’ятник Мацієвичу. Ця втішна звістка може нас тільки порадувати, але не заспокоїти.

Ми повинні самі з чуттям глибокого здивування і гордости вшанувати пам’яті Мацієвича і в самому серці України, у Київі, поставити йому принаймні бюст.

Лев Макарович був наш, українець, наш спільник і навіки останеться окрасою і честю насамперед нашої забутої нації».

А Микола Вороний висловить так своє бачення постаті Левка Макаровича:

«Слава Мацієвича розляглась по всьому світу, але Україні належить честь, що один з її синів записав своє благородне ім’я на скрижалях вселюдського поступу».

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 305

Модифіковано : 2.08.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.