Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Краєзнавство / Заславщина багатьох культур / У складі двох імперій.… / Заславщина в… / Відлуння більшовицького перевороту

Заславщина в національно-визвольних змаганнях 1917 – 1922 років

Відлуння більшовицького перевороту

Ярослав Кукуріка

Ще більше загострилася ситуація після звістки про збройний переворот, здійснений більшовиками у Пєтроґраді. Місцеві більшовики, отримавши відповідні вказівки від керівництва губернської парторганізації, розпочали підготовку до збройного повстання. Вже на початку листопада в Заславі було створено військово-революційний комітет на чолі з рядовим Глєбовим [Історія міст і сіл України. Хмельницька область. – К., 1971. – С. 267.], який організував масову демонстрацію. Відбувся солдатський мітинґ, у якому взяла участь значна частина місцевої залоги [Нариси історії Поділля. – Хмельницький, 1991. – С. 207.]. Вже 19 листопада в Заславі було проголошено владу більшовизованих Рад [Самара С. Ізяслав Волинський. Історичний нарис // Зоря Надгориння. – № 88. – 1996. – 28 листопада. – С. 3.]. Дещо пізніше було проголошено радянську владу в Білогородці, Плужному, Куневі, Михнові та інших волосних центрах. З населених пунктів Правобережжя радянську владу проголосили раніше тільки у Кам’янці-Подільському, Проскурові, Луцьку і Коростені [Історія УРСР в десяти томах. – К., 1984. – Т. 6. – С. 208-209.]. Це зразу вплинуло на збільшення напруги у повіті. Адже на його території перебували частини 1-го українського корпусу під командуванням генерала П. Скоропадського й тилові частини 2-го Січового Запорізького корпусу під командуванням генерала Мандрики. Обидві сторони спочатку уникали бойових сутичок, намагалися розійтися миром. Війна зводилася лише до взаємного роззброєння. Для боротьби із збільшовизованими частинами старої російської армії було створено крайовий комітет для охорони Революції на Україні, пізніше виникли губернський і місцеві комітети. Виконуючи наказ цього органу, війська 1-го Українського корпусу бльокують залізницю Заслав – Шепетівка – Козятин і роззброюють збільшовизовані частини II ґвардійського російського корпусу, що вирушили на Київ, і відправляють їх до Москви [Історія Українського війська. – Львів, 1936. – Т. 2, ч. 3. – С. 371.]. Проте ліквідувати більшовицький виступ у повіті вдалося не зразу. У грудні 1917 р. організаційно оформився Заславський більшовицький осередок. До нього ввійшли: Бойко, Борисюк, Вільчинський, Кніжний, Максімов, Шевчук, Шурпа та ін. [Самара С. Ізяслав Волинський. Історичний нарис. – С. 3.] Наступною жертвою більшовицьких перетворень став Клембівський цукровий завод. Керівництво, поставлене попереднім власником графом Потоцьким, було вигнано. Директором заводу було призначено інженера В. Зейдмича. Тоді ж на заводі був створений фабзавком, який очолював Іван Єфімов, перший більшовик на селі. Клембівський фабзавком став першим органом робітничого самоуправління на Заславщині. Дещо пізніше радянську владу проголосили в Білогородці. До речі, першим кроком більшовицького волосного ревкому стало виділення землі на місці найкращого білогородецького фільварку князя Санґушка, площею кілька сотень десятин, для ведення радянського культурного господарства (чит. радгоспу). І це в умовах гострого земельного голоду, після того як більшовики проголосили гасло зрівняльного перерозподілу поміж селянами всіх поміщицьких земель. Не підлягали розподілу й землі, що належали цукровим заводам. Наприкінці грудня 1917 р. – у січні 1918 р. радянську владу було встановлено й у північних та західних волостях повіту, пізніше – в південних. Більшовикам сприяла та обставина, що більшість українських частин були перекинуті на північно-східні терени України для боротьби проти наступаючих на Київ російських більшовицьких військ.

Про те, що більшовики користувалися на території повіту чималим впливом, свідчить іще один факт – результати виборів до Установчих зборів, які відбулися наприкінці 1917 р. на території повіту. Відсоток голосів, який отримали більшовики, був удвічі більшим, ніж у сусідніх із Заславським, східних повітах Волинської губернії. І хоча найбільше голосів отримали представники партії есерів, цей відсоток менший, ніж у східних повітах губернії. Взагалі по всіх прифронтових повітах різко зростає представництво більшовиків і зменшується представництво есерів. Це можна пояснити лише впливом солдатських ґарнізонів, інших частин російської армії, що перебували у цій місцевості. Разом з тим, збільшується кількість голосів, поданих за кадетів та представників неукраїнських партій, насамперед єврейських. Проте, незважаючи на симпатії майже половини виборців до українських партій, а насамперед есерів, перевагу мав озброєний і організований армійський фактор. (Дослідники ролі міст в революції одноголосно відзначають надзвичайно великий вплив військових частин, що складалися з сільського, переважно російського елементу, розпропаґованого більшовиками. Ці висновки підтверджуються й у мемуарах безпосередніх учасників подій.)

Приблизно в цей час відбувається злам у симпатіях населення. Отримавши владу, більшовики припинили розподіл земель, почали боротися із розкраданням лісів, змушені були проводити конфіскації продовольства, для забезпечення ним військових частин. Жертвами цих реквізицій ставали не тільки багатії, але й прості ремісники, селяни-середняки. Спроба більшовицького керівництва встановити певний порядок наштовхнулася на опір анархічно настроєних солдатських мас, які виступили проти всякої влади. Повіт охопила хвиля беззаконня і мародерства.

Основні події першої більшовицько-української війни розгорнулися на території Лівобережної України та Наддніпрянщини. Заславський повіт знаходився під контролем більшовиків. На його території, для удару в спину військам Центральної Ради, зосереджувалися війська III Фінляндського корпусу, який виконував розпорядження армійського корпусного комітету. Він завдав зустрічного удару армії УНР, яка, залишивши Київ, просувалася на Волинь. 18 лютого II Запорізький курінь відбив у більшовиків Сарни, а 24 лютого – Житомир. У цей час розпочав свій наступ згаданий III Фінляндський корпус. Його головні сили йшли через Шепетівку на Звягель (тепер Новоград-Волинський) й Ушомир. Після дводенного бою під Ушомиром війська корпусу відступили назад до Звягеля і Шепетівки. На цьому бої припинилися, у межі України вступили війська австро-німецької армії, згідно підписаного раніше Берестейського договору [Історія Українського війська. – Львів, 1936. – Т. 2, ч. 3. – С. 410.]. З їхнім приходом настає завершальний етап доби Центральної Ради як у повіті, так і в Україні.

Слід також згадати про слабкість позицій українських патріотів в армії, якою була наводнена територія прифронтових реґіонів України. Так, на надзвичайному з’їзді представників Південно-Західного фронту, що відбувся в Бердичеві 18 листопада 1917 р., із 650 делеґатів з вирішальним і 100 – з дорадчим голосом, було представлено всього 74 українських соціял-демократів й есерів. Решта − представники в абсолютній більшості російських революційних партій [Історія УРСР в десяти томах. – К., 1984. – Т. 6. – С. 208.]. Далася взнаки звичайна практика спочатку царського, а потім Тимчасового уряду, коли українців відправляли служити та воювати на інші території, подалі від Батьківщини. Українізація, що почалася на Південно-Західному фронті, не встигла суттєво щось змінити. Відсутність у керівників Центральної Ради міцної національної ідеї, бажання боротися за незалежну, міцну українську державу. Довгий час представники українських есерів і соціял-демократів, що мали більшість у Центральній Раді, підтримували ідею своєрідного інтернаціоналізму, спільного фронту усіх працюючих, ідею федерації з «братнім народом», що заважало вести рішучу боротьбу. До січня 1918 р. в архівах не вдалося виявити жодної листівки, яка б закликала вести рішучу боротьбу за повну самостійність української держави. Нарешті, значним у повіті був вплив неукраїнського фактора. У місті й містечках повіту значну частину населення становили євреї. Наприклад, їхня чисельність у Заславі становила 35,1 %, а українців – 39,9 % (дані 1922 року). Досить велика частка росіян – 18,9 % [Самара С. Ізяслав Волинський. Історичний нарис // Зоря Надгориння. – № 88. – 1996. – 28 листопада. – С. 3.]. Подібне становище було в усіх, без винятку містечках краю: Плужному, Білогородці, Куневі, а також у найбільших селах – Двірці, Михнові та ін. Коли врахувати, що євреї були власниками майже всіх промислових підприємств, особливо середніх, крамниць, складів, майстерень, закладів харчування і т. п., то їхній вплив виходив за межі тієї частки, яку вони займали серед населення. Єврейство було носієм переважно російської культури й у масі своїй підтримувало більшовиків.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 2060

Модифіковано : 18.08.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.