До М. Лисенка

Михайло Старицький

Жалібного на струнах не грай,

Мій єдиний, коханий мій друже!

І серденька мого не вражай,

Бо воно і без того недуже.

А утни мені пісню одну,

І широку, й веселу, як воля, –

Щоб, почувши співочу струну,

Усміхнулась і мачуха-доля!

Щоб спалахнув огонь у крові

І забилося серденько мляве,

Щоб роїлись заміри нові –

Стать до праці за чесне, за праве!

Сльози – неміч жіноча, слаба,

А нам треба розбуркати сили,

Щоб піднять того брата з могили,

Просвітить вікового раба.

Так не грай же сумного, не грай,

А заграй таку пісню завзяту,

Щоб долинула й в темную хату

І там жовч зворушила украй!

1882

Примітки

Вперше надруковано в альманасі «Рада», ч. І, 1883, стор. 2 – 3. Друкується за цим виданням.

Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963 р., т. 1, с. 111.