Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Історія / Купола : історичний альманах / Купола, вип. 3 (2006 р.) / Гроші Київської Русі

Гроші Київської Русі

Валентина Дубіцька

Національний музей історії України

До виникнення власних монет у Давній Русі функцію платіжних засобів виконували іноземні монети. Найбільш численну групу серед них складають куфічні дирхеми.

У грошовому обігу брали участь також візантійські монети та західноєвропейські денарії Однак вони зустрічаються у знахідках значно рідше, що вказує на менш значну їх роль у формуванні грошової системи на території східних слов'ян.

Формування грошового обігу у Давній Русі безпосередньо пов'язане з проникненням на її територію східних монет, а саме дирхемів арабського Халіфату.

Дирхем. Арабський Халіфат. 747-748. Дирхем. Арабський Халіфат. 908-909.
Дирхем. Арабський Халіфат. 747-748 Дирхем. Арабський Халіфат. 908-909

Куфічні дирхеми – срібні монети діаметром 20-25 мм, аверс та реверс яких вкриті арабським письмом куфі (звідси й походить назва монет). Цей дирхем склався на Сході наприкінці VII ст. й залишився єдиним типом мусульманської срібної монети протягом чотирьох століть. На доволі широкому полі монети за мусульманськими віруваннями відсутні будь-які зображення. У центральній частині обох боків дирхема розміщені легенди, які містять благочестиві вирази та імена правителів, у легендах по колу зазначається місце та рік карбування монети. Такі написи надзвичайно важливі для науки, оскільки монета завдяки довговічності свого матеріалу залишається іноді чи не єдиним джерелом історичних знань.

Драхма. Іран. 591-628

Драхма. Іран. 591-628

Особливість грошового обігу Давньої Русі полягала в тому, що монети, які надходили зі Сходу на територію Східної Європи, втрачали роль міжнародної грошової одиниці та слугували не лише внутрішньою грошовою одиницею, а й сировиною для ремісничого виробництва. Існує думка, що східні монети приймали на вагу, а не лічили, оскільки в монетних скарбах домонгольської Русі часто зустрічаються уламки та обрізані монети. Відомі й свідчення арабських авторів про звичай розрізати монети на дрібні платіжні одиниці. Дирхеми використовували слов'янські жінки як прикраси, що підтверджується археологічними знахідками східних монет з напаяними вушками та пробитими дірками. Такі прикраси могли повернутися у грошовий обіг у будь-який момент, про що свідчать скарби, де разом із звичайними монетами знаходять монети-прикраси. Арабська монета мала настільки міцні позиції на давньоруському ринку, що пізніше це призвело до появи місцевих наслідувань дирхемів.

Різани Дирхем-прикраса
Різани Дирхем-прикраса

Питання про те, коли саме почалося проникнення дирхема на територію Східної Європи, й досі залишається відкритим. Основним джерелом інформації для істориків є скарби, і кількість відкритих на території Східної Європи величезна, вони містять доволі різноманітний нумізматичний матеріал. Найбільш раньою групою східних монет, що знайдені в складі скарбів, є монети, датовані серединою VIII сторіччя.

Трапляються у великій кількості й поодинокі знахідки куфічних дирхемів, найраніші з них датовані VII-VIII сторіччями. Однак те, що ці монети потрапили на територію Давньої Русі відразу після виготовлення, є досить сумнівним.

Східні монети, що потрапляли до грошового обігу Давньої Русі, карбувалися у Середній Азії, Ірані, Закавказзі, Месопотамії, Малій Азії, на африканських берегах Середземномор'я. За іменами династій розрізняють омейядські, аббасидські, саманідські, бувейські та інші групи дирхемів. Їх розповсюдження відбувалося з другої половини VIII ст. й до кінця X ст. у чотири етапи, що характеризуються превалюванням певних типів монет. Протягом довготривалого обігу дирхемів вага та якість їх також не була сталою. В останній період обігу, який є найцікавішим для дослідників, з'являються монети, карбовані по збільшеній стопі, вага яких значно збільшується. Це пов'язано зі змінами в якості рудного срібла у зв'язку з вичерпанням старих рудників. Зміна ваги дирхема була досить значною, нова норма монети не знаходила будь-якого співвідношення з руськими одиницями грошово-вагової системи. Як наслідок, в скарбах четвертого етапу обігу з'являється значна кількість уламків дирхемів.

Наприкінці X сторіччя відбувається криза карбування на Сході, пов'язана зі зменшенням запасів срібних руд, а також ускладненням політичних процесів та війнами на Сході. В цей час зменшується надходження куфічних дирхемів на територію Русі, яка в умовах значного економічного зростання та розвитку торгівлі вимагала більш сталої нормованої монети.

Саме куфічні дирхеми заклали основу давньоруської грошово-вагової системи з її основними лічильними одиницями: лічильна гривня = 20 ногатам = 25 кунам = 50 резанам, де кунами виступали звичайні арабські дирхеми.

Вага лічильної гривні була різною за північною та південною грошово-ваговими системами. Вага північної гривні становила 51,19 г = 20 ногатам (по 2,56 г) = 25 кунам (по 2,05 г) = 50 резанам (по 1,02 г). Вага південної гривні дорівнювала 81,86 г = 20 ногатам (по 4,09 г) = 25 кунам (по 3,27 г) = 50 резанам (по 1,64 г).

Златник Володимира Святославовича. 980-1015

Златник Володимира
Святославовича. 980-1015

Довгий час карбування монет у Київській Русі було не підтверджене знахідками, але 1792 року стала відома перша давньоруська монета – срібник Ярослава Мудрого. Знайдений він був колекціонером у Києві серед церковних привісок до ікони. Звичай іконного «лікування» був поширений на території України здавна. Для того, щоб позбутися якихось хвороб «чудотворній» іконі дарували дорогоцінні монети. Ймовірно, срібник Ярослава здався людині XVIII сторіччя досить цінною річчю.

Перша золота монета князя Володимира стала відома в Києві у 1796 році. Вона зберігалася у солдата як дарунок матері, але згодом була загублена новим власником.

Срібник Володимира Святославовича. 980-1015. Аверс Срібник Володимира Святославовича. 980-1015. Аверс
Срібник Володимира Святославовича. 980-1015. Аверс Срібник Володимира Святославовича. 980-1015. Аверс
Срібник Володимира Святославовича. 980-1015. Аверс Срібник Володимира Святославовича. 980-1015. Реверс
Срібник Володимира Святославовича. 980-1015. Аверс Срібник Володимира Святославовича. 980-1015. Реверс

Нарешті з відкриттям 1852 року Ніжинського скарбу стало відомо близько 200 срібних монет князя Володимира та Святополка. У 1876 році був відкритий Київський скарб – понад 170 монет. Ці знахідки розвіяли будь-які сумніви з приводу існування власної грошової одиниці Русі та спростували невірне атрибутування монет. На основі цих знахідок стало можливим встано вити типологічний ряд давньоруських монет, визначити приблизний час їх появи.

За зовнішнім виглядом монети Київської Русі схожі з монетами Візантійської імперії, що свідчить про тісні економічні, торгівельні, культурні зв'язки. На одному боці перших монет Русі зображувався Ісус Христос, на іншому – князь Володимир, над плечем якого був тризуб. Пізніше ці монети зміню ють монети з зображенням князя на лицьовому боці та тризуба на зворотному. Написи на золотих та на срібних монетах – «Володимир, а се єго злато», «Володимир, а се єго срєбро» та «Володимир на столе». На іншому боці, де зображувався Ісус Христос, розміщувалися його монограми.

Монети Давньої Русі виготовлялися з арабських дирхемів, оскільки власних запасів срібних руд держава не мала. З дирхемів відливали монетні круж ки з допомогою двосторонніх ливарних формочок, чим й пояснюється наявність отворів на деяких срібниках. Потім на монетні кружки наносилось зображення за допомогою з'єднаних штем пелів у вигляді щипців. Різноманітність зображень на монетах, яка була виявлена при по штемпельному аналізі срібників, свідчить про ще одну технологічну особливість карбування давньоруських монет. Монетні штемпелі виготовляли з нетривких матеріалів, які швидко псувалися і заново перерізувалися.

В другій половині XIX ст. знахідки давньоруських монет стають широко відомими й викликають неабиякий інтерес у дослідників. Саме це спричинило появу на початку XX сторіччя великої кількості підробок. Підробки златників та срібників імітували відомі на той час типи монет Давньої Русі.

Дедалі більше накопичення давньоруського нумізматичного матеріалу викликало потребу у його систематизації. На основі хронологічної класифікації давньоруські монети поділені на кілька типів. До першого належать златники та срібники раннього карбування, що найбільше наслідують візантійські соліди імператорів Василя II та Костянтина VIII (976-1025), із зображенням Ісуса Христа на одному боці та князя Володимира – на іншому. Існують срібники з іменем князя Святополка, із зображенням князя та його геральдичного знаку. Цікавими і досить загадковими є срібники з іменами "Петрос" та "Петор", які дослідники відносять до монет карбування Ярослава Мудрого, вбачаючи на них зображення Святого Георгія. Однак цей тип срібників найбільш близький типологічно до монет Святополка. Останнім і найбільш рідкісним типом є срібники карбування Ярослава Мудрого з особливим типом родового геральдичного княжого знака.

Отже, карбування монет Давньої Русі продовжувалося не більше 25-30 років на межі Х-ХІ сторіч за часів правління Володимира Святославовича, Святополка та Ярослава Мудрого. Кількість відомих золотих монет князя Володимира надзвичайно мала, що вказує на нерегулярну короткочасну емісію златників. Відомо 10 златників, лише два з яких знаходиться у вітчизняних колекціях – у Національному музеї історії України та Одеському археологічному музеї. Така невелика кількість спричинилася появі думки, що златники є антикварною підробкою XIX сторіччя.

Срібляників було знайдено значно більше, близько 400 одиниць, їх вдалося викласти у певний хронологічний ряд. Монети з іменем Володимира могли карбуватися у межах правління князя у 980-1015 рр., срібники Святополка – у 1015-1016 рр., срібники з іменами «Петрос» та «Петор» вийшли в обіг, напевно, 1018 року, коли Святополку Окаянному знову вдалося захопити Київ за допомогою польського короля Болеслава Хороброго, і монети Ярослава Мудрого карбувалися, скоріше за все, у Новгороді наприкінці 1014 – на початку 1015 рр. та 1018 року.

Руські монети не могли конкурувати на зовнішньому ринку з іншими іноземними монетами і водночас залежали від притоку срібла з-за кордону. З XI сторіччя у Давній Русі настає так званий безмонетний період. До нього спричинилися припинення ввозу срібла зі Сходу та Західної Європи та відсутність економічної і політичної організації обігу монети в умовах значного збільшення масштабів економічного життя.

Срібник Володимира Святославовича. 980-1015 Срібник Святополка 1015-1016, 1018
Срібник Володимира Святославовича. 980-1015 Срібник Святополка 1015-1016, 1018
Срібник «Петор» Гривні монетні. Київська Русь, XI-XIІ ст.
Срібник "Петор" Гривні монетні. Київська Русь, XI-XIІ ст.

Таким чином, у безмонетний період основною формою грошових відносин став обіг великих срібних зливків. Про важливу роль зливків в грошовому обігу Русі свідчить велика їх кількість у знайдених скарбах, які частково опинилися в музейних та приватних колекціях, оскільки багато потрапили у переплавку.

У писемних пам'ятках грошові зливки фігурують під іменем «гривні», яка походить від назви шийної прикраси. Під час археологічних розкопок на території колишньої Київської Русі виявлено кілька типів гривень, які різняться між собою формою та вагою. На південних територіях Русі були знайдені гривні київського типу у формі шестикутника вагою близько 163 грами. Така вага сформувалася під впливом візантійської і дорівнювала половині її ваги, частково підтверджується й наявністю у скарбах разом з гривнями київського типу візантійських монет. Більшість вчених вважають, що цей тип гривні є найстарішим. Однак, серед дослідників існує й інша думка, щодо походження київських гривень. Дехто вважає, що шестикутний зливок срібла вагою в 38 золотників – це німецька марка, а для руських – «точное серебро» без 10 золотників, що ніяк не пов'язаний з візантійською літрою. Тобто, по відношенню до так званої новгородської гривні вагою 48 золотників, шестикутна гривня вагою 38 золотників є гривнею меншою, а по часу виникнення новою. Крім того, оскільки вона згадується в договорі смоленського князя з Ригою, то може бути названа «смоленською гривнею срібла». На північних територіях Русі був характерним новгородський тип гривні у формі бруска вагою близько 204 грами. Новгородські гривні є най-численнішими серед усіх археологічних знахідок гривень. Вони з'являються значно пізніше під впливом торгівлі із Заходом, де в той час основною грошово-ваговою одиницею був західноєвропейський (каролінгський) фунт. Новгородська гривня проіснувала в обігу до XV сторіччя і в середині ХІП-го стала називатися «рублем», що підтверджується новгородськими документами. Можливо, київська та новгородська гривні були представницями двох вже відокремлених вагових систем Давньої Русі південної та північної.

Ще один тип гривні «чернігівський» формою нагадує київську гривню, щоправда з розплющеними кінцями, а вагою – новгородську. Чернігівські гривні пов'язують із згадкою у літописі про волинського князя Володимира Васильковича, за наказом якого в 1288 році були відлиті в зливки дорогоцінні предмети його скарбниці. Особливістю новгородських зливків є наявність на них накреслених імен або простих рисок, що виявилися діловими записами ливарників. Вважають, що поява чернігівських гривень була спричинена намаганням об'єднати південну гривневу систему з північною. Досліджуючи скарб з острова Готланд, що складався з срібних монет, прикрас, новгородських та 34 чернігівських гривень, дослідники датували час появи чернігівських гривень XII століттям. Вага цих гривень близько 197 грамів дорівнювала ваговій одиниці марці, що у ХІІ-ХІІІ сторіччях побутувала у скандинавських країнах.

Знайдені на берегах середньої та нижньої Волги зливки у формі човна датовані XIV сторіччям й мають вагу новгородської гривні. їх поява пов'язана з татаро-монгольським нашестям 1240-х років. Ймовірно, збираючи данину на Русі, татари переплавляли срібло у такі форми зливків, які нагадували їм вже знайомі китайські, також у формі човників.

Одночасно з гривнями в грошовому обігу Русі мали б ходити й інші грошові одиниці, які б виконували роль розмінних. Такими грошовими одиницями ставали деякі товари. Головною умовою перетворення будь-якого товару на гроші була стійка вартість та стандартність речей. До товаро-грошей безмонетного періоду можна віднести намистини з різних каменів, овруцькі шиферні пряслиця, скляні браслети, мушлі-каурі. Наявність цих предметів у багатьох скарбах разом зі срібними зливками та монетами свідчить про їх роль у грошовому обігу Русі, однак не дає можливості визначити дійсну вартість цих предметів.

В середині XIV сторіччя срібні зливки поступово зникають з грошового обігу Русі. Він поступово набуває монетного характеру, і в ньому беруть участь монети Золотої Орди, празькі гроші, монети Київського князівства часів Володимира Ольгердовича, монети Червоної Русі та інші.

Однак назва давньоруської гривні не зникла з історії. За часів Української Народної Республіки у березні 1918 року національна валюта мала суто історичну назву «гривня», та проіснувала не довго, близько двох років. З проголошенням у 1991 році незалежності Україна здобула можливість мати власну національну валюту, яка звичайно ж отримала заслужену назву – «гривня».

Для ілюстрації використані зображення монет з фондів Національного музею історії України.

Опубліковано : Купола (Київ), 2006 р., вип. 3, c. 24 – 28.

Попередня стаття | Перелік статей | Наступна стаття

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 19973

Модифіковано : 18.08.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.