Загадка

Степан Руданський

Позбирались дукачі,

П’ють собі, гуляють.

Далі – скучно їм чогось, –

Жида закликають…

«Дай нам загадку яку!»

«Яка ж буде плата?»

«Хто не скаже тобі з нас,

Заплатить дуката!»

«А багато ж вам, пани,

На те часу дати?»

«Півгодини!» – «Ну, герехт!

Слова не вертати.

Скажіть мені: що удень

Чорне, аж чорніє,

Що біліє уночі,

А ранком синіє?»

Задумались дукачі.

Пройшло півгодини,

Але жоден не вгадав

Тої диковини.

До кишені – певна річ!

По дукату дали.

«Що ж то, жидку, таке є?» –

Жида запитали.

«А по чім же знаю я? –

Жидок промовляє.–

Та воно собі таке,

Що хто його знає!»

«Ну ж бо, жидку, не жартуй!»

«Та жарти до ката!

Я і сам собі даю

Цілого дуката!»

26 февраля [1859].

Примітки

Вперше надруковано І. Франком за копією В. Стрільчевського в ж. «Зоря», 1886, ч. 23, стор. 385. Автографів два: «Співомовки 1857 – 1859», стор. 113, звор. – 114, і «Співомовки 1861», стор. 42 – 43. Подається за автографом 1857 – 1859 рр.

Автограф 1861 р. являє собою інший варіант приказки.

Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1972 р., т. 1, с. 204 – 205.