На страстях

Михайло Старицький

Голосить дзвін… В церквах сумна одпра

Кадильний дим осяяний вогнем,

І ницем люд… Кому співаєш – «слава!»,

Чиїм ти молишся «страстям»?

Чи відаєш: то справді був голоті

Найщирший бог, бог мученів-рабів,

Розіп’ятий, забитий на Голготі

За слово те, що зняв проти панів…

Чого ж стоять невіри і пронози,

Чого сюди на поминки прийшли

Оті, що господа, борця за людські сльози,

Самі на смерть, як бунтаря, зняли?

Не відаєш, мій люде темний, голий…

Ти молишся, щоб душу одвести,

І в розум твій не западе ніколи,

Що тешеш ти на себе сам хрести…

Як в оний час, так і тепер на муки

Віддав би ти апостолів своїх…

О господи! Коли ж той світ науки

Опросвітить своїх дітей сліпих?!

1879

Примітки

Вперше надруковано в збірці «Поезії», К., 1908, стор. 214. Друкується за цим виданням.

Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963 р., т. 1, с. 83.