11. Секретна розмова у генерала Кейта

Микола Лазорський

Пан Мелашевич справді сидів у Кейта, в його управському кабінеті. Перед сивим запорожцем стояв Кейт, він держав якийсь папір, легенько стукав долонею по столу й пильно приглядався до козака.

– Пане кошовий! – говорив трохи заклопотаний шкот. – Хочу говорити з вами сердечно, як з правдивим козаком.

І Кейт стукнув пальцем по паперу. Кошовий сперся підборіддям на ефес шаблі й похмуро мовчав.

– Зичу вам персонально добра, як і всьому козацтву.

– Дякую красно.

– Мова мовиться про таке: щойно дістав з Петербургу наказа зробити слідство, мушу вкупі з панами Барятинським, Бібіковим та Гур’євим вчинити допит січовій старшині.

– З якої такої причини?

– З причини доносу амбасадорів Шафірова з Царгороду та Матієва зі Стокгольму. Пишуть, що Січ розпочала ворожу для Московії пертрактацію з графом Орликом – першим радником короля Франції Людовіка XV. Той Орлик ніби послав до Січі своїх емісарів Нахимовського та Мокроновського. Доноси тих амбасадорів поки що здогадні, усе те потребує перевірки.

Кейт помовчав трохи й додав:

– Від вас, пане кошовий, залежить чи робити допит, чи справу цю облишити й дати Петербургу вигідну для січового лицарства атестацію.

– До Січі їздять люди з різних країв, ми не боронимо, і Москва нам цього не заказувала, – мляво відрік кошовий.

Кейт пожував губами.

– Так, – уже гнівався шкот. – Я знаю, що так було за Богдана Хмеля; після нього все пішло інакше, а вже за наших часів і зовсім інакше: Лубенськими приписами непідлеглі нікому безконтрольні пертрактації заборонені. Січовики мусять служити Московії, і їм не вільно відчиняти двері для чужинців-емісарів, навіть для купівлі солі. А Січ пертрактує зараз не про сіль, а військову допомогу проти свого сюзерена. Це зрада, і наслідки таких пертрактувань будуть катастрофічні для всієї Січі.

Кошовий знизав плечима:

– Запорозька Січ – автономна військова організація. Московія навіть уклала з тою Січчю договір у Лубнях не дуже давно. Той договір підписали обидві сторони, – карбував терпко Мелашевич, – і депутати наші і депутати московські. Як водиться, договір зламали москвини так, як вони зламали договір у Переяславі за Богдана Хмеля, як зламали договір з турками на Пруті – забрати своє військо з України [18]. Так вони й зараз роблять. Тоді в оборону зламаного права стали гетьман Виговський, за ним Мазепа, ще пізніш Орлик, кошовий Гордієнко, зараз стає уся Січ Запорозька. Того права Січ уже не відшукає в Петербурзі: вона не може вже апелювати до столиці, остання її надія – шабля.

– Січ живе, січове лицарство квітне! – дивувався Кейт. – Ніхто не сміє нехтувати січового статуту.

– Москва вже раз знехтувала, – всміхнувся кошовий. – Ще тоді ми воліли тікати в татарські степи від москаля. Те, що ми маємо, тільки квіточки, а маємо ми неприхований московський гвалт. Москва хоче за всяку ціну закувати в кайдани, витеребити впень. Зараз ми знов стали на порозі страшного слова: «Або волю добути, або дома не бути»!

– Мусите унормувати життя в спосіб легальний. Для нелегальних договорів двері січовій старшині щільно замкнено, – зимно відрік шкот. – Як шкот і як вигнанець з свого краю я дуже шкодую, разом з вами сумую, але як слуга Московської держави мушу зробити те, що наказує мені цей папір. Я не вимагаю, пане кошовий, покори й визнання вини: вини я не бачу тут ніякої, пертрактація, якщо вона справді була, укінчиться нічим. Франція зараз не та, якою була за попередніх королів, – нею тепер керує маркіза Помпадур, Польща у московській жмені, Швеція й Туреччина на наших очах пережили свою військову славу. Тому я й не вірю, щоб ви дістали десь моцну допомогу, все те пуф! Петербург же квапиться використати ваші розмови з емісарами на те, щоб повторити трагедію Чортомлицької Січі, але так повторити, щоб та Січ вже й не встала.

– Виходить на моє, – всміхнувся кошовий. – Москаль боїться січовиків.

– Так, – ствердив шкот. – Ви зараз хоч і надламана сила, а все ж сила: московити хотять вас добити, і тому раджу звернути з тої стежки, яка веде до урвища. Унормуйте все легально, і Січ стане моцною.

– Я елекційна особа й мало важу.

– Жартуєте, пане кошовий! На певний час, як голова січової організації, можете все скерувати на добрий шлях. Кваптесь робити це, поки не розвідали Барятинський та Бібіков.

– Я не розумію пана генерала.

– Січова старшина мусить дати толеруючого листа без козацької ради.

– Як то! Старшина вже присягала в Лубнях.

– Петербург не довіряє. Ви мусите заспокоїти столицю тим листом і спростувати доноса амбасадора Шафірова як безгрунтовну версію з присмаком наклепу. Своїм підписом я стверджу все те, звичайно, коли ви, пане кошовий, моцно замкнете двері для чужинців й присягнетесь мені. Справу тоді буде залагоджено. За паланки й походи подасте петицію цариці у Києві.

Кошовий глибоко задумався, тоді важко підвівся й спитав:

– Пан генерал дає якийсь час старшині на цю рахубу?

– Так: з сьогоднішнього дня – тиждень. Канцлер жде.

Кошовий мовчки вклонився «заступнику гетьмана» й поквапно вийшов з управи. Через годину бурею летів на Січ.

Примітки

18. Прутський договір 1711 р. містив вимогу, щоб москалі вивели свої війська з Правобережної України, що й було виконано в 1712 р. – М. Ж., 4.02.2024 р.

Подається за виданням: Лазорський М. Гетьман Кирило Розумовський. – Мюнхен: Дніпрова хвиля, 1961 р., с. 204 – 207.