Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Література / К / Іван Корсак / Таємниця святого Арсенія / 26

Таємниця святого Арсенія

26

Іван Корсак

Степан Іванович Шешковський входив у залу імператриці так, мов ступав голими п’ятами по розпеченому черені, йому вельми не хотілося йти, але якась невидима сила – чи то обов’язок, чи страх самозбереження – штовхала силоміць його у спину – як не доповість, то він же винуватий буде.

– Ваша імператорська величносте, новина, про яку й говорити прикро, – він ухопив повітря, мов зібрався пірнати. – В кількох містах виявлено листи митрополита Арсенія, даруйте, Враля… Листи доставлені сюди і зараз встановлюється, справжні вони чи підробка чиясь… Наші люди вилучили їх у Пскові, Холмогорах, Новгороді, Ярославлі, Ростові. Цей Враль звертається, між іншим, і до Вас, аби було проведене найретельніше розслідування вбивства Івана Антоновича. Якщо ж цього, мовляв, не буде зроблено, то співучасницею вбивства слід вважати і вашу імператорську величність.

По довгій мовчанці, на подив Степана Івановича, обличчя імператриці лишилося незрушним, тільки маленький ковток води надпила.

– Хто охороняв Враля?

– Четверо солдатів і офіцер.

– Офіцера розжалувати, солдатам – батоги і каторга.

Спокій, з яким була зустрінута прикра вість, насправді не мав нічого спільного з байдужістю – імператриця немалим зусиллям зуміла таки стримати себе.

Вона могла очікувати опору своїм великим намірам звідки завгодно – від придворних сановників з їхніми безкінечними інтригами, від армії, де недогодовувалися солдати, а офіцери по півтора року навіть не бачили своєї платні, від родового дворянства в провінції, що жило собі царками самовладними, маючи право милувати й карати аж до смерті, але від духовенства російського, давно ще Петром І прирученого, прикормленого і застраханого, такого не очікувала.

І навіть не від усього духовенства, а від одного лише престарілого, прибитого цингою у свій час, облисілого, зморщеного і сплющеного, вона, що зуміла зі всіма домовитися і сторгуватися, з ким золотом, із ким своїм тілом, ще невичахлим і завше спраглим, із ким маєтностями, а з ким чинами, вона була безпорадна лише перед однією людиною. Ім’я Арсенія Мацієвича зависло якоюсь вічною загрозою, незнищенною і неподоланною – його запакували в невідь-яку, далеку від діяльного світу нірку, а він і звідти вмудрився її придворні води каламутити.

Це тим більше було недоречним, що з церковною реформою гайнувати час не випадало – хто зна, чи не спалахне яка смута. Із семисот тридцяти двох чоловічих монастирів у Великоросії залишився сто шістдесят один, із двохсот двадцяти двох жіночих – тридцять дев’ять. Вона сама знає, кому віддати забрані в монастирів і церков маєтності, а покищо з чотирьох мільйонів доходу від цього сім восьмих іде в казну – доповідав їй канцлер. Хоч як упирається Синод, новий синодальний обер-прокурор Меліссіно форсує реформи: він наполягає на скороченні постів, заборони носити ікони чудотворні по домівках, дозволити єпископам вступати у шлюб, скасувати поминання померлих, дозволити кількість шлюбів більше трьох, заборонити причащати дітей до десяти років.

– Слідство по Вралю ні в якому разі не спиняти, – відірвалася від думок імператриця. – А по Мировичу, як він, до речі, себе веде?

– Ходить по камері, щось бурмоче собі під ніс, певно, пише свої вірші…

Шешковському двічі на день доповідали про Мировича.

– Добре було б взятися за нього зі всією ретельністю, він би, можливо, набурмотів багато цікавого. Та строки розслідування подовжити…

– Ні в якому разі, – не згодилася імператриця. – Неймовірні чутки, думки та вигадки кочують Європою. І суд має чимскоріше сказати своє справедливе слово.

Імператриця аж ніяк не хотіла довго тягнути цю справу – вона підганяла Сенат, а Сенат – це Верховний Суд. Заздалегідь обдумуючи кожне прізвище, вона особисто склала список суддів. І тутешні сановники, і представники іноземних держав, чий обов’язок доповідати в монарших дворах, мають рознести світами про її невинуватість та непричетність до смерті колишнього імператора Івана Антоновича, і їхня думка має утвердитися на віки. Перехиляючи голову, як школярка початкових класів, бо їй таки важко було писати російською, не раз змушена перепрошувати за жахливу свою орфографію, імператриця особисто виписала імена майбутніх суддів, найзнаніших в імперії людей:

«митрополит Димитрий, архиепископ Гавриил, епископ Афанасий, архимандрит Лаврентий, архимандрит Симеон, граф К. Г. Разумовский, граф А. Бутурлин, князь Я. Шаховской, граф П. Чернышёв, граф З. Чернышёв, граф И. Чернышёв, граф М. Скавронский, граф Р. Воронцов, граф Н. Панин, граф П. Панин, Ф. Ушаков, Н. Муравьёв, Ф. Милославский, А. Олсуфьев, князь П. Трубецкой, граф В. Фермор, С. Нарышкин, Л. Нарышкин, граф Эрнст Миних, C. Мордвинов, граф Миних, И. Талызин, князь А. Голицын, вице-канцлер князь А. Голицын, граф И. Гендриков, Д. де Боскет, И. Бецкий, граф Г. Орлов, граф С. Ягужинский, Ф. Эмме, барон А. Черкасов, И. Шлаттер, А. Глебов, Ф. Вадковский, Г. Вейнмарн, барон фон Диц, Н. Чичерин, Я. Евреинов, Д. Волков»…

У випадку найгіршого, подумала імператриця, вони всі разом будуть винні у несправедливому і неправедному судочинстві, їм відповідати перед світом і наступними поколіннями. Та до цього, звісно, діло дійти не повинно.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 318

Модифіковано : 8.07.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.