«Сумно і темряво...»

Михайло Старицький

Сумно і темряво. В вікна заплакані

Лізе холодний туман;

Хмарою линуть галки перелякані;

В санках біжить якийсь пан.

В хутрі ведмежому тепло вельможному;

Огир басує шляхом,

Страх наганяючи люду дорожному,

Кидає сніг копитом.

Огиря пан гарячить іще віжками…

Супроти нього бреде

Геть через вулицю босими ніжками

Хворе дівчатко бліде…

«Набік!» – пан крикнув, розлігшися козирем,

Ронячи бризки кругом;

Трохи не збив тії дівчини огирем, –

З серця стебнув батогом…

Ляско на тільці худому та хворому

Влип межи плечі батіг;

Крикнуло бідненьке з болю, – не з сорому,

Й ляпнуло в паводі з ніг.

Хтось засміявся, а двірник під брамою

Крикнув: «Добряче, бігме!

Я б окропив ще не так тебе з мамою:

Блудить по шляху саме,

Ще хтось роздавить ік бісому батькові,

З вас тільки людям напасть!»

Вибіг я з хати на поміч дівчаткові:

Труситься й гласу не дасть,

В’ється гадюкою, в кризі сковзається;

Ручки порепапі скрізь,

Мокра сорочка на тілі змерзається;

Очі червоні від сліз…

Взяв її в хату, укрив кожушиною,

Чаєм гарячим зігрів;

Стихло, окривджене, пхика хвилиною

Й блима з-під зморщених брів…

Тільки на очах, охмарених віями,

Сяють ще перли ясні…

Але й ті оченьки тихими крилами

Янгол склепив уже в сні.

В холоді, в голоді вік тобі матися,

Жить старцюванням одним;

З реготом будуть катюги знущатися

Над твоїм тілом слабим.

Зв’яне краса твоя десь під барканами,

Ще доконає зима,

І незабаром, покрита вся ранами,

Згинеш під тином сама,

Жертва непрохана кривди могучої,

Що давить всіх в боротьбі…

Краще б, не знаючи долі пекучої,

Вмерти тут зараз тобі!

1881

Примітки

Вперше надруковано в альманасі «Рада», ч. І, 1883, стор. 356 – 358. Друкується за цим виданням.

Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963 р., т. 1, с. 102 – 103.