Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Історія / Купола : історичний альманах / Купола, вип. 3 (2006 р.) / Введенська община

Введенська община

Володимир Тихенко

Музей культурної спадщини

На початку XVIII століття у самому центрі Києво-Печерська виникла вулиця Московська. Її назва – не випадкова, адже вулицею пролягав шлях до переправи через Дніпро і далі – на Першопрестольну. Від вуличної забудови минулого майже нічого не залишилося, тому особливо притягують до себе будівлі на розі вулиць Московської та Рибальської. Це – наріжна церква в ім'я Введення до храму Пресвятої Богородиці, два прямокутні двоповерхові бічні корпуси та дворові споруди. Усі вони пов'язані з історією Введенської общини, заснованої майже 130 років тому Мотроною Олександрівною Єгоровою.

Сувенирная плакетка «Киевский Свято-Введенский монастырь».
Медь. Серебрение. Гальванопластика.
Скульптор А. Жернов.
Граверные работы — В. Жернов.
250*250мм (без обрамления).

Народилася вона у 1810 році в болгарському місті Силістрії, де тоді, під час війни з Туреччиною, квартирувала російська армія. Згодом Мотрона Олександрівна стала дружиною капітана медичної служби, який брав участь у Кримській війні 1853-1856 рр. і загинув у бою. Після того заможна і доброчесна жінка оселилася в Києві.

Тут, у місті здавна відомому доброчинними традиціями, Мотрона Олександрівна звернулася з листом до київського митрополита Філофея. Вона писала, що за свої роки бачила безліч прикладів безрадісного життя немічних людей, і ця обставина викликала у неї бажання присвятити себе справі благодійництва. Цей лист багато що пояснює, адже відтоді й до кінця своїх днів Єгорова наполегливо займалася практичним втіленням милосердних намірів.

Маючи досить значні матеріальні можливості, Мотрона Олександрівна почала купувати на Печерську земельні ділянки з будівлями. Головною нерухомістю з того, що вона придбала, був будинок в ампірному стилі у садибі, що колись належала київському війтові Георгію Рибальському (1745-1813) й знаходилася на розі вулиць Московської та Москотиньєвської, названої пізніше на честь війта Рибальською. Споруда мала оригінальну об'ємно-просторову структуру, складалася з наріжного об'єму ротонди та двох прямокутних у плані двоповерхових бічних корпусів. Окрім цього у садибі були також чотири флігелі.

Отже, наприкінці 1877 року Єгорова, ставши власницею чималої нерухомості, надіслала до Святішого Синоду прохання дозволити їй заснувати жіночу общину, на яку вона жертвує усю цю садибу та забезпечує ще й капіталом у 21 тисячу рублів. Синод підтримав прохання й ухвалив відповідне рішення, яке після того затвердив імператор Олександр II. Це було за п'ять днів до смерті Мотрони Єгорової, що сталася у Петербурзі 9 березня 1878 року. Перед тим вона таємно постриглася у черниці під іменем Димитри. У Петербурзі її спершу й поховали в Олександро-Невській лаврі.

Задумана благодійницею жіноча община створювалася для 33 вдів похилого віку та сиріт православної віри. Члени общини мали забезпечуватися усім необхідним: харчуванням, одягом, житлом, ліками. У перший період на чолі общини стояли начальниця – черниця Євфалія (Євпраксія Лебедева) та скарбнича общини Марія Іванова, яких затвердив київський митрополит. Питаннями внутрішнього життя займалися трапезна, гардеробна, провізна та інші посадові особи. Неодмінною умовою для їх призначення була загальна довіра сестер.

Відразу ж по заснуванні общини розпочалися будівельні та опоряджувальні роботи, і вже восени 1878 року було завершено спорудження домової церкви в ім'я Введення в храм Пресвятої Богородиці. Освячення її відбулося 14 листопада, напередодні храмового свята, що відзначалося за тиждень. Будівля церкви була зведена у формах класицизму: двоповерхова споруда «у два світла», центральна напівсферична частина акцентована шістьма тричетвертними колонами, перший поверх обрамлено рустом.

Ще до того, 8 серпня, прах Мотрони Єгорової був перенесений з Петербурга до Києва й перепохований у нижньому поверсі головного будинку общини. А 17 червня 1879 р. освятили церкву в ім'я св. Димитрія Солунського, де у південній частині бокового вівтаря стояв склеп з похованням засновниці Введенської жіночої общини.

Введенська община. 1888 р. Введенська община. 1912 р.
Рисунок 1888 р. Хромолітографія 1912 р.

1880 року за проектом Київського кріпосного інженерного управління в садибі на благодійні пожертвування спорудили кам'яний двоповерховий будинок. Через два роки по Рибальській вулиці була зведена кам'яна дзвіниця (у 1936 році її зруйнували).

Перша начальниця черниця Євфалія багато зробила для налагодження життєдіяльності общини й, заручившись підтримкою благодійників, здійснила значні будівельні роботи та розширила садибу общини. Але у листопаді 1891 року Святіший Синод призначив Євфалію настоятельницею Лебединського жіночого монастиря.

Постало питання нової начальниці, й архімандрит Ювеналій запропонував черницю Клеопатру: «Єдиною кандидаткою на посаду начальниці Введенської общини з числа сестер, які нині у ній знаходяться, може бути монахиня Клеопатра, яка відбуває там послух письмоводительниці. Їй можна без усякого побоювання доручити й прийняття усього майна Введенської общини, й начальствування у ній».

Черниця Клеопатра (в миру – Агнія) народилася 25 січня 1850 р. і походила з міщан м. Харкова. Освіту здобувала в домі батьків, а відтак у грудні 1868 року пішла у послушниці Новгородського Десятинного жіночого монастиря, де через два роки була «вбрана в рясофор». За власним бажанням в грудні 1878 року Клеопатра перейшла на послушенство у Києво-Введенську жіночу общину.

Тут у жовтні 1886-го постриглася в черниці, а через три роки її призначили начальницею Козельщанської общини Різдва Богородиці.

Проте вже у червні 1890 року Клеопатра повернулася до Введенської общини, яку через рік й очолила. На посаді начальниці вона перебувала впродовж 21 року. Саме завдяки її наполегливості Києво-Введенська община указом від 30 квітня 1901 р. була перетворена у жіночий монастир. На той час у ньому знаходилися 118 сестер, які бажали прийняти чернечий постриг.

У повсякденному монастирському житті існувало доволі проблем. Щодня доводилося розв'язувати різноманітні господарські питання – від купівлі дров до утримання у належному порядку квартирного фонду та питань фінансування поточних ремонтів. Монастир постійно мав потребу в грошах. Основними джерелами фінансових надходжень монастиря були відсотки від недоторканого капіталу, квартирна плата за житло, що здавали в оренду, а також кружечні, свічні та інші надходження.

Розташований на тодішній околиці міста, монастир не міг чимось особливим приваблювати до себе богомольців, оскільки у ньому, нещодавно заснованому, ніяких святинь не було. 26 жовтня 1904 р. Клеопатра писала у рапорті: «Сторонніх благодійників монастир не має, між тим видатки по монастирю, церкві та відкритій монастирем церковно-парафіяльній школі рік від року збільшуються». Це – про відкриту 15 вересня 1901 р. школу для дівчат, яку відвідували до 50 учениць. Монастир сплачував жалування вчительці та законовчителеві, при школі було житло і навчалися безкоштовно.

Разом з настоятельницею ігуменею Клеопатрою в останні роки її життя Введенським монастирем керували скарбнича Феофанія, економка Августа та священик Андрій Кобилковський. Скінчила своє земне биття Клеопатра 9 жовтня 1913 р. й похована на Звіринецькому кладовищі. Її наступницею у монастирі стала Феофанія (померла у 1926 році).

Наприкінці 1920-х років у Києві взялися за націоналізацію нерухомого майна осіб «нетрудових категорій». Першими до цього списку потрапили будинки, якими володіли монастирі. Служителів культу було позбавлено громадянських прав, їх першими виселяли з їхніх колишніх володінь. 28 січня 1930 р. президія міськради ухвалила постанову про видалення усіх, хто знаходився у Введенському монастирі, тому що «у будинку по вулиці Рибальській, 2 виявлено 142 позбавлених прав, колишніх монашок, які зараз займаються спекуляцією, поміж ними є антирадянський елемент». У 1934 році в колишній обителі містився робітничий гуртожиток, а черниці перейшли до Флорівського монастиря на Подолі.

У 1941 році Введенський жіночий монастир відновив свою діяльність, але через 20 років його закрили вдруге. Тоді ж тіло засновниці общини Мотрони Єгорової перепоховали на Звіринецькому кладовищі. Після того впродовж 30 років приміщення монастиря займали районна лікарня і поліклініка, у колишній церкві був клуб.

І врешті 15 червня 1992 р. тут відбулася перша після довгої перерви літургія, а 21 серпня 1996 р. мощі черниці Димитри повернулися до нижнього храму, де й зараз спочивають у відкритій мармуровій раці. Указом Синоду Української Православної Церкви від 6 грудня 1996 р. парафіяльний храм було перетворено на Свято-Введенський чоловічий монастир.

Опубліковано : Купола (Київ), 2006 р., вип. 3, c. 20 – 22.

Попередня стаття | Перелік статей | Наступна стаття

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 2720

Модифіковано : 18.08.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.