Закон про мови. 3

Софія Малильо

Така велась дискусія безславна.

Республіка мов затаїла дух.

Що там говорить каверзний міщух?

То наша справа вже така безправна?

Он хто засів у тім ареопазі!

Які ж вони несправедливі й злі!

Живуть роками на оцій землі

В тупій, сліпій, жорстокій неповазі!

Чи ж їм народну зрозуміть скорботу?

Вона – провина їх і кривда їх!

І від фетишів-ідолів своїх

Вони не відступають ні на йоту.

То це таку нову ми маєм владу?

Ой, ще проллється безневинних сліз!

То з ними, учорашніми наскрізь,

Нам будувати храм нового ладу?

Та драма не забулася й понині.

Закон вродивсь не зовсім до пуття.

Та як і той утілити в життя,

Як заважає капосна гординя?

То це така в нас рівність, правда, гласність,

Годованці тотальної пітьми?

Пора уже ставати вам людьми,

З епохи варварства виходити в сучасність.

Вас до глибин роз’їла та гординя!

Любіть Росію серцем, не нутром,

Тоді й на інших глянете з добром,

Збагнувши: в кожного – своя святиня!

23/III-1990.