Темрява

Михайло Старицький

Наче ніч на серці біднім,

Думи чорні, як ті хмари…

В краї милім, в краї ріднім,

Де не глянь – страшенні чвари.

Чом не крикнеш, правдо-мати?

В пущі дикій рідні діти

Поставали… як не стати?

Довше так несила й жити!

Краще вмерти: у могилі

Відпочить на кладовищі…

Тут же стогнуть грізні хвилі

Та зростають вище й вище…

То не паводь і не море,

Де рибалка гине в човні, –

Топить нас глибоке горе,

Ним до краю душі повні,

І проз край воно вже ллється…

Тіло ниє, мозок в’яне…

З нас, глузуючи, сміється

Щось суворе та погане!

Гей, колись братам в нещасті

Поміч ми давали гоже,

А тепер в тяжкій напасті

Нам ніхто вже не поможе…

Гей, юнацтво, чесний люде!

Тяжко слову у неволі!

Ой, коли ж то інше буде,

Ой, коли ми діждем долі,

Щоб вона, брати, засяла

Ясним сонцем понад нами,

Люте лихо відігнала, –

Тугу, змочену сльозами!

Добувайте ж, браття, сили,

Гойте знанням темні очі…

То й подасть нам бог наш милий

Світлий ранок після ночі…

1880

Примітки

Вперше надруковано в збірці «Поезії», К., 1908, стор. 152 – 153. Друкується за цим виданням.

Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963 р., т. 1, с. 95 – 96.