Непевність

Михайло Старицький

Навкруг нас ходили грізні хмари,

Крили сонце, гнали світло пріч;

Із багновищ од чумної пари

Морок слався, наче глупа ніч.

Геть шляху не видко стало, йдучи,

В тиску всяк простався наздогад;

Груди всім гнітив туман смердючий,

Мозок всім труїв пекельний чад.

А в пітьмі тій, наче пси скажені,

Лиходії кидались на всіх,

Щоб набить чужим добром кишені,

Підживить себе з бідот людських.

Правда, совість, щирість, труд і знання

З реготом топтались у багні;

Розлягались-но псарів гукання

Та розпусти вигуки гучні…

Гвалт стояв. Попавши в тяжку скруту,

Близивсь люд до прорви навмання…

Та господь, що нам наслав покуту,

Ще не дав погинути до дня:

Проміж хмар пробився промінь божий

І осяяв певну стежку нам,

Розточаться став туман негожий,

І вбачавсь уже кінець бідам…

Але знов зненацька грім ударив,

Свиснув бич – і заніміла річ…

Чи остання то грімота з хмари,

Чи ще гірша наступає ніч?

1880

Примітки

Вперше надруковано в збірці «Поезії», К., 1908, стор. 164 – 165. Друкується за цим виданням.

Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963 р., т. 1, с. 91 – 92.