Київська міська територіальна виборча комісія

Ольга Пшенична

В 1994 році в Україні проходили одночасно дострокові вибори президента, а також місцеві вибори депутатів і голів сільських, селищних, районних і міських рад народних депутатів. Мене делегували від Руху до Київської міської територіальної виборчої комісії (ТВК) і запропонували стати її головою. Слід сказати, що рішення про створення цієї комісії, яка складалась з 17 осіб – представників різних партій і громадських організацій, було прийняте з великим запізненням. Відповідно до графіку кампанії – вже повинна була йти повним ходом реєстрація кандидатів у депутати. Часу на роздуми і розкачку не було, отже, довелось швидко включитися в поточні справи, та ще й надолужуючи разом те, що було пропущено. Кілька перших днів я працювала по 12 – 14 годин в кабінеті у приміщенні Київської міськради, а потім ще вдома намагалась досконало вивчити закон про вибори і розібратись з виборчою «кухнею», бо цього досвіду мені не вистачало.

В Київраді мені представили завідуючого організаційним віддіом Афанасьєва А. М., який мав опікувати роботу нашої комісії. Він одразу запропонував, щоб я не турбувалася про фінансову частину роботи, яку може виконувати їх бухгалтерія. Для консультації по організаційних питаннях він представив мені одного із своїх співробітників оргвідділу. Це було в перший же день моєї роботи. Я подякувала за турботу, але вирішила розібратися з цим питаннями за день – два.

Вивчивши закон, я зрозуміла, що саме я юридично відповідаю за всі фінансові і подібні їм питання. Тому я вирішила знайти свого бухгалтера і контролювати всю цю роботу. В перші дні треба було вирішити багато: подати об’яву про роботу Київської міської територіальної виборчої комісії у пресу, на радіо і телебачення, замовити печатку ТВК, забезпечити виготовлення і заповнення перепустки для усіх членів територіальної виборчої комісії. Тут мені дійсно допоміг працівник оргвідділу. А в цей час приймання документів кандидатів в депутати міськради взяла на себе секретар комісії Конькова Т.О., яку делегував Конгрес українських націоналістів (КУН). Вона була дуже організована і працьовита.

Заступником голови комісії був Клименко Є.В, йому я одразу доручила підготувати перше засідання нашої комісії. Воно відбулося на третій день нашої роботи. Ці перші дні були страшенно важкі, але вже за тиждень – другий ми надолужили все пропущене і вийшли на нормальний плановий графік роботи. Це не значить, що стало набагато легше, бо щоденно приходила купа документів кандидатів на реєстрацію, і всі їх треба було вивчити, а в них було багато і юридичних і граматичних помилок, адже це були, фактично, перші вибори до місцевих рад в незалежній Україні, і кандидати ще погано орієнтувалися у вимогах закону. Конкурс на кожне місце депутата великий, порядка 20 осіб. Майже стільки ж кандидатів претендувало на посаду голови Київської міської ради.

На першому тижні роботи ТВК ми провели кілька засідань, присвячених детальному вивченню закону «Про вибори…», яким ми мали керуватися. Особливу увагу звертали на те, як на кожному етапі виборчого процесу запобігати можливостям фальсифікації. Пізніше ми проводили засідання раз на тиждень, на яких розглядали питання реєстрації кандидатів, в документах яких були неточності або помилки, тоді вирішувалась питання, чи їх можна виправити, чи варто відмовити в реєстрації. Всі члени комісії, а нагадую, що вони представляли різні партії, пересвідчилися, що партійна приналежність кандидатів не впливає на наші рішення. Поступово в комісії склалась довірлива атмосфера спільної роботи.

За новим законом вибори мали проходити в два тури: перший тур визначав двох найрейтинговіших, а в другому турі перемагав той кандидат, який набрав більше 50% голосів. В законі було також зазначено, що коли у виборах бере участь менше половини виборців, вважається, що такі вибори не відбулися. Виявилося, що така ситуація сталася у семи округах, в яких пізніше проводилися повторні вибори. (Отже, виборцям цих округів довелося голосувати навіть не 2, а 4 рази.) Для нашої комісії це теж додало багато додаткової роботи, судових розглядів і нервового напруження.

Я вперше познайомилася з роботою суду у справі виборів у виборчому окрузі № 74. Один з кандидатів подав документи на реєстрацію перед першим туром з багатьма суттєвими помилками, через що йому було відмовлено в реєстрації одноголосним рішенням комісії. Коли ж у цьому окрузі номер 74 оголошені повторні вибори, він знову подав свої документи на реєстрацію. Але в законі в статті 49 відмічалось, що у виборах не може вже взяти участь кандидат, якому було вже відмовлено в попередніх виборах. На цій підставі ми знову відмовили йому в реєстрації.

Кандидат подав позов проти ТВК до Шевченківського районного суду, де цю справу взяла на розгляд суддя Зінаіла Антошина. На засіданні суду я прийшла з кількома членами комісії як свідками. Посилаючись на статтю 29 закону, суддя підтримала претензії кандидата і вимагала зареєструвати його. У своєму виступі я пояснила, що стаття 29 не має відношення до даного випадку. Ми відмовили в реєстрації згідно статті 149. Виступ був обгрунтований, і судді нічого було заперечити. Коли вона пішла в суддівську кімнату для формулювання судового висновку, ми всі були переконані , що виграли справу.

І тут суддя виходить і читає свій присуд, в якому ніби й не було ні цього засідання, ні мого виступу, повторює мантру про 29 статтю і вимагає зареєструвати кандидата, і тут же виходить з зали суду. Я одразу вийшла за нею і кажу: «Як ви могли винести таке рішення, якщо знаєте, що ми не можемо його реєструвати згідно ст. 149? Ми подаємо апеляцію». А вона мені дослівно: «Ну то й що? ви мені на хвіст солі насиплете. А для апеляції ми маємо 10 днів на подачу документів! А вибори тим часом вже пройдуть!» Оце такі слова служителя закону!

Члени нашої комісії, які були свідками цієї події в суді, були вражені тим, як суддя Антошина знехтувала вимогами закону і судової процедури, та з яким цинізмом розмовляла зі мною. Це лише один з прикладів контактів з судовою владою. Такі ж приклади беззаконня спостерігались в діях прокурорів, яким ми направляли наші подання про злочинні дії, направлені на фальсифікацію результатів виборів у деяких виборчих комісіях. Прокурори «закривали очі» на десятки заяв громадян, за яких хтось проголосував, не бачили і пачки бюлетенів, які голова комісії давав своїм знайомим, а їх схопили за руки прямо в час вкидання в урни. Хоч всі ці дії були задокументовані, прокуратура відмовлялася відкрити справи за нашими поданнями. На цю боротьбу з «правоохоронними» органами я потратила більше двох місяців свого особистого часу, а все ж перемогли вони. Єдине, чим я задоволена, що судді Антошиній не вдалося протягти свою креатуру. Мила система! А нервів потрачено багато.

Ще трохи – про фінанси. Коли я побачила, що окружні виборчі комісії, в яких число виборців майже однакове, подають запити на фінансування, які відрізняються чи не на порядок, я зрозуміла, що все залежить від чесності голови окружної комісії, а саме, чи нема у нього специфічного «досвіду»! Після того, як я поставила вимогу подавати запити на фінансування разом з калькуляцією усіх затрат, суми багатьох запитів зменшились вдвічі.

Бухгалтер Резніченко, який працював зі мною в комісії, аналізував всі запити, і ми слідкували за тим, щоб окружні комісії не перевищували ліміти. В результаті з виділених на проведення виборів коштів ми витратили трохи більше полови. Залишку коштів мало вистачити для проведення весною 1996 року повторних виборів депутатів по семи округах, де влітку 1994 року вони не відбулися.

До фінансового відділу Верховної Ради я подала лист, в якому сповіщала, що не потребую коштів, але прошу забезпечити можливість індексування цієї суми в разі інфляції. Симпатична жінка-бухгалтер з Верховної Ради, яка консультувала мене у фінансових питаннях, подзвонила мені зі свого телефону і висловила своє здивування, назвавши мене «білою вороною», бо як виявляється, диваків, котрі відмовляються від додаткового фінансування, крім мене, вона не знає. В її голосі, крім здивування, відчувалось, як мені здалося, і якесь задоволення, що вона побачила диво – «білу ворону».

За чотири роки роботи (з квітня 1994 по травень 1998 року) члени комісії набули немалого досвіду і я запропонувала їм викласти на папері свої думки і зауваження щодо Закону про вибори місцевих рад і практики його застосування. На кількох засіданнях, що відбувалися вже після затвердження депутатів, ми розглядали ці питання і на їх основі подали до Верховної Ради лист із пропозиціями вдосконалення закону.

Формулюванням цих пропозицій займалися найбільш інтелектуально підготовлені члени комісії: Кривошей, Жукінський, Чешков, Филимонова. Я завжди акцентувала на тому, як багато може залежати від їх роботи у додержанні законності, намагалась підняти їх самооцінку. В комісії панувала атмосфера взаємної поваги, незалежно від партійної приналежності. Члени комісії, переконавшись, що я в своїх діях не відступаю від закону і ставлюсь до них без упередження, не звертаючи увагу на їх партійну приналежність, ставились до мене з повагою і довірою.

Тут можу привести один приклад: після «чорного вівторка», коли під час похорону патріарха Володимира (Романюка) київська міліція під керівництвом депутата Київради полковника Буднікова перевищила свої повноваження і застосувала силу, та ще й якісь хімічні засоби розгону протестувальників, в Солом’янському виборчому окрузі, де був обраним Будніков, створили ініціативну групу по відкликанню депутата. Наша комісія мала або дати дозвіл на збір підписів виборців округу, зареєструвавши подання ініціативної групи, або відмовити у реєстрації.

Перед розглядом цього питання до мене підійшов член комісії, який відповідав за цей округ Зосімов Д В. і сказав: «Я вас розумію і підтримую. Але зрозумійте і мене, адже я – представник Соціалістичної партії, як і Буденіков, тому я не можу голосувати проти нього. Я просто утримаюсь». Слова цього старенького вже чоловіка, який не може наважитися порушити вимогу партійної дисципліни, але й не може ігнорувати демократичну процедуру, мене навіть розчулили.

Через два роки, коли підходила до завершення моя робота в якості голови Київської територіальної виборчої комісії, я вирішила подякувати усім, хто мені допомагав, в тому числі подзвонила і тій симпатичній бухгалтерці з Верховної Ради з подякою за співпрацю. Вона мені відповіла: «Мені було теж приємно співпрацювати з вами, але не варто сподіватись, що вас ще раз запросять на цю роботу».

В Київраді мною теж були незадоволені, бо ту суму коштів, яку було мені дозволено виділити для преміювання тих співробітників Київради, хто мені допомагав, я поділила порівну усім, починаючи від друкарок і до керівника оргвідділу. Друкарки, в усякому разі, були задоволені. Їх відсоток в порівнянні з зарплатою, був вищий.