Українство. 4

Софія Малильо

Відзначають гучно вікопомну дату,

Мов, одкрила світу обрії нові,

Мов, народну долю, споконвік щербату,

вклала у надійні руки трудові.

Прославляють палко вікопомний вибір,

Змів-бо плутанину стилів та ідей.

Варіант найкращий – однозначний вимір.

Трафарет єдиний. На речі та людей.

Прославляють гідно “подвиг” планетарний,

Мимрять соромливо щось про помилки.

Винуваті, бачте, вождики бездарні, –

будь же вони прокляті людством на віки!

Так, були жорстокі нелюди-бандити,

завдали трудящим кривди та наруг…

Так, числа немає черепам пробитим

у траншеях, ямах, у багні яруг.

Так, була, на наше превелике горе,

маячна ідея в головах калік,

щоб в єдиній мові, наче ріки в морі,

сотня мов народних згинула навік.

Та було – минуло. Ні, ми не забудем!

Досвід нам відсотки вірні принесе.

Хай нові надії сповнять наші груди!

Вибір наш – незмінний! Він – понад усе!

Хто б нас і до чого в час хисткий не кликав,

ні, не розхитати зімкнутих когорт!

Тільки нездоланна гвардія велика

до свободи й щастя приведе народ!

Ми в сім’ї братерській – сила солідарна!

Всякий інший вибір – для Вкраїни смерть!

Інша суверенність – фікція примарна.

Геть сепаратистів! Екстремістів – геть!

4-8/XI-1990.