На роковини Шевченку

Михайло Старицький

(До поновлення могили)

За Каневом, на горах, аж на чолі,

Де унизу Дніпро щось гомонить, –

Могила єсть; її дощі поволі

Розмили вкрай: дубовий хрест лежить;

І щовесни з гори рвуть хвилі глину,

Обвалюють у воду береги,

Щоб вирвати в недбальців домовину

Й на дні сховать останки дорогі…

Хто ж там лежить? Кобзар наш незабутній,

Що возприяв «терновий» за любов;

На чужині зітхнув він дух славутній

І тліном лиш вернувсь додому знов…

Ні, він не вмер! Поки ще наше слово

Лунатиме серед степів, лугів,

Його пісень розіллється чудово

Мелодія по сизій млі віків.

І заповіт’ братерства та любові,

Що він нам дав, як стяг, на боротьбу,

Перелетить луною в інші мови

І правдою подужає злобу.

Настане час, і з тим новим псаломом

Ми підемо по стогнах городів,

І воздамо з тимпанами та дзвоном

Хвалу йому, заступнику рабів.

Настане час… Хоч і зима панує

І в глупу ніч мовчить ще правди дзвін

А темний люд і поночі простує

На гору ту, де мученика тлін.

1882

Вперше надруковано в збірці «Поезії», К., 1908, стор. 36. Друкується за цим виданням.

Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963 р., т. 1, с. 109 – 110.