Висування кандидатів у депутати Верховної ради СРСР за місцем проживання

Ольга Пшенична

Ми продовжували підготовку до зборів за місцем проживання. Все основне вже було зроблено і десь за кілька днів до зборів ми зібралися втрьох. Це були Тетяна Михайлівна Ярмола, її чоловік Горячев Юрій Миколайович і я. Потрібно було проглянути, чи всі матеріали вже готові, все розподілити, подивитися, чи часом чогось ми не випустили зі своєї уваги. Перед нами був великий стос паперів, об’яв, запрошень, пояснень деяких статей закону. Це були перші такого роду вибори, і виборцям треба буде пояснити як саме тут відбувається цей процес.

Сценарій зборів був підготовлений. Були регламент і чернетки пропозицій. Ми зробили заготовки протоколів для того, щоб потім було простіше після зборів оформляти всі матеріали. Справа в тому, що ми все таки були трохи не впевнені в собі, що ми все знаємо і зробимо так, як слід. Тому ми заздалегідь підготували максимально все, щоб спростити собі і проведення зборів, і потім роботу після них. Коли ми побачили наскільки багато зроблено, то з’явилась думка – це варто якось найкорисніше і найпродуктивніше використати.

Ідея двох зборів

І тут прийшла думка – треба провести не одні збори, а одразу двоє зборів. Щодо перших зборів ми вже визначилися. Це буде висування до Ради Союзу СРСР Щербака Юрія Миколайовича. Ми вирішили, що висунувши його втретє, збільшимо його шанси стати кандидатом, а потім і депутатом. Ми зрозуміли також, що є можливість провести ще і збори по висуванню кандидата до Ради Національностей СРСР.

У Верховній Раді СРСР було дві палати – Рада Союзу і Рада Національностей. Виборчі округи для виборів у кожну з цих палат, формувалися по-різному. Але виборці того ж нашого Академмістечка, могли належати одночасно до округу по виборах до Ради Союзу і до округу по виборам до Ради Національностей. Для цього просто треба провести двоє окремих зборів. Якщо вже у нас буде зібрано 500 осіб, то нам ніхто не заборонить спочатку провести одні збори, закрити їх, а потім відкрити другі збори і провести їх.

Постає питання – кого ж висунути? Ми подзвонили на наступний день до Спілки письменників. Спілка письменників тоді була рушійною силою створення Народного руху за перебудову. Спілка підтримувала горбачовську ідею перебудови. І ми вирішили, що висунемо Івана Драча або Дмитра Павличка, кого-небудь із цих активних діячів. Ще треба було у Окружну виборчу комісію запросити обох представників. Вони повинні були бути офіційними представниками. Ми ось так вирішили, обдзвонили, поговорили, домовилися. От такий вийшов план. Найзручніше було висунути кандидатуру Івана Драча, бо він однозначно матиме велику підтримку. На цьому і зупинилися.

Напередодні цього дня, коли були призначені збори за місцем проживання, ми зібрали усіх наших учасників, які готували збори. Уявіть – це чоловік до ста, мабуть, було. Ми зібрали їх в Інституті металофізики Академії наук на таке своєрідне тренування. Ми зайшли всередину, подивилися на зал, на фойє. У фойє розставили столи і стільці для наших реєстраторів. Члени лічильної комісії оглянули зал і одразу розбили його на сектори, так, щоб кожен знав, де він буде рахувати і яким чином це робити. Потім перевірили озвучку, мікрофони. Все добре працювало, все було нормально.

Реєстрація учасників зборів

Отже, на наступний день, ми вже спокійно прийшли туди, кожен знав, що він робить, якою справою займається і як. Все було нормально. І на той час, який у об’явах було відмічено, як час реєстрації виборців, ми вже сиділи готові і чекали наших виборців.

Пройшло від призначеного часу десь хвилин десять мабуть, а з’явилося буквально кілька жителів старшого віку. Ну і ми трошки захвилювалися, чи ж буде у нас п’ятсот осіб? Але ми не встигли довго похвилюватися, бо повалило зразу стільки людей – ну прямо йшли рядами і колонами. Фойє зразу заповнилося і прямо переповнилося нашими виборцями. Біля кожного столу реєстратора черга стояла. Біля мого столу реєструвалися люди по запрошеннях. Там було кілька молодих журналістів, які прийшли до нас.

Потім прийшли представники від спілки письменників – Дмитро Павличко і Віктор Терен. Потім прийшов, я запам’ятала, молодий політолог Олексій Гарань, який тепер вже – професор, викладач Києво-Могилянської академії. Він з великою цікавістю спостерігав за нашою роботою. Прийшов, на жаль покійний, відомий соціолог Ілько Кучеров.

Прийшли, звичайно, представники окружних виборчих комісій і районне начальство. Головним був тут заступник секретаря райкому партії, заступник Солдатенка, – Попенко. Він прийшов з кількома якимись супутниками. У мене було враження, що це його охорона – вони так близько навколо нього увесь час стояли і зрідка перекидались кількома словами. Прийшов голова районного виконкому Бондаренко Володимир Дмитрович і його супутниця Рябчук Матрона Іванівна.

Ну, Матрона Іванівна, коли побачила такий натовп у фойє – а тут прямо на око можна було припустити, що є більше п’ятисот чоловік – то це її дуже роздратувало. Я зрозуміла, вона тихо сподівалась, що люди не прийдуть і збори зірвуться самі по собі. Не треба буде їй морочити голову з цим усім і взагалі навіть думати про ці збори. Але коли вона побачила цей натовп, то надія її одразу розвіялася, вона зрозуміла, що збори відбудуться. Так це її роздратувало, що вона підскочила до мене і, розмахуючи малими кулаками, одразу почала кричати. “Кого ви тут реєструєте, ви ж подавали заявку від жителів Академмістечка, а тут хто зна хто, кого ви реєструєте!”.

Я була ошелешена її тоном і взагалі цими придирками. Я стояла дуже напружена, боялася, не дай Боже, зірватися і щось їй сказати нехороше. Замість цього я зібралася докупи, просто відкрила закон і процитувала статтю – у зборах за місцем проживання беруть участь виборці, що проживають на території цього округу. “Ось бачите, кажу їй, округу, а не мікрорайону. А це все виборці нашого округу”. Після цього я зрозуміла, що від таких горе-організаторів можна чекати всього, що завгодно. І тому було дуже добре, що ми приділили таку серйозну увагу саме реєстрації.

Ми попередили людей, що потрібно приходити з паспортами. Всі, хто були відповідальними давали паспорт, із паспорта реєстратори переписували прізвище, ім’я та по батькові, адресу мешкання цієї людини. І в кінці була графа підпис, там виборець ставив свій підпис. Потім пізніше це все нам дуже допомогло відстоювати легітимність наших зборів.

Збори перші

Врешті решт, реєстрацію пройшли вчасно, впорались за годину і почали свої збори. Від імені оргкомітету я виступила і відкрила ці збори. Я одразу запропонувала обрати голову і президію зборів, і що таким чином я передаю їм свої повноваження. Головою зборів обрали Волеслава Васильовича Гейченка, його солідна сива борода нам дуже допомагала увесь цей час. Його добре знали всі в Академмістечку, тому кандидатуру зустріли з оплесками, проголосували “за”, все було добре. В склад президії хтось із наших запропонував наш оргкомітет. Присутні з цим погодилися і розпочалися збори. Все йшло у нас гладко. Я забула сказати, що секретарем зборів обрали Тетяну Михайлівну Ярмолу. Вона була найкращим секретарем, тому що вона чудово знала закон, готувала сценарій і це було дуже добре.

Збори йшли гладко, нормально, всі наші пропозиції приймалися більшістю голосів. Дуже важливе для нас – була підтримана пропозиція про відкрите голосування. За законом можна було голосувати відкритим або таємним голосуванням за висунутих кандидатів. Відкрите голосування, було значно простіше, не треба було морочити голову із бюлетенями. Я тоді виступила з пропозицію висунути кандидатом у народні депутати СРСР до Ради Союзу – Юрія Миколайовича Щербака. Я розповіла про нього і, що несподівано навіть для нас, кілька чоловік із зали виступили і теж підтримали мою пропозицію.

Я ще забула сказати, що другим висуванцем був професор Гродзінський. Його висунув і представив Ткаченко Віктор Павлович. Оце такі були дві кандидатури, по яким відбулося голосування. Оскільки голосування було за алфавітом, то першим поставили Гродзинського. І мені сподобалося, що зал відчув і зрозумів на кого ставить наш оргкомітет і взагалі більшість присутніх. Тому за Гродзинського підняло руки чоловік 60.

Після цього треба було рахувати тих, хто проти, а це було б дуже важко, бо людей багато. І тут несподівано хтось запропонував прекрасну ідею і, слава Богу, зал підтримав. Головуючий запропонував підняти руки тим, хто утримується і їх порахували. Таким чином, різниця між загальною кількістю виборців і тими, хто “за” і тими, хто “утримався” буде буде дорівнювати числу тих, хто “проти”. Так і зробили і це відбулося нормально, бо у протоколі обов’язковим було вказувати, хто “за”, “проти” і “утримався”. Отже, за Гродзинського було чоловік 60, а утрималися там зовсім одиниці.

За Щербака звичайно піднявся ліс рук, які старанно перерахувала наша лічильна комісія. Їх було по-моєму 502 чи 504 осіб. Я добре пам’ятаю, що трошки більше, ніж 500. Ну от і все. Наші збори пройшли, дуже організовано і досить швидко. Може години дві з кількома хвилинами ми витратили на ці збори.

Збори другі

Ми оголосили перерву на хвилин 20 і повідомили, що після цього розпочинаємо другі збори. Трохи боялися, щоб люди не розійшлися, але ні, люди не розходились, усім було цікаво. І ще що важливо було. Коли я знову відкрила збори і знову запропонувала обирати голову і президію – тут для нас сталося щось зовсім несподіване. Раптом надійшла пропозиція змінити голову зборів. Тут же двоє, два представники когось одного, другого запропонували, а потім ще з’явилися і двоє самовисуванців. Тобто, людям сподобалось, люди відчули смак демократії, їм захотілося теж взяти участь у цьому так би мовити дійстві.

Проголосували ми за кожного з них, переміг самовисуванець Костанчук Дмитро Михайлович. Коли ми це почули, це було абсолютно невідоме для нас прізвище, невідома для нас людина. Хто він і що він – абсолютно не знаємо. Ну, але нічого не поробиш, збори висунули, проголосували, значить все нормально. Цих двох чи трьох чоловік, які висувались теж на голову, але не пройшли, чомусь запропонували у президію, можливо, щоб вони тим втішилися, що їх не обрали. Але слава Богу, що в президію все-таки висунули мене. Мабуть через те, що я відкривала збори і щоб було солідно. І Ярмолу секретарем лишили. Ми швиденько сіли з нею в президії – вона з одного боку від Костанчука, а я з другого боку – і продовжили наші збори.

Ми не знали, чи зможе Костанчук їх вести і чи готовий. Тому Тетяна Михайлівна одразу розкрила перед ним сценарій ведення зборів, показала де дивитися і що читати. Стало ясно, що він знав, як це робиться і схоже навіть отримував насолоду від керування такою великою аудиторією. Тим часом демократія в залі бурно ширилася, її масштаб наростав. Присутнім в залі захотілося також відчути себе творцями великої вистави. Вони не знали, мабуть, що до цього треба було би спочатку готуватися. В усякому разі вийшло так, що на кожну нашу пропозицію із зали висувалися кілька нових пропозицій. А треба ж було серед зроблених пропозицій вибирати одну, тобто голосувати. І це все страшенно затягувало час.

Попри всі ці труднощі, але ми врешті таки дійшли до пункту, коли треба висувати кандидатів. От, значить, окрім Драча, висунули ще із зали Дмитра Павличка. Ми пізніше після зборів сміялись, що, мабуть, хтось сидів біля нього близько і хотів показати, як він його поважає. Тому і висунули його. Висунули також Волеслава Гейченка. Можливо теж з поваги і щоб втішити його, бо не обрали головою на цей раз.

Івана Драча представляв Віктор Терен, він розповів про нього і його діяльність. Дмитро Павличко вийшов і, подякувавши залу за честь і за довіру, зняв свою кандидатуру. Сказав, що він наполегливо рекомендує голосувати за Івана Драча, замість нього. На той момент вже була майже 22-га година вечора, а в залі було видно 10-15 піднятих рук тих, хто хотів продовження обговорення. І тоді ми засумнівалися, чи встигнемо взагалі завершити сьогодні ці збори. Трошечки таки перелякались. Ярмола за спиною Костанчука смикала мене і нашіптувала – треба урізати регламент.

Я вношу в зал пропозицію змінити регламент: для виступів не більше трьох хвилин. Регламент затвердили, стало трохи простіше. Хоча наш голова часто сам теж втручався в якісь обговорення питань і свою думку висловлював. І ми знову смикали його за піджак, щоб він скорочувався. Ярмола постійно підказувала йому зупиняти виступи тих, хто виходить за межі регламенту.

Коротше кажучи, отак ми з хвилюванням і напруженням вели далі ці збори. Як кажуть, з горем пополам, але все ж нам вдалося довести збори до кінця, висунути кандидатом Івана Драча і закрити збори ще до півночі. Ми боялись, що якщо не встигнемо, то тоді виходило так, що починали збори одним числом, а завершили іншим. Це було би вже занадто і могло зашкодити нашій легітимності. Отже, збори завершилися, ми їх закрили, але люди ще не дуже так поспішали розходитись. Хоча ми хотіли пошвидше додому, бо треба було ще навести порядок в паперах.

Дехто нам, правда, допомагав розставляти куди слід столи і стільці. Ми зробили все, люди розходилися купками, розмовляючи і обговорюючи пережите дуже активно. Можливо таке збудження було реакцією і на демократичну процедуру зборів також.

Передача документів у райраду

Ще кілька днів в Академмістечку було багато шуму про ці збори. Тим часом ми готували матеріали. Їх потрібно було віднести до райради. Рішення про збори за місцем проживання приймала саме районна рада. Отже, ми готували ці матеріали. Тетяна Михайлівна друкувала їх на домашній друкарській машинці і це була ціла купа паперів. Треба було підготувати і протоколи, і додатки до них, і подання всі, і матеріали по кандидатах. Все це ми зробили, і цю купу паперів потім слід було засвідчити, як завжди, підписами голови і секретаря зборів.

Щодо перших зборів, то там ніяких питань не виникло. А от про оформлення паперів других зборів я тут хочу все-таки невеличку деталь розповісти. Тетяна Михайлівна надрукувала всі документи по цих других зборах і як секретар зборів підписала їх. Її чоловік, Юрій Михайлович взяв ці папери і відніс їх додому Костанчуку, який головував. Той мав їх прочитати і підписати як голова зборів. Треба сказати, що це все в Академмістечку дуже близько, треба пройти буквально метрів 100 чи 150.

На наступний день, я була впевнена, що Костанчук уже підписав, подзвонила йому і прошу його. “Дмитро Михайлович, якщо ви вже все підписали, принесіть мені, будь ласка, ці папери, щоб далі можна було з ними працювати”. І тут я чую від Костанчука:”Нехай той, хто приніс мені ці папери, то нехай прийде і забере їх”.

Чесно кажучи, мене це не просто обурило. По-перше, він абсолютно не брав ніякої участі, після зборів, ніякої участі у підготовці матеріалів. І по- друге, невже йому було важко, пройти ті 200 метрів, щоб принести мені документи. Я йому холодно відповідаю: “Добре, я попрошу професора Горячева, щоб він прийшов до вас і забрав ті папери, які він вам приніс”. Я була впевнена, що це хоч якось подіє, що він зрозуміє і виправиться. Я була дуже обурена. Горячев – людина старша нього, і вона як посильний приносила йому документи. Він же зверхньо наполягав – як посильний приніс, то мав і забрати їх. Я підкреслила, що це професор, і ти міг би все-таки з пошаною поставитись до нього. Коротше кажучи. Юрій Михайлович пішов, спокійно забрав ці папери і приніс їх мені. Треба було їх рухати далі.

І ви знаєте, чому я про це розповідаю? Я знаю цю категорію людей, а точніше чоловіків. Це павичі. Павич розпускає свого хвоста. Після цього випадку я вже знала, хто такий Костанчук. Я його частенько бачила в Академмістечку. Але жодного разу після цього не віталася. Мені було дуже неприємно і прикро.

Усі підготовлені матеріали ми понесли у райраду. Але там також було непросто, і нерви нам знову попсували. Вони шукали причіпки в кожному нашому документі.

Наприклад, ми мабуть через недосвідченість, але осіб, які реєстрували людей, називали мандатна комісія. Причому, що цікаво, що коли я відкривала ці збори, то говорила, що треба обрати президію, лічильну і мандатну комісію. Тоді ніхто з присутніх осіб райадміністрації нічого не сказав і не заперечував. Тому ми так і надрукували – мандатна комісія. А тепер вони нам так зверхню, зокрема Матрона Іванівна, казали: “Які мандати, хто вам їх надавав, чи ви кому надавали, які мандати?” Ну, я швидко зрозуміла ситуацію та й кажу: “Гаразд, ми все зробимо, ми напишемо просто – реєстраційна комісія”. Нам довелося передрукувати кілька десятків сторінок наново! І ми це зробили.

Потім причепились до іншого. Ось за когось там голосували – “за”, “проти” і “утрималися” і у вас менше п’ятисот виходить. “Як це так? То у вас було п’ятсот чи не п’ятсот було учасників зборів?” Я говорю: “Ми вам подаємо реєстраційні списки, ви можете перевірити, чи були у нас біля шестисот людей. Крім того, є ще одна можливість, що людина просто не голосувала.”

Ну, коротше, оце всякі якісь причіпки, аби було до чогось присікатись, щоб просто нам попсувати нерви. Ми ще, коли вивчали закон перед зборами, то зрозуміли, що найслабшою його ланкою, де збори можна визнати нелегітимними, була якраз реєстрація. Ми повинні були оригінали списків реєстрації віддати разом з іншими документами в райраду. Наша реєстрація була зроблена досконало. Але ми були готові до будь-якої підступності. Тому наші реєстратори зробили копії списків, а саме, переписали ім’я по батькові і адресу. Зрозуміло, що підписів людей на копіях вже не було. Ми вирішили, що віддамо в райраду копії цих списків, а оригінали, ті що з підписами людей, залишимо для себе. Про всяк випадок. Так і трапилось, якось нас пронесло. Хто знав, як вони будуть далі розглядати і затверджувати це все. Ось такий був ризик і ми відчували свою відповідальність. Уявляєте собі, якою була міра недовіри до цих людей при владі? Але ми зробили це і пройшли.

Окружні виборчі збори

Наші папери відправили далі, в окружні виборчі комісії, там теж все було нормально. Ну, я вже говорила, що в законі є сито, за яким можна відсіювати небажаних кандидатів, на рівні окружних передвиборчих зборів. І саме тому, коли ми висували Щербака, а ми зробили це аж три рази, то ми свідомо так робили. На наш погляд це був шанс, що на окружних виборчих зборах кандидатура Юрія Щербака мала більше шансів виграти. Так і трапилося.

На окружних виборчих зборах нас було троє присутніх – три представники від трьох колективів, які висунули Юрія Щербака. Від АНТК імені Антонова був Горбаль Леонід Васильович. Я була від Інституту проблем матеріалознавства Академії наук. Від наших зборів за місцем проживання, по-моєму, був Микола Жарких. І ми всі троє виступали на цих передвиборчих зборах, всі втрьох агітували за Щербака. І завдяки такій наполегливості наш кандидат таки був зареєстрований окружною виборчою комісією. І, як ви знаєте, згодом він був обраний народним депутатом Ради Союзу Радянського Союзу. Це все про збори.

[Тут знову неточність. В окружних передвиборчих зборах по територіальному виборчому округу, де був висунутий і потім обраний Щербак, я участі не брав. Наш інститут так само висунув був Щербака, але на окружні збори ходив хтось інший, не пам’ятаю, хто саме. Трохи більше – у . – Микола Жарких.]

Наостанок я хотіла би ще додати таке. Ми дуже скурпульозно підходили до вирішення кожного питання. Ми слідкували за кожним етапом виборчого процесу: перший – збори, другий – райрада, третій – окружна виборча комісія. Пізніше я узнала, що в Україні тоді відбулось більше п’ятидесяти зборів за місцем проживання, де було висунуто кандидатів. З них лише п’ять зборів було визнано легітимними. Наші збори були одними з цих п’яти легітимних.

Отже, ми зробили все дуже організовано і добре. Оце і вся моя історія про збори за місцем проживання.