Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Києвознавство / Київські острови та… / Розділ 1. Природна… / 1.7. Раритетні види судинних… / Раритетн…

Київські острови та прибережні урочища
на Дніпрі – погляд крізь віки

Розділ 1. Природна характеристика долини Дніпра у Києві

1.7. Раритетні види судинних рослин долини Дніпра у Києві

Раритетні види заплавних лісів

Парнікоза І.Ю.

Далі охарактеризуємо рідкісні види рослин біотопу заплавних лісів київської дніпровської долини.

Жировик Лезеля (Liparis loeselii (L.) L.C. Rich.) (ЧКУ, категорія вразливий вид, БК, OД II, IV). Вид також охороняється конвенцією СІТЕС (Конвенція про міжнародну торгівлю). Один з найбльш рідкісних видів. Наскільки нам відомо, ця унікальна болотяна орхідея з долини Дніпра у Києві не наводилась аж до 2012 р., коли два плодносячих екземпляри виду нам вдалося виявити в одному з локусів популяції коручки чемерникової в ур. Покал.

Liparis_loeseli Botrychium_multifidum
Рис. 1.7.89. Жировик Лезеля, правобережне урочище Покал Рис. 1.7.90. Гронянка багатороздільна, острів Труханів

Гронянка багатороздільна (Botrychium multifidum) (ЧКУ, категорія – зникаючий вид). Вид охороняється також Додатком І до Бернської конвенції(Bern Convention 1979), має статус Data Deficient (DD) у Європейському Червоному списку 2011 р. (Bilz et al., 2011), а також охороняється на території Києва рішенням Київради № 219/940 від 29.06.2000 р. (Перелік рослин та тварин).

Родова назва походить від грецького слова «ботріхіон» – китиця, і пов’язана з формою спороносної частини листка. Гронянка багатороздільна на території України вперше фіксується за знахідками спор в кінці плейстоцену: алереді (11400-10730) та ранньому дріасі (10730-9700 ± 99) (Безусько та ін., 2011). Широке поширення неідентифікованих гронянок Botrychium зафіксовано також в пізньольодовиковий (вюрмський) час в Польщі (Szata.., 1977).

Народні назви: гразнянка, грознаток, ключ-трава, розрив-трава. Саме з рослинами роду гронянка пов’язано легенди про розрив-траву, яку може знайти лише той, хто дістане квітку папороті і корінь плакун-трави. Розрив-трава квітує один раз на 10 років у ніч на Івана Купала. При цьому її можна знайти лише під час нічного косіння. Якщо коса перервалася, то це означає, що вона натрапила на розрив-траву, – звідки і її народна назва. У цьому переказі є, до речі, відбиток правди, адже представники роду гронянка на півночі і особливо у горах люблять зростати на луках. Відшукати розрив-траву у скошеному сіні можна, лише кидаючи його на воду. Всі рослини потечуть за течією, лише розрив-трава – проти течії. Переказували, що розрив-трава разом з калюн-травою (імовірно, верес – Calluna vulgaris L.) зростає на Лисій горі під Києвом (насправді жоден з видів роду на Лисій горі поки що зафіксований не був (докладніше див. ).

Згідно до переказів, шукають розрив-траву у передвечірні години. Потрібно зміряти небо і не прорахуватись у визначенні віку нічного світила: молодий місяць летить за стомленим сонцем ріжками назад, а старий виставляє їх наперед за своїм ходом. В цей час розрив-трава має вигляд ключа, що сріблиться у темряві дрібними спорами, які світиться. Якщо вставити цей ключ у шпарку брами, будь-яка фортеця розлітається на шматки. Тож, не дай Боже, щоб ця трава опинилася у руках ворога – лиха не оминути. Страшне горе трапилось 1240 р.: татаро-монголи отаборилися того літа на Лисій горі. Майже весь ліс вирубали, а таки знайшли розрив-траву. Скориставшись її силою, зруйнували Золоті ворота та спалили Київ (Собко, Гапоненко, 1996).

Поширені перекази про ключ-траву і у культурі інших народів. Так, в одній німецькій легенді розповідається про пастуха, який випадково знайшов вогняний цвіт ключ-трави. Він зібрав його і прикріпив до капелюха. Швидко капелюх став важким. Знявши капелюх з голови, юнак здивовано розгледів, що квітка перетворилася на срібний ключ. За допомогою цього ключа він відкрив двері, заховані поміж скелями (Собко, Гапоненко, 1996).

У реальності, якщо вам пощастить, не робіть так, як німецький пастух, та не зривайте ключ-трави, бо всі представники цього роду – цінні зникаючі рослини, занесені до Червоної книги України. Окрім того, це дуже давні рослини, вік яких за деякими відомостями сягає сілурійського періоду Палеозойської ери, а це 419,2±3,2 млн. років тому! Рідкісною і дуже непередбачувано поширеною є і гронянка багатороздільна. Цей вид має стерильну частину листка у вигляді лопаті, один, два чи три рази розсіченої на круглі шкірясті долі залежно від віку.

Обстеження київських зелених масивів дозволило виявити місцезростання гронянки багатороздільної, найбільше з яких відомо з заплавного лісу островів Труханів та Долобецький. Зокрема, на острові Труханів існує чи не найбільша з описаних популяція не тільки для Києва, а й для всієї України. Умови її зростання детально описані в статті(Парнікоза, Цуканова, 2005). Донедавна вона складалася з двох локусів: А та Б.

У локусі А, який 2000 р. налічував більше 400 особин, у наступні 2001-2003 р. реєстрували виключно поодинокі особини. У 2004 р. спостерігалося зростання кількості особин – 76 екз. З них 4 % була J, 34 % – Im (ранньо та середньо-молодих), 53 % – V (зрілих не спороносних) 9 % – Sp (спороносних). У 2005 р. кількість знову впала до поодиноких особин -спорофітів. У цей час закладено дві площадки для регулярного моніторингу. Протягом 2005-2006, і 2008 р. на них фіксувалися поодинокі особини, зі спалахом кількості 2006 р. Починаючи з 2007 р. можна констатувати відмирання цього локалітету. Адже, як відомо, гронянка багатороздільна не здатна до тривалого підземного існування (Anderson, 2005).

Локус популяції Б, що на початку дослідження був значно меншим за кількістю особин, натомість впродовж усього періоду дослідження, що тривають з 2000 р., виявився стабільнішим. Відмічено, що локус складався з материнського ядра і ділянки вторинного поширення вздовж стежини. Ще однією особливістю даного локалітету є те, що він є єдиним, в якому відмічено регулярно-високий відсоток особин спорового поновлення. Зауважимо, що наймолодші рослинки гронянки незалежно від виду мають форму чотрилисника. Може, саме з ними, а не такими вже й рідкісними чотиридольними конюшиновими листками пов’язані перекази про вдачу для того, хто їх виявив?

Окремі спорофіти гронянки багатороздільної виявлено також в районі будівництва нового мостового переходу через Труханів острів. Проте з’ясування розмірів тутешньої популяції потребує подальших досліджень.

Botrychium_multifidum Botrychium_multifidum
Рис. 1.7.91. Місцезростання гронянки багатороздільної в спонтанному листяному лісі на острові Труханів Рис. 1.7.92. Молодий екземпляр гронянки багатороздільної – це той самий щасливий чотирилисник, острів Труханів

Поблизу популяції Труханового острова існує значно менша популяція цієї ж гронянки на острові Долобецький. У 2002 р. тут налічувалося до 20-ти спорофітів (Парнікоза, Цуканова, 2005). Подальші дослідження показали, що у час 2003-2004 р., можливо, відбувся перехід більшої частини популяції до стану спокою. Згідно з цим, протягом 2005-2012 р. популяція налічувала виключно окремі екземпляри. Невеликий спалах кількості особин відзначений 2007 р., коли спостерігалося до 7 дорослих особин і одна, що, імовірно, походила від вдалого поновлення. Популяції обох островів знаходяться під загрозою знищення згідно планів реконструкції Труханового острова та розвитку рекреації на Долобецькому острові.

Botrychium_multifidum Epipactis_helleborine
Рис. 1.7.93. Місцезростання гронянки багатороздільної в спонтанному лісі на острові Долобецький Рис. 1.7.94. Коручка чемерникова в умовах заплавного лісу острова Покал

Зокрема, популяції Труханового острова загрожувало існування величезного смітника, який завдяки допомозі комунальних служб вдалося ліквідувати. Втім, прийшла нова напасть. Розрізаючи і витягаючи шматками стару баржу, працівники роз’їздили дорогу, вздовж якої поширені особини гронянки. На островах Долобецький та Труханів популяції ледве не потрапили під незаконно відведені приватним особам у водоохоронній зоні ділянки. Те, що спостерігається, вимагає якнайшвидшого створення тут давно спроектованих на цих островах заказник “Озеро Бабине-Півострів Лісовий” та “Долобецький-Горбачиха” (Парнікоза, 2005).

Коручка чемерникова (Epipactis helleborine) (ЧКУ – вразливий вид) одна з найпоширеніших у Києві орхідей. Як свідчать наші дослідження, вид схильний до заселення на антропогенно-порушені ділянки зі зниженою конкуренцією. Втім, ці ділянки не мають зазнавати високого антропогенного тиску. Саме через цю причину вид не виявлено у жодному з парків центральної частини м. Києва.

Народна назва коручок – дрімлики, – пов’язана із зовнішнім виглядом верхівки пагона під час бутонізації: спокійно нахиляючись до землі, її крихітні бутони ніби сплять, дрімають. Квіти, які вже розпустилися, теж спрямовані донизу, наче не до кінця прокинулись. Інші народні назви коручки чемерникової – чемерка, шумира. Окрім високої декоративності та доступності для огляду (адже це – орхідея, яку найлегше побачити у наших лісах), для коручки чемерникової наводяться деякі лікарські властивості. Так, на Орловщині відвар коручки вживали проти шумів у голові та нервово-психічних розладів. Звідси і народна назва рослини – шумира (Буча, 2006).

У межах заплави Дніпра у Києві коручка чемерникова зафіксована у низці місцезростань. Зокрема, велика популяція виду відома з території заплавного урочища Покал. Наразі вона складається з чотирьох фрагментів, перший з яких (Локус Д ) розташований на схилі берега технологічної водойми колишнього рибгоспу на Галерному острові. Тут, в умовах зімкнутості білої верби на 20 %, а також підросту дуба та свідини криваво-червоної, сформувався густий високий травостій, в якому окрім коручки зростають також хвощ польовий, нечуйвітер зонтичний, кравник звичайний (Odontites vulgaris), деревій майже-звичайний, енотера доврічна, дика морква, куничник наземний, золотушник звичайний (Solidago virgaurea), щавель кислий та хвилівник.

Даний фрагмент популяції особливий, адже особини коручки у ньому подекуди перевищують 1 м у висоту. Таким чином, саме тут зростають рекордні для всього Києва за розміром особини цієї орхідеї. Цікаво, що на більш освітлених ділянках особини коручки мають характерне плямисте усихання листків. Натомість рослини, що зростають у більш тінистих ділянках – здоровіші (Парнікоза, 2012).

Місцезростання в умовах урочища Покал цікаві набором контрастних умов, в яких тут зростає коручка. Так, розташовані поруч локуси Г та В знаходяться в умовах зарослого щебенистого насипу скидного каналу ТЕЦ-5 та залишків природної заплавної екосистеми. При цьому обидві ділянки у порівнянні з раніше описаним локусом Д значно сухіші, зважаючи на що коручка на них намагається сховатися до тінистих заростей з вологим ґрунтом і на освітлені ділянки з рідким травостоєм не вилазити. Втім, незважаючи на це, екземпляри коручки у цих місцезростаннях часто склеротизуються (подібно до конвалії) та рано всихають. Зважаючи на це, генеративне розмноження в обох локусах ослаблене. У 2011 р. у зв’язку з сильною посухою у весняні місяці у локалітеті Г усі особини перейшли до підземного спокою, а у локусі В майже всі особини були посохлі. Аналогічне явище спостерігалось і 2012 р., коли плодоносячі екземпляри можна було виявити лише у найбільш вологому локусі Д.

Epipactis_helleborine Epipactis_helleborine
Рис. 1.7.95. Коручка чемерникова з локусу Д, популяція заплавного лісу ур. Покал Рис. 1.7.96. Місцезростання одного з локусів популяції коручки чемерникової в ур. Покал

Таким чином, у всіх випадках локуси коручки зростають в умовах спонтанного відновлення заплавного лісу з широким набором видів дерев, які можуть утворювати мікоризу, в антропогенно-порушених місцях.

Упродовж 9-річних досліджень, популяція урочища Покал складалася виключно з дорослих особин, що перебували у квітуючому стані, квітуючому з недорозвиненим квітконосом, а також не квітуючому станах.

За весь період дослідження популяція не виявляла ознак експансивності, поширення на прилеглі території не зафіксовано, як і насіннєвого чи вегетативного поновлення. Відповідно немає жодних підстав стверджувати про інвазивний характер цієї популяції. Подібні результати одержані нами і з інших місцезростань виду у Києві та Вишгороді. Напевне, мова може йти про залежність розповсюдження виду від ділянок, які у певному ступені порушені природними чи антропогенними факторами. Адже саме тут на початкових етапах заселення конкуренція виявляється зниженою. Проте ця особливість тією чи іншою мірою стосується більшості орхідних нашої флори. Цікаво, що за останніми оцінками вид не є інвазивним, але обмежено-поширеним та малочисельним також і у Північній Америці, куди занесений з Європи (Light, MacConaill, 2006).

У 2010 р. 2 екземпляри виду, один з яких був квітуючий, було також виявлено нами на території лівобережної заплави у фрагменті заплавного лісу на північ від житлового масиву Троєщина м. Києва (вул. Милославського). Це фактично перша його реєстрація у лівобережній частині міста. Деревостан сформований вербою білою, тополею чорною та білою, грушею, вербою гостролистою, березою бородавчатою. У трав’яному покриві зростали енотера дворічна, бодяк польовий, горошок мишачий, кульбаба лікарська, мітлиця (Agrostis sp.), дзвінець малий, хвощ річковий, коручка чемерникова, тонколучник однорічний, війник наземний, конюшина польова, люцерна хмелевидна, вовконіг європейський, щавель кислий, вербозілля звичайне. У 2012 р. уточнено кордони зростання цієї популяції, виявлено 8 квітуючих екземплярів (висотою до 103 см.). У помічених 2010 р. місцях зростання 2 особин 2012 р. жодного екземпляра не виявлено. У зв’язку зі зростанням біля краю дороги, що веде на Погреби, дана популяція має шанси зберегтися при розширенні Троєщини на північ (Парнікоза, 2012; Парникоза, 2012).

В 2015 р. популяцію коручки виявлено також на південь від житлового масиву Осокорки на дамбі поміж озерами Небреж та Мартишів. Спостерігалося з 10 недорозвинених внаслідок посухи генер. екземплярів.

Epipactis_helleborine Epipactis_helleborine
Рис. 1.7.97. Усохлий екземпляр коручки чемерникової в заплавному ур. Покал Рис. 1.7.98. Місцезростання коручки чемерникової в ур. Вітовська

Що стосується зростання на дніпровських островах, то з літератури коручка також відома з території острова Проміжний поміж Ольжиним та Козачим. Три особини виду зростали тут в умовах значного затінення у заплавному лісі з тополі чорної, клена американського, верби білої та в’язу гладкого з розвиненим підліском з крушини ламкої (Цуканова та ін., 2002).

Нами 2011 р. зростання виду було виявлено також на острові Покал. Тут коручка, представлена поодинокими квітуючими екземплярами, зростала під пологом вербового лісу. У деревостані домінувала верба біла, зімкнутість досягала 80 %. Окрім верби у деревостані зростали також клен американський та в’яз гладенький. Присутній був також ярус високого підросту, а також ярус низького підросту, складений аморфою чагарниковою. Густий зімкнутий травостій формують сідач коноплевий, коротконожка лісова (Brachypodium sylvaticum), жовтець повзучий, ясен високий, кульбаба лікарська, жіноча папороть, щитник чоловічий, ожина ведмежа (Rubus nessensis), клен американський, кремена несправжня, щавель лісовий (Rumex sylvestris), куничник тростиновий (Парнікоза, 2012; Парнікоза, Чернишенко, 2012).

Epipactis_helleborine Epipactis_helleborine
Рис. 1.7.99. Місцезростання коручки чемерникової на заплавному о. Покал Рис. 1.7.100. Коручка чемерникова, на південь від штучної затоки Верблюд

Такий стан популяцій (а у відповідності до вищенаведеної оцінки канадських дослідників тут існують невеликі популяції), напевне, можна вважати стабільним у наявних умовах кінцевих стадій сукцесії заплавних екосистем, що завершуються формуванням тінистого заплавного лісу з зімкнутим травостоєм. При цьому здатність насіння коручки до переносу на значні відстані та можливість виникнення нової популяції на ділянці із зниженою внаслідок природних чи антропогенних порушень конкуренцією виправдовує стратегію довгого переживання окремих генеративних особин. Подальші дослідження фрагментів популяції в урочищі Покал дозволять підтвердити, чи це так (Парнікоза, Чернишенко, 2012).

У 2012 р. коручку чемерникову виявлено також на території збереженої заплави на південь від затоки Верблюд (два локуси, напевне, – одна популяція). Один її локус займав ділянку розрідженого лісу з верби білої, а другий зростав у щільних заростях очерету. Більшість особин була недорозвинена, мала засохлі квітконоси чи взагалі пагони. Траплялися пожовклі екземпляри. Верхівки квітконосів відсохлі, квіти виссані попелицями, втім, наявні були і здорові великі особини, хоча вони теж мали симптоми зменшення кількості плодів. В обох локусах поодиноко зустрічалися генеративні неквітуючі особини. Повторне обстеження популяції у жовтні показало відсутність плодоношення в одному з локлітетів (Парнікоза, Чернишенко, 2012).

Важливо також зауважити, що охорона виду у межах долини Дніпра наразі потребує включення урочища Покал до Національного природного парку «Голосіївський» чи «Дніпровські острови».До складу останнього в якості фрагментів заповідної зони мають також увійти місцезростання виду на островах Проміжному та Покалі. На ділянці заплави поміж Чорториєм, Троєщиною та гирлом Десни має бути створений ландшафтний заказник місцевого значення «Троєщинські луки».

Вужачка звичайна (Ophyoglossum vulgatum) (РК1) – близький родич раніш описуваних гронянок, належить до тієї ж давньої родини, що і вони. Представники родів Ophioglossum та Ophioglossumsporites відомі з відкладів нижньої крейди: валанжину-альбу (131-108 млн. років тому). Зокрема зустрічалися такі види як Ophioglossum porosumBolch, Ophioglossumsporites multifoveolatum (Dor) M. Voronova. Вони зростали разом з представниками відомого наразі в флорі України роду плаунок (Selaginella) та іншими плауновими (Lycopodiaceae), а також папоротями роду Polypodium та Pteris (Воронова, 1994). В пізніших флорах представники цієї родини фіксуються в дріасу та алереду – (кінці плейстоцену і останнього вюрмського зледеніння). Зокрема у лісовій зоні східних регіонів України зростав сучасний вид вужачки – Ophioglossum vulgatum L. (Безусько та ін., 2011). На нашу думку, вужачка є реліктом пізнього плейстоцену.

Латинська назва рослини перекладається як «зміїний язик», що буквально відбиває подібність її спороносної частини до тонкого зміїного язика. Від цієї подібності походять і слов’янські назви цієї рослини. Вужачка належить до раритетної складової флори заплавних біотопів. На досліджуваній території зростає як на вологих луках. так і на ділянках вологих заплавних лісів.

Ophioglossum_vulgatum Ophioglossum_vulgatum
Рис. 1.7.101. Вужачка звичайна, урочище Бобровня, о. Муромець Рис. 1.7.102. Неспороносний екземпляр вужачки, Осокорківські луки

У лучних угрупованнях з високим травостоєм виявити цю рослину подекуди дуже важко, зважаючи на те, що вона може рости при самій землі під високим покривом злаків чи у майже непрохідних заростях чагарників. Тут складається сприятливі для неї умови вологості та притінення, розвиваються необхідні для співжиття гриби.

У лучних угрупованнях вужачка знайдена 2008 р. на двох ділянках Осокорківських лук на південь від озера Тягле і на північ від місця переливу озера Небреж до озера Мартишів. Перше місцезростання складається з двох фрагментів. Перший фрагмент знаходиться на ділянці вологої луки на узліссі вільшанику, у деревостані якого до вільхи домішується осика. Чагарниковий ярус утворений вербою сірою та тополею чорною. Ділянка має суцільне покриття травостоєм, який формують осока лисяча, плетуха звичайна, чина лучна, горошок мишачий, чистець болотяний, хвощ польовий (Equisetum arvense L.), вероніка довголиста, очерет звичайний, підмаренник північний, щавель кінський, пальчатокорінник м`ясо-червоний, костриця червона, осот польовий, вербозілля звичайне, тимофіївка лучна, валеріана лікарська та ін. У фрагменті виявлено два неспороносних екземпляри вужачки.

Поблизу розташований і другий фрагмент, що займає знижену ділянку на межі гаю з осики. На ділянці наявні окремі екземпляри берези повислої, дуба черещатого та крушини ламкої. Остання формує розріджений чагарниковий ярус. Травостій зімкнутий у ньому переважають вербозілля звичайне, півники болотяні, хвощ зимуючий (Equsetum hyemale L.), хвощ польовий, хвощ галузистий, зірчатка п`яне сіно (Stellaria hippoctona (Czern.) Klok.), підмаренник болотяний, костриця червона, рутвиця жовта та блискуча, фіалка багняна, авран лікарський (Gratiola officinalis L.), пальчатокорінник м`ясо-червоний, вероніка довголиста, ожика бліда (Luzula palescens Sw.), осока просяна, тонконіг лучний та ін. У фрагменті наявні концентрації спорофітів вужачки розмірами 60х70 см. і їх часте спороношення. Іншим місцезростанням є берег невеликого озера, вкритий чагарником з верби сірої. Тут разом з іншими травами в умовах значної вологості трапляються окремі спорофіти вужачки. Територія обох оселищ знаходяться під загрозою повного знищення внаслідок гідронамиву нового району міста Києва.

Ophioglossum_vulgatum Ophioglossum_vulgatum
Рис. 1.7.103. Місцезростання вужачки звичайної на Осокорківських луках Рис. 1.7.104. Місцезростання вужачки звичайної в низині о. Муромець

Вужачка виявлена також у пригирловій частині долини р. Десна, зокрема, на ділянках вологих лук острова Муромець. Біотоп являє собою днище колишньої протоки з зімкнутим травостоєм з конюшини гірської, конюшини гібридної, конюшини альпійської, пижма звичайного, дзвінця малого, підмаренника звичайного, хвоща польового, півників сибірських, гадючника в’язолистого, холодку лікарського, жовтецю багатоквіткового, щавлю кислого, заячої капусти звичайної, деревію майжезвичайного, суховершки звичайної (Prunella vulgaris L.), зірочника ламкого (Stellaria fragilis Klok.), вербозілля звичайного, валеріани лікарської, мітлиці, ожики багатоквіткової (Luzula multiflora (Ehrh.) Lej), коронарії зозулячої, горошку мишачого, незабудки болотяної, китника лучного, шоломниці списолистої, вужачки звичайної (наявні особини зі спорофілами), хвилівника звичайного та цибулі гранчастої.

На острові Муромець 2007 р. вужачка знайдена на дні плаского зниження колишнього русла однієї з проток Дніпра. З дерев та кущів зустрічаються тільки поодинокі особини берези і аморфи. Травостій щільний, сформований тимофіївкою, вербозіллям звичайним, пижмо звичайним, дзвінцем малим, пальчатокорінником м`ясо-червоним, осотом жовтим, півниками сибірськими та болотяними, хвощем польовим, підмаренником північним, веронікою довголистою, мітлицею, підростом тополі чорної, незабудкою болотяною, жовтецем багатоквітковим, щавелем кислим, тонколучником лучним, кострицею червоною. Тут переважали стерильні пагони, подекуди були поодинокі рослини зі спороносними частинами.

У 2010 р. вужачку також виявлено на ділянках вологих лук, що перемежовуються з невеличкими деревостанами на північ від житлового масиву Троєщина м. Києва поблизу гирла р. Десна. На ділянці вербового заплавного лісу вид зростав у спільному місцезростанні з пальчатокрінником м’ясо-червоним, опис якого наведений вище.

Ще одне місцезростання виду виявлено М.С. Шевченко (Чернишенко) 29 червня 2010 р. поблизу повороту з Троєщини на Погреби біля озера-стариці в ур. Вітовська. Дане місцезростання підтверджено 2012 р. Вужачка зростає тут у деревостані з верби білої (Salix alba), гостролистої, а також осики. Наявні розріджені чагарнички ожини сизої. Травостій типово лучний. У його складі: перестріч лучний (Melampyrum pratense L.), куничник наземний, тонколучник однорічний, розхідник плющевидний, вероніка дібровна, жовтець їдкий, горошок мишачий, мітлиця, осот польовий, коронаря зозуляча. У місцезростанні виявлено 39 нормальних спороносних пагонів вужачки, генеративні частини – спорофіли двох екземплярів були об’їдені. Також спостерігалося 2 не спороносних пагони. Впродовж 2014/15 рр. декілька місцезнаходжень вужачки знайдено також на заплавних луках Десни між с. Зазим`я та Пухівка.

Ophioglossum_vulgatum Ophioglossum_vulgatum
Рис. 1.7.105. Місцезростання вужачки на Троєщинських луках. Щоб побачити вужачку, треба відшукати вологе місце у затінку кущів та розсунути травостій Рис. 1.7.106. Місцезростання вужачки у заплавному лісі Покал. Тут особини цієї папороті були дуже великі і помітні, багато вай спороносило

Вид також виявлений на луках біля оз. Шапарня у заплаві р. Віта, що є складовою долини Дніпра і формується в реліктовому руслі пра-Дніпра в районі с. Безрадичів (Прядко, Арап, 2014).

Окрім лучних угруповань у межах долини Дніпра вужачка трапляється також на ділянках заплавних лісів. Так, 2008 р. вужачка знайдена у заплавному лісі Покал біля Лисої гори навпроти цементного заводу, і на чеках рибного господарства Галерного острову. Велика популяція вкривала дно колишнього русла Лисогірського рукава Дніпра. Зважаючи на велику вологість, екземпляри були великі, спостерігалося багато спорофілів. Дана територія знаходилася під загрозою забудови.

У 2011 р. вид виявлений на ділянці заплавного лісу на березі дніпровської протоки на Жуковому острові. Тут, зокрема, зростало більше двох десятків спорофітів, частина з яких спороносила. Місцезростання розміщувалося під пологом в’язу, у травостої вид зростав разом з хвощем, вербозіллям монетчастим та гравілатом міським.

Невелика популяція виду зареєстрована нами також 2011 р. на острові Покал у верхів`ї Канівського водосховища. Тут вужачка зростала на ділянці вербово-кленового заплавного лісу з підліском з аморфи чагарникової, клена американського, верби сіріючої та шипшини собачої. У розрідженому травостої зростали щитник чоловічий, крушина ламка, розхідник плющевидний, вовконіг європейський, вербозілля звичайне та монетчасте, ожина ведмежа, хвилівник звичайний, суниці лісові. Наявні окремі екземпляри без ознак спорофілів.

Ophioglossum_vulgatum Ophioglossum_vulgatum
Рис. 1.7.107. Вужачка в умовах вологого заплавного лісу в ур. Покал Рис. 1.7.108. Місцезростання вужачки у заплавному лісі ур. Горбачиха

У 2011 р. невелика за площею популяція виду чисельністю приблизно 40 спорофітів виявлена також у південній частин лівобережного заплавного масиву Горбачиха. Місцезростання займало ділянку сформованого тінистого заплавного ясеново-вербового лісу. Ділянка знаходиться на схід від невеликої протоки і навесні зазнає затоплення. Ярус підросту складається зі свидини білої, аморфи чагарникової, клена американського, а також винограду (Vitis vinifera), зімкнутість 10 %. Розріджений травостій формують типові для заплави види: дівочий виноград п`ятилисточковий, ожина ведмежа, череда променева, подорожник великий, жовтець повзучий, підмаренник болотяний, вербозілля звичайне та монетчасте, тонокніг дібровний Poa nemoralis), розхідник плющовидний, герань Роберта та ін. Лише поодинокі екземпляри вужачки спороносили.

В 2018 р. поодинока вайя вужачки з спороносною частиною виявлена на попередньо описаній ділянці поширення гронянки багатороздільної на Трухановому острові.

У подібних місцезростаннях вздовж заплавних проток вид відомий з території регіонального ландшафтного парку «Кременчуцькі плавні», втім, практично в угрупованні прибережної рослинності (Гальченко, 2006).

У зв’язку з різким скороченням кількості місцезростань від початку ХХ ст. в Україні загалом вужачка потребує внесення до Червоної книги України (Парнікоза, 2009; 2011; Парнікоза, Целька, 2018). У випадку Києва слід підкреслити необхідність збереження заплавних лук та фрагментів заплавних лісів, де цей вид ще зустрічається.

Плаун булавовидний (Lycopodium clavatum, РК1, OД V) є характерним видом борових терас, проте відомий і з заплавних ділянок. Так, велика спороносна куртина виду виявлена нами ще 2000 р. на острові Труханів у м. Києві, у листяному лісі поблизу рукава Десни – Чорторию. У 2010 р. вона розрослася, наявні численні стробіли. Втім, 2011 р. популяція була знищена внаслідок антропогенного палу.

Lycopodium_clavatum Polystichum_brauni
Рис. 1.7.109. Плаун булавовидний, Труханів острів Рис. 1.7.110. Багаторядник шипуватий, Труханів острів

Багаторядник шипуватий (Polystichum aculeatum (L.) Roth., РК1) – вид, характерний для неморальних лісів. Подекуди вважається одним з видів, що залишились у нашій флорі з дольодовикового періоду. Одна спороносна куртина виду виявлена на півострові Лісового. Як вона тут опинилася – досі незрозуміло. Можливо, поширилася на черевиках дослідників?

Щитник гребінчастий (Dryopteris cristata A. Gray, РР) – рідкісна папороть характерна для неморальних лісів. Одна спороносна куртина виду виявлена на півострові Лісовий.

Dryopteris_cristata Thelypteris_palustris
Рис. 1.7.111. Щитник гребінчастий, Труханів острів Рис. 1.7.112. Теліптеріс болотяний, ур. Кілійка

Теліптеріс болотяний (Thelypteris palustris Schott., РР) або так звана болотяна папороть характерна для затінених заболочених ділянок заплавного лісу. У межах долини Дніпра теліптеріс знайдено на острові Муромець, у болотистих з очеретом заростях на схід від Троєщини біля оз. Вигурівське Верхнє, а також на болоті біля північного краю Оболонської заплави (Парнікоза, 2012, Парникоза, 2012). Втім, дуже вірогідною є знахідка цього виду на островах Козачий та Ольжин. З літератури вид відомий також на острові Дикий (Цуканова, 2002).

Конвалія травнева (Convallaria majalis L., РК1) поодиноко фіксувалася на островах Лопуховатому, Муромці та Долобецькому, у діброві на північ від озера Верблюд-ур. Дубище – квітування та плодоношення, а також у розріджених дібровах в урочищі Бичок (затінене місцезростання) та на острові Жуків та прилеглій заплаві (Цуканова, 2005, Парникоза, 2012).

Convallaria_majalis Convallaria_majalis
Рис. 1.7.113. Конвалія травнева, ур. Дубище Рис. 1.7.114. Конвалієва галявина, ур. Дубище

Хвощ зимуючий (Equisetum hyemale L, РР) – багаторічна спороносна рослина з товстим кореневищем і членистими жорсткими зимуючими стеблами. Спори дозрівають у липні. Лікарською сировиною є трава. Рослину містить велика кількість кремнієвої кислоти. У народній медицині відвар трави п'ють при суглобовому ревматизмі і як сечогінне. Сама латинська назва хвоща походить від словосполучення кінський хвіст. Проте якраз хвощ зимуючий цим ознакам не відповідає. Його прямі нерозгалужені стебла скоріше нагадують прояв якогось іншого життя, аналогічного до фантастичних форм з оповідання Стругацьких «Пікнік на узбіччі».

Характерний більше для листяних лісів хвощ зимуючий, тим не менш, виявлений і на заплаві, зокрема, на східному березі південної частини озера Вигурівське Середнє та на Осокорківських луках (Парникоза, 2012).

Equisetum_hyemale Calla_palustris
Рис. 1.7.115. Хвощ зимуючий, оз. Вигурівське Середнє Рис. 1.7.116. Образки болотяні, край Оболонської заплави в урочищі ДВС

Образки болотяні (Calla palustris L) – ще один поза лепехою у м. Києві дикорослий вид широко поширеної у тропіках родини ароїдних. Найбільш відомим для нас представником цієї родини є звичайні кали, без яких не обходиться жодне весілля. Образки болотяні подібно до кали мають під час квітування біле покривало, яке огортає суцвіття, з якого згодом сформується качан з червоними отруйними ягідками. Виявлені на ділянці вільхового болота на межі Оболонської заплави біля Дніпровської водогінної станції (Парникоза, 2012). Вид квітує і плодоносить.

В складі заплавних лісів можлива також знахідка маточника болотного (Angelica palustris (Besser) Hoffm.) – досить звичайного в ліостепу виду, який охороняється у Європі (БК, ОД II, IV).

Pyrola_rotundifolia Rosa_pomifera
Рис. 1.7.117. Грушанка круглолиста – невеличкий заплавний ліс в ур. Вітовська Рис. 1.7.118. Шипшина яблукоплідна, ур. Бобровня на о. Муромець

Окрім того, у складі деревно-чагарникових заплавних формацій виявлено регіонально-рідкісні види рослин, які юридичною охороною поки що не охоплені.

Грушанка круглолиста (Pyrola rotundifolia L., РР), виявлена в лісках по старицям Десни на північ від житлового масиву Троєщина.

Шипшина яблукоплідна (Rosa pumifera Herm, РР), виявлена О.І. Прядко та Т.Л. Андрієнко-Малюк для о. Ольжин (Цуканова, 2002), нами виявлена також на о.Муромець в ур. Бобровня.

Верба розмаринолиста (Salix rosmarinifoilia, РР) виявлена на о. Великий Північний, Муромець, Труханів, Долобецький та Осокорківські луки (Цуканова, 2002).

Salix_rosmarinifolia

Рис. 1.7.119. Верба розмаринолиста

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 3078

Модифіковано : 2.09.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.