Край комiнка

Михайло Старицький

В моїй хатині тепло, сухо,

Палають весело дрова;

Надворі стогне завірюха,

Мов звір голодний завива.

І наддає пергу гризоті

Та каламуття голові…

Ох, як тепер отій голоті

Сидіть в нетопленім хліві?

Стирчить в заметах-горах хатка

Подертий дах геть набік зліг,

Замісто скла з паперу латка,

Проз стіни скрізь пробився сніг

Над піччю капає із стелі,

І глина ляпає на піл;

У хаті лава тільки й стіл,

Нема й заводу тут постелі,

Чи подушок посагових, –

Лиш двоє ряден старових

Та оберемочок соломи…

Дрібнята матері-сіроми

На ній, посинівши, лежать…

А мати, їх сердешна мати,

Немов з хреста сьогодні знята,

Не буде цілу нічку спать,

Бо треба хліба заробити;

Сидить бліда, немов мара,

Іще, здається, й не стара,

А тільки, видко, лихом бита, –

Сидить і шиє в самоті

Та на сиріток поглядає…

Каганчик ледве, ледве сяє;

Над ним снує туман густий,

В кутках горбатих аж чорніє,

Немов діди які стоять…

Дитинка стала щось стогнать

Та кашлять… в неньки серце мліє

Звелася, нишком підійшла,

Зняла останнюю свитину,

Укрила хворую дитину

І знов робити почала…

Тільки на віях замигтіла

Сльоза гірка та накипіла…

Так от кому страшна зима,

А нам байдуже завірюха:

В моїй хатині тепло, сухо

Й палають весело дрова!

1879

Примітки

Вперше надруковано в альманасі «Луна», 1881, стор. 59 – 61, з відмінами під заголовком «Зимовий вечір». Друкується за автографом (Ін-т літ. ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР, ф. 78, № 566).

Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963 р., т. 1, с. 86 – 87.