Весна

Михайло Старицький

Світить сонце; хоч тепла ще

Певного немає,

А в садочках стало краще –

Верба розпукає,

Вже набрунились черешні,

Агрус і порічки;

По стежках гуляють гречні,

Виховані дітки, –

У саєти розубрані,

Мов квітки лишають;

А за ними панни й пані

Оком назирають,

Щоб спинить яку пустоту;

Та дітки і сами

Стережуть свою пишноту,

Не положать плями:

У ясненьких рукавичках

Граються в опуку…

Під барканом, у порічках,

Простягає руку

Христа ради дівчинятко,

Долею забуте,

Вітром вдягнене в дранятко,

Колючками взуте.

Стоїть бідна сиротина,

Цокотить-зубами

Та, звичайно, як дитина,

Позира очами

На гулянку паненяток –

Така вона мила…

Хоч би раз їй оте свято!

Й руку опустила…

Коли це, чи то случаем, –

Ми того не знаем, –

Чи умисно, – а з наскоку

Пуць! Опука в щоку!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Дітвора зареготалась…

А старча-сирітка,

Хоч і дуже налякалась,

Хоч в болоті щічка,

Хоч під оком, як запаска,

Синя стала пляма,

А й така їй мила ласка –

Не пестила мама!

Усміхнулась, взяла в руку

Дорогу опуку,

Та назад її з розгону

Й кинула до кону…

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Діти – врозтіч од огиди…

Панії ж одразу,

Наче крейда, стали бліді;

За таку образу

Погукнули на сторожу –

Доведуть уряду…

Й вмить сирітку оту божу

Виштовхали з саду:

За барканом тобі краще!

Чути, як ридає…

Світить сонце, хоч тепла ще

Певного немає!

1880

Примітки

Вперше надруковано в збірці «З давнього зшитку. Пісні і думи», ч. II, К., 1883, стор. 30 – 32. Друкується за цим виданням.

Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963 р., т. 1, с. 97 – 98.